понеділок, 29 Листопад, 2021
pluken
Головна / Бізнес / Економічні стосунки Росії та України: жодного бізнесу, тільки політика…
Fot. unn.com.ua
Fot. unn.com.ua

Економічні стосунки Росії та України: жодного бізнесу, тільки політика…

Share Button

rosja-ukrainaТиждень тому, в ефірі одного з всеукраїнських телеканалів Міністр економіки України Айварас Абромавічус, відповідаючи на запитання щодо змін в товарообороті між Україною та Росією відзначив, що «за минулий рік товарооборот із Росією впав майже вдвічі». Однак тенденції до поступового розходження векторів розвитку економік двох держав були закладені задовго до війни на Сході та анексії Криму.

За двадцять три роки незалежності для України питання торгових стосунків з Росією уже давно переросло з суто економічного в політичне та геополітичне. Перспектива падіння товарооборотів з північним сусідом завжди була чи не основним аргументом проти економічної інтеграції України в європейську спільноту.

З часу розпаду Радянського союзу спостерігалась дивна тенденція, коли домінуючий суб’єкт пострадянського простору – Російська Федерація намагалась «об’єднати необ’єднуване» – бюрократичними та політичними, а в останні роки і відвертим примусом, пробував укріпити економічні стосунки з колишніми колегами по соціалістичному табору. Однак в боротьбі бюрократів від політики та об’єктивними обставинами вільного ринку перемагають останні. Відтак, дрейф України в сторону європейської спільноти, СОТ та ЄС розпочався, практично з 1991 року, а події останнього року лише посилили його.

Одна «оборонка» на дві країни

Основи взаємної залежності України та Росії у економічних стосунках були закладені ще за часів Радянського Союзу, коли взаємна пов’язаність економіки союзних республік була запорукою стабільності імперії. Адже важко розраховувати на самостійність, чи, тим більше рентабельність, наприклад, авіабудівельної галузі в Україні, якщо деталі для літаків, які будувались в Харкові, постачали з-за Уралу, Молдови та Казахстану.

Мабуть, найбільш яскравий приклад такого спадку – співпраця двох країн в оборонній сфері. Оскільки ця галузь традиційно для пострадянських країн і в Росії і в Україні є найбільш закритою і найменш чутливою до ринкових змін, тут практично повністю збереглась співпраця радянських часів, коли, приміром, російське КБ «Сухой» (розробник бойових літаків, зараз – ОАО «Компания «Сухой») та українські підприємства, що виробляли комплектуючі – від елементів фюзеляжу до двигунів, становили, фактично, один холдинг.

Ще один приклад – це ракета «Зеніт», яку випускає Дніпропетровський «Південмаш», і яка є одним з ключових елементів оборонної системи в РФ. У зв’язку з російською агресією та введеними санкціями українське підприємство фактично втратило єдиний ринок збуту. Відтак, всю програму, виробничі потужності та колектив доведеться або скорочувати, або ж перепрофільовувати, що, зважаючи на специфіку продукції, процес надто тривалий та болісний. З іншого боку, ракета «Зеніт» – це єдина ракета, яка використовує двигуни РД-171, найпотужніші в світі двигуни, які виробляє російський «Енергомаш». Таким чином, втрачає й російський ВПК.

За різними підрахунками, оборонно-промисловий комплекс України на 80% пов’язаний з Росією, а поставки його продукції в Росію в 2012-2013 роках досягали $ 500 млн на рік. В основному, це постачання важливих комплектуючих до різноманітних видів озброєння, яке стоїть на службі в сусідній країні. Наприклад, практично всі російські бойові і транспортні вертольоти оснащені українськими двигунами, виробленими на запорізькому підприємстві «Мотор Січ». Дніпропетровське КБ «Південне» – єдиний та ексклюзивний оператор по обслуговуванню шахт та пускового обладнання найпотужніших російських стратегічних ракет РС-20, прозваних «Сатаною». В найближчій перспективі цей ринок для українських підприємств буде закритим.

Ще в 2013 році під загрозою опинився ще один амбітний проект двох країн – модернізація та випуск оперативно-тактичного військового літака Ан-70 і транспортного літака Ан-70Т. Без участі КБ «Антонов» випуск цих літаків, які мали б складати суттєву частину оновленого військового та цивільного повітряного флоту Росії є неможливим.
Український оборонпром має приклади вдалих кроків з диверсифікації ринків збуту – до прикладу, постачання країнам близького Сходу бронетранспортерів БТР-4 чи модернізованих танків «Булат». Однак, усі вони були або надто незначними, або ж завершувались гучними скандалами та значними іміджевими втратами української сторони.

