субота, 25 Вересень, 2021
pluken
Головна / Новини / Молилися за мир між народами у 100-річчя польсько-української війни за Львів
Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський
Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський

Молилися за мир між народами у 100-річчя польсько-української війни за Львів

Share Button

Українська та польська громади у Львові, на Личаківському кладовищі, віддали шану покійним у День всіх святих. Також 1 листопада у місті святкували 100-річчя створення Західноукраїнської народної республіки (ЗУНР). Із цієї нагоди відкрили два памʼятники. Протягом попередніх 15 років в знак дружби і примирення між поляками й українцями до молитви поляків на Личаківському цвинтарі приєднувалися українські громадські діячі та влада. Цього року – ні. Зате цьогоріч громадськість України і Польщі провела спільну акцію дружби і примирення, яка охопила близько десятка міст двох країн. Одночасно запалили свічки, щоб спільно вшанувати памʼять полеглих в польсько-українській війні сто років тому.

Мер Андрій Садовий: «На фундаменті ЗУНР нині маємо незалежну Україну»

Об 11 ранку на Личаківському кладовищі міська влада Львова поклала квіти до Меморіалу воїнам Української галицької армії (УГА) та запалила лампадки на могилах провідників ЗУНР. Також відбулася панахида за всіх борців за волю України.

«Треба знати історію. Якщо не знаємо, то присвятити цьому багато часу. Історія може повторюватися. Вісім місяців існувала самодостатня та сильна держава, яка мала військо, поліцію, судочинство та всі державні структури. На фундаменті ЗУНР нині маємо незалежну Україну. Треба вшановувати пам’ять покійних і молити Бога, щоб нинішня незалежність була на віки», – сказав на Личаківському кладовищі мер Львова Андрій Садовий.

Генконсул Рафал Вольський: «Згадуємо про початок братовбивчої війни за Львів 100 років тому, результат якої за 21 рік написав хтось інший»

Десь за годину на Польському військовому меморіалі Личаківського кладовища, так званому «Меморіалі львівських орлят», відбулася традиційна щорічна панахида за похованими на цьому місці поляками. На неї організовано зʼїхалися близько 300 представників польської громади Львова й України, а також гості з Польщі. Перед цим польська громада Львова і Генеральне консульство Польщі у Львові провели традиційну акцію «Запали свічку» – розставили кількадесят тисяч лампадок, що разом зі свічками, залишеними львівʼянами цього дня, надало ввечері некрополю вражаючого вигляду.

«100 років тому відродилася Польська держава, – зазначив на урочистостях генеральний консул Польщі у Львові Рафал Вольський. – Відроджувалася ця держава в радостях та муках, в мирі та боях. Тут, у Львові, не треба про це нагадувати. Достатньо подивитися на ці ряди білих хрестів… 1 листопада згадуємо про початок братовбивчої війни, результат якої за 21 рік написав хтось інший. Але ця війна не була даремною. Жертва, покладена тут, стала одним із фундаментів польської ідентичності ХХ століття. Вона стала прикладом і наукою для багатьох. У цій війні за незалежність її учасники віддавали найцінніше – життя. Нехай ця жертва буде для нас заохоченням і прикладом, щоб працювати задля наших родин, близьких, спільнот, вітчизни».

Потім процесія на чолі з генконсулом поклала квіти до меморіалів «Орлят» і воїнам УГА, які воювали один проти одного за український та польський Львів 100 років тому.

Історик Грицак: «Відносини України і Польщі – балансування між холодними миром і холодною війною»

За кілька годин, коли посутеніло, на меморіалі «Орлят» зібралися до півсотні громадських активістів на чолі з віце-ректором Українського католицького університету Мирославом Мариновичем та істориком Ярославом Грицаком. На польсько-українську акцію прийшов теж генконсул Вольський.

Генконсул пояснив, що приєднався до вечірньої акції, бо віддає шану всім покійним, відповідно до християнської традиції Дня всіх святих: «Найважливішим некрополісом у Львові є Личаківський цвинтар. Його частинами є два військові меморіали для тих, хто загинув 100 років тому за вільну Польщу та вільну Україну. Також віддаю шану тим, хто загинув у наші дні за незалежність і цілісність України. Вважаю, що нині день, коли треба шанувати памʼять всіх, хто відійшов на небо. Й надіятися, що колись і ми приєднаємося до цих святих. Моя присутність є теж знаком солідарності, що це кладовище – місце, яке нас обʼєднує. Багато хто хотів би, щоб поляки та українці не були разом, але це не так».

Мирослав Маринович розповів, що задум акції виник серед громадських активістів обох країн. Він мав замінити дотеперішню спільну молитву українців і поляків на Личаківському кладовищі, розширивши географію акції примирення на більшу кількість міст обох країн.

«Цього року виповнюється 100 років української та польської державності, – заявив професор Маринович. – Це нагода згадати про минуле – час, коли концепції наших державностей накладалися одна на одну. На цьому цвинтарі поруч лежать поляки й українці, які воювали один проти одного. Нині наше завдання – змінити концепції наших державностей. Наша ціль – підвести риски під насильницькою і ненависницькою спільною історією. Продовжити те, що тривало останні 30 років – шлях назустріч до взаєморозуміння між нашими народами і державами».

