Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Тимур Книш, голова запорізької Всеукраїнського об’єднання «Свобода», боєць батальйону «Донбас». Потрапивши у полон у Іловайську, Тимур провів у донецькому СБУ майже 6 місяців. Додому повернувся лише 27 лютого після обміну полоненими, передбаченого другими домовленостями у Мінську.
– З початку літа вже був у батальйоні. Бойовий шлях був досить прозаїчний. Я безпосередньо офіцер, старший лейтенант. Служив до командира роти в охороні. Це звичайна робота, без зайвої героїки, без зайвого пафосу. Це караульна служба, гарнізонна. Моє враження, що вся війна – це 95 % рутинна робота, яку ми повинні всі виконувати. Займалися як охороною розташування, так і охороною бойових операцій: коли хтось штурмує, ти тили захищаєш, тому що така специфіка війни. Безпосередньо вивозили із зони бойових дій поранених, супроводжували їх, брали участь в операціях по зачистках міст. Більш рутинне, ніж у хлопців, які займали штурмом, в перших лавах, але ми скрізь останніми виходили, навіть коли було скрутно. Бо ми – рота охорони, і вона залишається до кінця.
В Іловайську ми пішли останні, були на самому вістрі цих подій. Не володіючи всією інформацією, гадаєш, що могли уникнути «Іловайського котла», якщо б більш уваги приділяли саме військовій справі. Є закони війни, тактика, стратегія. Передбачити все це, я вважаю, було можливо, вивести людей трохи заздалегідь, додати десь сил, зробити коридор, щоб це було не з доброї протилежної сторони, а організовано.
Про російську присутність
– Всі повинні розуміти, що війна – російсько-українська. Останній бій, що я приймав, – це Іловайськ, під селом Червоносільське, – це був бій з реальним російським військом, а не з якимись терористами. Ми билися з рязанськими десантниками й уральськими танкістами. Ми захопили полонених, бачили їхні документи. До того ж нищилася російська бронетехніка, танки.
У полоні з нами розмовляли росіяни, не етнічні, а саме з Російської Федерації. Навіть в Лісичанську, коли осадили так звану базу «Примара» – формування терористів, ми захопили дуже багато цікавих документів, інструкції по підготовці військ диверсійних груп з грифами ГРУ (головне розвідувальне управління – орган зовнішньої розвідки Міністерства оборони РФ), нормативи, карти, намальовані саме російським генштабом… Все це показує, що безпосередньо з нами воює Росія.
Зараз в частинах так званих ополченців працюють добровольці за контрактом з угрупуваннями. Вони мають російське громадянство. Кажуть, ми – добровольці, прийшли до вас. Це переформатування таких угрупувань. Але техніка повністю, форма, їжа, обладнання – все російське. Разом з інструкторами, офіцерами.
Серед воюючих на боці ЛНР і ДНР особисто я бачив серба-найманця, його брали в полон наші хлопці.
Для місцевих гроші відіграють велику роль. Коли ми там були, то десь 400-500 доларів була зарплатня в гарнізонних службах. Плюс за бойові дії великі гроші за нашими мирними стандартами.
Але треба враховувати й ідеологічні нюанси. Дуже багато ідейних – і це велика загроза. Є місцеві, які досі вважають, що вони воюють проти олігархів, проти Києва, проти центральної влади. Їх використовує «Руський мир». Дуже багато ідуть туди російських націоналістів, з усією атрибутикою, свастикою, заради поширення руського миру. Ця ідеологія безкомпромісна, вона взагалі шансів не дає – тобто або ми, або ви на цій землі.
Дуже цікавий їхній склад. Є професіонали, які теж вважають, що вони виконують свій обов’язок, віддані своїй державі, які вважають за честь повернення їй колишніх земель. Для них Радянський Союз – це одне й те саме, що й Російська імперія.
Якщо брати відсотковий склад, то у них ідейних людей більший прошарок, ніж у нас. Тому вони йдуть на все заради перемоги. Наші молоді бійці приходять не настільки підковані ідеологічно – з них бійці не дуже. Те саме і стосовно керівного складу: людина непатріотична не може до кінця стояти за свою державу і навіть померти за неї. Спілкували з «кіборгами», дебальцевськими, іловайськими у полоні – всі розповідають, що у нас дуже багато чудових керівників, але є й інші.
Про полон
– Майже півроку провів у полоні. Тримали так довго, бо розуміли, що такі як ми, знов підуть воювати, до того ж організаторами. Самі намагалися відпустити швидше з полону молодих хлопців, які більш заслаблі. Були навіть варіанти у декількох бійців не піти у полон. У деяких були поранення, які давали для цього підстави. Були можливості втекти. Але деякі офіцери свідомо йшли в полон зі своїми підрозділами, залишилися командирами. Це достойні люди, які були до останнього в полоні.
У полоні чітко розмежовано, яким чином ти потрапив на війну. І це відчувається і по ставленню, навіть по режиму. Тобто якщо ти – доброволець, то людожер, це ворог № 1. А якщо людина ще й ідейна, то взагалі щось страшне.
Але я відчував шалену підтримку. Протягом півроку в полоні нас намагалися переконати, що ми нікому не потрібні, нас кинули. І коли ми дізнавалися про те, що за нас борються, це найбільше підтримувало. Намагалися викликати в нас озлоблення проти нашої влади, сформувати з нас показовий взвод, який піде на Київ. Або надати зброю і зафіксувати картинку, а сказати нам, що ідемо додому. Намагалися вмовити стати в них поліцаєм. Хлопців наших били, катували, однак вистояли, встати під їхні прапори навіть і думки не було.
Новини дізнавалися з радіо. Українське глушать, тому дозовано слухали російське, намагалися робити висновки, аналізували. Іноді вдавалося дістатися до телефонів, і дізнатися про новини з України.
Віри в домовленості немає. Перший раз нас ледь не розірвали на шматки, другий раз я опинився в полоні. Відчуття таке, що все закінчиться напруженим миром, замороженням конфлікту. Стільки гравців на цьому зациклилися… Ми розуміємо, що будь-якого моменту ми можемо опинитися в бійні. Є таке відчуття. Тому зараз треба поправити здоров’я і повертатися – бути поруч зі своїми хлопцями. До того ж це обов’язок.
Про народні республіки
– У ДНР і ЛНР зараз діє система НКВС, коли люди доносять один на одного. За сказане українське слово, за збережену українську символіку, неблагонадійні. Прикладів дуже багато. Тенденції 30-40-х років дуже відчувається. Почалося відродження культу Леніна і Сталіна, становлення культу Путіна. Історія вже починає там повертатися.
Natalia Seliukova
