четвер, 30 Червень, 2022
pluken
Головна / Думки та коментарі / Великий бізнес в умовах війни. Частина 3. Війна Коломойського
Ihor_Kolomoyskyi2

Великий бізнес в умовах війни. Частина 3. Війна Коломойського

Share Button

Ihor_Kolomoyskyi2Опіка над одним з перших добровольчих батальйонів «Дніпро», скандальні обіцянки виплат за спійманих російських найманців, згода очолити прифронтову Дніпропетровську область – лише видима, публічна сторона відчайдушної війни за впливи у «постмайданній» Україні, яку веде Коломойський.

В кінці 2013 року в далекому Лондоні розпочались слухання за позовом власника групи Інтерпайп Віктора Пінчука до Ігоря Коломойського і Геннадія Боголюбова. Зять екс-президента Кучми оскаржував права тандему дніпропетровських бізнесменів на найбільше в Україні підприємства з видобутку залізної руди підземним способом – Криворізького залізорудного комбінату, половина якого сьогодні належить Ринату Ахметову. В процесі справи уже з’явились доволі цікаві факти про роль та вагу олігархів в політиці України періоду другого президента України.

Так, 23 лютого 2004 року власники групи «Приват» дніпропетровські бізнесмени Ігор Коломойський та Геннадій Боголюбов звернулись до Віктора Пінчука (зятя екс-президента Кучми) з вимогою виплатити $400 млн боргу, з яких $300 млн – по акціях Нікопольського заводу феросплавів – борги по колишнім угодам. Інші 100 мільйонів доларів – внесок групи «Приват» в виборчий фонд кандидата в президенти і діючого тоді (2004 р) президента Леоніда Кучми. Про це повідомив сам Ігор Коломойський під час слухань в Верховному суді Великобританії у справі приватизації Кременчукського залізорудного комбінату ( http://www.pravda.com.ua/articles/2013/10/21/7000347 ). Тобто, і за часів Кучми і Ющенка і Януковича група Коломойського-Боголюбова завжди були в основному пулі олігархів, наближених до влади, незалежно від результатів виборів та змін політичних партій. Система, вибудована за часів Кучми через приватизацію основних виробничих та ресурсодобуваючих потужностей великими фінансово-промисловими групами (ФПГ) країни передбачала «балансування» президента між різними олігархами. Основний принцип такої системи – не давати жодній з груп чи окремому олігарху надто великих преференцій, залишаючи для себе роль такого третейського судді у вирішенні суперечок між ними. Про своєрідну ефективність такого методу свідчить й те, що Кучма – єдиний з президентів України, якому вдалось втриматись на цій посаді два терміни.

В 2012 році Віктор Янукович з властивою йому прямолінійністю та нерозбірливістю методів спробував порушити систему, методом «тихого віджиму» збираючи та забираючи бізнес у різних власників. Спочатку – у тих, хто був політичним опонентом на користь «донецьких», пізніше – й у своїх земляків на користь сім’ї (слово «сім’я» вживається тут у прямому значенні цього слова). Незадоволення серед олігархів – і своїх, в тому числі, суттєво пришвидшило падіння та втечу Януковича.

Революція Гідності стала нагодою для дніпропетровського тандему бізнесменів Коломойського та Боголюбова укріпити та посилити свої позиції, які похитнулись за чотири роки правління Януковича. Тут варто відмітити, що деяке погіршення позицій групи Коломойського-Боголюбова при Януковичі стосувалось швидше політичного впливу на прийняття рішень. У фінансовому аспекті група «Приват» суттєво не втратила. Однак, політичні реалії в Україні та стиль управління країною Януковичем були такими, що втрата політичних впливів неодмінно призвела б і до бізнесових збитків. Як приклад – війна в 2012-2013 роках за приватизацію ряду обленерго завершилась програшем Коломойського на користь близького до президента Ахметова. В значній мірі саме це визначило активну позицію Ігоря Коломойського під час подій Революції Гідності та війні з Росією.

Опіка над одним з перших добровольчих батальйонів «Дніпро», скандальні обіцянки виплат за спійманих російських найманців, згода очолити прифронтову Дніпропетровську область – лише видима, публічна сторона відчайдушної війни за впливи у «постмайданній» Україні, яку веде Коломойський.

Сьогодні імперія Коломойського готується до нової глобальної боротьби за перерозподіл найбільш ласих шматків української економіки. В деяких випадках спроби переглянути процеси приватизації здійснюються через суди. Так, під час засідання Спеціальної контрольної комісії ВРУ з питань приватизації 4 березня Коломойський анонсував, що подаватиме в суд на законність приватизації низки обленерго, зокрема, Дніпроенерго(http://www.pravda.com.ua/articles/2015/03/5/7060596/ ). До речі, від початку січня в суді знаходиться справа за позовом структури Коломойського «Бізнес-інвест» щодо незаконної (на думку позивача) приватизації Західенерго та Закрпаттяенерго. Також, є претензії в дніпропетровських бізнесменів до переходу в приватну власність й до інших енергогенеруючих та енерготранспортуючих підприємств країни, що в основному знаходяться у власності групи ДТЕК Ахметова.

Ще одним потужним інструментом в експансії Коломойського може стати уже згадувана Спеціальна контрольна комісія Верховної Ради України з питань приватизації, яку «за дивним збігом обставин» очолює давній бізнес-партнер олігарха, до обрання народним депутатом – його заступник в Дніпропетровській ОДА, Ігор Філатов. 5 березня 2015 року народний депутат повідомив, що разом з іншими обранцями ініціює створення робочої групи з перевірки законності приватизації у 2004 – 2013 роках цілої низки державних підприємств. «В план роботи комісії за ініціативою народних депутатів Костянтина Усова, Геннадія Чекіта, Павла Різаненка, Вікторії Войціцької, Ігоря Луценка, Олександра Дубініна, Олександра Корнацького внесені питання перевірки приватизації, крім «Укррудпрому», також наступних підприємств:
– Укртелекому;
– Одеського припортового;
– «Київенерго» та київського міськводоканалу;
– УСІХ облгазів і УСІХ обленерго;
– УСІХ портів;
– Підприємств агропромислового комплексу та земель академії наук;
Комісія, вперше за вісім скликань ВР, звалила на себе колосальний об’єм роботи. Вже створена робоча група з протидії незаконній приватизації на чолі з вашим покірним слугою», – написав Борис Філатов у своїй сторінці в мережі Facebook (https://www.facebook.com/borys.filatov/posts/808478089234090 ).

В групи «Приват» свого часу були амбіції стосовно купівлі ряду підприємств з вищенаведеного списку. Однак в період правління Януковича коліщата машини приватизації справно крутились лише в одну сторону. Відтак, в більшості випадків Коломойському з партнерами довелось лише спостерігати, як інші олігархи відкушували цілі шматки вітчизняної промисловості. Звичайно, комісія, в яку входять представники усіх фракцій, не може і не буде працювати виключно на користь Коломойського. Її рішення можуть всього лише стати відправною точкою численних багатоступінчастих судових, медійних, переговорних та інших процесів, які в кінцевому результаті приведуть бажані підприємства до рук олігарха.

Поки що Коломойському вдається захищати свої активи, в тому числі, і використовуючи своє лобі в Верховній Раді України. В цьому випадку показовою є ситуація з протистоянням уряду та олігарха щодо контролем над «Укрнафтою». Група «Приват» контролює найбільшу в Україні нафтовидобувну компанію «Укрнафта», якою володіє разом з державою. Частка держави становить 51%, частка «Привату» – 42%. Відповідно до чинного законодавства (Постанова Кабміну №570 від 16.10.2014), українська нафта, яка видобувається компаніями, де частка держави становить понад 50%, повинна продаватися на аукціонах. Також, згідно з цим документом, стартова ціна на українську нафту на аукціоні встановлюється зі знижкою в 15%. Завдяки тому, що менеджмент «Укрнафти» контролюється групою «Приват», продукція підприємства зі знижкою продавалась структурам Коломойського. Після переробки на Кременчуцькому НПЗ, який також належить олігархові, бензин за низькими цінами отримувала мережа заправок, яка… також належить групі «Приват». Внаслідок хитрої комбінації, заправки Коломойського мали можливість продавати бензин за цінами, нижчими від конкурентів, а держава недоотримала дивіденди внаслідок продажу нафти «Укрнафти» за заниженою ціною. У серпні минулого року Генеральна прокуратура України порушила справу щодо осіб ПАТ «Укрнафта» за зловживання службовим становищем, що призвело до недоотримання підприємствами компанії понад 640 млн гривень.

Бій за «Укрнафту» в парламенті завершився на користь олігарха – і це незважаючи на те, що 13 січня 2015 року Верховна рада прийняла закон, яким знизила кворум для проведення загальних зборів акціонерів з 60% до 50% + 1 акція. Таким чином, держава мала б отримати змогу провести збори акціонерів на «Укрнафті» та, врешті, прийняти рішення про проведення аукціону. Однак згодом «раптово» з’ясувалось, що прийнятий закон не стосується «Укрнафти», заради якої, по-суті, й приймався. Пізніше, в парламент був внесений проект закону уже з правками, які усували цей недолік, однак, цього разу, 10 лютого, за урядовий законопроект проголосувало лише 175 обранців, проваливши спробу уряду взяти під контроль «Укрнафту».

Паралельно уряд також здійснив низку кроків, аби усунути Коломойського від аукціонів «Укранфти». 21 січня Кабінет міністрів на засіданні скасував норми про можливість зниження стартової ціни української нафти на аукціонах на 15% від світової ціни. А вже 22 січня Міністерство енергетики та вугільної промисловості та Міністерство економічного розвитку і торгівлі затвердили склад аукціонного комітету з продажу нафти і газового конденсату, видобутого держкомпаніями, в якому немає представників олігарха. Однак, потужний корпус юристів, підкріплений кількома десятками народних депутатів у різних фракціях, робить усе, щоб скасувати ці рішення або ж знівелювати його наслідки для «Привату».

