Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
3 серпня 2015 р. у приміщенні готелю «Україна» в Москві відбулась презентація політичного проекту «Комітет спасіння України» (КСУ). Обличчями проекту, що спланований як уряд України в екзилі, стали добре відомі й навіть одіозні екс-регіонали Микола Азаров – колишній прем’єр-міністр України (2010-2014 рр.), позиціонований як лідер руху, Володимир Олійник – автор диктаторських законів 16 січня, у якості кандидата в президенти України, та Ігор Марков, у якості ідеолога та «жертовного козла», як показали останні події. «Комітет спасіння України» хоч і використовує кольори українського прапора (що нетипово для проектів Кремля), тим не менш є абсолютно антиукраїнським по своїй суті на наповненню. Проект покликаний стати інструментом російської політики, своєрідною альтернативою проекту «Новоросія», який показово поховали російські засоби масової інформації ще навесні 2015 р. Втім не виключено, що КСУ є не замінить «Новоросію» (один з ватажків ДНР Пургін вже заявив, що не буде співпрацювати з комітетом), а є своєрідним страховим варіантом, що буде існувати паралельно.
Ідея використання урядів в еміграції в політичних цілях не є новою для російської та європейської історії. Варто згадати хоча б фінського комуніста Отто Куусінена, поставленого Радянським Союзом на чолі маріонеткової держави Фінляндської демократичної республіки в період Радянсько-фінської війни 1939-1940 рр. Але більш показовим є інший історичний епізод – встановлення влади усташів та проголошення незалежності Хорватії в квітні 1941 р. Хорватська фашистська ультраправа партія усташів була заснована Анте Павелічем в 1929 р. в Італії. За прямої підтримки Мусоліні та Гітлера, в 1941 р. в Берліні формується уряд на чолі з «вождем» Павелічем.
Реанімація колишніх регіоналів, які втекли з України від «політичних переслідувань», розрахована на опозиційний електорат Сходу на Півдня України, що не має жодної довіри до нинішньої влади, та ностальгує за часами Януковича, коли зарплати були такі самі, що й зараз, а долар був по 8 гривень. За цей досить чисельний електорат (близько чверті всіх виборців – понад 5 млн. чол..) в Україні й так намічається серйозна боротьба між групами лоялістів колишньої «Партії Регіонів» – Опозиційним блоком, «Сильною Україною» та партією «Відродження», яку відносять до проектів олігарха Коломойського. Проте українське електоральне поле наразі вражає своєю несталістю, для опозиційного електорату, латентних адептів Росії (що лають Україну та десь всередині симпатизують «Руському міру») не існує лідерського проекту, який би їх об’єднав. Натомість у вимушених мігрантів є ще багато глибини кадрового потенціалу, який можна використати Кремлю для побудови подібного проекту. Зокрема крім Ігора Маркова, є молодий та перспективний Микола Левченко та інші, яких вочевидь згодом або інкорпорують в КСУ, або під них вигадають окремий проект для тріумфального повернення. Наразі КСУ являє собою останню спробу ветеранів української політики заявити про себе, але ставка буде, безперечно, зроблена на інших – молодих та енергійних українофобів. При цьому від КСУ показово відсторонили Віктора Януковича, адже саме йому інкримінують те, що події на майдані в січні-лютому 2014 р. вийшли з під контролю.
З арештом італійською поліцією одного з представників КСУ Ігора Маркова в Сан-Ремо (Італія) 12 серпня 2015 р. розпочався план імплементації проекту, адже до цього було незрозуміло як саме Кремль планує діяти. Марков, лідер проросійської партії «Батьківщина» («Родина»), був затриманий за звинуваченням у старій справі з побиття українських активістів в Одесі у 2007 р. За цим приводом Маркова у статусі народного депутата України вже резонансно заарештовували в 2013 р. (звідси показова неприязнь Маркова до Януковича), що викликало тоді вуличні безлади в Одесі за участі його прихильників. Внаслідок судових розглядів під тиском громадськості він був звільнений з під варти 25 лютого 2014 р. Проте у грудні 2014 року МВС України знову оголосило Ігоря Маркова в розшук як «особу, що переховується від суду». Після арешту в Італії, українська сторона виступила з проханням порушення процедури екстрадиції Маркова. Повернення Маркова у якості політичного в’язня сумління є шагом для збурення громадськості, передусім в Одесі, де зараз «наводить порядки» Саакашвілі. Це привід для мобілізації проросійських угруповань, сепаратистського підпілля на Одещині, спрямованого на розхитування ситуації в регіоні, в Україні та навіть в сусідній Молдові.
Роль Ігора Маркова є схожою на роль Павла Губарєва у розпалюванні сепаратизму на Донеччині у березні 2014 р. Тоді, після мітингів та спроб захоплення адміністративних будівель, він так само показово «здався» українським органам правопорядку. Щось схоже на це, але вже обрамлене в канву кремлівського «Комітету спасіння» й планується зараз. Москва продовжує шукати нові шляхи та різні методи для дестабілізації України. Разом з ескалацією на лінії зіткнення, політичними промахами Порошенка-Яценюка, подібні реанімаційні проекти розхитують державу зсередини, радикалізують українське суспільство. Це свідчить про неготовність Росії до «заморожування» конфлікту, натомість сигналізує про бажання Кремля повернути собі владу над всією Україною. Адже Київ завжди був для Путіна «матерью городов русских»
Valeiry Kravchenko
Fot. wiadomosci.onet.pl
