п’ятниця, 15 Листопад, 2019
pluken

ihor

«Справа Мазура – провокація та інформаційна спецоперація росіян», – юрист-міжнародник Олексій Роговик

Share Button

Для оголошення в розшук ветерана АТО Ігоря Мазура Росія виставила не червону картку Інтерполу, а спеціальний циркуляр, про який могли не знати українські прикордонники і правоохоронці, – заявив директор департаменту комунікацій МВС Артем Шевченко. «Червона картка одразу впадає в очі поліції і прикордонників під час перетину кордону, а циркулярне повідомлення, на зразок оперативного орієнтування про затримання, розповсюджують обмежено певні країни», – сказав Шевченко. За його словами, це зловживання Статутом Інтерполу. «Не виключаю, що це спецоперація російської агентури», – сказав він. Зважаючи на такі дії Росії, МВС радить українцям, зокрема, ветеранам війни на Донбасі, які відчувають ризик бути затриманими у третіх країнах, ретельно планувати закордонні подорожі. МВС готовий надати їм необхідні роз’яснення. Як відомо, 9 листопада у Польщі затримали за запитом Росії працівника Секретаріату уповноваженого Верховної Ради з прав людини Ігоря Мазура. Глава МВС Арсен Аваков заявив, що Росія вкотре використала Інтерпол для політичних переслідувань українців. За його словами, Москва порушила статті 2 і 3 Статуту Інтерполу. Рішення про екстрадицію Мазура прийме польський суд. 10 листопада його звільнили на поруки під гарантії українського консула в Любліні. Тепер він живе в українському консульстві в Любліні. Пояснити деталі справи PolUkr.net попросив юриста-міжнародника, главу аналітичного центру Free Voice Information Analisis Center Олексія Роговика.

 

– Чому затримали Ігоря Мазура, і чи можна було цьому завадити?

 

– Затримання польськими прикордонниками Мазура відбулося в рамках міжнародного права. Це нормальна практика, коли є відповідне циркулярне повідомлення по базі Інтерполу. Прикордонники мали затримати особу до з’ясування обставин і подальших процесуальних дій.

 

Прикордонники виконали свій обов’язок, передбачений статутами і нормами міжнародного кримінального права. Вони не знали, чи вчинила підозрювана особа злочин. Це мають з’ясувати слідчі. 

 

А ось видача Мазура Росії була б цілком незаконною. Зараз польський суд має вирішити, чи це політично мотивована справа, чи ні. Думаю, польські судді побачать, що в звинуваченні проти Мазура немає підстав. Це абсолютно надумана справа, чеченська, по якій проходять багато українських військових і політиків. Зокрема, у війні в Чечні російська влада звинувачує Арсенія Яценюка, братів Тягнибоків, Дмитра Яроша, недавно звільнених українських політв’язнів Миколу Карпюка і Станіслава Клиха. Це все абсолютно надумана справа, яка має міжнародний інформаційно-пропагандистський характер з метою дискредитації українських політиків і добровольців.

 

Росія сприяє переслідуванню наших ветеранів по всій Європі. Це стратегія Кремля. Наприклад, справа нацгвардійця Віталія Марківа (суд італійського міста Павія 12 липня визнав Марківа винним і засудив до 24 років тюрми за звинуваченням у причетності до загибелі італійського журналіста Андреа Роккеллі під Слов’янськом у 2014 році; Марків вини не визнав. – PolUkr.net).

 

Італійське керівництво досить лояльне до Москви, тому маємо ув’язнення нашого патріота в Італії. Польща має іншу позицію. Мені видається, що в випадку Мазура все буде нормально і він повернеться додому. А також, що ця російська спецоперація не вплине негативно на польсько-українські відносини, на що розраховує Росія.

 

Росія маніпулює міжнародним правом для політичного переслідування опонентів, зокрема, українських добровольців, які захищали нашу державу від російської агресії на Донбасі.

 

Справа Мазура – провокація та інформаційна спецоперація росіян. Зокрема, щоб дискредитувати Україну та її захисників, а також, щоб внести суперечки у внутрішні польські справи, і двосторонні відносини між Україною та Польщею.

 

– Як могла розвиватися ситуація з Ігорем Мазуром?

 

– Працівник Секретаріату уповноваженого з прав людини Верховної ради та ветеран АТО Ігор Мазур отримав запрошення приїхати у Польщу. Його запросила екс-віце-спікер польського Сейму Беата Мазурек. Він їздив в Польщу не раз, тому не має жодних підозр. Росія бачить, що Мазур приїде до Польщі. Відповідно Москва швидко робить циркулярне повідомлення по Інтерполу, яке не помічають українські прикордонники і правоохоронці. Далі Мазура затримують польські прикордонники. Росія звинувачує його в участі у боях у Грозному під час Першої чеченської війни у 1990-х. Мазур пояснює, що був тоді в Чечні як журналіст, чому є докази – прес-конференції та інформаційні матеріали.

 

Ігор Мазур. Андрій Дещиця. Фото: facebook.com / Андрій Дещиця
Ігор Мазур. Андрій Дещиця. Фото: facebook.com / Андрій Дещиця

Віце-спікерка польського Сейму Малгожата Гошевська 9 листопада називає затримання Мазура виключно «технічним виконанням міжнародних угод та зобов’язань». Польські мас-медіа не таврують його як «бандерівця» і «націоналіста», хоча він керівник УНА-УНСО, а звертають увагу, що Мазур – ветеран війни на Донбасі. За це їм окреме спасибі. 10 листопада Мазура беруть на поруки. Він оселяється в будівлі українського консульства в Любліні.

 

Схожі випадки у Польщі вже були. Варшава ні разу не видала Росії когось із українських захисників. Зараз, гадаю, буде суд у Любліні, який визнає звинувачення росіян необґрунтованими, і буде процедура екстрадиції Мазура в Україну.

