Президент Республіки Польща Анджей Дуда, маршалок Сейму Ельжбета Вітек, прем’єр-міністр Матеуш Моравецький і міністр закордонних справ Польщі Яцек Чапутович висловили співчуття родинам і близьким загиблих у авіакатастрофі українського літака в Ірані. Про це повідомляє Посольство Республіки Польща в Києві.

«З великим сумом я отримав звістку про понад 160 загиблих в авіакатастрофі української авіакомпанії, що курсує з Тегерана до Києва. Я глибоко пригнічений цією новиною. Розділяю біль і страждання з родинами усіх жертв цієї трагедії. Нехай Бог дасть їм вічний спокій», – написав Президент Польщі Анджей Дуда у своєму зверненні.

«Від імені Сейму Республіки Польща я висловлюю глибоке співчуття родинам та родичам загиблих в авіакатастрофі української авіакомпанії в Тегерані», – написала Ельжбета Вітек.

«Ми дуже близькі думками з тими, хто втратив друзів і близьких», – запевнив прем’єр-міністр Матеуш Моравецький у своєму дописі у Twitter.

Співчуття сім’ям загиблих також висловило Міністерство закордонних справ Республіки Польща.

Нагадаємо, вчора, 8 січня, невдовзі після зльоту з Міжнародного аеропорту Імам Хомейні в Тегерані зазнав катастрофи й упав пасажирський літак авіакомпанії «Міжнародні авіалінії України», що виконував рейс за маршрутом «Тегеран – Київ». Загинули всі пасажири рейсу й екіпаж – 176 людей: 11 громадян України (2 пасажири та 9 членів екіпажу), 63 – Канади, 82 – Ірану, 3 – Німеччини, 10 – Швеції, 4 – Афганістану, 3 – Великої Британії.

Сьогодні, 9 січня, в Україні оголошено днем жалоби за загиблими в авіакатастрофі в Ірані. Відповідний указ підписав Президент України Володимир Зеленський. З метою вшанування пам’яті загиблих приспущено державні прапори України на будинках і спорудах органів державної влади, місцевого самоврядування, державних підприємств, установ та організацій. Указ також скасовує розважально-концертні заходи та вносить відповідні зміни до програм теле- та радіопередач.

Джерела: facebook.com/PolishEmbassyKyiv, sejm.gov.pl, president.gov.ua

8 січня до Міністерства закордонних справ України було запрошено Надзвичайного і Повноважного Посла Республіки Польща в Україні Бартоша Ціхоцького. Причиною запрошення стала спільна з Послом Ізраїлю в Україні заява від 2 січня. Про це повідомляє пресслужба МЗС України. 

«Під час бесіди та у контексті обговорення факту спільної заяви Послів Республіки Польща та Держави Ізраїль від 2 січня увагу польського посла було привернуто до контрпродуктивності публічної дискусії щодо внутрішніх питань української політики», – зазначено в повідомленні українського зовнішньополітичного відомства.

У міністерстві додали, що «в ході контактів на вищому рівні керівництва України і Польщі домовлено про розбудову діалогу з історичних питань на експертному рівні, що потребуватиме додаткових зусиль, у т. ч. дипломатичних, у напрямку забезпечення конструктивної співпраці фахівців у сфері історичної пам’яті». І зауважили, що під час зустрічі було домовлено «про конкретні кроки в цьому напрямі».

Нагадаємо, посли Польщі й Ізраїлю в Україні Бартош Ціхоцький і Джоель Ліон у спільній заяві, яку оприлюднили 2 січня, висловили «велике занепокоєння та сум» через рішення Львівської обласної ради вшанувати у 2020 році пам’ять Андрія Мельника, письменника Івана Липи та його сина Юрія Липи. А також через те, що 1 січня Київська міська державна адміністрація на своїй будівлі виставила банер із зображенням Степана Бандери.

Джерело: mfa.gov.ua

Сьогодні, 8 січня, невдовзі після зльоту з Міжнародного аеропорту Імам Хомейні в Тегерані зазнав катастрофи й упав неподалік аеропорту пасажирський літак авіакомпанії «Міжнародні авіалінії України», що виконував рейс за маршрутом «Тегеран – Київ». Загинули всі пасажири рейсу й екіпаж – 176 людей. Про це повідомили в Міністерстві закордонних справ України та в авіакомпанії МАУ. 

За інформацією МЗС, на борту перебувало 11 громадян України (2 пасажири та 9 членів екіпажу), 63 громадян Канади, 82 – Ірану, 3 – Німеччини, 10 – Швеції, 4 – Афганістану, 3 – Великої Британії.

У Департаменті консульської служби МЗС України створено оперативну кризову групу, працює гаряча лінія (+38 (044) 238 16 57).

Літак вилетів з аеропорту Тегерана о 06:10 за місцевим іранським часом (близько 04:30 за київським). Рейс виконував Boeing 737-800 NG, реєстраційний номер UR-PSR. За інформацією МАУ, літак 2016 року виробництва, авіакомпанія отримала його безпосередньо з заводу концерну. Останнє планове технічне обслуговування літак пройшов фактично напередодні польоту, 6 січня.

Про те, що літак був справним, зазначив також під час брифінгу в аеропорту Бориспіль технічний директор МАУ Олександр Шафієв, – повідомляє «Укрінформ».

«Літак 2016 року випуску. Отриманий безпосередньо із заводу Boeing, до цього не експлуатувався ніде. Зауважень щодо матчастини не було. Перевірку проходив останню 6 січня, зауважень ніяких не було. Літак був справний, від екіпажу ні по прильоту в Тегеран, ні перед вильотом жодних зауважень не було», – сказав він.

Президент МАУ Євген Дихне зазначив, що представники авіакомпанії вже починають працювати з сім’ями і родичами загиблих.

“Ми вивісимо список пасажирів і почнемо працювати з українцями, з родичами членів екіпажу, пасажирів. Вся інформація буде передана посольством тих країн, які були на борту, для роботи з ними. Також наші представники вже почали роботу в аеропорту Тегерана з родичами пасажирів цього рейсу”, – цитує його Укрінформ.

За дорученням Президента України Володимира Зеленського при РНБО України створено оперативний штаб у зв’язку з авіакатастрофою літака Boeing 737 авіакомпанії «Міжнародні авіалінії України» в Ірані.

До складу оперативного штабу увійшли прем’єр-міністр України, міністр закордонних справ України, міністр оборони України, міністр внутрішніх справ України, голова Служби безпеки України, голова Служби зовнішньої розвідки України, голова Державної служби України з надзвичайних ситуацій. Керує оперативним штабом секретар РНБО України Олексій Данілов.

Данілов зазначив, що штаб уже має «певний обсяг інформації, щоб розуміти, що відбувалося», а також закликав не поспішати з висновками щодо причин авіакатастрофи до закінчення офіційного розслідування.