Інші бізнес-підрозділи імперії дніпропетровського бізнесмена також отримують чималий зиск від ексклюзивного становища Коломойського в структурі української влади. Так, за даними видання Главком
(http://glavcom.ua/articles/23952.html, у 2014 році «Приватбанк», який належить групі «Приват» отримав від держави рефінансування у розмірі 11. 6 млрд. грн. Журналісти видання стверджують, що з цих коштів 11 млрд. банк витратив на фінансування угод, яких насправді не існувало. Відтак є підозра, що таким чином банк виводив гроші, отримані від держави. Водночас слід відзначити, що «Приватбанк» суттєво постраждав від агресії Росії. Так, в грудні 2014 року в Криму були заарештовані активи Коломойського на загальну суму близько 665 млн рублів, а маріонетковий уряд Криму конфіскував близько 65 активів олігарха, у тому числі всі відділення «ПриватБанку».

Ще один цінний «кадр» Коломойського – колишній топ-менеджер «Міжнародних авіаліній України» (власність групи «Приват»), а тепер керівник Державіаслужби Денис Антонюк в кінці листопада 2014 року підписав розпорядження «Про новий порядок розподілу маршрутів для авіакомпаній». Відповідно до цього документа, призначення на нові маршрути видаватимуться компаніям, що належать державі (на 50% і більше) або громадянам України. Таким чином компанія Коломойського МАУ отримувала значні преференції, порівняно з іншими авіакомпаніями, особливо – закордонними лоукостерами. Іноземні компанії заявили про монополізацію галузі авіаперевезень в Україні

(http://korrespondent.net/business/companies/3447641-loukoster-Wizz-Air-uhrozhaet-pokynut-ukraynu ) та пригрозили покинути Україну.

Дніпропетровський олігарх та голова ОДА веде наступальні дії і в багатьох інших напрямках, відвойовуючи активи в залишків клану Януковича, користуючись усіма доступними йому способами.

Ігор Коломойський, поряд з іншими олігархами «вищої ліги», міцно вмонтований в структуру української економіки завдяки «батьку української олігархії» Леоніду Кучмі. Впродовж десятка років після Кучми дніпропетровський олігарх послідовно та систематично розширював сфери впливу та кордони свого бізнесу – і в економіці, і в політиці держави. Після втечі Януковича та формування нового уряду вплив Коломойського різко зріс: і в структурі адміністративного управління Південно-Східної частини України, і в уряді, а після виборів минулого року – і у парламенті. Навесні 2014 року широкий наступ російських військ був зупинений активною патріотичною позицією Дніпропетровщини під керівництвом Коломойського. Це, без перебільшення, зіграло історичну роль у тому, що план Путіна щодо знищення України був зірваний. Однак, події останнього року вказують, що співвласник групи «Приват» не омине можливості скористатись своїм статусом та впливом для власної наживи. Час, коли зростаючі апетити олігарха стануть такою ж загрозою для суверенітету України, як і маніакальна жадібність зграї «донецьких» на чолі з Януковичем, очевидно, не за горами.

Відтак, діючий Президент України змушений буде вдаватись до кроків, що обмежать зростання впливу дніпропетровського олігарха. Перший крок уже зроблений. Новопризначений Генеральний прокурор України Віктор Шокін добре знайомий голові облдержадміністрації Дніпропетровщини. Ще в 2005 році Шокін, який тоді займав посаду заступника Генерального прокурора України безпосередньо займався справою про замах на вбивство відомого адвоката Сергія Карпенка. Останній супроводжував компанії Пінчука та Григоришина у бізнес-конфлікті з Коломойським. Цей же юрист після замаху стверджував, що йому погрожував саме Коломойський (http://ua.korrespondent.net/ukraine/politics/3484793-nardep-rozpoviv-pro-konflikt-kolomoiskoho-z-shokinym ). Немає сумніву, що досвідчений у навколовладних інтригах олігарх прозорий натяк зрозумів. Однак, володіючи значним фінансовим, політичним та медійним ресурсом Коломойський здатен ефективно опиратись намаганням зупинити подальшу експансію «Привату». Очевидно, єдине, що його зупиняє сьогодні – розуміння, що в разі відкритого конфлікту з Президентом виграє лише Путін. Відтак, основна «битва гігантів» в українській політиці, традиційно надто тісно переплетена з економікою, ще попереду…

Віктор Біщук

Fot. pl.wikipedia.org

Share Button

Також перегляньте

Fot.. twitter.com/mon.gov.pl

Польсько-білоруський кордон: міграційна криза напередодні “Заходу-21”

Відповідно до попередніх прогнозів, наступні кризові дні на польсько-білоруському кордоні принесуть лише негативні наслідки для …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.