 

– Хто з української сторони недопрацював, що виникла така ситуація?

 

– Справа показала брак тісної співпраці між українськими силовими органами – МВС, СБУ і прикордонною службою, а також із їхніми польськими колегами. Якби був вчасний обмін інформацією, то російська провокація не вдалася б. Також українські силові відомства мали б краще підготуватись до таких провокації зі сторони Росії в майбутньому.

 

Це могла бути спроба Росії перебити міжнародний інформаційний шум щодо рішення суду ООН про міжнародну юрисдикцію над Росією в справі щодо фінансування тероризму зі сторони РФ і переслідування кримських татар. Нагадаю, Міжнародний суд ООН 8 листопада оголосив, що має юрисдикцію розглядати спір України проти Росії щодо застосування і тлумачення Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму та про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Суд ООН виніс рішення не по суті справи, а щодо юрисдикції — про можливість застосування і тлумачення Міжнародної конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму щодо подій на Донбасі та застосування Міжнародної конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації щодо утисків прав кримських татар у Криму.

 

Також це може бути атака Кремля на внутрішню українську дискусію щодо захисників України на Донбасі, щоб дискредитувати українських добровольців та акції протесту в Україні проти можливої капітуляції Києва перед Москвою. У своїх заявах Кремль постійно намагається показати українських захисників як «радикалів» і «неонацистів». Тобто справа Мазура може бути теж спробою просувати на міжнародній арені пропагандистські російські кліше, поширюючи їх зокрема через інформаційні спецоперації.

 

– Хто мав попередити українців, що вони у списках Інтерполу, і як завадити подібним провокаціям в майбутньому?

 

– Прикордонні органи та МВС мали активніше слідкувати за тим, кого Росія вносить в списки Інтерполу. Також має бути активніший обмін інформацією між українськими силовими структурами щодо цієї теми. Між ними має бути краща міжвідомча взаємодія.

 

Наскільки розумію, то повідомлення було поширено як блискавка. Схоже, наші правоохоронці не встигли його виловити в рамках процедур. Тут не завжди можна уникнути помилок і недоопрацювань. На мою думку, це був технічний недогляд. Проте наші правоохоронці мають активніше реагувати, щоб такі люди не потрапляли в розшук Інтерполу, і не давати росіянам можливості проводите такі спецоперації.

 

Також має бути теж поглиблена співпраця між нашими силовими структурами та їх колегами в ЄС. Особливо, якщо взяти до уваги, що такі випадки стають дедалі частіше. Спершу Італія, тепер Польща. Безумовно, треба цьому питанню приділяти більше увагу і сумлінніше готуватися до можливих подібних провокації в майбутньому.

 

Довідка

 

Ігор Мазур був керівником «Правого сектора» Київщини та начальником штабу 24-ї сотні Самооборони Майдану під час Революції гідності. З 2014-го був у зоні АТО. У 2015-му став командиром роти, заступником начальника штабу розвідувального батальйону. У 2016-му, після демобілізації, його призначили заступником голови партії УНА-УНСО. Росія звинувачує Мазура в участі в 1994—2000 роках у складі озброєного формування в бойових зіткненнях з федеральними військами Росії на території Чечні. В результаті нібито загинули і були важко поранені кілька російських військових. Мазур каже, що був там як журналіст.

 

Розмовляв Ігор Тимоць

 

Share Button

Молоді українці проїдуть існуючими і зниклими селами Закерзоння

Share Button

Близько 20 жителів України 9-10 листопада вирушать у експедицію Закерзонням (території за лінією Керзона, на яких до 1940-х жили українці, але їх звідти депортували, і тепер це регіони східної Польщі. – Polukr.net). Організовує поїздку громадська організація “Вирій”, яка займається відповідною тематикою. Молоді люди відвідають існуючі та зниклі села, де понад 70 років тому жили українці. Також вони покладуть квіти та поспілкуються з нечисленними місцевими українцями, які живуть на цих теренах.

“Наше завдання розповідати про тих, кого немає, і хто жив там. Наші провідники – місцеві українці. Вони знають стежки та дороги. Часто ведуть в густі лісові хащі, де можна побачити лише кам’яні хрести, що нагадують про існування певного села. Іноді теж є невеликі каплички, як єдина згадка про зникле поселення. Це наша можливість зберігати пам’ять, популяризувати місцевість серед молоді” – каже голова ГО “Вирій” Христина Дубницька.

Вперше учасники “Вирію” організували таку дводенну мандрівку у 2017-му. Відтоді осіння мандрівка Закерзонням стала щорічною. Цього року молоді люди помандрують селами Сяноцького повіту, Підкарпатського воєводства Польщі. 4 листопада 1918 року на цих теренах утворилася Команчанська Республіка — утворення, що об’єднало під гаслом єдиної української національної і державної ідеї 33 лемківських села. Її ліквідували поляки через 3 місяці.

“Вирій” понад 10 років працює у сфері збереження і популяризації української культурної спадщини Закерзоння. За цей час учасники організації зібрали базу даних історичних та краєзнавчих матеріалів про культурну спадщину цих теренів та видали путівник українською культурною спадщиною Любачівського повіту Підкарпатського воєводства Польщі.

Share Button

Поляки встановили дубовий хрест на могилі упівців у Верхраті

Share Button

Польські активісти 3 листопада встановили дубовий козацький хрест “від польських співгромадян” на цвинтарі у Верхраті. Вандали сплюндрували там могилу і знищили камʼяний хрест 2016-го. Хрест – точна копія того, що стоїть на могилі генерал-хорунжого армії УНР Марка Безручка, котрий воював проти більшовиків за незалежні Польщу та Україну, і похований  у Варшаві. У сусідньому селі Монастир поляки разом із українцями повʼязали на дерева вишиті рушники біля сплюндрованої 2015-го могили упівців. На обох цвинтарях провели спільні польсько-українські молебні. Також поляки зачитали звернення до влади у Варшаві, щоб не потурала плюндруванню українських могил (можна почитати тут).

 

“Польські націоналісти не можуть змиритися, що колись ці терени були українськими”, – Данута Куронь

Горбисті терени біля Верхрати і Монастиря вкриті густими мішаними лісами. У цих мальовничих місцевостях століттями жили українці. Нині вони перетворилися на ліс і лише поодинокі підмурівки монастирів і церков, а також памʼять нащадків, нагадують, що тут колись цвіло життя.

Час і місцева влада стирають всі ознаки, що землі колись були українськими. Про це розповіла під час акції памʼяті в Монастирі дружина покійного політика і антикомуністичного діяча Польщі Яцека Куроня Данута.

“Ми приїхали, щоб не забути, що зруйновані могили, слід відновити. – розповіла Данута Куронь. – Щоб до Дня всіх святих вшанувати похованих тут. Наше суспільство має дати гроші на встановлення нової таблиці, замість тої, яку вандали розбили 4 роки тому. Роками зверталися з відповідними проханнями до влади. Також просили, щоб місцевість охороняли від вандалів. Але, здається, не можемо розраховувати на ствердну відповідь. Нам слід зробити все, щоб через рік тут була нормальна таблиця, і її нелегко було знищити. Розбитий граніт нагадує, що наші націоналісти не можуть змиритися, що ця земля колись була українською”. 

“Щоб відновити табличку має бути рішення польського Інституту національної памʼяті (ІНП). – продовжує Данута Куронь. – Теперішня правляча партія “Право і справедливості” ніколи не погодиться. Тому маємо шукати альтернативи. Відкрита рана не повинна весь час кровоточити та отруювати відносини між нашими країнами”.

Українці з громадських організацій нащадків закерзонців (території за лінією Керзона, що стали частиною Польщі після ІІ світової війни, і де більшість населення були українцями. – PolUkr.net) привезли в Монастир 35 вишитих рушників. Гроші дали українські депутати. Після того, як польські активісти, українці Польщі та гості з України прибрали могилу в Монастирі від старих лампадок і листя, то на хресті й деревах навколо розвішали рушники в памʼять про покійних.

“Більшість поляків частково чи повністю схвалює агресивну антибандерівську риторику влади (у 2016-му Сейм схвалив резолюцію про геноцид, вчинений українськими націоналістами проти поляків у 1940-х; велика кількість поляків згідна з таким твердженням; в Україні переважає думка, що в 1940-х була польсько-українська війна зі взаємними військовими злочинами. – PolUkr.net), ба навіть акти вандалізму проти упівських могил. – каже Куронь. – Політики, що схвалюють відкрито чи приховано акції вандалів, отримують більшість голосів у східній Польщі. На таблиці написано, що хлопці загинули в боях проти НКВС за волю Україну, і жодним словом не вказано, що герої. Але це мало-кого турбує”.

“Не по-християнськи нищити надгробні пам’ятки. – веде далі Куронь. – Але польські націоналісти – не християни, а агресивні католики, які йдуть вперед під гаслами “Смерть ворогам вітчизни!”. На жаль, Костел відкрито чи приховано підтримує. Наше нещастя – лицемірство”.

“Польське суспільство, влада і Костел завжди осуджували плюндрування могил, але не українських”, – публіцистка Іза Хруслінська

Після молебню, який провели спільно польський і український священики, активісти прочитали звернення до влади Польщі. Його підписали понад 40 видатних громадських діячів, митців, політиків і духовних осіб Польщі.

Одна з ініціаторок акції, публіцистка Іза Хруслінська, пояснила, чому вирішила провести акцію: “У перші дні листопада в наших країнах згадують померлих. Монастир і Верхрата обрали не випадково. Три роки тому в двох цих місцях, з ініціативи громадян Польщі польської і української національностей, провели схожу акцію, і висловилися проти того, що п’ять днів перед цим вандали знищили хрест у Верхраті. Нині акцію ініціювало польське середовище, що віддавна співпрацює з українцями. Назвали її “Не забуваймо про знищені українські могили в Польщі!”.

“По-перше, хочемо символічно бути в місцях, де знищені українські гроби. – продовжила Хруслінська. – Хочемо сказати, що памʼятаємо про громадян Польщі, які були частиною нашого суспільства, ІІ Речі посполитої. Внаслідок депортацій понад півмільйона українців виселели з цих теренів. Вони змушені були покинути рідні землі. По-друге, ми проти плюндрування пошани до померлих, нищення гробів, незалежно, хто там похований. Це неприйнятно, і завжди осуджувало наше суспільство, країна, Костел. На жаль, так не сталося у випадку українських могил. Польща публічно не засудила вандалізму, не постали перед судом винні у злочинах, хоча були так нахабні, що знімали на відео свої дії, і виставляли в YouTube. По-третє, це важливо для нас, наших дітей і онуків. Не хочем, щоб історія повторилася, і знову були трагічні події між поляками і українцями. Хочемо будувати майбутнє на цінностях любові та примирення”.

“Влада Польщі застосовує колективну відповідальність до всіх, хто воював в УПА”, – голова Обʼєднання українців у Польщі Петро Тима

Під час переходу з Монастиря до Верхрати, що в кількох кілометрах, голова Обʼєднання українців у Польщі Петро Тима розповів, хто у польській владі забороняє відновлювати зруйновані вандалами надгробки.

“Після вандалізму 2015-2016 років український посол у Польщі Андрій Дещиця звернувся до замісника міністра культури Польщі Ярослава Селліна, який відповідає за ці речі. – розповідає Тима. – Попросив відновити меморіал в Монастирях, який встановили законно в 2000-му. В уряді відповіли, що звернуться до місцевого воєводи (представник центральної влади, аналог губернатора в Україні. – PolUkr.net), бо за це відповідає місцева влада. Воєвода відповів, що відновити неможливо, бо могила не вписана до реєстру військових. За 15 років не вписали. Позаяк вона поза реєстром, то не підлягає охороні держави. Відтак влада не має зобов’язань її відновлювати. По-друге, історик польського ІНП з Ряшева Томаш Береза заявив, що тут поховані люди, які вчинили злочини проти поляків, тому могилу не можна внести у реєстр”.

“Тиждень тому міністр Селлін заявив, що в Польщі жодна форма возвеличення УПА – неможлива. – продовжив Тима. – На заперечення, що возвеличення в могилі з хрестом немає, відповів, що слова “загинули за вільну України”, – форма возвеличення. Ця заява і політика Польщі після волинської резолюції 2016-го вказують, що влада ПіСу ніколи не погодиться відновити могили. Після відновлення в жовтні польських пошуково-екзаменаційних робіт в Україні, жодної декларації Варшави, що ситуація з могилами зміниться, не було”.

“Можливо, зміна уряду у Варашві дасть шанс, але на це мало надії, хоча Київ заявив, що чекає на відновлення могили в Монастирі. – веде далі Тима. – Проте більшість зруйнованих місць памʼяті – нелегальні. Досі немає формули, як їх легалізувати, відновити. Тому глухий кут. Доки питання не вирішать на міждержавному рівні, то жодних зрушень не буде”.

“Польська влада застосовує збірну відповідальність. – каже Тима. – Тобто всі, хто боровся в УПА – відповідальні за злочини організації. Конкретні злочини конкретних упівців проти цивільних не доведені. Це стосується всіх, хто поховані в Монастирі».

“Публічно влада Польщі ніразу не засудила акції вандалізму. – веде далі Тима. – У 1990-х схожі проблеми були з німецькими могилами з обох світових воєн. Справи теж тягнулися роками. Але був діалог Варшави з німецькою меншиною. Врешті, знайшли формулу. Тут натомість до 2015-го ніхто виходу не шукав. Нелегальні місця памʼяті особливо не чіпали, хіба іноді розмальовували фарбою. Натомість після 2015-го почалися провокації. Ясно, що робили, щоб зіпсувати польсько-українські відносини. Вандалізм супроводжували кампанії з дезінформації, нагнітання ворожнечі між українцями і поляками в інтернеті. Це робили росіяни і польські націоналісти. Після 2017-го таких нахабних вандалізмів немає. Ситуація поволі заспокоїлася”.

“Польський Інститут національної памʼяті визнав спалення поляками Сагрині – воєнним злочином”, – Тима

Тима також розповів, що польський ІНП визнав спалення Сагрині (українське село, спалене Армією крайовою (АК) і Селянськими батальйонами  10 березня 1944-го, внаслідок чого загинули понад 1000 українців. – PolUkr.net) військовим злочином і готовий фінансувати акцію зі вшанування жертв у 2020-му: “Після візиту експрезидента Порошенка до Сагрині 2018-го, та сканаду навколо справи проти історика Купріяновича (заявив під час візиту, що село спалили лише тому, що там жили українці. – PolUkr.net) про історію спалення села почали писати польські історики. Виявилося, слова Купріяновича – правда. Минулого тижня ми отримали лист, що ІНП визнає, що в Сагрині був військовий злочин. Досі це заперечували”.

“Сагринь – не єдине тодішнє спалене українське село. – веде далі Тима. – Подібні акції були в різних місцях Закерзоння. Минулого березня на вшанування жертв Сагрині приїхав онук командира АК, який свого часу віддав наказ спалити село”.

Як провокації проти мертвих псують відносини живим

У кількох кілометрах від польсько-українського пункту пропуску Рава-Руська-Гребенне, по польській стороні розташовані села Монастир і Верхрата. Там на цвинтарях є могили, де поховані місцеві українці, які в лавах УПА, і просто цивільні гинули тут в 1940-х. Українців із цих теренів депортували в СРСР і в західну Польщу в 1940-х.

У 1990-2000-х на могилах поставили надмогильні памʼятки. Більшість з них не мають дозволів. Після 2015-го, приходу до влади у Варшаві консервативної партії ПіС, і початку російсько-української війни, по східній Польщі, де є такі памʼятки, польські націоналісти почали їх руйнувати. Протягом 2015-2017 років сталося близько 15 актів вандалізму.

У 2017-му дійшло до того, що Київ заборонив польські пошуково-ексгумаційні роботи в Україні, доки не припиниться вандалізм, і не почнуть відновлювати памʼятки. Вандалізм практично припинився, але памʼятки так і лежать в руїнах, негативно впливаючи на польсько-українські відносини.

У 2019-му до влади в Києві прийшов Зеленський і його команда. Він розпорядився відновити видачу дозволів полякам із очікуванням на відновлення українських памʼяток у Польщі. Варшава не поспішає це робити.

Спалені села, депортовані люди, забуті цвинтарі

Село Верхрата згадується в літописах з ХІІ ст. На початку ХХІ там жило біля 2500 осіб, практично виключно українці. Після ІІ світової було практично повністю спалене радянськими та польськими військами, а українці вбиті чи депортовані.

На околиці Верхрати був присілок Монастир, де з XVII століття було кілька обоʼявлень Богородиці. Там діяв греко-католицький монастир, була чудотворна ікона, приїздили паломники, що сприяло процвітанню села. За австрійської влади, ікону перенесли в Крехівський монастир, під Львовом. Після ІІ світової польська влада спалила монастир і одну з найстаріших польських деревʼяних церков XVII століття.