Учасники запалити свічки біля меморіалів «Орлят» та воїнів УГА. Потім провели панахиду і запалили свічки біля памʼятників загиблим в теперішній російсько-українській війні. А насамкінець помолилися біля меморіалу «Небесної сотні». Цю акцію памʼяті та примирення, присвячену 100-річчю від початку польсько-української війни, о тій же порі провели в десятку інших міст України і Польщі.

«Протягом останніх 15 років збираємося разом на Личаківському цвинтарі, щоб вшанувати памʼять українських і польських вояків, які загинули в українсько-польській війні за Львів і Галичину, – відзначив історик Ярослав Грицак. – Цей рік особливий. По-перше, минає 100 років з початку цієї війни. По-друге, спільна акція вперше вийшла за межі Львова та поширилася на найбільші міста України і Польщі. Зараз наші друзі запалюють свічки памʼяті у Варшаві, Перемишлі, Любліні, Кракові, Гданську, Києві, Гадячі, Луцьку, Рівному, Харкові, Чернівцях, Миколаєві та Кривому Розі».

«Один із перших, хто висловив колись ініціативу такої акції, був покійний Яцек Куронь, – продовжив Грицак. – Він називав війну за Львів між поляками та українцями братовбивчою. Не лише тому, що по обидві сторони фронту були буквально брати і сестри, як, наприклад, в поетеси Уляни Кравченко. Але теж, бо у цій війні гинула ідея братерства двох наших народів. Хочу розвинути цю тезу – поки з осені 1918 до літа 1919 року тривала польсько-українська війна за Львів і Галичину, то на сході йшла українсько-більшовицька війна за Київ і Україну. Якою б важливою не була війна за Львів, стратегічно важливішою була війна за Київ. У ній перемогли більшовики. Весною 1920 року була остання спроба вибити “червоних” із Києва – київський похід Пілсудського і Петлюри. Спробу зробили ціною Галичини – Петлюра віддав її Пілсудському взамін за військовий союз. Цей похід ледь не завершився смертю Польської держави – після втрати Києва більшовики перейшли в контрнаступ і дійшли до Варшави. Там їх спинила польська армія та українські частини в битві “Чудо на Віслі”».

«Повернімося до війни за Львів, – продовжив історик Грицак. – Вона відтягала українські сили від вирішальних боїв на сході. УГА за чисельністю дорівнювала армії Української Народної Республіки. А своєю організованістю та дисципліною значно перевищувала її. Коли дві українські армії були розʼєднані, то перемагали більшовики. Коли вони діяли разом, то більшовики втрачали перевагу. Якби УГА в 1918-1919 роках билася не за Львів, а за Київ, то українсько-радянська війна могла б інакше завершитися. Якби не було битви за Львів, то, може, не було б потреби «Чуда на Віслі», бо «червоних» зупинили б на Дніпрі. Якби більшовики втратили Київ, то могли б програти війну за Росію. Адже контроль над Україною і її величезними ресурсами був ключовим для всіх армій, які воювали в Європі в 1914-1945 роках. Якщо б більшовики програли в Україні, то ХХ століття не було б таким кривавим».

«Як історик не можу уявити, як можна було уникнути польсько-української війни за Львів, – підсумував Грицак. – Розумію, що це місто було надто дорогим для обох сторін, щоб від нього відмовитися без боротьби. Але наводжу приклад братовбивчої війни, аби показати, що локальна війна за Львів мала фатальний внесок у світову історію. Від неї постраждали всі, але насамперед українці та поляки. Схожість теперішньої і тодішньої історії – очевидна. Якщо від падіння СРСР і донедавна ми зустрічали річницю ЗУНР в атмосфері примирення з поляками, то нині бачимо повернення духів минулого. Відносини сучасної Польщі та України можна описати як балансування між холодними миром і холодною війною. Можна тішитися, що це не гаряча війна, але для тих, хто знає історію не з підручників, а зі спогадів людей і свідчень документів, відомо, якою химерною і тонкою є лінія, що відділяє мир від війни. У перші роки після падіння комунізму ми наївно тішилися, що історія з війнами і масовим насильством завершилася. Тепер ми є свідками її повернення. Це ще не 1918, і не 1939 рік, але поволі повертаємося в міжвоєнний період, сповнений нагнітання ненависті між поляками і українцями. Він врешті призвів до вибуху між нами війни, в якій обидва народи потерпіли. Росія веде пряму, хоча не оголошену війну проти України. Апетити Росії не закінчуються Україною. Вона пробує відновити себе як світову потугу. Як і в 1918 році, чи вдасться їй це, значною мірою залежить від того, що буде з Україною та Польщею. Ми, що зібралися в містах України і Польщі, багато чого не можемо, безліч обставин поза нашим впливом і контролем. Однак можемо чітко сказати: якщо будемо один проти одного, як 100 років тому, то знову можемо програти. Якщо будемо разом, то маємо шанси виграти. Нехай це буде головним уроком з нашої трагічної історії».

Ігор Тимоць.

Share Button

Також перегляньте

Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський

Відновив роботу пішохідний пункт пропуску на українсько-польському кордоні

Сьогодні опівночі відновив роботу пункту пропуску «Шегині-Медика» на кордоні з Польщею у Львівській області, в …