п’ятниця, 28 Січень, 2022
pluken
Головна / Думки та коментарі / Українська проблема
ukraina_ue_glavcom_ua-----------------------------54��

Українська проблема

Share Button

Добре було б щоб ми почали дивитися на питання інтеграції України з європейськими структурами, передусім як на виклик.

Справа мабуть в підході до цього питання, не лише в польському, але також європейському контексті. Часто можна почути висловлювання, в нашій країні мабуть поодинокі, проте більш поширені в Західній Європі, про те, що Європейський союз має сьогодні досить багато власних проблем, і чергова, в виді України, чи в ширшому контексті – країн, охоплених програмою Східного партнерства, йому вже не потрібна, і навіть може становити загрозу для єдності європейської спільноти. Такий підхід неадекватний та небезпечний.

Не варто забувати що Європейський союз – це не самотній острів, який дрейфує десь в океані, але організм, який постійно взаємодіє з зовнішнім світом. Власне тому, хоч може не для всіх громадян країн ЄС зрозуміло, що від ситуації, яка панує в країнах – безпосередніх сусідах ЄС, таких як Україна чи Білорусь, залежить також те, що відбувається в країнах Євросоюзу. Здавалося б, усвідомлення цього факту зменшується з віддаленням кордону Європейського союзу. Наскільки мешканці Центральної і Східної Європи можуть контактуватися з сусідами з-за східного кордону і зазвичай розуміють їх проблеми, що виникає зі спільності долі до 1989 року, то настільки ж це зрозуміння цілковито абстрактне для Західної Європи. Стабілізація і розвиток демократичних цінностей на території, яка безпосередньо межує з ЄС входить в  інтереси всього Європейського союзу, а не лише “прикордонних країн”. Ствердження, що це “не наша проблема”, виголошене доморослими спеціалістами в епоху розквіту глобалізації, свідчить або про крайнє дилетантство або про неуцтво. І одне і друге може бути однаково небезпечним.

Не можна дивитися на такі країни як Україна, Білорусь чи інші держави, які межують з ЄС, як на проблеми, в негативному значенні цього слова: як те, що спричиняє труднощі, турботи, зло в чистому виді з яким, в якнайгіршому випадку, треба навчитися жити. Такий підхід схилятиме до рішень, метою яких буде якнайбільше відсторонення потенційно незручного факту сусідства з країнами не-членами. І тут, напевно, з’явиться спокуса прийняття найпростішого з можливих рішень, тобто ущільнення кордону, встановлення ще більшої кількості камер, датчиків і інших аксесуарів, які дають обманливе відчуття безпеки тим, хто знаходиться “всередині”. Тим часом, як показує досвід країн, які пробували і надалі пробують розв’язувати свої проблеми таким чином, ця дорога веде в нікуди. Відгороджування муром, хоч і високим і щільним, не приносить бажаних результатів. Сягаючи до історії, ані римський кордон на півночі Імператорства, ані Велика китайська стіна не захистили від занепаду держави, які їх будували. Прикладів, які б підтверджували цю тезу, зрештою, не треба шукати далеко в історії – досить поглянути хоча б на нинішній кордон США і Мексики або Ізраїля і Палестинської автономії – як один, так і другий, незважаючи на велетенські кошти, видані на оборону, далекі від спокою.

Зрештою, у випадку України, не варто звертатися до таких радикальних прикладів, оскільки не йдеться про фізичне відгородження, але про відмежування в процедурному сенсі – питання віз для громадян України і інших країн Східного партнерства незмінно чекає на вирішення. І хоч вже видніється “вогник в тунелі”, на скасування візового режиму доведеться почекати принаймні до 2015 року, тобто ще два роки. Мешканці Європейського союзу, які звикли переважно до зручного подорожування, тільки з посвідченням особи в межах шенгенської зони, не мають поняття про масштаби проблем, з якими мусить боротися пересічний громадянин України, який хоче приїхати до ЄС, змушений щоразу заповнювати тонну паперів і довідок та доводити, що не становить потенційної загрози для безпеки на території ЄС. І незалежно від того, чи це подорож з метою працевлаштування, туризму, чи навіть бізнесу, що, особливо в цьому останньому випадку, для все ще зануреного в кризі Євросоюзу може стати Ахілесовою п’ятою, оскільки обмеження можливостей ведення бізнесу потенційним інвесторам є звичайно нераціональним з економічної точки зору.

Спробуймо поглянути на питання інтеграції України з Європейським союзом як на виклик, важке питання, яке вимагає вирішення. Україна становить частину Європи вже понад тисячу років, і не тільки тому, що знаходиться на європейському континенті, але перш за все з огляду на спільні цінності, політичні, економічні та культурні зв’язки. Інтеграція України з Європейським союзом, поки що в формі підписання і введення в дію угоди про асоціацію, а в дальшій, як поки що складній для визначення перспективі часу – вступу Києва в структури Євросоюзу на таких самих принципах як і Польща чи інші країни Центральної Європи, входить в інтереси не лише самої України, але також Європейського союзу, з політичних і економічних міркувань. Цей факт не повинен викликати контроверсій з огляду геополітики, про що вже багато написано. Варто згадати хоча б Збігнєва Бжезінського, який часто вказував на ключове значення України для Європи і Росії. Також дивлячись з економічної перспективи, вступ Києва в зону вільної торгівлі – це шанс для інвесторів і величезний ринок збуту. Крім того, інтеграція України з ЄС не створює також проблеми культурної ідентичності – як вже згадувалося, ця країна глибоко укорінена в європейській культурі, тому тут не має таких дилем які супроводжують можливість інтеграції Туреччини з ЄС.

Питання інтеграції України з Європейським союзом особливо важливе з точки зору Польщі, та інших країн, які становлять східний кордон Європейського союзу. І не тільки з точки зору великої політики, геостратегії чи економіки – про що часто пишуть, але також, а може навіть перш за все, з точки зору місцевих спільнот і регіонів, розташованих безпосередньо поблизу України – в Польщі, які становлять так звану “Східну Польщу” (або менш дипломатично: „Польщу Б”). Ці території часто менш розвинені ніж центр і захід країни. З подібною проблемою стикається, зрештою, Словаччина і Угорщина. Зближення України з Європейським союзом і поступове обмеження кількості бар’єрів у веденні економічної діяльності, особливо в таких площинах як малий бізнес чи туризм, сприятиме швидкому розвитку районів з обох сторін кордону: як східної Польщі, так і західної України. Перші спільні польсько-українські ініціативи  вже діють, проте вони могли б функціонувати значно ефективніше, якщо б не проблема віз і трудності з перетином кордону.

Альтернативою для цього сценарію є поглиблення диспропорцій розвитку, поглиблення кризи і наростання негативних емоцій з обох сторін кордону, що могло б принести складні для передбачення наслідки. На даний момент здається, що керівники, як у Брюсселі так і в Києві, усвідомлюють значення викликів, які стоять перед Євросоюзом і Україною і в майбутнє можемо дивитися з поміркованим оптимізмом.

Даріуш Матерняк

Share Button

Також перегляньте

Володимир Путін, Віктор Медведчук. Фото: jankoy.org.ua

Реванш Росії в Україні – реальна загроза

Доки світ повільно виходить з кризи, спричиненої пандемією COVID-19, Європі варто готуватись до наступних криз, …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.