Секретар РНБО повідомив, що українська сторона очікує на підтвердження від Ірану щодо безпечного вильоту для двох українських літаків, які мають забрати тіла загиблих. Також до Тегерана мають вирушити вітчизняні фахівці, які з’ясовуватимуть обставини катастрофи.

Також Володимир Зеленський дав доручення генеральному прокурору відкрити кримінальне провадження щодо катастрофи літака МАУ в Тегерані. «Незалежно від висновків стосовно причин катастрофи в Ірані, буде проведено перевірку льотної придатності всього цивільного флоту», – додав він.

В Офісі генпрокурора України поінформували, що вже розпочато кримінальне провадження за фактом авіакатастрофи. «Офіс Генерального прокурора за повідомленнями у ЗМІ розпочав досудове розслідування авіакатастрофи літака компанії «Міжнародні авіалінії України», що виконував рейс PS752 за маршрутом Тегеран-Київ. Метою розслідування є встановлення фактів, що призвели до загибелі, за попередніми даними, 167 пасажирів і 9 членів екіпажу. Серед них були українці. Відповідні дані внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 3 ст. 276 КК (порушення правил безпеки руху або експлуатації повітряного транспорту, що спричинило загибель людей)», – йдеться в повідомленні на сайті Офісу генпрокурора.

Джерела: mfa.gov.ua, facebook.com/flyuia.ua, rnbo.gov.ua, gp.gov.ua, facebook.com/zelenskiy95, ukrinform.ua

Посли Польщі й Ізраїлю в Україні Бартош Ціхоцький і Джоель Ліон висловили «велике занепокоєння та сум» через рішення Львівської облради вшанувати у 2020 році пам’ять Андрія Мельника, письменника Івана Липи та його сина Юрія Липи. А також через те, що 1 січня Київська міська державна адміністрація на своїй будівлі виставила банер з зображенням Степана Бандери. Про це йдеться в їхній спільній заяві, розміщеній на сайті Посольства Польщі в Україні.

«З великим занепокоєнням та сумом ми зауважили, що представники влади різних рівнів України, у тому числі Львівська обласна рада та Київська міська державна адміністрація й досі відзначають історичні події та їх постаті, які потрібно раз і назавжди засудити», – зазначено в заяві.

Посли пояснюють, що їхнє занепокоєння викликано постановою від 24 грудня Львівської обласної ради, спрямованою на виділення державних коштів у 2020 році на вшанування пам’яті, як вважають посли, «нацистського колаборанта Андрія Мельника, а також ксенофобського, антисемітського та антипольського письменника Івана Липи і його сина Юрія Липи, який є творцем расистської теорії української раси». Відтак у заяві обурюються банером із зображенням Бандери на будівлі КМДА в день народження СтепанаБандери, 1 січня.

«Пам’ятаючи про наших невинних братів та сестер замордованих в 1939-1945 роках на окупованих територіях Польщі, які сьогодні є частиною України, ми, Посли Польщі та Ізраїлю, вважаємо, що вшановування людей, які активно пропагували етнічні чистки є образою, та призводить до протилежного бажаному результату у боротьбі з антисемітизмом та процесі примирення наших Народів», – зазначено в заяві.

Посли додали, що уряди їхніх країн «роблять все можливе, щоб запобігти подальшим нападам на євреїв, які відбуваються в різних країнах, а також щоб запобігти спробам спотворення історії Другої світової війни». І наголосили, що очікують від Київської міської державної адміністрації та Львівської облради приєднання до діалогу «з метою пошуку правди».

«Зі свого боку, ми готові сприяти в кращій співпраці з відповідними установами в Ізраїлі та Польщі, у тому числі з Яд Вашем та Інститутом національної пам’яті», – додали посли.

Зазначимо, 24 грудня своїми рішеннями Львівська облрада проголосила 2020 рік на Львівщині Роком митрополита Андрея Шептицького, Роком Андрія Мельника, Роком Івана, Галини та Юрія Лип, Роком Василя Вишиваного.

Відповідні рішення ухвалено з нагоди:

• відзначення у 2020 році 155-річчя з дня народження та 120-річчя з дня номінування видатного українського громадського і церковного діяча Андрея Шептицького митрополитом Галицьким;
• відзначення у 2020 році 130-річчя з дня народження  видатного військового та політичного діяча, полковника армії Української Народної Республіки, лідера та голови Проводу ОУН, в’язня німецьких концтаборів Андрія Мельника;
• відзначення у 2020 році 120 років від дня народження Юрія Липи – видатного письменника, лікаря; 155 років від дня народження його батька Івана Липи – письменника, лікаря, міністра уряду УНР; 110 років від дня народження його дружини, талановитої художниці Галини Захарясевич-Липи;
• відзначення у 2020 році 125-річчя з дня народження  видатного політичного діяча, поета, полковника Легіону Січових Стрільців та Армії УНР, чільного діяча ЗУНРу, Вільгельма фон Габсбурга, який увійшов в історію під іменем Василя Вишиваного.

Читайте також: 

У Львові відзначають 111-річницю від дня народження Степана Бандери

Джерела: msz.gov.pl/uk/p/kijow_ua, lvivoblrada.gov.ua

Упродовж 2020 року Польща очолюватиме командування Силами НАТО дуже високої готовності. Про це повідомляє «Укрінформ». Польща замінила Німеччину, яка очолювала командування цих Сил протягом 2019-го.

Спільні Оперативні сили дуже високої готовності (Very High Readiness Joint Task Force, VJTF) НАТО складаються з сухопутного, морського та повітряного компонентів, а також спеціальних сил і є частиною 40-тисячного контингенту Сил реагування Північноатлантичного альянсу.

У Силах дуже високої готовності НАТО служитиме 6 тисяч військовослужбовців, зокрема 3 тисячі – з Польщі, а також підрозділи з Болгарії, Чехії, Угорщини, Італії, Литви, Латвії, Португалії, Румунії, Іспанії, Словаччини, Туреччини і Великої Британії. США підтримуватимуть ці Сили повітряним компонентом та іншими бойовими засобами.

«Спільні Оперативні сили дуже високої готовності – це значний внесок у нашу спільну оборону і сильна презентація можливостей Польщі. Ці Сили можна негайно розміщувати з метою оборони будь-якої союзницької держави перед будь-якою загрозою», – заявив генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг.

VJTF створено у відповідь на російську анексію Криму в 2014 році. Військовослужбовці, яких делегують до складу цих Сил на основі ротації держави-члени, мають бути здатні протягом 48-72 годин потрапити з місця своєї дислокації в будь-яке місце, де необхідна їхня присутність.