Відтак, саме вітчизняний ВПК є тією сферою, яка чи не найбільше постраждала від згортання співпраці з Москвою. В будь-якому випадку, згідно з рішення РНБО та Кабміну, продаж військового озброєння за кордон (за виключенням підписаних та діючих контрактів) заборонений. Компенсувати збитки від втрати такого ринку буде дуже важко. Збільшення більш ніж втричі (відповідно до Закону про державний бюджет України на 2015 р. – 14 млрд грн.) оборонного бюджету, і відповідно, держзамовлення для державних підприємств, що працюють у цій сфері дозволить втримати на плаву найбільші підприємства. Однак потреба швидкого пошуку альтернативних ринків збуту для підприємств оборонного комплексу є питання виживання в перспективі.

Приречені на «розлучення»

Тенденції до взаємного віддалення економік Росії та України почали вимальовуватись ще в кінці 90-х років минулого століття. На початку ж двотисячних стало зрозуміло, що втримати Україну у сфері впливів та інтересів північному сусіду за лише рахунок економічних факторів не вдасться.

Слід відзначити, що переорієнтація України на ринки збуту в ЄС та інших країнах поза межами СНД – це не стільки воля політичного керівництва держави, як інтереси бізнесу, споживачів. Незважаючи на різноманітні преференції в межах зони вільної торгівлі СНД, зовнішня торгівля України все більше переорієнтовується з СНД на ЄС та інші країни.

Хоча в загальному, товарообіг між двома країнами (за винятком останніх двох років) постійно зростає, з 2005 року обсяг торгівлі України з Росією не був більшим, аніж обсяг торгівлі з країнами ЄС. Більше того, темпи зростання торгівлі України з країнами Євросоюзу зростали швидшими темпами, аніж товарообіг з РФ.
Частка російських товарів в українському товарообороті скоротилася з 39,2% у 1995 р до 29,3% в 2008-му. Разом з тим, частка України в російському товарообігу скоротилася з 11% в 1995 р до 4,9% в 2009-му. Тобто після розпаду СРСР співпраця та взаємна торгівля між двома країнами зменшились майже удвічі. У наступні роки частка країн у взаємному зовнішньоторговельному обороті збільшилась, але на до рівня початку 90-х не піднялась.
Наприклад, за даними Державної служби статистики України, в 2009 році обсяг взаємної торгівлі товарами та послугами між Україною і Росією становив 25,8 млрд. доларів.

В 2010 році товарооборот між країнами збільшився в 1,6 рази, або на 15,3 млрд доларів – до 41,5 млрд. доларів. Очевидно,таке різке зростання стало наслідком результатів президентських виборів та перемоги лідера проросійської Партії регіонів Віктора Януковича.

В 2011 році тенденція до зміцнення економічних стосунків тривала і товарообіг Росії і України в 2011 році перевищив 55 мільярдів доларів, що склало 33% загального товарообігу України в цьому році.

Натомість у 2012 обсяги торгівлі між країнами склали 45,5 млрд. дол. Експорт з України в РФ становив 17,632 млрд доларів (падіння на 11% до 2011 року), імпорт – 27,418 млрд доларів (падіння на 5,9% до 2011 року).

У 2013 році обсяги зовнішньої торгівлі товарами та послугами України з Російською Федерацією становили $38,2 млрд. У свою чергу, якщо брати Європу в цілому (без урахування країн СНД), то товарообіг з нею в цьому ж році становив $45,6 млрд.

Як уже було вказано вище, минулого, 2014 року товарообіг між країнами знизився вдвічі. Скорочення обсягів взаємної торгівлі, звичайно ж, в першу чергу визначалось кардинальним погіршенням стосунків двох країн та поступовим збільшенням заборон на експорт до цієї країни, впровадженням санкцій. Однак, слід враховувати й те, що багато підприємств-імпортерів, основний напрямок збуту яких – Росія, знаходяться на окупованій території і зараз фактично припинили свою діяльність. Натомість, за словами екс-міністра економіки України Павла Шеремета, за 2014 рік українському бізнесу вдалось наростити на 10% товарообіг з країнами ЄС.

