субота, 15 Травень, 2021
pluken
Головна / Інтерв’ю / «Без помісної церкви Україна не буде мати довершеної архітектури свого духовного і політичного життя», – релігієзнавець Андрій Юраш
Андрій Юраш. Джерело: risu.org.ua
Андрій Юраш. Джерело: risu.org.ua

«Без помісної церкви Україна не буде мати довершеної архітектури свого духовного і політичного життя», – релігієзнавець Андрій Юраш

Share Button

На соборі Вселенської патріархії у Константинополі (Стамбулі) 11 жовтня єпископи вирішили продовжити процедуру надання Україні томосу – автономії в управлінні помісною церквою. Сам документ не надали, бо для цього треба мати обʼєднану церкву. Наразі в Україні діє три православні церкви: Українська православна Київського патріархату (УПЦ КП), Українська православна церква Московського патріархату (УПЦ МП) і Українська автокефальна церква (УАПЦ). Після їх обʼєднання може бути томос єдиній Українській православній церкві.

Також Вселенський патріархат Варфоломій зняв анафему (відлучення від церкви) з глав УПЦ КП Філарета і УАПЦ Макарія. Це означає, що УПЦ КП та УАПЦ тепер підпорядковані Константинопольському патріархату та визнані канонічними (легітимними). Зате визнано нелегітимною анексію Київської митрополії Російською православною церквою (РПЦ) у 1686 році. Від початків незалежності в Україні діяли дві великі православні церкви: УПЦ МП, підпорядкована РПЦ, та невизнана РПЦ КП. У квітні Україна звернулася до Вселенського патріарха з проханням надати країні право на обʼєднання цих церков в одну. Наразі за обʼєднання висловилися всі єпархії УПЦ КП, УАПЦ та 12 із 90 єпархій УПЦ МП. Коли чекати на визнання канонічності української православної церкви і його значення Polukr.net розпитав релігієзнавція, директора департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури України – Андрія Юраша.

– Коли саме Українська православна церква отримає автокефалію?

– По-перше, українська церква і так є незалежною від 1989 року. Зараз йдеться про визнання канонічності українського православʼя в системі помісних православних церков. Це інша площина. Вона теж важлива. Без неї православні церкви, які існують в Україні 29 років, не мали можливості повноцінно функціонувати як визнані.

По-друге, досі була можливість спекуляцій про внутрішньоукраїнський роздріб. Українська православна церква Московського патріархату (УПЦ МП) весь час наголошувала, що вона – єдина канонічна православна структура в Україні. А УПЦ КП і УАПЦ – розкольники. УПЦ МП не визнавала українські церкви. Тобто зараз відбувається процес визнання. Ми позбуваємося цієї спекулятивної площини неканонічної церкви.

Оскільки 11 жовтня визнано глав УПЦ КП і УАПЦ, то це означає, що більше немає приводів для цих спекуляцій зі сторони РПЦ. А ті, хто намагаються на цьому грати, то самі себе переводять у статус розкольників.

– Які ще етапи потрібно пройти для створення єдиної Української православної церкви?

– Зараз головне – оформити нову церковну структуру. Тобто обʼєднати усі православні церкви України. За це цілком виступають УПЦ КП, УАПЦ і частина УПЦ МП. Говорити про 100% об’єднання всіх православних в єдиній помісній українській церкві я б не став, але це буде суттєва зміна.

Після надання томосу матимемо в Україні дві канонічні православні церкви – УПЦ та РПЦ. Кожен православний в Україні тоді зможе обирати не між неканонічною українською і канонічною російською, а між двома визнаними церквами.

– Може, відомі настроїв у парафіях УПЦ МП щодо цього переходу? Який відсоток готовий перейти?

– Важко говорити про відсоток, але маємо соціологічні дослідження. Останні дані «Фонду Разумкова» свідчать, що в Україні 37% парафіян УПЦ МП готові перейти до канонічної помісної Української церкви. 41% категорично проти. А 22% не визначилися. Тож кількість прихильників і противників приблизно рівна. Таким чином будуть дуже активні процеси в рамках УПЦ МП.

Буде розкол цієї церкви. Але, думаю, 60-70% парафій УПЦ МП готові до переходу в помісну українську церкву.

– Хто має вирішальну роль щодо переходу кожної парафії з одного патріархату до іншого – церковні патріархи чи релігійна громада?

– Звичайно, парафіяни. Згідно з українським законом, саме громада є центром релігійного життя. Це самоутворена спільнота, яку не творять згори, а будують знизу. Їй тільки дають благословення зверху. Тому вона має теж право юридичної особи на все церковне майно. Будуть збори громад, які й вирішуватимуть, яка має бути перспектива для кожної з парафій.

– Як щодо загроз – захоплення церков, сутичок між членами громад, які не вирішили, до кого приєднатися?

– Якщо діяти по закону, то не має бути жодних проблем. Але, на жаль, в нас є деструктивні сили, які не хочуть визнання УПЦ. Є стаття закону, яка чітко пояснює, що кожна громада вільна у волевиявленні. Тому немає перепон, щоб зібрання громади змінило підпорядкування від однієї церкви до іншої. Якщо за це буде понад 50% тих, хто складає громаду. Звичайно, у такій ситуації може знайтися меншість, яка не захоче визнавати перепідпорядкування і спробує перешкодити в судовому чи насильницькому порядку. Думку цієї меншості можуть взяти на озброєння ті, хто хоче дестабілізації ситуацію в Україні.