Джерело: ukrinform.ua

Президент Росії Владімір Путін не раз намагався оббрехати Польщу, і завжди робив це свідомо. Тож і нинішні спроби російського глави держави подати альтернативну версію подій 1939 року й реабілітувати Сталіна, винуватого в мільйонах смертей, варто розцінювати як спробу приховати нинішні проблеми, наявні в Росії. Про це йдеться в заяві прем’єр-міністра Польщі Матеуша Моравецького у відповідь на нещодавні слова Путіна, мовляв, радянські війська увійшли до Польщі 1939 року, тому що польський уряд не контролював свою армію, а зовсім не через домовленості, які містилися в пакті Ріббентропа-Молотова.

«Президент Путін неодноразово намагався оббрехати Польщу. Він завжди робив це свідомо. Зазвичай так відбувається, коли влада в Москві відчуває міжнародний тиск, пов’язаний з її діями. Тиск зовсім не на історичній, а на сучасній геополітичній арені. В останні тижні Росія зазнала низки серйозних поразок: провалом закінчилася спроба повністю підпорядкувати собі Білорусь, Європейський Союз укотре продовжив санкції за незаконну анексію Криму, а переговори в т.зв. нормандському форматі не тільки не призвели до скасування санкцій, а й відбулися на тлі чергового загострення – цього разу з американського боку – яке значно ускладнить реалізацію проекту «Північний потік-2». Водночас російські спортсмени були відсторонені від участі в змаганнях на чотири роки за вживання допінгу», – йдеться в заяві Моравецького.

Польський прем’єр-міністр нагадує, що в XX столітті сотні мільйонів людей було вбито «в ім’я хворих тоталітарних ідеологій»: «Криваві жнива нацизму, фашизму і комунізму очевидні для людей нашого покоління. Очевидно також, хто саме за ці злочини несе відповідальність – і чий союз поклав початок Другій світовій війні, самому кровопролитного конфлікту в історії людства».

Моравецький зауважує, що сьогодні важливо продовжувати привселюдно говорити правду про Другу світову війну, її злочинців і жертв, чинити опір будь-яким спробам спотворення історії. І наголошує: «Пам’ять про це зло особливо важлива для Польщі – першої жертви війни. Наша країна найпершою пізнала на собі збройну агресію гітлерівської Німеччини і совєцької Росії. Саме Польща стала першою державою, яка боролася, захищаючи вільну Європу. Однак опір цим силам зла – це не тільки спогади про польський героїзм, це щось, що є набагато важливішим. Цей опір – це спадщина усієї вільної і демократичної сьогодні Європи, яка протистояла двом тоталітарним режимам. Сьогодні, коли дехто у своїх політичних цілях хоче потоптатися на пам’яті про ті події, Польща повинна стати на захист правди. Не заради свого інтересу, але задля того, чим є Європа».

Прем’єр-міністр Польщі у своїй заяві нагадує, що підписаний 23 серпня 1939 року пакт Молотова-Ріббентропа був не «пактом про ненапад», а політичним і військовим союзом, який розділяв Європу на дві сфери впливу по лінії трьох польських річок: Нарви, Вісли і Сяну, що через місяць було перенесено на лінію Бугу внаслідок підписаного 28 вересня «Договору про кордони та дружбу між ІІІ Рейхом та СРСР».

І що саме цей пакт став «прологом до немислимих злочинів, які впродовж наступних кількох років мали вчинятися з обох сторін цієї лінії. Союз Гітлера та Сталіна був блискавично втілений в життя: 1 вересня 1939 року гітлерівська Німеччина атакувала Польщу із заходу, півдня та півночі, а 17 вересня СРСР зробив те саме, напавши зі сходу», – наголосив польський прем’єр-міністр.

Моравецький також нагадав про те, що Гітлер і Сталін тривалий час тісно співпрацювали, і що «без співучасті Сталіна в розподілі Польщі та без природних ресурсів, які Сталін постачав Гітлеру, німецька злочинна махина не запанувала б у Європі».

«З поставками з СРСР до Німеччини останні потяги їхали ще 21 червня 1941 року – за день до того, як гітлерівська Німеччина напала на свого тогочасного союзника. Завдяки Сталіну Гітлер міг безкарно захоплювати чергові країни, створювати гетто для євреїв з усього континенту та готувати Голокост – один з найбільших злочинів в історії людства», – наголошує Моравецький, принагідно нагадуючи і про систему сталінських таборів, де знищували мільйони людей – противників комуністичної влади.

«Злочини комунізму розпочалися ще перед ІІ Світовою війною – на початку двадцятих років це голодна смерть мільйонів росіян, це Голодомор, в результаті якого померло багато мільйонів людей в Україні і Казахстані, це Велика чистка, під час якої було замордовано близько 700 тисяч політичних супротивників і звичайних громадян СРСР, найчастіше росіян, а також, це так звана «польська операція» НКВД, коли до розстрілів вели громадян СРСР саме польського походження. Приреченими на смерть ставали діти, жінки, чоловіки. В час тільки самої «польської операції», за даними НКВД, було розстріляно понад 111 тисяч осіб – навмисне убитих совєцькими комуністами. В той час бути поляком у Радянському Союзі означало смертний вирок або багаторічне заслання, – перераховує злочини комуністів польський прем’єр. – Продовженням цієї політики були злочини, скоєні вже після совєцького нападу на Польщу (17 вересня 1939) – це винищення понад 22 тисяч польських офіцерів і представників еліти, серед іншого у Катині, Харкові, Твері, Києві і Мінську, а також у катівнях НКВД і таборах у найдальших закутках совєцької імперії».

Моравецький також нагадує, що чи не найбільшими жертвами комунізму були громадяни Росії. Історики вважають, що лише в Совєцькому Союзі було замордовано від 20 до 30 мільйонів людей. І винуватими в цих злочинах є комуністичні провідники на чолі зі Сталіним, тому «зусилля з реабілітації цієї постаті для політичних цілей сьогоднішнього президента Росії, що чиняться 80 років після вибуху ІІ Світової війни, повинні викликати рішучий спротив кожного, хто має хоча б початкове знання про історію ХХ століття».

«Російських народ – найбільша жертва Сталіна, одного з найжорстокіших злочинців у світовій історії, заслуговує на правду. Я глибоко вірю в те, що російський народ є народом вільних людей – і що він відкидає сталінізм, навіть, якщо влада президента Путіна намагається його реабілітувати.

Немає згоди на заміну місцями катів на жертви, а виконавців жорстоких злочинів на невинне населення і захоплені держави. Заради пам’яті жертв та в ім’я спільного майбутнього ми повинні дбати про правду», – підсумував Моравецький.

Зазначимо, 19 грудня під час пресконференції президент Росії Володимир виправдовував введення радянських військ до Польщі в 1939 році тим, що польський уряд нібито не міг контролювати свою армію.

«Радянські війська зайшли в Польщу відповідно до цих протоколів … Звертаю вашу увагу на цю обставину, війська-то зайшли, але зайшли після того, як польський уряд втратив контроль за своїми збройними силами і за тим, що відбувається на території Польщі, і саме знаходилося десь уже в районі польсько-румунського кордону. Ні з ким би було навіть розмовляти на цю тему», – цитує Путіна «Українська правда».