Якщо ж розглянути ще один якісний чинник економічних стосунків – структуру імпорту та експорту, то можна відзначити, що й тут стосунки двох країн далекі від паритету.

Традиційно потужна в Україні галузь машинобудування за останніх 5 років зменшилась в структурі товарообороту Росії майже удвічі. Подібна тенденція спостерігається і у з російськими товарами машинобудування в структурі українського імпорту. Також, почав скорочуватись і експорт українського металу до Росії. Це пов’язано і з пошуком Росією нових постачальників, однак більшою мірою – впровадженням квотних обмежень на продукцію українських підприємств як тиск на керівництво держави з метою недопущення євроінтеграційних процесів.

Проте лідером в падінні експорту з України в Росію стала вагонобудівна галузь. Обсяги скорочення поставок в РФ за цією позицією в 2013 році склали $763 млн грн. Прогнозується, що Україна втратить до 2/3 цього ринку.

Загалом, роль українських продуктів для Росії у сфері зовнішньої торгівлі постійно знижується. Навіть якщо врахувати величезні обсяги енергоносіїв, які Росія постачає в Україну, частка вітчизняної продукції в зовнішньоторговельному обороті Росії становить лише 5%. Торгове значення України для Росії в шість разів менше (у структурному вимірі), ніж Росії для України. У порівнянні з 2003 роком, коли частка України в товарообігу становила 12%, тенденції до скорочення торгових відносин, чи, вірніше, заміною їх на альтернативні є очевидною.

Заручники великої геополітики

Керівництво РФ ніколи не приховувало, що для нього імперські амбіції «збирателів земель руських» завжди були основним пріоритетом, задля якого і використовувались усі, в тому числі і економічні важелі.

Тиск на українське керівництво з метою блокування будь-яких процесів, які б віддаляли Україну від сфери впливу Росії у тій чи іншій формі, був завжди. Потужні зусилля лобістських груп в Верховній Раді Україні (у вигляді відверто чи приховано проросійських політичних сил) завжди мали значний вплив на законотворчі процеси. Однак, як було вказано вище, інтерес українських промислових кіл до ринків збуту та економіки поза межами Росії та СНД є природним та продиктованим ринковими умовами. І компенсувати його будь-якими преференціями в рамках двосторонніх чи багатосторонніх домовленостей Росія не в змозі.

Відтак, у 2013 році керівництво РФ перейшло від методу «пряника» до «батога». Скорочення торгівлі між двома країнами зумовлене, в тому числі і неодноразово ініційоване Росією блокування торговельних процесів між країнами, тарифні і нетарифні обмеження, антидемпінгові розслідування, скорочення або ж скасування квот. Ці засоби спеціально спрямовувались насамперед на чутливі сектори української економіки. Достатньо згадати так звані «сирні війни», коли в 2012 році Росія вперше раптово обмежила ввіз сирів та сирної продукції з України. Тут слід відзначити, що частка Росії в експорті цієї продукції з України становить 83,8 %. Відтак загроза такого кроку для українських виробників була катастрофічною. Орієнтовні втрати українських виробників від невиконаного експорту склали біля $ 300 млн.

Загалом, у 2013 році обмежувальних заходів в РФ для української продукції вжито на 1,2 млрд дол., що становить 14% від загального українського експорту до Росії. В Україні обмежувальні заходи застосовано щодо російських товарів на 124 млн дол., що менше 1% від загального імпорту з Росії. Всього по російській продукції є близько 115 позицій вилучень, а по українській — лише кілька, що також демонструє «рівноправність» стосунків сусідніх країн.
Звичайно ж, найпотужнішим аргументом для втримання України в зоні своїх впливів стала ціна на енергоносії, газ, зокрема. Відвертий шантаж, який застосовувала Росія в 2013-2014 році продемонстрував всьому світові, що ринкові стосунки та економіка цікавлять керівництво Росії виключно як спосіб шантажу та тиску. Висновок з безпрецедентної за нахабністю цінової політики «Газпрому» зробили усі країни Європи. Відтак пошук альтернативних джерел енергоносіїв – питання найвищого пріоритету для членів європейської спільноти. Адже перспектива раптового перекривання газового вентиля (як це, нагадаю, уже робила Росія в січні 2008 року) збільшилась в рази сьогодні, коли в Путіна залишається все менше аргументів для діалогу з світовою спільнотою.

