понеділок, 29 Листопад, 2021
pluken
Головна / Думки та коментарі / Мінські невизначеності

Мінські невизначеності

Share Button

rosjaОсь що відбувається «коли в товаришах немає згоди». Чи очікували Ви на позитивний результат зустрічі «нормандської четвірки»? Дехто навіть називав цю зустріч найвизначнішою та доленосною подією для української дипломатії за всю її історію. Натомість вийшов «пшик», хоча може й найвизначніший. Україна не програла все, але й точно не виграла. Єдиним позитивним моментом є відтерменування відкритої військової ескалації до весни – все як спланував Путін. А хіба хтось сумнівається, що Мінськ-2 буде зірваний?

Президент Порошенко на розширеному засіданні кабінету міністрів вдень 11 лютого заявив, що на переговорах в Мінську Україна матиме з Європою єдину позицію. Насправді вийшло зовсім інакше, адже дуже різнились цілі «нормандської четвірки». Для Олланда та Меркель першочерговим було зняття напруги, замирення агресора, уникнення військової ескалації в Європі та, за можливості, відновлення бізнесу с Росією. Інтереси України явно були другорядними для європейців. Для Росії важливим було гідно вийти з ситуації, коли її всі присутні вважали за агресора. Жоден пункт фінального документу не говорить про відповідальність Росії як країни-донора терористів. Відповідно Росія не буде виконувати Мінськ-2, адже ніхто її не визнав стороною конфлікту. Юридично Путін був присутнім на зустрічі на рівних правах з Олландом та Меркель у якості третьої сторони-миротворця. Чи це є наша перемога? Порошенко не отримав фактично нічого, більш того, навіть зрив переговорів був би кращим за фінальний документ Мінськ-2. Адже він би призвів до мобілізації суспільства перед загрозою війни, до невідкладних поставок зброї західними країнами й т.д. Натомість ми отримали дещо невиразне та декларативне, що немає жодної логіки та механізму імплементації.

1) Повне припинення вогню з 00:00 15 лютого. Його не буде. Ми таке вже двічі проходили, коли проголошували в односторонньому порядку «режим припинення вогню», натомість по нам стріляли. При чому жодного механізму дієвого контролю за режимом припинення не було прописано. Цікава дата: терористи залишили собі три дні аби остаточно замкнути кільце навколо найважливішого транспортного вузла – Дебальцевого.
2) Відведення важких озброєнь обома сторонами. Як тільки українські генерали віддадуть таку команду – вже на завтра терористи захоплять Маріуполь. Без артилерії українські сили стають вразливими. Й жодних сумнівів, що терористи нічого відводити не планують.
3) Моніторинг режиму припинення вогню з боку ОБСЄ. Місія цієї організації вже довела свою неефективність, та, інколи, упередженість в зоні конфлікту.
4) Переговори сторін про модальності. Жодних демократичних виборів в ДНР та ЛНР за українським законодавством не буде. Власне сам діалог з приводу закріплення якогось особливого статусу – це поразка України, де-факто визнання терористів-вбивць рівними собі самаритянами.
5) Повне помилування і амністія. Це підґрунтя для дискредитації Порошенка та початку Майдану-3. Як пояснити матерям загиблих воїнів та солдатам на фронті, що тепер ми домовляємось з вбивцями, а називати терористів «терористами» тепер не можна?
6) Обмін заручниками і військовополоненими. Чи не єдине нейтрально-позитивне положення. Питання лише стосовно Надії Савченко та інших українських діячів, засуджених в Росії. Наскільки зрозуміло, їх цей пункт не стосується.
7) Забезпечити безпечний доступ, доставку, зберігання і розподіл гуманітарної допомоги. Легалізація російських «гуманітарних конвоїв» зі зброєю та боєприпасами замість гречки. Гарантія того, що терористами не буде виконаний пункт 1.
8) Визначення способів відновлення економічних зв’язків. Україна має поновити соціальні виплати на своїх «окупованих» територіях. Порошенко вже заявив, що це відбудеться лише після місцевих виборів за українським законодавством, яких, скоріш за все, не буде. Дуже цинічною є лінія Росії, спрямована на необхідність водночас й визнання Україною рівними суб’єктами ДНР та ЛНР, й, водночас, поновлення фінансової підтримки «ватному» населенню «псевдореспублік» (де не працює жоден український телеканал), яке щиро ненавидить ту саму Україну.
9) Відновлення контролю над кордоном до кінця 2015 р. за дотримання безлічі умов. Найважливіший для нас пункт, який ми бездарно програли. Україна мала б запропонувати компромісний варіант механізму повернення контролю за кордоном, хоча б за допомогою міжнародного миротворчого контингенту. Натомість, наразі повернення контролю поставлене у пряму залежність від місцевих виборів і завершення конституційної реформи (про яку далі). Ні першого, ні другого, майже напевно, не станеться
10) Виведення всіх іноземних військ. Ніби все добре й російські найманці мають бути виведені з України. Однак ДНР вважає, що якщо громадянин Росії має військовий квиток ДНР/ЛНР – він вже свій (до того ж ідейний, йому не платять грошей). А їх штампують сотнями тисяч – тож в ДНР та ЛНР немає найманців. В той же час російська пропаганда активно тиражує новини про натівських найманців в збройних силах України та добровольчих батальйонах. Таким чином, за логікою Кремля, найманців має вивести саме Україна, й навіть один спійманий іноземець – це привід для росіян звинуватити українську сторону в зриві Мінську-2.
11) Конституційна реформа в Україні. Це вже прямий удар по Порошенку й найважчий аргумент для Майдана-3. Легалізація терористів в головному документі країни дорівнює підпису під зрадою. Не буде реформи – знову привід для звинувачень.
12 та 13 пункти – це загальні положення про наміри діяльності тристоронньої контактної групи. Нічого суттєвого, тому про них не будемо.

Таким чином, якщо найближчим часом в МЗС України не буде звільнень – я не зрозумію президента. Мій батько, дивлячись ранкові новини 12 лютого, де кореспондент розповідав про 13 годину переговорів сказав, що першим здасть позиції той, хто захоче спати. Таке враження, що першою захотіла спати українська делегація. Ми отримали невпевненості, які, водночас, не дозволять будувати нормальний мирний процес, та не дадуть можливості негайно надати Україні летальну зброю, яка настільки необхідна зараз на фронті, коли Росія продовжує ешелонами перекидати новітню зброю терористам. Наша перспектива досі залишається сумною, натомість Порошенко отримав гарний урок подвійної гри європейців, які на словах декларують одне (територіальна цілісність та суверенітет), а на справді діють виключно у власних інтересах. В Росії навіть почали говорити, що у березні Франція таки передасть Росії новозбудований «Містраль». Натомість Путін вийшов з води чистим та у білих рукавичках, переклавши все на Україну та сепаратистів ДНР/ЛНР, до яких він, ніби, не причетний «Наша пісня гарна, починай спочатку!».

Valeriy Kravchenko

Share Button

Також перегляньте

Володимир Путін, Віктор Медведчук. Фото: jankoy.org.ua

Реванш Росії в Україні – реальна загроза

Доки світ повільно виходить з кризи, спричиненої пандемією COVID-19, Європі варто готуватись до наступних криз, …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.