На засіданні розширеної колегії міністерства оборони РФ 24 грудня Путін заявив, мовляв Польща напередодні Другої світової війни діяла у змові з фашистською Німеччиною, про що свідчать наявні в Росії архівні матеріали. Й додав, що його зачепило, як Гітлер та офіційні представники Польщі обговорювали єврейське питання, – пише видання «Коммерсантъ».

«Гітлер повідомив міністру закордонних справ, а потім послу Польщі в Німеччині, прямо сказав, що в нього є ідея вислати євреїв в Африку, в колонії! Уявляєте, 1938 рік, вислати євреїв з Європи в Африку! На вимирання! На знищення. На що посол Польщі йому відповів, а потім записав це у своїй доповідній папері міністрові закордонних справ Польщі пану [Юзефу] Беку: «Коли я це почув, – пише він, – я йому відповів» … Фюреру він відповів, Гітлеру … «Якщо він це зробить, ми поставимо йому чудовий пам’ятник у Варшаві». Сволота, свиня антисемітська – по-іншому сказати не можна», – сказав Путін, додавши, що в Росії достатньо архівних матеріалів, «щоб не дати можливості нікому споганити пам’ять про наших батьків, про наших дідів, про всіх тих, хто поклав своє життя на вівтар перемоги над нацизмом».

Нагадаємо, 3 серпня 1939 гітлерівська Німеччина і Радянський Союз уклали договір про ненапад – пакт «Ріббентропа-Молотова». До цього договору додавався секретний протокол про розмежування інтересів підписантів у Східній Європі. Зокрема, Гітлер і Сталін домовилися про розподіл Польщі. 1 вересня 1939 війська гітлерівської Німеччини вторглися на територію Польщі із заходу, а 17 вересня 1939 року зі сходу в Польщу ввійшли радянські війська. Битися на два фронти країна не могла. Її розділ вермахт і частини Червоної Армії відсвяткували спільним парадом у Бресті.

Джерела: premier.gov.pl, pravda.com.ua, kommersant.ru

29 грудня з ув’язнення на тимчасово непідконтрольних Україні територіях Донецької та Луганської областей було звільнено 81 особу. 76 з них повернулися в Україну, а п’ятеро залишилися на тимчасово окупованих територіях зі своїми сім’ями. Про це повідомили в Офісі Президента України.

Звільнених українців Київ обміняв на 127 утримуваних осіб. При цьому Україна готова була видати 141 особу, але 14 з них відмовилися повертатися на територію ОРДЛО.

На територію ОРДЛО відмовилися переїжджати 17 осіб, які були заявлені для обміну. Ще 30 відмовилися від обміну та продовжать відбувати покарання в українських в’язницях, – повідомили згодом під час пресконференції в аеропорту «Бориспіль» Президент Володимир Зеленський і представниця України в гуманітарній підгрупі Тристоронньої контактної групи Валерія Лутковська, передає «Укрінформ».

З-поміж тих, хто повернувся на підконтрольну Україні територію, – 12 військових, 64 цивільних. Як повідомив міністр оборони Андрій Загороднюк, зі звільненими військовими працюватимуть медики та психологи.

Серед тих, кого віддали, – колишні працівники спецпідрозділу «Беркут», обвинувачені у справі розстрілів на Майдані під час Революції Гідності.

Володимир Зеленський зазначив, що передача колишніх «беркутівців» була умовою взаємного звільнення у форматі «всіх встановлених на всіх встановлених». Він додав, що це рішення було «політичним і складним», але воно не вплине на розслідування злочинів, вчинених проти активістів Майдану.

«Якби вони залишилися, ми не отримали б наших розвідників, не отримали б хлопців, які захищали Україну, були в Дебальцевому», – додав він.

Президент пообіцяв, що включення колишніх «беркутівців» до списків взаємного звільнення не вплине на розслідування справ Майдану.

Про це саме днем раніше заявили в Генпрокуратурі України.

«Після зміни обвинуваченим запобіжного заходу судовий розгляд буде продовжено, а вони будуть зобов’язані виконувати покладені судом обов’язки, зокрема прибувати за першим викликом суду. У випадку невиконання обвинуваченими обов’язків і встановлення обставин, що обвинувачені переховуються від суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності, судом буде прийнято рішення про оголошення їх у розшук. Після оголошення обвинувачених у міждержавний та/або міжнародний розшук може бути прийняте рішення про здійснення заочного кримінального провадження», – зазначено на сайті ГПУ.

Тим часом представник Росії у Тристоронній контактній групі Боріс Ґризлов учора заявив, що Київ узяв на себе зобов’язання не переслідувати звільнених осіб.

Ґризлов зазначив, що сторони проявили політичну волю зробити обмін до кінця 2019 року, виконавши домовленості, досягнуті на відеоконференції контактної групи 23 грудня за сприяння Росії і ОБСЄ. «Підкреслю, що в рамках цієї угоди сторони внутрішньоукраїнського конфлікту зобов’язалися завершити процедури помилування і не відновлювати переслідування осіб, яких звільняють. Київ гарантував «процесуальне очищення» для тих із них, кому ще не винесено вироку суду», – цитує Ґризлова російський ТАСС.

Володимир Зеленський після зустрічі звільнених з незаконного утримання 76 українців у аеропорту «Бориспіль» заявив про важливість звільнення всіх українських громадян, які були затримані, зокрема, в окупованому Криму.

«Ми розуміємо, що ще багато наших людей на території Російської Федерації, і багато перевезених з Криму. Це інший трек, яким ми зараз теж займаємось», – сказав Зеленський.

Список українців, які повернулися додому з полону:

1. Дєєв Іван Анатолійович, військовослужбовець 8-го окремого полку спеціального призначення. Потрапив у полон 5 лютого 2017 року. Виконував завдання з ведення спеціальної розвідки у визначених районах. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
2. Євтушок Юрій Олександрович, військовослужбовець 14-ї окремої механізованої бригади. Потрапив у полон у травні 2018 року під час висування до передового спостережного посту.
3. Іванчук Сергій Олександрович, військовослужбовець 8-го окремого полку спеціального призначення, капітан. Виконував завдання з ведення спеціальної розвідки у визначених районах. Потрапив у полон 5 лютого 2017 року. За особисту мужність і героїзм, виявлені в захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, у 2014 році був нагороджений орденами Богдана Хмельницького ІІІ та ІІ ступенів.
4. Фурсов Роман Вікторович, військовослужбовець 16-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ї окремої мотопіхотної бригади. Потрапив у полон 23 листопада 2017 року. Вважався таким, що загинув у бою 23 листопада в районі села Кримське (Новоайдарський район Луганської області). Пізніше стало відомо, що Роман Фурсов у полоні.
5. Воскобойник Володимир Володимирович, військовослужбовець 30-ї окремої механізованої бригади. Зник безвісти 24 травня 2018 року. Через чотири доби з’ясувалося, що він потрапив у полон поблизу Докучаєвська (точних даних про обставини немає досі). До полону прослужив на передовій вісім місяців.
6. Геймур Олександр Юрійович, старший солдат, потрапив у полон 22 травня 2019 року. Один із восьми військовослужбовців, які, за повідомленням штабу ООС, рухаючись на вантажному автомобілі, в районі населеного пункту Новотроїцьке відхилилися від визначеного маршруту та потрапили на тимчасово окуповану територію, де були затримані бойовиками. Нагороджений відзнакою Міністерства оборони України «Знак пошани».
7. Глондар Сергій Вікторович, військовий. Проживав у Кіровоградській області. У лютому 2015 року був захоплений у полон під час виконання бойового завдання в Дебальцівському оточенні. У 2014 році нагороджений відзнакою Міноборони України «За зразкову службу».
8. Дуванов Кім Володимирович, військовий. Командир 1-го зенітно-ракетного відділення зенітно-ракетного взводу мотопіхотного батальйону. У травні 2019 року він та ще семеро військовослужбовців Збройних сил України були захоплені бойовиками поблизу населеного пункту Оленівка.
9. Жемелінський Василь Леонідович, військовий. Мешкав у Кіровоградській області. Оператор відділення засекреченого зв’язку 34-го батальйону 57-ї бригади. В лютому 2018 року був захоплений у полон у Донецькій області. Обставини уточнюються.
10. Коріньков Олександр Олександрович, військовий. Проживав у м. Кропивницькому. У лютому 2015 року був захоплений під час виконання бойового завдання в дебальцевському оточенні в Донецькій області. Олександр разом із Сергієм Глондарем виводили колони українських військових з Дебальцевого й потрапили у ворожу засідку.
11. Пантюшенко Богдан Валерійович, військовий. Потрапив у полон 18 січня 2015 року під час виконання бойового завдання у селищі Спартак поблизу Донецького аеропорту.
12. Пундор Борис Йосипович, військовий. Потрапив у полон 22 травня 2019 року. Старший солдат. Один із восьми військовослужбовців, які, за повідомленням штабу ООС, рухаючись на вантажному автомобілі, в районі населеного пункту Новотроїцьке відхилилися від визначеного маршруту та потрапили в полон.
13. Алоян Едуард Фарамазович, цивільний. Проживав в окупованому Алчевську Луганської області, де й був викрадений озброєними невідомими особами, одягнутими у військову форму, в березні 2018 року.
14. Буянов Віталій Олександрович, цивільний. Мешкав в окупованому Алчевську Луганської області. Був затриманий у травні 2015 року так званою Алчевською комендатурою за звинуваченням у державній зраді. Під час затримання у нього провели обшук та вилучили радіоапаратуру й дипломи.
15. Вороніна Вікторія Олегівна, цивільна. Проживала в м. Луганську. Учасниця міжнародного фонду «Волонтер». Була затримана незаконними формуваннями за місцем проживання у грудні 2016 року.
16. Горбулич Тетяна Миколаївна, цивільна. Переїхала з окупованого Луганська до м. Щастя. Була затримана в березні 2018 року під час проходження КПП, коли прямувала до Луганська.
17. Данильченко Олександр Олександрович, цивільний. Проживав у м. Луганську. Був захоплений у квітні 2018 року.
18. Данильченко Володимир Олександрович, цивільний. Проживав у м. Луганську, де й був захоплений у квітні 2018 року.
19. Єременко Валентина Олександрівна, цивільна. Мешкала в с. Новоолександрівка Кремінського району Луганської області. У вересні 2017 року її затримали з грішми в окупованому Луганську при спробі придбати квартиру.
20. Завацький Вадим Юрійович, цивільний. Проживав в окупованому Луганську. Працював у Міжнародному комітеті Червоного Хреста спеціалістом з медичних питань, з вересня 2018 року – у складі місії МКЧХ в Луганську. У грудні 2018 року на КПП «Червонопартизанськ» у Луганській області був затриманий під час перевірки документів.
21. Катишев Іван Олександрович, цивільний. Проживав в окупованому м. Алчевську Луганської області, працював у меблевому магазині. У 2017 році його забрали з-під дому – попросили вийти з помешкання та проконсультувати стосовно меблів. Вивезли в невідомому напрямку.
22. Коркішко Роман Вікторович, цивільний. Проживав в окупованому м. Алчевську Луганської області. До січня 2018 року займався приватними перевезеннями за маршрутом Алчевськ – Харків. Був затриманий незаконними формуваннями у липні 2018 року за звинуваченням у співпраці зі спецслужбами України.
23. Мухіна Анастасія Володимирівна, цивільна. 72-річна мешканка Луганська зникла в лютому 2018 року. Зі слів знайомої, можливо, була затримана працівниками «Міністерства держбезпеки ЛНР».
24. Олійник Денис Анатолійович, цивільний. У полоні опинився у жовтні 2018 року. За свідченнями сусідів, невідомі захопили його просто у квартирі в Голубівці (Кіровську).
25. Пауков Олександр Сергійович, цивільний. Студент Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля. У полоні з 6 жовтня 2018 року. Був затриманий на КПВВ «Станиця Луганська». Звинувачувався у «державній зраді на користь України».
26. Секацький Денис Валерійович, цивільний. У полоні понад три роки – з червня 2016-го. Захоплений за нез’ясованих обставин.
27. Семенов Валерій Михайлович, цивільний. У полоні з 13 січня 2018 року – був затриманий на блокпосту смт Слов’яносербськ Луганської області при перевірці документів. «Генеральна прокуратура ЛНР» звинуватила його у «державній зраді» та «шпіонажі».
28. Семиренко Анатолій Олександрович, цивільний. У полоні – з липня 2016 року. Зник по дорозі в Луганськ. Був «засуджений» до 12 років позбавлення волі за «шпіонаж на користь України».
29. Сорокіна Олена В’ячеславівна, цивільна. Власниця зоомагазину з Первомайська, проукраїнська активістка, безслідно зникла у 2018 році. Містом ширилися чутки про її розстріл. Її подруга, яка розшукувала Олену, у це не вірила. Під час звільнення утримуваних на КПВВ «Майорське» Олена вийшла з автобуса у футболці з написом «Моя держава Україна», зробленим, найшвидше, вручну.
30. Тарасюк Валерій Олександрович, цивільний. Приватний підприємець з Антрацита. Був затриманий за місцем проживання у січні 2018 року. В «ЛНР» визнаний винним у «державній зраді».
31. Тучин Юрій Олексійович, цивільний. Зник в Алчевську у грудні 2017 року.
32. Циганок Євген Валентинович, цивільний. Був захоплений у травні 2015 року у власній квартирі в Луганську. Під час викрадення чинив опір, отримав поранення в ногу. Його звинувачували у начебто нападі на співробітника «народної міліції ЛНР».
33. Яровий Андрій Михайлович, цивільний. Консультант Міжнародного благодійного фонду «Альянс громадського здоров’я». Мешканець Києва. Був захоплений у серпні 2018 року під час здійснення гуманітарної місії на непідконтрольній частині Луганської області.
34. Анікімов Віталій Андрійович, цивільний. Зник на блокпосту поблизу Дебальцевого Донецької області 16 вересня 2016 року після повернення від бабусі, яка проживає в окупованому Алчевську Луганської області.
35. Асєєв Станіслав Володимирович, цивільний. Український письменник, журналіст і блогер, член PEN Ukraine. Захоплений у полон між 10 травня та 2 червня 2017 року. Був звинувачений бойовиками у шпигунстві, зв’язку з ним майже не було. Утримували Станіслава в колишньому музеї «Ізоляція», перетвореному на в’язницю. Потім був переведений до іншої тюрми. За інформацією звільненого українця, який перебував у полоні з Асєєвим, той зізнався, що його піддавали тортурам. 22 жовтня 2019 року бойовики заявили про «засудження» Станіслава до 15 років ув’язнення.
36. Багненко Лариса Олександрівна, цивільна. Медсестра обласної лікарні ім. Калініна, проживала в окупованому Донецьку, де і зникла 21 лютого 2019 року. До її помешкання прийшли четверо осіб, троє з яких були одягнуті в цивільне. Ще один був у формі, схожій на поліцейську. Незаконні формування звинувачували Ларису у «шпигунстві».
37. Батрак Дмитро Володимирович, цивільний. Мешкав в окупованому Донецьку. Був затриманий представниками незаконних збройних формувань за місцем проживання дружини.
38. Бражников Євген Миколайович, цивільний. Був затриманий незаконними формуваннями 29 липня 2016 року у власній машині в окупованому Донецьку. Бойовики звинувачували його у зберіганні та поширенні зброї та сприянні українській владі.
39. Бурцев Володимир Євгенович, цивільний. Проживав у селищі Опитне Артемівського району Донецької області. Був затриманий незаконними збройними формуваннями на початку травня 2015 року за невідомих обставин. Бойовики звинувачували його у «шпигунстві».
40. Галазюк Олег Дмитрович, цивільний. Блогер. Проживав в окупованому м. Торезі Донецької області, працював викладачем місцевого факультету Харківського інституту економіки ринкових відносин і менеджменту. У червні 2014 року його брат Віталій повідомив черговій частині Торезького МВ ГУ МВС України в Донецькій області про зникнення Олега. Датою зникнення вважається серпень 2017 року.
41. Гісь Роман Володимирович, цивільний. У 2017-му захоплений за місцем проживання у своїй квартирі в окупованому м. Донецьку.
42. Гончарова Тетяна Олександрівна, цивільна. Мешкала в окупованому Донецьку. Влітку 2016 року вийшла з дому та була затримана НЗФ. У її квартирі провели обшук. Вилучено ноутбук і всі документи, включно із закордонним паспортом.
43. Горбань Євген Юрійович, цивільний. Проживав в окупованому Донецьку, де й був захоплений у 2017 році, коли прямував до товариша на день народження. Під час обшуку в нього вилучили техніку.
44. Губкіна Ольга Михайлівна, цивільна, 1963 року народження. Проживала в окупованому Донецьку. Як розповіла донька Ольги, влітку 2017 року її матір викликали на допит до так званого МДБ, де вона була затримана за звинуваченням у «шпигунстві на користь України».
45. Деркач Василь Іванович, цивільний, 1941 року народження. Проживав в окупованому Зугресі-2 Донецької області. Навесні 2018 року стало відомо, що Василь Деркач перебуває в полоні – його захопили та відвезли до Донецька. Зі слів очевидця, полоненого били.
46. Женчус Андрій Відмантасович, цивільний. Проживав у окупованому м. Донецьку. Зник на блокпосту «Оленівка» у квітні 2018 року.
47. Завальна Олена Юріївна, цивільна, 1962 року народження. Проживала в окупованому м. Макіївці Донецької області. У жовтні 2017 року двоє незнайомих забрали жінку з її помешкання. Пізніше у будинку Олени в її присутності відбувся обшук, у результаті якого забрали ноутбук та мобільний телефон.
48. Карачор Наталія Іванівна, цивільна, 1970 року народження. Проживала в окупованому м. Шахтарську Донецької області та доглядала за чоловіком, який переніс дві тяжкі операції. Жінку захопили 4 квітня 2018 року в її будинку.
49. Карпук Дмитро Валерійович, цивільний, 1987 року народження. Проживав у м. Києві. Був захоплений у липні 2017 року, коли прямував з окупованого Донецька до Києва.
50. Керюхін Сергій Миколайович, цивільний. Прописаний в окупованому м. Донецьку, але проживав у м. Лимані Донецької області. Працював начальником структурного підрозділу «Лиманське моторвагонне депо» регіональної філії Донецької залізниці ПАТ «Укрзалізниця». Був затриманий під час пішохідного переходу КПП у квітні 2018 року, коли прямував до Донецька, щоб відвідати місця поховань батьків.
51. Коваль Денис В’ячеславович, цивільний. Зник 31 серпня 2016 року – того дня до нього прийшли невідомі за домашньою адресою та затримали. Бойовики інкримінували йому «шпигунство».

52. Кочмурадов Андрій Анатолійович, цивільний, програміст. Проживав у окупованому м. Донецьку, де у грудні 2017 року разом з дружиною Оленою Лазарєвою був затриманий за звинуваченням у «шпигунстві».
53. Кривошеєв Яків Михайлович, цивільний. Був затриманий НЗФ у червні 2016 року під час рейду в комп’ютерному клубі в окупованому Донецьку. Також звинувачувався бойовиками у «шпигунстві».
54. Кулаков Олег Володимирович, цивільний. Проживав у окупованому смт Нижня Кринка Радянського району Донецької області. 20 липня 2017 року був викрадений з дому невідомими.
55. Куліш Ігор Валерійович, цивільний. Проживав у окупованій Горлівці Донецької області. У червні 2016 року вийшов на прогулянку зі своїм другом та не повернувся. Друзі були затримані за звинуваченням у співробітництві з СБУ та організації терористичного акту (з метою усунення високопоставленого чиновника ОРДО) на непідконтрольній Україні території.
56. Лазарєва Олена Вікторівна, цивільна, дружина Андрія Кочмурадова. Проживала в окупованому м. Донецьку, де у грудні 2017 року разом з чоловіком була захоплена НЗФ. Їй, так само як і чоловікові, інкримінували «шпигунство».
57. Мальцева Зінаїда Миколаївна, цивільна. Проживала у Донецькій області. Зникла 1 жовтня 2017 року у м. Харцизьку Донецької області.
58. Ніколаєв Сергій Олександрович, цивільний. Проживав в окупованому Донецьку. Був затриманий правоохоронними органами РФ під час перетину кордону в пункті пропуску «Успенка – Матвіїв Курган».
59. Печонкін Станіслав Миколайович, цивільний. Уродженець окупованого м. Горлівки Донецької області, проживав у Бахмуті. В січні 2017 року поїхав перевірити стан житла до Горлівки, після чого зв’язок з ним обірвався. Його звинуватили у «шпигунстві» на користь спецслужб України.
60. Писанець Роман Юрійович, цивільний. Проживав у окупованому Донецьку. В кінці травня 2016 року був захоплений на автостоянці в Донецьку за звинуваченням у «шпигунстві».
61. Полікарпов Кирило Сергійович, цивільний. Проживав в окупованій Горлівці Донецької області. Зник 16 листопада 2017 року.
62. Поляков Олександр Геннадійович, цивільний. Проживав у м. Дніпрі. Зник на початку квітня 2016 року в Донецькій області. Утримувався у СІЗО № 5 м. Донецька.
63. Репетило Олександр Петрович, цивільний. Проживав в окупованому м. Донецьку. В липні 2017 року зник поблизу блокпоста «Оленівка» у м. Донецьку – виїздив на тимчасово окуповану територію у справах та був затриманий.
64. Робак Сергій Вікторович, цивільний. Проживав у м. Торецьку Донецької області. Зник 2 грудня 2017 року поблизу блокпоста у Ленінському районі Донецька.
65. Романченко Валерій Олександрович, цивільний. Проживав в окупованому Донецьку. У жовтні 2017 року до нього додому приїхали невідомі та забрали процесор, мобільний телефон, автомобіль. Валерія повезли в невідомому напрямку. Бойовики вважали його агентом СБУ.
66. Савін Василь Костянтинович, цивільний. Депутат міської ради м. Макіївки у 2002-2010 роках. Проживав в окупованій Макіївці Донецької області. Був захоплений НЗФ 27 лютого 2015 року. Його звинувачували у створенні незаконного формування, яке мало воювати на боці України.
67. Соколов Валерій Анатолійович, цивільний. Проживав в окупованому м. Донецьку, де й був захоплений бойовиками в листопаді 2016 року за звинуваченням у шпигунстві. Валерій Соколов почав співпрацювати з СБУ з кінця червня 2016 року.
68. Сугерей Олег Вікторович, цивільний. Проживав у Харкові. Був захоплений третього березня 2017 року під час поїздки в окупований Донецьк.
69. Теорентер Максим Олександрович, цивільний. Бізнесмен. Проживав у м. Лиман Донецької області. У квітні 2016 року виїхав у справах до окупованого Донецька та зник. Бойовики звинувачували Максима у замаху на Олександра Захарченка.
70. Терещенко Галина Іванівна, цивільна. Проживала в окупованому Донецьку, де й була захоплена в серпні 2017 року. Вела списки бойовиків, записувала номери авто у «МДБ». Пані Галині інкримінували «шпіонаж».
71. Тимофєєв Олександр Леонідович, цивільний. Проживав в окупованому Донецьку. В грудні 2017 року, слідуючи в напрямку Донецька, був знятий з рейсового автобуса та затриманий представниками НЗФ на блокпосту «Оленівка», разом з ним перебувала дружина, яку не затримали. Зі слів дружини, жодних пояснень стосовно причин затримання не було. Вона також повідомила, що до Олександра Тимофєєва застосовували тортури.
72. Усатюк Сергій Володимирович, цивільний. Проживав у Дружківці Донецької області, де і зник 24 вересня 2017 року. Сергій зранку вийшов з квартири та був схоплений двома особами у військовій формі. Після цього про нього більше нічого не було відомо.
73. Халимендик Вадим Вікторович, цивільний. Проживав у с. Дмитрівка та у м. Донецьку. Бойовики затримали його в липні 2017 року за підозрою у терористичній діяльності.
74. Чуйкова Марина Володимирівна, цивільна, медсестра. Проживала в окупованій Горлівці Донецької області. Була затримана в березні 2018 року на блокпосту, коли поверталася з окупованої території від хворої матері до Бахмута Донецької області. Бойовики звинуватили її у «шпигунстві» та співпраці з СБУ. З її квартири вилучили комп’ютер, планшет, декілька мобільних телефонів.
75. Шейтер Руслан Олексійович, цивільний. Проживав у с. Щурове Лиманського району Донецької області. Група озброєних осіб забрала Руслана з дому 10 жовтня 2017 року. Звинувачували у «шпигунстві».
76. Ярмишко Алла Іллівна, цивільна. Проживала в окупованому м. Донецьку. В середині лютого 2017 року Аллу забрали з власної квартири за підозрою у «шпигунстві» на користь України та зв’язках з СБУ. Має сина з інвалідністю, який не виходить на вулицю та перебуває на її утриманні.

Джерела: president.gov.ua, ukrinform.ua, gp.gov.ua, tass.ru

Романа Трубу звільнено з посади директора Державного бюро розслідувань. Про це йдеться в Указі Президента України №960/2019. 

«Звільнити Трубу Романа Михайловича з посади Директора Державного бюро розслідувань», – зазначено в указі.

Іншим своїм указом Зеленський призначив тимчасово виконувачкою обов’язків директора ДБР Ірину Венедіктову.

Ірина Венедіктова – народна депутатка від фракції «Слуга народу», голова комітету Верховної Ради з питань правової політики й правосуддя.

Ірина Венедіктова народилася 1978 року в Харкові. Доктор юридичних наук, професор. До того, як стала народною депутаткою, була завідувачкою кафедри цивільно-правових дисциплін юридичного факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.

Закінчила Харківський національний університет внутрішніх справ. Вивчала курс міжнародного комерційного арбітражу в Chartered Institute of Arbitrators[en]. Є членом науково-консультативної ради Верховного Суду. Арбітр Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України. Має власну наукову школу, що складається із кандидатів юридичних наук, які під керівництвом Венедіктової захистили дисертаційні роботи. Раніше була радником у низці юридичних фірм.

Член редакційної колегії журналів «Приватне право», «Медичне право», віце-президент Фундації медичного права і біоетики України, голова спеціалізованої вченої ради юридичного факультету, суддя третейського суду з медичних справ.

Спеціалізується на конституціоналізмі, розбудові громадянського суспільства, на приватному та міжнародному праві.

Була кандидатом на посаду судді касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду. Вибула з конкурсу отримавши менший за мінімально допустимий бал за підсумками іспиту.

На позачергових виборах у Верховну Раду України 2019 року балотувалася у списку під номером №3 партії «Слуга народу». Експерт з питань реформи судової системи ЗеКоманди.

Зазначимо, 3 грудня Верховна Рада ухвалила законопроєкт №2116, який має на меті вдосконалити ДБР. Перед тим Володимир Зеленський заявив, що «права рука» директора Державного бюро розслідувань Романа Труби підозрюється в отриманні $150 тисяч хабара, – нагадує  «Українська правда».

Відповідно до ухваленого закону, повноваження директора ДБР Романа Труби, його першого заступника і заступника завершуються після того, як Президент Володимир Зеленський підпише закон, і останній набуде чинності. Протягом п’яти робочих днів з дня набрання законом чинності Президент має призначити тимчасово виконувача обов’язків директора ДБР.

Ексдиректор ДБР Роман Труба набув «популярності» восени цього року. 21 вересня він заявив, що виявив у робочому кабінеті апаратуру для прослуховування, вмонтовану у вентиляційну систему. Уже 19 листопада з’явився Telegram-канал «Трубу прорвало», творці якого опублікували в ньому тексти й аудіозаписи. На них чоловічий голос (автори каналу стверджували, що він належить Трубі), говорить з іншими чоловіками про відкриття чи призупинення проваджень, про призупинення обшуків тощо.

Одного з чоловіків нібито Труба називає «Андрій», «Андрій Йосипович» (автори каналу переконані, що розмова йде з керівником Офісу президента Андрієм Богданом). На одному з аудіозаписів імовірний Труба обговорює з іншим чоловіком «підозру по Уляні» (мабуть, йдеться про ексочільницю МОЗ Уляну Супрун) і просить «підготувати довідки», бо він іде на «доповідь до ВолодОлександровича» (очевидно, Зеленського). Також на записах обговорюють те, що заступники Труби фігурують на плівках НАБУ, знятих у кабінеті в судді Вовка.

Крім того, на записах нібито є голос заступника Богдана Андрія Смирнова, який дає вказівки, кого потрібно допитувати, кого «підвісити», а кого «доганяти».

На записах нібито Труба зупиняє обшуки на підприємствах Костянтина Жеваго, обговорює те, що п’ятий президент Петро Порошенко не прийшов на допит, і те, що під час візиту МВФ не треба чіпати Приватбанк і НБУ.

Генеральний прокурор Руслан Рябошапка після публікації записів заявив, що є кримінальне провадження, яке дослідить їх законність різних записів і так званих зливів у соцмережі.

Труба назвав записи провокацією, але відмовився коментувати, чи там звучить саме його голос.

Джерела: president.gov.ua, pravda.com.ua

Міністерство закордонних справ України передало ноту протесту Російській Федерації. Причиною протесту став неузгоджений з Україною візит на територію тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим президента Росії Владіміра Путіна та відкриття руху залізничною частиною так званого «Кримського мосту».

В українському зовнішньополітичному відомстві нагадали, що дії Російської Федерації щодо так званого «Кримського мосту» грубо порушують Конвенцію ООН з морського права 1982 року, двосторонні договірні зобов’язання перед Україною та фундаментально суперечать загальновизнаним нормам і принципам міжнародного права.

«МЗС України висловлює рішучий протест у зв’язку із неузгодженим візитом президента Російської Федерації В.Путіним до тимчасово окупованої Автономної Республіки Крим та відкриттям руху по залізничній частині так званого «Кримського мосту» через Керченську протоку, який російська сторона побудувала без згоди України і з грубим порушенням норм міжнародного права, в тому числі Конвенції ООН з морського права», – йдеться в заяві міністерства.

«Вимагаємо від російської сторони припинити протиправні діяння та будь-яку діяльність на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України – Автономній Республіці Крим та м. Севастополь», – зазначили в МЗС.
У МЗС України наголосили, що Російська Федерація як держава-окупант несе повну відповідальність за наслідки своїх міжнародно-протиправних діянь.

«Ні поїздки російських посадовців до Криму, ні будівництво мосту, як і будь-які інші дії окупаційної адміністрації, жодним чином не можуть змінити закріплений у Конституції України статус Автономної Республіки Крим і міста Севастополь як невід’ємної частини території України в її міжнародно визнаних кордонах», – йдеться в заяві.

Джерело: mfa.gov.ua

У переддень новорічно-різдвяних свят суттєво зріс транспортний потік у напрямку в’їзду в Україну в пунктах пропуску на українсько-польській ділянці кордону. Особливо великі черги спостерігали минулого вікенду. Для зменшення їх Держприкордонслужба України залучає більше персоналу й додаткові смуги руху, – повідомили в пресслужбі відомства.

Особливий ажіотаж на польсько-українському кордоні спостерігали минулих вихідних. Як зазначали користувачі соцмереж, подекуди в чергах доводилося чекати по 8-10 годин.

Основною причиною таких черг є те, що українці, які працюють і навчаються за кордоном або виїжджали туди з приватною метою, намагаються повернутися додому до початку свят. Усі пункти пропуску на українсько-польському кордоні працюють із навантаженням, яке вдвічі більше за проєктну пропускну спроможність, – кажуть прикордонники.

У Західному регіональному управлінні Держприкордонслужби України вчора повідомили, що найбільшу кількість транспортних засобів традиційно прийняли на в’їзд в Україну найбільші пункти пропуску, зокрема «Ягодин-Дорогуськ» і «Краковець-Корчова» – по понад 1800 легкових автомобілів за добу, «Шегині-Медика» – майже 1300, «Рава-Руська – Гребене» – понад 1400, «Грушів – Будомєж» – 1300. А протягом суботи-неділі в зазначених пунктах пропуску прикордонники пропустили майже 600 автобусів.

Держприкордонслужба України завдяки резервному інспекторському складу збільшила кількість прикордонних нарядів у пунктах пропуску. Щоб прискорити процес на в’їзних каналах, залучили також додаткові смуги руху, які у звичайному режимі обслуговують дипломатичний та автобусний канали. В окремих пунктах пропуску обладнали додаткові робочі місця для нарядів із перевірки документів, а на найбільш активних напрямах готові до застосування мобільні комплекси прикордонного контролю «ПОТОК-А».

Станом на ранок 23 грудня, за інформацією польських прикордонників, черги легкових транспортних засобів сформувалися майже перед усіма автомобільними пунктами пропуску, однак уже до обіду кількість машин у черзі на в’їзд в Україну спільними зусиллями вдалося суттєво зменшити на всіх напрямах. Найбільш завантаженими напрямами залишалися «Дорохуськ – Ягодин», «Медика – Шегині» та «Корчова – Краковець».

За даними Держваної фіскальної служби України на 08.00 сьогодні, 24 грудня, черги легкових та вантажних автомобілів на в’їзд в Україну були в пунктах пропуску «Рава-Руська – Гребенне», а також «Ягодин – Дорогуськ»   та «Устилуг – Зосин».

Зауважимо, що черги легкових транспортних засобів до країн ЄС з боку України відсутні. Держприкордонслужба прогнозує суттєве зростання пасажиро-транспортного потоку до ЄС після завершення свят.

Джерела: facebook.com/zahidnuy.kordon, dpsu.gov.ua, lv.sfs.gov.ua, voladm.gov.ua