«Диверсифікуй або помри!»

На згаданій на початку статті прес-конференції очільник Мінекономіки України Айварас Абромавічус закликав український бізнес активно зайнятись пошуком альтернативних ринків збуту.

«Росія завжди була особливо непередбачуваним партнером. У будь-який момент їй може не сподобатися смак грузинського вина, литовських молочних продуктів, українських молочних продуктів або кондитерських виробів, тому той напрям, який ми обрали, – на Європу – правильний, експорт до Європи минулого року зріс приблизно на 10%. Думаю, і далі наші компанії мають переорієнтовуватися на західні ринки», – відзначив міністр (http://www.epravda.com.ua/news/2015/02/2/525961/ ).

Слід відзначити, що, переорієнтація українських виробників на відмінні від російських ринки збуту розпочалась давно і інтенсифікувалась в 2012 – 2013 році, коли став відчутним економічний тиск та блокада з боку РФ.
Так, за результатами 2014 року виробникам металопрокату та сировини вдалось майже на 50% компенсувати падіння цих товарів в Росію. Експорт у ЄС по цій номенклатурі виріс на $280 млн., у той час як падіння в напрямку Росії було $612 млн.

Успішним видається намагання виробників харчової продукції компенсувати збитки від втрати російських ринків. Якщо обсяг експорту в Росію продуктів харчової промисловості скоротився на $214 млн, то в країни ЄС експорт зріс на $224 млн.

Найбільше зростанню експорту в країни ЄС сприяли дії домовленостей в рамках Зони вільної торгівлі і скасування митних зборів для постачання в ЄС. Однак, слід враховувати, що ринки збуту країн ЄС є неспівмірно більшими, аніж в Росії. Окрім цього, економічні стосунки в євроспільноті регулюються законодавчо і не залежать від політичної кон’юнктури. Тож перспективи зростання експорту в цьому напрямку є набагато ширшими, аніж у північно-східному напрямку.

Однозначно пріоритетними в контексті подальшого зближення європейської та української економіки є розвиток співпраці в харчовій галузі. Уже зараз ряд українських виробників, зокрема, молочної, м’ясної продукції проходять процедури сертифікації та перевірки на відповідність європейським стандартам якості. В разі позитивних результатів уже з кінця наступного року українська «молочка» зможе отримати доступ до європейських ринків.

Значні перспективи на ринках ЄС мають підприємства, що займаються виготовленням металопрокату та виробів з металу. Однак в цьому випадку необхідно негайно модернізовувати виробництво, зменшуючи складову енергоносіїв у ціні виготовленої продукції, що зробить ціни на українську продукцію конкурентоспроможними на ринках ЄС. Оптимальною є участь українських підприємств в європейських проектах на принципах «аутсорсінгу», коли вони можуть виробляти окремі деталі чи комплектуючі. В Україні є відповідні кваліфіковані працівники, є виробнича база, є сировина. Тож за рахунок менших витрат на оплату праці, порівняно з країнами Євросоюзу, українські підприємства можуть бути цікавими для європейських концернів.

Беззаперечною перевагою України, з огляду на географічне положення, є транспортні можливості, однак, і ця галузь, для того, щоб стати цікавою для світу, повинна зазнати суттєвої модернізації – від банального ремонту доріг до усунення корупційних та бюрократичних ризиків.

Тож як би це не парадоксально звучало, але саме криза та війна можуть стати тим поштовхом, які таки змусять українську промисловість назавжди порвати з радянським минулим та врешті відшукати для себе нові можливості, ринки збуту на європейських ринках. Звичайно ж, для цього необхідно провести важку, коштовну та болісну модернізацію виробничих потужностей. Ще важливіше – лібералізувати вітчизняне законодавство, подолати тотальну корупцію та привести українські стандарти контролю за якістю продукції до європейських та світових.
Однак якщо ще учора диверсифікація експорту та імпорту було питанням можливої альтернативи для вітчизняної економіки, то сьогодні це, без перебільшення – питання виживання і для бізнесу і для української економіки загалом.

Віктор Біщук

Share Button

Також перегляньте

Володимир Путін, Віктор Медведчук. Фото: jankoy.org.ua

Реванш Росії в Україні – реальна загроза

Доки світ повільно виходить з кризи, спричиненої пандемією COVID-19, Європі варто готуватись до наступних криз, …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.