– Які найбільш реальні кроки може тепер робити Москва, щоб протидіяти в надані томосу чи завадити переходу громад?

Москва ніколи не припиняла перешкоджати автокефалії України і буде робити все, щоб громади не переходили в єдину Українську церкву. Це зрозуміло. Тепер Москва буде опиратися на своїх переконаних послідовників в Україні та спробує переконати їх, що тільки вона має рацію. Тобто спробує показати свою винятковість. Уже зараз від багатьох богословів РПЦ звучать думки, що треба ледь не накласти анафему на всіх українських церковних діячів. Ба навіть на патріарха Константинополя Варфоломія. У РПЦ кажуть, що треба припинити спілкування РПЦ із Константинополем.

РПЦ буде надалі намагатися замкнутися в своєму просторі та впливати на свідомість своїх парафіян. Це будуть ідеологічні моменти. А також матеріальні, які завжди використовує Росія в таких ситуаціях, – підкуп. Наприклад в храмах, які вже перейшли з УПЦ МП до УПЦ КП, запущено програму побудови альтернативних храмів. Але одна справа втілювати таку програму на рівні кількох десятків церков, а інша – тисяч, які будуть переходити. Це навряд чи їм вдасться зробити. Тому весь комплекс організаційних заходів буде запущений і відповідно до нього Росія буде діяти у жорсткий і категоричний спосіб, але без потрібних їй результатів.

– Чи є матеріальна зацікавленість керівників парафії залишаться або переходити до української помісної церкви?

– Якщо дивитися абстрактно і теоретично, то не виключав би цього. Будь-яка зміна юрисдикції буде пов’язана з тим, що частина парафіян її підтримає, а частина – ні. Тобто існуючі зараз єпархіальні утворення можуть бути ще більше розділені на дрібніші. Таким чином кількість громад буде збільшена, але чисельність парафіян у громадах – зменшена. Тож кількість грошей від громади буде меншою, тому глави парафій будуть старатися втримати або перетягнути побільше парафіян із собою.

– Виглядає, що через Українську помісну церкву стався розкол між московським та константинопольським патріархатом?

– Після вересневого синоду Вселенського патріархату Москва перервала спілкування на рівні єпископатів. Відтоді Московський патріарх Кирило не поминає під час богослужінь патріарха Вселенського Варфоломія. Москва заборонила також участь своїх духовних осіб там, де беруть участь єпископи Константинопольської церкви. Зараз, 15 жовтня, буде синод РПЦ в Мінську, де, ймовірно, буде прийнято рішення про повне переривання відносин із вселенським патріархатом. Про це вже практично відкрито заявили у РПЦ. Це буде означати, що Москва перериває єднання і забороняє своїм віруючим брати участь у богослужіннях духовенства константинопольського патріархату.

Це шлях Москви в нікуди, який відгукнеться РПЦ в самоізоляцію і заганянням себе в гетто. Це фактичний відхід і перетворенням РПЦ в розкольників, проти яких вона так багато років виступали в Україні. Досі Москва цинічно працювала на неможливість воззʼєднання православних церков в Україні, а тепер показала справжню суть.

РПЦ робить кроки, щоб перервати відносини з вселенським патріархатом і спробує закликати всі інші православні церкви світу це зробити. Фактично йдеться про створення паралельної системи у світовому православʼї. Фактично РПЦ себе самоізолює і стає розкольником.

– Що для України означає це визнання православної помісної церкви? Це крок до унезалежнення від Росії, як сказав президент Порошенко?

– Так, це ще одне підтвердження нашої незалежності. Україна – країна, в якій домінує православна традиція. У всіх державах, де діє така традиція, як то Греція, Болгарія, Румунія чи Грузія, – діє теж історична спадковість. Утворення помісної церкви – логічний наслідок політичних процесів в кожній країні. Це таке влаштування церковної системи, починаючи від Римської імперії. У межах західної частини була західна римська церква, а в межах східної – східні. Як то Антіохійська, Александрійська чи Константинопольська. Ця схема має більш, ніж тисячолітню історію. Україна повторює цей шлях. Підтверджує базові засади православної ідеології. Без утворення помісної церкви Україна не буде мати довершеної архітектури свого духовного і політичного життя. Тому це був логічний крок.

Але в цьому є ще одна трагічна історія для РПЦ. Це фактичне визнання Константинополем, що традиція української православної церкви походить від хрещення Києва 988 року. Москва намагалася досі починати свою історію саме з цієї дати. Тепер вона втрачає можливість претендувати на цю частину історії Київської Русі, на 988 рік як час свого заснування і на всю спадщину Київської Русі до середини XVІ століття.

Саме тоді від Київської митрополії відділилася Московська церква, а не навпаки. Москва отримала свою автокефалію у 1589 році. Це фактично на половину зменшує історію Московської патріархії. Це одна з причин, чому Москва так опирається цьому процесу.

РПЦ розуміє, що втрачає історичний канонічний грунт і більше не може претендувати на лідерство в православному світі. Москва досі боролася за першість із Константинополем, та намагалася заперечити, що є рядовою помісною православною церквою. Тепер вона ж іде до того, що не визнає самого Константинополя, і сама перетворюється на роскольницьку паралельну структуру.

Розмовляв Ігор Тимоць.

Share Button

Також перегляньте

o.jurynes

Оксанa Юринець: Добросусідська співпраця повинна бути основою для нашої політики

Розмова з Оксаною Юринець, народною депутаткою Верховної ради України VIII скликання, викладачкою Львівської політехніки. Як …