понеділок, 9 Грудень, 2019
pluken
Головна / Інтерв’ю / «Для системи я є диваком» – післямайданний український чиновник
Ярослав Жукровський. Fot. Galinfo
Ярослав Жукровський. Fot. Galinfo

«Для системи я є диваком» – післямайданний український чиновник

Share Button

Перед кабінетом нового начальника Головного територіального управління юстиції у Львівській області висить великий телевізор. На ньому в режимі он-лайн – картинка з відеокамери, що розташована в кабінеті керівника. 36-річний Ярослав Жукровський – один із тих чиновників, що прийшли у владу після Революції Гідності, маючи в своєму активі чималий досвід громадської діяльності. Телевізор – лише один із радикальних кроків нового начальника. Ярослав Жукровський називає себе диваком для старої системи і переконаний – піти з неї завжди встигне.

– Ви належите до чиновників, які отримали свої посади після Майдану. Розкажіть на власному прикладі, як колишньому громадському діячеві вдалося потрапити у владу?

– На посаду я прийшов через конкурс, без жодних хабарів чи дзвінків. Це було навіть випадково. Я ніколи не мріяв стати начальником обласного управління юстиції. Зайшов на сайт Міністерства юстиції, побачив оголошення про конкурс. Моя родина живе у Львові, й останні шість років, відколи працюю в столиці, доводилось постійно їздити з Києва до Львова… Загалом на цю посаду було 24 претенденти. На співбесіді я презентував кадровій комісії Міністерства своє бачення перезавантаження системи, і міністр (Павло Петренко. – Ред.) сказав мені: «Бери і перезавантажуй».

Те, що Мінюст пішов на відкриті конкурси, – суттєвий крок вперед. Не йдеться лише про мене. Багатьох начальників управлінь в областях України призначили саме після чесних відкритих конкурсів. Це люди, які раніше не працювали в системі, тому це серйозний поштовх до її зміни. Наприклад, у Кіровограді управління очолив колишній керівник добровольчого батальйону «Дніпро-1», у Рівному – колишній адвокат. Очевидно, зараз це великий експеримент, який має показати, наскільки нові люди можуть змінити систему і тримати її в тонусі.

Для мене особисто це дуже серйозний виклик. Хочу довести і міністру, і суспільству, що зможу виконати справу, за яку взявся. Опустити руки й піти геть – найлегше. Це завжди встигнеться. Насправді робота дуже складна. Мій робочий день починається о восьмій ранку й закінчується о десятій вечора. Суботи теж робочі. А от неділі – вихідні. У мене є донька, і я переконаний, що дитина повинна мати батька.

Але я не тримаюсь за посаду, і свідченням цього є те, що я залишив Міністру юстиції заяву про звільнення без дати. Будь-коли, якщо він вважатиме, що я працюю погано чи за старими стандартами, мене зможуть звільнити.

– Не боїтеся, що це може стати важелем впливу на Вас?

– Ні. Я маю довіру до міністра.

– Якою є зарплата чиновника Вашого рангу і чи не були б заробітки у громадському секторі більшими?

– У громадському секторі зарплати через програми міжнародної технічної допомоги доволі високі. У Конституційному суді я заробляв 12 тисяч гривень (приблизно 500 доларів США. – Ред.), зараз у мене зарплата 3700 грн (приблизно 160 доларів. – Ред). Думаю, держава дещо несправедливо ставиться до керівника, у якого в підпорядкуванні 1200 людей і мільйонні рахунки. Виручають попередні заощадження та доходи від юридичного бюро, де я співзасновник. Коштів на життя вистачає. У мене нема непомірних запитів. Скажімо, якщо чиновники минулого покоління користувались наддорогими телефонами, то у мене простенька Nokia. Щоправда, я залишив службовий транспорт, бо їздити приватним при такій зарплаті надто дорого. Але я відмовився від водіїв, бо можу сам керувати автомобілем.

– Яким був Ваш перший день в управлінні? І з яких реформ почали роботу?

– Для мене це був шок. До того я не мав досвіду керування структурою, в якій працює 1200 осіб, і не знав, що робити і як. Але поступово втягнувся…

Переконаний, найбільша проблема органів влади, окрім корупційної складової, – це закритість перед людьми. Міністерство юстиції за форматом роботи мало б бути міністерством справедливості. Це та сфера, з якою люди мають справу щодня. Це реєстрація народження, шлюбу, смерті, реєстрація майна, нотаріальні послуги тощо. Наша система може бути ефективна і близька людям тільки тоді, коли підхід до людини буде змінено. Йдеться про те, щоб посадові особи були відкриті до спілкування з людьми і справді хотіли вирішити їхні проблеми. Людина та її права у кожній дії мають бути на першому місці. З цього я і почав.

Перше, що зробив на посаді, – зняв турнікет, який був на першому поверсі приміщення управління і обмежував прохід. Друге – вже місяць у моєму кабінеті встановлені камери. Відео постійно транслюється на моніторах у коридорі. Всі охочі можуть побачити, чим займається начальник упродовж робочого дня. До речі, я зробив це за власні кошти, а не за гроші управління. Це обійшлося мені приблизно у 10 тис. грн.

А ще я не «виставляв» за перший день роботи. Це дуже всіх здивувало, бо, виявляється, була така традиція. Знаю, що це сприймають негативно, але прямо, звісно, ніхто не говорить.

Багато уваги приділяю зміні роботи управління. Ми перші почали практику видачі свідоцтва про народження дитини у пологових будинках. Батькам уже не треба бігати за ними, збирати купу довідок тощо. Реєстрація речових прав тепер буде відбуватися в будь-якому відділі.

Ще один нетрадиційний крок – я видав наказ про проведення до дня юриста (8 жовтня) «Кубку юстиції» з міні-футболу. Хочу боротися з чиновницькими животами. А підтекст турніру в тому, що футболити можна лише м’яч на полі, а не людей у кабінетах.

Мої дії сприймають дуже по-різному. Часто зіштовхуюся з відвертим саботажем: приймаю рішення, а його не виконують. Проте я не боюсь вживати дисциплінарних заходів: за 4 місяці виписав 80 доган. Здебільшого – за саботаж або неналежне виконання посадових обов’язків. Жодна догана не скасована судом. Зміни не можуть бути швидкими, але вони відбуваються. Для системи я є диваком. Мене не розуміють, бо раніше все було по-іншому. Але для людей я – чиновник, якого вони хочуть бачити: простий, зрозумілий і дієвий.

zukrowski_gabinet– Чи не перше, що Ви зробили, прийшовши на посаду, – показали журналістам таємний кабінет свого попередника. Те, що схожі речі є в Києві, не дивно, а от на львівському рівні…

– Я був шокований, коли вперше його побачив. Відчинив нібито звичайні двері шафи, а там – вхід у невеликий кабінет. Розкішні дивани, антикварна шафа, склянки для спиртного тощо. Поруч – туалет і душ. Мені такий кабінет не потрібен, тому дав вказівку перенести меблі в міський РАГС. Вхід замурували, і зараз кабінет використовують як робочий. Я залишив лише душ, бо при нинішньому темпі роботи це потрібна і зручна річ.

Схожа кімната для відпочинку була і в заступника начальника управління. Зараз це приміщення використовуємо для реєстрації громадських об’єднань та політичних партій.

– А в робочому кабінеті щось змінювали?

– Практично нічого, але мені цей кабінет не подобається. Він дуже пафосний і завеликий для роботи. Планую згодом зробити тут музей юстиції. Своїх речей приніс небагато: комп’ютер, бо робочий віддав іншому працівникові, ноутбук, книжки, фотографію доньки і дерев’яний тризуб, який колись купив на Закарпатті. Є ще ікони, подаровані отцем при освяченні кабінету.

– За чотири місяці роботи Ви звільнили 60 підлеглих. Як обираєте, кого звільняти, і як система сприймає такі «чистки»?

– Звільняю тих, хто не працює і не виконує присяги державного службовця. Вважаю це єдиною прийнятною практикою. Передусім звільнення стосуються начальників. Частина людей прийняли мою пропозицію піти й написали заяви на звільнення за згодою сторін. Тих, хто не погодився піти добровільно, я звільнив за невідповідність займаній посаді. Дехто оскаржує мої дії в суді – є п’ять таких випадків, – але жодного програного суду я не маю.

Дуже важливим вважаю рішення про створення громадської комісії щодо кадрової політики. Туди входить 15 представників громадських організацій. Намагаюся дослухатись до їхньої думки. Якщо вони вважають якогось чиновника одіозним і негідним займати посаду, можу прийняти рішення про його звільнення. Наразі є два запити від громадської комісії. Один із них стосується чиновниці, у прямому підпорядкуванні якої працює її чоловік. Це заборонено законом, тож комісія рекомендує перевести її на іншу посаду. Друге звернення стосується чиновника відділу примусового виконання судових рішень. Одне із рішень, які він виконував, стосувалося знесення наметів під час Революції Гідності на центральній площі Львова. У людей є претензії до професійності та громадянської позиції цієї особи.

На звільнені посади намагаюся призначати молодих чиновників. Нині управління оголосило конкурс на більш ніж 50 посад. Якщо раніше, щоб стати чиновником, потрібно було заплатити 1000 доларів США хабара або домовитись про дзвінок від впливової людини, то зараз усе максимально просто і прозоро. Особа подає документи, складає іспит і проходить співбесіду. Якщо все гаразд, вона стає чиновником.

zukrowski2– За час роботи вже пропонували хабарі?

– У перший день на посаді мені пропонували «відкат» за підписання платіжки на 200 тис. грн. Йшлося про оплату ремонтних робіт, які нібито замовляли мої попередники. Але я про них нічого не знаю. І коли відмовився підписувати платіжку, зі мною спробували домовитись за 7% від суми. Схема не спрацювала. Я готовий оплатити ці роботи після того, як підрядник доведе у суді, що я справді повинен це зробити.

Пропонували і менші хабарі. Дівчина давала 100 грн за пришвидшення видачі довідки. Я відразу викликав відділ кадрів і міліцію. Кримінальну справу не порушили через малу суму, але факт зафіксували. Жах ситуації в тому, що прості люди думають, нібито без грошей їм ніхто ні в чому не допоможе. Довідку я підписав у той же день, у присутності правоохоронців і без жодних грошей.

– Ви кажете, що відкритість перед громадою – пріоритет. Як це працює на практиці?

– Передусім, намагаюсь сам бути максимально відкритим. Завжди особисто відвідую судові засідання, які стосуються мого підпису. Судді не завжди це розуміють, бо попередні начальники ніколи на суди не ходили. Якщо знаю, що в якійсь установі черги, їду туди й намагаюся з’ясувати причини і знайти рішення. Щодня комунікую з громадою через веб-сайт і сторінку у Фейсбуці, яку ми почали вести.

І найважливіше – я започаткував кампанію скарг, які в результаті допоможуть ефективно реформувати систему юстиції. У кожному районному управлінні є плакат з моїм номером мобільного телефону і сторінкою у ФБ. Кожен, хто має скарги чи пропозиції, може безпосередньо поговорити зі мною. Щодня мені дзвонять від 10 до 30 людей. Якщо у мене нарада, я передзвонюю. Якщо дзвінки стосуються конкретних фактів, намагаюсь негайно реагувати. Наприклад, мені повідомляють, що чиновника немає на робочому місці, і я одразу з’ясовую причину його відсутності. Було звернення, що три місяці не виконують рішення про знесення незаконної забудови. Я виїхав на місце, створив виконавчу групу і забудову знесли. Така комунікація дуже ефективна. Я не боюся людей. Я хочу їх слухати і намагаюсь їм допомогти.

– А загалом який відсоток нових чиновників в Україні після революції? Як можна заохочувати людей іти у владу?

– Насправді відсоток нових чиновників дуже малий. Думаю, їх не більше 10%. Молоді фахівці готові йти в державну систему і змінювати її. Але для цього система має зробити прозорі процедури конкурсів. Вважаю, у нинішній ситуації держава не повинна додатково мотивувати цих фахівців – достатньо відкрити перед ними двері. Ці люди просто мають відчувати бажання і сили щось реально змінювати.

– Яким бачите свій подальший професійний шлях?

– Завжди мріяв створити великий аналітичний центр. Можливо, колись повернусь до цієї ідеї й реалізую свій управлінський і професійний досвід у цій сфері. Але наразі розумію, що багато ще треба зробити на нинішній посаді.

Розмовляла Мирослава Іваник

Довідка

Ярослав Жукровський народився 5 вересня 1979 року в селі Підбірці Пустомитівського району Львівської області.

Освіта: Правничий коледж Львівського національного університету імені Івана Франка (2001); факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка (2003), юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка (2005); Національна школа суддів України (2013).

З 2000 до 2009 року працював на різних посадах у сфері юриспруденції у Львові. З 2009 року і до цього часу – помічник судді Конституційного Суду України (державний службовець 5 рангу).

Фото: архів Ярослава Жукровського, Galinfo

Share Button

Також перегляньте

Валерій Пекар. Фото: POLUKR.NET / Андрій Поліковський

«У нової влади немає єдиного бачення майбутнього, тому вона, наче риба, щука й рак тягнуть країну в різні сторони», – підприємець Валерій Пекар

В Українському католицькому університеті (УКУ) відбулася лекція «Модернізація України у глобальному контексті» викладача УКУ і …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.