Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Ще на самому початку війни на Донбасі спецслужби РФ та російсько-терористичні війська надавали особливої ваги нейтралізації українських ЗМІ та захопленню телевеж і ретрансляторів. Результат очевидний: після 16 місяців антитерористичної операції навіть звільнені Україною території Донецької й Луганської областей залишаються під інформаційним контролем Росії.
Клієнти «Сепар-ТВ»
«Сепар-ТВ» – так бійці Збройних сил України називають різноманітні телеканали «ДНР» і «ЛНР», які вони змушені дивитися поруч із лінією фронту.
«Усю ту пропагандистську локшину ми пропускали повз вуха, а ось фільми іноді там показують цікаві, навіть голлівудські», – розповідає Євген, демобілізований командир взводу 1-ї окремої танкової бригади, підрозділи якої базуються в районі Волновахи.
Доставити на «передок» компактний плазмовий телевізор – не проблема, власні генератори електроенергії у бійців теж є. Але ефір прифронтової смуги майже всуціль заполонили канали «Новороссия», «Оплот ТВ», «Первый республиканский» тощо, а також телеканали Російської Федерації. Окрім них, у полі під Волновахою на поганеньку антену іноді вдається впіймати слабкий сигнал одного-двох українських телеканалів.
«Ми самі почали боятися «Правого сектора», – напівжартома кажуть бійці того самого «Правого сектора», коментуючи результати регулярного перегляду телепрограм із захопленого сепаратистами Донецька.
Це теж проблема, яка впливає на морально-психологічний клімат в армії. І волонтери, меценати та благодійники працюють над її вирішенням – привозять багатьом підрозділам супутникові антени (закуплено вже понад 200 комплектів такого обладнання).
Але якби ж то від пропагандистського мовлення потерпали лише українські бійці. Гірше, що під впливом «Сепар-ТВ» перебуває все населення Донбасу, яке дивиться «ящик».
Дуже часто ця зброя є дієвішою, ніж кулі й снаряди. «Гарячі лінії» на «Сепар-ТВ» регулярно пропонують людям винагороду за надання інформації про пересування українських військ, і селяни часто зголошуються на таку співпрацю з сепаратистами. Іноді – з меркантильних міркувань, іноді – просто за звичкою довіряючи «своєму» телевізору. Зокрема ще наприкінці минулого року два такі випадки трапилися в селі Пречистівка Мар’їнського району Донецької області. Іноді подібні сигнали можуть коштувати життя десяткам воїнів ЗСУ.
«Сепар-ТВ» – це не якісь самодіяльні районні телестудії. Робити переконливий телепродукт сепаратистам допомагають фахівці й тренери з Росії.
Саме телебачення Донецька й Луганська в першу чергу вбиває в голови місцевих жителів думку про те, що їхні населені пункти обстрілюють не терористи з «ДНР/ЛНР», а «карателі» ЗСУ й «правосеки». І байдуже, що українські солдати можуть квартирувати в сусідній хаті й так само бути мішенями «сепарських» «Градів».
Слід врахувати, що населення цих областей здавна має особливу регіональну ідентичність – сильна недовіра до київського центру з ухилом до російського полюсу впливу. Тож, аби перетягнути на український бік мешканців принаймні визволених територій (не кажучи вже про підконтрольні терористам!), сила українського інформаційного поля на Донбасі має бути в рази більшою порівняно з проросійською пропагандою.
Донецька телевежа «глушить» запорізьку
Натомість маємо зовсім іншу картину. Найбільша в регіоні відносно сучасна телевежа в Донецьку з весни 2014 року транслює не українські, а антиукраїнські канали.
Про її потужність свідчить такий факт: минулого місяця заступник керівника управління СБУ в Запорізькій області Дмитро Іванов заявив на прес-конференції, що донецька телевежа переважає навіть запорізьку (!), тому на прикордонних із Донбасом територіях Розівського району Запорізької області українські телеканали відсутні вже протягом року. Натомість транслюються 12 російських і «сепарських».
«Технічно ми побороти цю ситуацію намагаємося, однак на сьогоднішній день не виходить. Ідеться не лише про Розівський район, а й про маріупольський напрямок, волноваський, Гранітне. Потрібен потужний ретранслятор», – визнав пан Іванов.
Аналогічна проблема є й на інших прикордонних територіях, зокрема, в Сумській та Херсонській областях.
Не телевізором єдиним, подумаєте ви? Далебі. Якраз телевізор – головний «пропагандист і агітатор» Донбасу.
В умовах розрухи стосунки з інтернетом у населення підконтрольних Києву територій Донбасу ще складніші, ніж на «великій Україні». А проукраїнські друковані ЗМІ після гарячого літа-2014 тут не виходять взагалі. Плани Донецької військово-цивільної адміністрації відродити обласну газету «Жизнь» так і залишаються планами. Лише іноді, «точково», на український Донбас привозять тиражі спеціальних видань, підготовлених волонтерами й громадськими організаціями. Хоча насправді прокиївську пресу тут мали б розповсюджувати в кожен двір щотижня за гроші держбюджету – якщо держава хоче досягти перемоги в інформаційній війні з Росією за душі донбаських українців.
Програш в інформаційній війні як підстава відкласти вибори
Негативна ситуація в інформаційному просторі є однією з підстав, до якої апелює голова Донецької ВЦА Павло Жебрівський, закликаючи перенести місцеві вибори на всьому Донбасі з осені 2015-го на 2017 рік.
«Якщо ми хочемо, щоб на цих територіях змінилися настрої населення, уклад життя, олігархічна підпорядкованість, то для цього слід провести кардинальне реформування – створити нові громади, стимулювати місцеве самоврядування, налагодити мирне життя, почати відбудову. Люди зрозуміють, що відбувається, коли тут дасться взнаки проукраїнська агітація. Коли ми нарешті підключимо українські телеканали для всієї області (а не так фрагментарно, як це є зараз), коли тут почнуть виходити проукраїнські газети, коли ми будемо справді керувати тут інформаційним середовищем – ось тоді можна буде провести на Донбасі вибори і сподіватися, що владу на цих виборах отримають не сепаратисти», – каже в коментарі Polukr.net Ольга Лень, радник голови Донецької обласної державної військово-цивільної адміністрації з питань інформаційної політики.
Наразі, визнає вона, «на Донбасі інформаційне середовище залишається російським». «Рік тому з того боку сепаратисти захопили майже всі комунікації, які забезпечують телетрансляції. І вони їх використовують. А нам потрібно будувати нові», – зазначає пані Лень.
Польські передавачі для українського Донбасу
В цьому напрямку працює Комісія з питань забезпечення стабільного функціонування системи національного телебачення й радіомовлення. Днями про роботу звітувала заступник міністра інформаційної політики Тетяна Попова, яка повідомила: для забезпечення мовлення українського ТБ на Донбасі не вистачає фінансування. Крім того, бракує високих точок для передавачів та вільних частот, а в окремих населених пунктах на заваді ще й постійні обстріли.
Але робота все ж триває. Ще наприкінці квітня цього року підірвану терористами телевежу на горі Карачун поблизу Слов’янська замінили тимчасовою. Відбувся запуск часткового мовлення українських телеканалів.
Реалізацією цього проекту керував радник міністра інформполітики з питань забезпечення функціонування телерадіомовлення Олександр Бригинець, який сам допомагав представникам Концерну РРТ встановлювати передавачі.
«Хлопці з Карачуна подзвонили своїм родичам по селах, і вони засвідчили, що після запуску роботи відновленої телевежі в одних випадках якість сигналу суттєво зросла, а в інших – сигнал з’явився там, де його раніше не було», – розповідав радник міністра. За його словами, тимчасова телевежа збільшила територію покриття наших каналів майже втричі.
Лідери «ДНР» одразу заявили, що не дозволять владі організувати мовлення українського ТБ на підконтрольній сепаратистам території й організують «війну сигналів», аби глушити сигнал з нашої сторони.
Як можна зрозуміти з відгуків телеглядачів, у цій «війні сигналів» Україну важко назвати переможницею. Хоча радник міністра інформполітики О. Бригинець в інтерв’ю «Главкому» звітує про таке: «До Мар’їнки покриття і українських, і окупованих територій українськими каналами достатньо сильне. За нашими даними, наші вежі покривають не менше 30% самого Донецька (там знайомі Бригинця фіксували п’ять українських каналів, серед яких «1+1», «5 канал», «Еспресо». – Авт.). Є невеличка прогалина в українському мовленні, починаючи з Мар’їнки до Попасної по лінії фронту, бо не працює передавач у самій Попасній, натомість дістають передавачі з Донецька».
Обладнанням, що має забезпечити українське мовлення в регіоні, Києву допомагають західні партнери. Починаючи з 2014 року, вісім потужних передавачів безкоштовно передала Україні Польща, 15 менш потужних – Литва.
Як повідомила заступник міністра інформаційної політики Тетяна Попова, майже всі вони, окрім двох польських і одного литовського, вже розміщені на Донбасі. Для того, щоб «перебити» «сепарські» канали, цього недостатньо, але й це – вже великий прогрес.
От тільки для того, щоб ці передавачі ввімкнути, потрібне додаткове обладнання – фідери та антени, які коштують від 10 до 15 тисяч доларів на кожен передавач. Кабінет міністрів пообіцяв виділити відповідні кошти, але швидким цей процес назвати складно. Загалом, пані Попова поскаржилася на «важку бюрократичну процедуру», яку «доводиться проходити в цьому питанні».
Зіткнувшись із бюрократичними, фінансовими та іншими перешкодами, Комісія з питань забезпечення стабільного функціонування системи національного телебачення й радіомовлення розробила низку пропозицій та змін до чинного законодавства України, які мають допомогти прискорити відновлення телерадіомовлення. Та в будь-якому разі, ці зміни ще повинна ухвалити Верховна Рада.
А поки що ті мешканці окупованих територій, які хочуть отримувати український інформаційний продукт, але ще не мають можливості «впіймати» його на звичайну антену, починають купувати комплекти супутникового телебачення, повідомив заступник начальника управління інформаційних технологій Міністерства оборони Сергій Галушка. За його словами, «це свідчить про те, що є стійкий інтерес отримувати не «ватну» інформаційну продукцію, а шукати альтернативну».
Війна заважає визначитись
Щодо покриття прифронтових зон, то слід враховувати: ідеальна передача сигналу від хорошої телещогли – в радіусі 30 кілометрів, а щоб перекрити всю лінію фронту, потрібно до семи веж. «У нас поки є дві – в Маріуполі та Волновасі, інші треба будувати, – каже радник міністра інформполітики Олександр Бригинець. – Але якщо триватиме війна, ці вежі будуть знищені протягом п’яти хвилин, і в такому випадку їхнє будівництво є безглуздим».
Тож, оскільки замість миру на Донбасі – нове загострення, доводиться відтерміновувати й рішення щодо будівництва нових телевізійних передавачів.
До речі, не факт, що артобстрілами не буде знищено й щойно встановлені.
Дмитро ЛИХОВІЙ