Петро Тима розповідає, що після 1945-го місцеві поховали на освяченій території монастиря упівців і цивільних із навколишній сіл, які загинули в лісах неподалік. “На території монастиря похована мриглівська чота УПА, яка потрапила в засідку з НКВС 2-3 березня 1945-го. – розповідає Тима. – Поруч кордон, звідки в Польщу тоді прийшли загони НКВС і влаштували пастку. Хтось доніс на упівців. Це було напередодні великодніх свят. Потім в могилу дохоронювали тих, хто загинув у боях проти військ соціалістичної Польщі та мирне населення. Не існує жодних доказів, що хтось із похованих, чинив злочини проти цивільних. Коли спалили монастир, могилу вимушено занедбали. Руїни монастиря розтягнули на будівельні матеріали. Упівську могилу в Монастирі віднайшли у 1990-х завдяки місцевому, який про неї розповів. До монастиря відновилося паломництво”.

“Після депортації, частина місцевих українців поверталася додому. – продовжує Тима, коли йдемо дорогою з Монастиря до Верхрати. – Спочатку поверталися нелегально, виселені по акції “Вісла”. Деякі записувалися католиками. Декого родичі переховували, видаючи за поляків. Декого виселяли по кілька разів поспіль. Знаю особу, яку тричі депортували. Під вікнами хат депортованих ходили поліцейські та дружинники, стежили, чи не повернулися ті. Після 1956-го місцева влада дозволила часткове повернення. Тоді приїхали близько 20 тис українців із західної Польщі. Зараз їх практично немає – асимілювалися та стали поляками».

Ігор Тимоць

Share Button

Польські активісти звернулися до своєї влади не потурати вандалізму проти українських могил

Share Button

З нагоди Дня всіх святих польські активісти та інтелектуали звернулися до влади, щоб не потурала вандалізму щодо українських надмогильних місць памʼяті та поширенню мови ненависті. У селах, в яких в 2015-2016 роках відбулися акти вандалізму, і де колись жили українці, в Монастирі та Верхраті, польські активісти та гості з України провели акції на цвинтарях. Близько двадцяти учасників, серед яких Данута Куронь та Ізабела Хруслінська, повісили на хрести і дерева в Монастирі вишиті рушники, привезені в подарунок українцями з Закерзоння. У Верхраті польські активісти поставили дубовий хрест там, де вандали 3 роки тому зруйнували камʼяний. Греко-католицький і римокатолицький священики прочитали панахиду на цвинтарях обох сіл. Детальніший репортаж читайте незабаром на PolUkr.net. А наразі публікуємо звернення польських активістів:

 

Спільний заклик польських громадянських середовищ – голос пам’яті

 

„Сьогодні на українських могилах звучить голос пам’яті – заклик представників різних громадянських спільнот у Польщі. Ми проголошуємо його, стоячи біля українських могил, які були зруйновані та осквернені у попередні роки руками польських націоналістів, і які до сьогодні не відбудували. Ми зустрічаємося 3 листопада 2019 року на кладовищі у селі Верхрата, а також у виселеному та знищеному в 1945 році українському селі Монастир у ґміні Горинець. Вибір дня для зустрічі біля українських могил невипадковий – таким чином ми нагадуємо про багатовікову традицію, що існувала на польських землях: перші дні листопада наповнені пам’яттю про померлих, незалежно від віросповідання та національності. Пам’яттю, яку несуть живі люди, об’єднані у культурній спільноті, історичному досвіді та пошані до предків.

 

 

Наша присутність на обох цих кладовищах – символічна. Саме тут, три роки тому, у жовтні 2016 року, ми публічно прочитали «Заклик з Верхрати» – звернення, підписане десятками представників польської інтелігенції, художників, громадських активістів. Це був голос протесту проти знищення українських місць пам’яті та проти агресії щодо українців, яка поширювалася у Польщі. З 2014 року – який став також початком російської агресії в Криму та на Донбасі – виразним її проявом у Польщі стало посилення активності кремлівської пропаганди й антиукраїнські провокації. У країні були осквернені, часто неодноразово, вісім українських об’єктів, хрестів, пам’ятників, могил. У тому числі ті, котрі – як-от поховання на військовому кладовищі в Пикуличах чи могила в Монастирі – були встановлені державною інституцією, Радою збереження пам`яті про боротьбу та мучеництво. Попри те, що з часу окремих провокацій та вандалізму минуло 4-5 років, центральна влада Республіки Польща, Міністерство культури та національної спадщини, Інститут національної пам’яті чи будь-які інші органи, відповідальні за захист місць пам’яті, не вжили жодних заходів, аби виправити заподіяне зло. Не було також розмов з польськими громадянами української національності, аби в дусі порозуміння та співпраці вирішити питання так званих «нелегальних» пам’яток. Більше того, в жодному з випадків правоохоронні органи не встановили – часто навіть попри наявність речових доказів – виконавців цих провокаційних і, по суті, антихристиянських вчинків, справи не дійшли до суду. У середовищі української меншини – громадян Республіки Польщі української національності – посилюється відчуття загрози, викликаної етнічною ненавистю. Це відчуття стає цілком зрозумілим, якщо взяти до уваги, що кількість актів агресії щодо «інших», у тому числі – щодо українців, за останні 4 роки в Польщі різко зросла!

 

У той же час ми спостерігаємо небезпечний розвиток ситуації у політичному вимірі: питання українських могил та пам’ятників, зруйнованих у Польщі, вплетене у міжнародні суперечки обох держав. Тим самим польських громадян української національності позбавляють права брати участь у дискусії про їхню історичну спадщину в статусі партнерів, їх роблять заручниками польської зовнішньої політики. Деякі можновладці та державні чиновники вирішили зміцнити свою політичну позицію, намагаючись залякати українську меншину. У ганебній кампанії вони не цуралися публічного цькування активістів української спільноти, наклепів та маніпулювання історичними фактами. Ці дії заслуговують на осуд ще й тому, що ініціатором антиукраїнської кампанії після урочистих заходів біля могил жертв воєнного злочину селі Сагринь був воєвода – тобто службовець, що представляє польську державу. Саме тому сьогодні, 3 листопада 2019 року, знову має прозвучати голос небайдужих громадян Республіки Польща, адже йдеться про фундаментальну справу – право кожної людини на гідне поховання. Зруйновані, осквернені та залишені без інституційної опіки могили та пам’ятники у Верхраті, Вербиці, Молодичі, Білостоку біля Лісека та Монастирі є болісним доказом відсутності елементарної чуйності та доброї волі структур польської держави. Цей факт, як і самі акти вандалізму на українських похованнях, ображає та ранить усіх свідомих громадян нашої країни – поляків та українців – однаковою мірою. А там, де держави інституції відмовляються від своїх обов’язків, покладених на них суспільним договором, свідомі громадяни – ті, що творять Республіку Польща – мають не лише конституційне право, а й моральний обов’язок взяти на себе безпосередню роль господаря закинутого місця та хранителя небажаної пам’яті. Так робимо й ми, повторюючи сьогодні слова «Заклику з Верхрати» від жовтня 2016 року, які досі залишаються актуальними:

 

«Закликаємо: ми не будемо миритися зі знищенням могил, кладовищ та пам’ятників! Ми знаємо, що вони часто пов’язані з важким минулим. У Польщі є місця пам’яті з часів поділів країни, повстань, двох світових воєн. Є могили німецькі, російські, шведські, українські. А польська традиція – це пошана до померлих! Нехай вони спочивають спокійно.

 

[…] ми закликаємо: опам’ятаймося! Байдужість, як і мова ненависті, повні агресії написи на будинках, руйнування надгробків, напади на учасників процесії, людей, що моляться на могилах предків – знищують наш спільний дім. Вони отруюють думки наших дітей. Вони призводять до пожежі, з якої ніхто не вийде уцілілим.

 

Ми закликаємо вас, нас усіх, стоячи біля зруйнованих могил сіл Верхрата та Монастир. Давайте будемо чинити так, щоби потім нам не довелося стояти на могилах людей, які будуть гинути, бо буде вже занадто пізно, аби цьому запобігти».

 

Ми додаємо звернення: давайте вшануємо українські могили та цвинтарі, заново встановимо знищені хрести, відновимо розбиті таблиці з прізвищами тих, хто загинув понад 70 років тому! Зробімо це з думкою про нас – тих, хто живе сьогодні, і задля наступних поколінь! Нехай наші дії будуть – як заклики з 2016 року і наше нинішнє звернення – знаком усвідомлення культурної та історичної спільності, а також – спільності, якій загрожує агресивний націоналізм, проти якого ми рішуче виступаємо. Нехай це стане відновленням побудованої на взаємоповазі та піклуванні про загальне благо Спільної Справи – Rzeczy Pospolitej”.

 

Верхрата і Монастир, 3 листопада 2019 року.

 

Share Button

«Втрата впевненості громадян у своєму уряді та армії грає на руку Росії, яка прагне якомога більше розділити вас», – командувач сухопутних військ США в Європі в 2014-2017 роках, генерал-лейтенант у відставці Бен Ходжес

Share Button

Українці повинні довіряти владі, а та натомість прозоро показувати, на що в секотрі безпеки витрачає кошти. Гроші мають йти на найкращу зброю та навчання для солдат, бо це гарантує їм здоровʼя та життя. А це захист миру в країні. Водночас українське суспільство не має піддаватися на провокації росіян, які хочуть якомога більше вас розділити. Про це розповів під час ІІІ Форуму безпеки в УКУ генерал-лейтенант армії США у відставці, командувач сухопутних військ США в Європі в 2014-2017 роках, Бен Ходжес.

 

«Бачу зараз втрату стійкості в українському суспільстві. – розповів генерал Ходжес. – Російська влада вважає Україну та її владу помилками. Водночас росіяни не визнають присутності своїх військ на сході України. Постійно бачу теж з російської сторони потік дезінформації, щоб якомога сильніше розʼєднати ваше суспільство. Аби захиститися проти таких атак маю кілька порад. По-перше, мають бути чесні та неупереджені ЗМІ, які повинні активно змушувати владу до відповідальної політики. По-друге, нарешті має бути чесна судова система, яка б працювала на базі верховенство права. По-третє, влада має збільшити прозорість того, як витрачають кошти платників податків на безпеку. Громадяни мають знати, що їхні гроші йдуть на найкраще обмордирування і зброю для солдат, на найефективніші навчання. Адже це зберігає життя і здоровʼя солдатам. Втрата впевненості громадян у владі чи армії катастрофічно грає на руку владі Росії, яка намагається вас якомога більше розділити».

 

Щодо розведення військ на Донбасі, то генерал сказав, «що український генштаб має гарантувати дотримання відведення військ з іншої сторони, забезпечити прозорість щодо розведення військ, та впевнитися, що це не буде суто український відступ, а війська теж будуть відводити росіяни та сепаратисти».

 

«У питанні розведення військ важливу роль грає ОБСЄ. – розповів генерал Ходжес. – Досі Росія не дозволяла цій організації виконувати свою роботу. Це ясно для міжнародної спільноти. Зокрема, для Німеччини, Франції та США. Західні партнери мають тиснути на Росію, щоб та дозволила ОБСЄ робити свою роботу».

 

Бен Ходжес розповів, як провідні члени НАТО Франція бачать роль України в співпраці з Альянсом: «Дуже важливий знак, що цього тижня генсек НАТО Єнс Столтенберг та інші представники Альянсу відвідали Одесу, і привезли туди 4 кораблі Альянсу (Столтенберг у середу, 30 жовтня, побував в Одесі, де виступив в Одеській морській академії, і заявив, що повернути Донбас під український контроль допоможе проведення реформ і підтримка НАТО; 31 жовтня він з трибуни Верховної Ради звернувся до українського парламенту; комісія Україна-НАТО, засідання якої відбулося 31 жовтня в Києві, оприлюднила заяву, де йдеться про вимогу до росіян завершити війну на Донбасі, повернути окуповано території під контроль України, зокрема, анексований Крим. – PolUkr.net). Cтолтенберг в Одесі неоднозначно заявив, що всі члени НАТО, а це 29 країн, налаштовані на захист українського суверенітету та територіальної цілісності».

 

«Також не варто забувати, що в Україні перебувають американські, канадські польські, литовські, британські та інші солдати і офіцери, які разом з українськими колегами проводять постійні спільні військові навчання. – вів далі генерал Ходжес. – Крім цього, західні партнери надають Україні допомогу обладнанням і технікою. Із нашого боку, теж вчимося від української сторони, яка має досвід війни на Донбасі».

 

«Україна – не острів, має сусідів. – провадив далі генерал Бен Ходжес. – Зокрема, в Чорному морі – Грузія, Румунія, Болгарія, Туреччина. Думаю, було б добре, якби всі чорноморські країни виступили разом, і заговорили єдиним голосом про ризики зі сторони Росії. Щоб цей голос почули у Вашингтоні, Берліні, Парижі та Лондоні. Щоб уряди та великий бізнес цих країн показали вміння співпрацювати і разом опиратися російській агресії в регіоні».

 

 

Share Button

«У європейських столицях мене просили не говорити «російська агресія проти України», якщо хочу виступати», – заступник голови Верховної Ради 2014-2019 років Оксана Сироїд

Share Button

Західні колеги під час публічних міжнародних зустрічей просили не наголошувати, що Росія веде війну проти України, щоб зайвий раз не дратувати Москву. Про це розповіла лідерка партії «Самопоміч» і заступниця голови Верховної Ради 2014-2019 років Оксана Сироїд під час ІІІ Форуму безпеки, що відбувся в УКУ.

 

«Проблема української влади і міжнародної спільноти, що всі уникають називати речі своїми іменами. – розповіла Оксана Сироїд. – Уникає нинішня наша влада, уникала попередня, а також міжнародна спільнота. Навіть ООН та інші великі міжнародні організаці уникають. Зокрема, можу процитувати позицію ООН, яку мені там озвучували. Мовляв, не можемо казати «російська агресія проти України», бо Росія не визнає, що напала. Така сама позиція, на жаль, у багатьох інших західних урядів, крім США. Більшість європейських держав уникають вживати поняття «російська агресія проти України». Чиниться тиск на українську владу не використовувати публічно такий термін».

 

«Коли була заступником голови Верховної Ради, то був тиск на мене не наголошувати під час міжнародних переговорів, що на Донбасі «російська агресія проти України». – продовжила Оксана Сироїд. – Коли мене запрошували на міжнародні заходи у європейські столиці, то говорили, що можна виступати, якщо не буду говорити «російська агресія проти України». З одного боку, і передовсім, це відповідальність української влади говорити вголос про це. А з іншого, це теж відповідальність всіх нас, чи готові ми бути чесними перед собою? Чи готові бути чесними перед собою наші західні партнери?».

 

«Особлива відповідальність за встановлення миру на Донбасі лежить на німцях. – продовжила Оксана Сироїд. – На жаль, симпатії німців до росіян впродовж останніх 100 років не раз відігравали фатальну роль для України. У 1918-му, після того, як більшовики були ізольовані цивілізованим світом, Німеччина, підписавши сепаратний мир, фактично легалізувала більшовицьку Росію та її експансію в Україну. Зокрема, давала техніку і обладнання, які допомогли колективізувати нашу країну в 1920-1930-х. У 1950-х тільки завдяки тому, що створили НАТО, це зупинило тогочасне намагання Німеччини повернутися до співпраці з СРСР, який, у певному сенсі, жорстоко повівся з німцями у ІІ світовій війні. Попри це, німці були готові забути поразку і повернутися до співпраці, бо розглядали СРСР, як ринок збуту. Нам важливо засвоїти ці уроки історії, і не соромитися про них нагадувати».

 

«300 років на території України ведеться війна за нашу землю. – продовжила Оксана Сироїд. – Весь цей час Росія воює проти нас. Тому нашим міжнародним партнерам потрібно щоразу нагадувати, що кожен раз, коли вони жертвували цією землею на користь Росії, це закінчувалося тяжкими наслідками для всього світу».

 

«Щодо здатності до спротиву українського суспільства, то дуже небезпечною є риторика і політики умиротворення, яку веде теперішня українська влада. – вела далі Оксана Сироїд. – За пошуком гарних слів про мир, губимо гостроту зору, втрачаємо усвідомлення небезпеки. Звісно, всі хочемо миру. Але, крім того, безпеки. Щоб мир не коштував потім нам життям. У 1918-му українці теж отримали мир, який закінчився Голодомором. Чи хочемо нині такого миру? Чи хочемо миру, який дозволить нам самим управляти нашою країною?». 

 

Share Button

«Охорона здоровʼя – справа національної безпеки», – екс-виконувюча обовʼязки міністра охорони здоровʼя Уляна Супрун

Share Button

Охорона здоровʼя на рівні з військовою, економічною та іншими сферами – важлива для гарантування національної безпеки України. Про це під час ІІІ Форуму безпеки, який триває цими днями в УКУ, розповіла екс-міністрка охорони здоровʼя України 2016-2019 років Ульяна Супрун.

 

«Охорона здоров’я має багато спільного з національною безпекою. – розповіла Ульяна Супрун. – Ми звикли говорити, що безпека має військовий, економічний дипломатичний та інші виміри. Але охорона здоров’я теж важливий аспект. До прикладу, в США 18% ВВП витрачають на охорону здоровʼя. Це 3,5 трильйони доларів. У 2020-2027 році ця цифра досягне 6 трильйонів доларів або 20% ВВП. У ЄС в середньому витрачають 8,5%. Натомість в Україні на менше, ніж 3% ВВП. На нашу безпеку – 5%, а саме 3% на національну оборону, і ще 2% на спецслужби та МВС. Тобто в Україні витрачають занадто мало не тільки порівняно зі США, але теж із ЄС. Водночас середньостатистичний українець витрачає на здоров’я 15% своїх доходів. Ці гроші не йдуть на покупку інших товарів і послуг».

 

«Останні три роки ми проводили широку трансформацію системи охорони здоров’я України. – розповіла Супрун. – Іще одна річ, інформація стала зброєю в сучасній гібридні війні. Давайте розповім, як Росія робить інформаційні атаки на Україну. Це вивчав американський Інститутом громадського здоров’я, який дослідив «твіти» в період 2014-2017 років щодо питань вакцинації українців. 15% «твітів», які стосувалися вакцинації, а це 300 000 «твітів», виявляється, написали російські тролі. Вони писали, що вакцинація – складне питання, не очевидне. У 2014-2017 роках 115 тисяч українців захворіли на кір. Включаючи військових, національних гвардійців, урядовців. Усе тому, що не були вакциновані. Ми почали відтак програму масової вакцинації всіх державних службовців. Провели її на понад 90%. Протягом останнього тижня тільки в 45 чиновників виявили кір. Зараз схожа проблема з дифтерією. Це смертельна хвороба, від якої вмирає кожен третій, хто захворіє. І нагадаю, ми живемо в ХХІ столітті, коли всі ці хвороби подолані в так званому цивілізованому світі».

 

 

Share Button

«Росіяни не вважають Україну за державу, а українців за окрему націю», – Тарас Кузьо

Share Button

В уявленні більшості росіян, зокрема, президента Путіна не існує ніякої країни України та окремої нації – українців. Про це під час ІІІ Форуму безпеки, що відбувається цими днями в УКУ, заявив британсько-канадський політолог українського походження Тарас Кузьо.

 

«Одна з проблем цієї війни, що багато українців не розуміють, чому вона триває. – розповів політолог Кузьо. – Більшість росіян, включаючи президента Путіна, і більшість російської опозиції, вірять, що Україна та українці – фейкові новини. Для них не існує України і українців. Якщо ви не розумієте цього, то не зрозумієте, як виграти цю війну. Кожного дня по російському телебаченні говориться, що не існує України, а українці та росіяни – один народ. Це навіть гірше, ніж було в радянський період, деградація пропаганди до царизму і білогвардійського руху. Щодо України та українців, то в радянський період стверджували, що українці та росіяни – два близькі братні народи, але все-таки різні. У російській зараз – українці, то якісь неправильні росіяни. Приблизно такі самі, як білоруси, тільки гірші. Згідно російської пропаганди, всі українські національні герої – росіяни або зрадники».

 

«Я виріс у Великій Британії, якій зайняло десятиліття чи навіть століття, щоб зрозуміти що ірландці – окремий народ, що існує окрема ірландська ідентичність. – продовжив професор Кузьо. – Врешті, ця країна отримала незалежність близько 100 років тому, в 1922-му. Польські націоналісти перед ІІ світовою війною теж не визнавали українців як окрему націю. Але зараз ми живемо в ХХІ столітті, а Росія поводиться так, наче живе в кінці ХІХ чи на початку ХХ століття. Росіяни не зрозуміли, що діється в Україні, ким є українці. Вони цього не осягли до 2014-го і після. Після 5 років російсько-української війни вони ще менше розуміють нас, ніж до агресії. Так званий м’який вплив Росії практично зник. Наприклад, лише 2% молодих українців дивляться російські телеканали. Українці переважно користовуються Gmail, а не Mail.ru. Переважно сидять в Facebook, а не в «Вконтакте». Російськомовний український патріот – те, чого ніяк не можуть зрозуміти у Москві. Якщо ти цього не розумієш, то не можеш зрозуміти України. Більше того, вони ніяк не можуть зрозуміти, як єврей став президентом України. Адже в Росії кажуть, що Україною керують фашисти».

 

«Не думаю, що президент Зеленський розуміє суть війни з Росією. – продовжив професор Кузьо. – Він не розуміє волонтерів, не має до них поваги. Це проявилося останніми. Він ніколи не був залучений до Євромайдану, Революції гідності, ніколи не був дотичним до війни. Він робить спроби досягти миру. Практично кожен українець хотів би миру, бо на Донбасі щотижня гинуть наші воїни. Але, гадаю, приречений на поразку, бо надто багато перешкод на цьому шляху і в нього немає ніякого реального плану, як досягти миру».

 

«Мир з Росією не можливий до поверення всіх територій, зокрема, Криму. – продовжив політолог Кузьо. – Москва відмовляється навіть говорити про півострів. 85% росіян вважають, що анексія – правильне рішення. Тільки 10% ні. Більшість російської опозиції вважає, що анексія – правильна. Україна натомість говорить, що Донбас і Крим – частина однієї проблеми. По-друге, Росія не віддасть Україні контроль над кордоном, бо це означає автоматичне закриття фейкових республік ДНР і ЛНР. Адже на Донбасі насправді немає етнічного конфлікту, як було в грузинських регіонах Південній Осетії і Абхазії, окупованих Москвою. Це абсолютно штучний конфлікт».

 

«Якщо порівнювати проблему Донбасу з Ірландією, то після після досягнення миру між Британією та Ірландською республіканською Армією (ІРА) в 1997-му, однією з найбільших проблем стала демілітаризація терористів. – продовжив Кузьо. – Треба було забрати в них зброю. