Portal polsko-ukraiński Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Related Articles
З директором з питань розвитку „Defense Express” Валерієм Рябихом про актуальну ситуацію на сході України розмовляв Даріуш Матерняк.
Як Ви оцінюєте нинішню політично-мілітарну ситуацію, пов’язану з конфліктом на сході України?
Ситуація в зоні, де ведеться антитерористична операція складна, і ця складність виникає перш за все з того, що бойовики надалі контролюють частину кордону з Росією і цим шляхом до них доходять поставки, в тому числі зброї і амуніції, а також надалі цим шляхом проникають чергові диверсійні групи. Незважаючи на ці труднощі, наші підрозділи діють за планом, встановленим раніше, який передбачає локалізацію і ізоляцію від поставок окремих груп бойовиків. Є також позитивні сигнали, як напр. факт відтинання груп бойовиків в районі Донецька і Горлівки від комунікації з Луганськом і безпосереднього з’єднання з Російською Федерацією. Можна очікувати, що найближчим часом сепаратисти з так званої Донецької народної республіки змушені будуть здатися – хоч важко говорити про конкретні дати, тим більш, що ці завдання мусять реалізуватися з урахуванням завдання як найменших втрат з боку цивільного населення на цих територіях. Ситуація в Луганській області дещо складніша, оскільки там спроби відрізання груп бойовиків від Росії поки що не принесли результату.
Чи є, таким чином, можливість повного ущільнення кордону з Росією, щоб виключити доставки зброї цим шляхом?
Такі спроби здійснювалися вже на самому початку реалізації антитерористичної операції, проте вони не принесли стовідсоткових результатів, перш за все з огляду на активну протидію збройних сил Росії. Процедури, до яких вдалася в цій справі українська дипломатія, як щодо Російської Федерації, так і на міжнародному рівні, залишаються без відповіді до цього часу. А факт обстрілу російською армією підрозділів Збройних сил України на її власній території – це неприпустиме порушення норм міжнародного законодавства, на яке міжнародна спільнота фактично не реагує. Питання, що буде, якщо завтра така ситуація відбудеться наприклад на кордоні Росії з Прибалтикою – а це зовсім не виключений сценарій, є доволі риторичним. Так чи інакше, беручи до уваги відсутність можливості протидіяти з нашої сторони діям збройних сил Росії, необхідно було прийняти рішення про виведення частини наших сил з найбільш загрозливих районів, оскільки їх обстрілювали як з територій, окупованих членами нелегальних озброєних угрупувань, так і з території Російської Федерації.
Як можна оцінити ініціативи Росії з метою надання гуманітарної допомоги для східної України?
Українські військові мають план на випадок російської агресії, в тому числі тієї, яка може виникнути під прикриттям гуманітарної діяльності. В умовах, які виникли на сьогодні, ми мусимо бути готові до різних сценаріїв, в тому числі пов’язаних з агресією. Відомо, яка „гуманітарна допомога” надходить вже декілька місяців з Росії: спочатку це була стрілецька зброя, потім важке озброєння, в тому числі танки і артилерія, а на завершення протиповітряні комплекси, які, як відомо, призвели до трагедії міжнародного масштабу. Ми впевнені що жоден комплекс типу „Бук” не потрапив до рук сепаратистів з резервів української армії. Наші підрозділи на той момент контролювали всі склади озброєння та місця зберігання зброї, незважаючи на спроби їх перехоплення з боку бойовиків. Немає жодної гарантії, що спроби гуманітарної діяльності, які здійснює Росія, відбуваються лише для потреб ЗМІ, а фактично, замість продуктів чи ліків завозиться зброя і амуніція для сепаратистів. Для цього, як показує практика, Росії зовсім не потрібні офіційні «гуманітарні конвої» пофарбованих у біле машин – досить і нічних кидків військових колон у кольорах «хакі». Так званий «гуманітарний конвой» потрібен Росії для того, щоб відволікти увагу як світової спільноти, так і свого населення від тої ролі, яку вона дійсно відіграє в подіях на Ході України. За ширмою повідомлень про гуманітарну «допомогу» якось відходить на другий план постачання Росією зброї сепаратистам та її роль в трагедії з малайзійським Боїнгом.
Наскільки великий ризик збройної інтервенції Російської Федерації в Україні?
Ця небезпека виникла ще у березні і слід пам’ятати, що з того часу нависає постійно, оскільки концентрація сил та засобів російської армії вздовж кордону з Україною утримується незмінно, незважаючи на періодичні коливання її чисельності – на даний момент, за даними РНБО, це близько 45 тисяч солдат. За нашими оцінкам, поблизу кордону з Україною, на даний момент, розташовано близько сорока батальйонних тактичних груп, кожна з яких готова до ведення автономних операцій на окремих напрямках. Мета цієї концентрації військ одна – створення стану постійної напруги. Ведуться маневри сил, зібраних поруч з кордоном. Їх дії полягають, зокрема, в просуванні в напрямку або вздовж кордону, порушенні повітряного простору. Це вимагає очевидно адекватної реакції з боку наших збройних сил. Відомо також, що кілька українських літаків збили з використанням ракет класу «повітря-повітря», випущених з повітряного простору Російської Федерації.
Ця агресія з боку Москви та породжені нею події на Сході України, не мають жодного реального обґрунтування: в Україні не було ніколи підстав до вибуху збройного конфлікту ані на етнічно-расовому ґрунті, ані національному, релігійному чи будь-якому іншому. Ці підстави були штучно створені російським пропагандистським апаратом. З’явилося прагнення Росії до нібито захисту прав російськомовного населення, а при цьому слід пам’ятати що люди, які говорять російською мовою ніколи не дискримінувалися в Україні. Наші експерти не мають єдиного погляду, щодо того, чи дійде до більшої збройної інтервенції Росії, однак такий сценарій розвитку подій береться до уваги. Критичним моментом може виявитися осінь, коли економічна ситуація буде складніша, в тому числі з огляду на неврегульоване питання газопостачання в Україну. Однак, слід відзначити, що на цей час зберігається дуже висока ймовірність відкритої інтервенції Росії в Україну і ця ймовірність, нажаль з кожним днем лише зростає. Зокрема, це пов’язано і з тим, що усілякі спроби РФ вирішити в Україні своє стратегічне завдання – залишення контролю, якщо не над усією Україною, то хоча б над її частиною, не мають результату. Тож у кремлівських стратегів залишається лише одна примарна можливість досягти цієї мети – відкрити своє дійсне обличчя та спробувати окупувати частину території України шляхом безпосереднього військового вторгнення.
Як ви оцінюєте зміни, що відбулися в українських Збройних Силах впродовж останніх місяців у зв’язку з діями, які ведуться у рамках ATO?
Слід пам’ятати, що українська армія віддавна проходить процеси змін, не завжди позитивні, – а останні роки правління Віктора Януковича її систематично знищували. По-перше це виникало з доктрини, за якою Україна нібито не мала зовнішніх ворогів, у зв’язку з чим не робилося нічого, що мало б на меті збільшення потенціалу збройних сил. Плани говорили про нібито технічну модернізацію, проте фактично, фінансових ресурсів не вистачало на їх реалізацію – а всього лише на поточне утримання армії, тобто так зване „проїдання” – про що зрештою експерти „Defense Express” писали багато разів. По-друге, в цей період посади міністрів оборони, а також керівників інших спеціальних служб, в тому числі СБУ, займали особи, які були громадянами Російської Федерації, – що не є нормальною ситуацією, ф, зрозуміло, в чиїх інтересах вони працювали. Події, за якими ми спостерігали з листопада 2013 до березня 2014 відбувалися, як ми могли помітити, за сценарієм, написаним за межами України. Результатом цього була, серед іншого, відсутність адекватної реакції на події в Криму у березні цього року.
Врешті-решт, українська армія силою обставин в дуже складних умовах була просто вимушена реінкарнуватись для того, щоб надати адекватну відсіч агресору. І нова якість збройних сил – це спільна заслуга народу України. У зв’язку з появою загрози вторгнення, необхідно було відновити справність значної кількості бойової техніки та устаткування, а також інтенсифікувати підготовку. Зміни, які розпочалися після березня цього року, були можливі, не в останню чергу, завдяки участі добровольців і суспільства, в т.ч. завдяки діяльності з метою відновлення готовності обладнання, а також закупівлі ними частини обладнання, в тому числі передусім касок і куленепробивних жилетів, обладнання для спостереження уночі, якого наші збройні сили раніше не мали в достатній кількості. Окреме питання – це бойовий досвід, якого наші збройні сили, на відміну від російських, не мали. Ці браки виникали, серед іншого, з доволі невдалих адміністративних дій в періоді нашої участі в Іраку, коли значна частина досвідчених солдатів після служби під час стабілізаційної місії та закінчення контракту звільнились з лав Збройних сил. Через Ірак пройшли три повноцінні бригади, які б Україна могла мати з їх бойовим досвідом. Але помилки (свідомі чи не свідомі – це ще необхідно з’ясувати) в підходах до формування цих бригад та збереження цього кадрового потенціалу призвели до фактичної втрати можливості акумулювати такий потенціал в Збройних силах України. Тепер наша армія здобуває бойовий досвід в складних умовах: сутичках в населених пунктах, в тому числі в містах. Цей досвід впливає на підвищення рівня усвідомлення необхідності подальших змін і модернізації. Велике значення для збільшення обороноздатності нашої країни мало створення Нацгвардії, а також факт вступу в її ряди великої групи добровольців з Самооборони Майдану. Слід пам’ятати, і в першу чергу агресору, що особи, які вступають до збройних сил з патріотичних міркувань, є набагато складнішим супротивником ніж бойовики чи найманці, які воюють за гроші.
Дякую за розмову.
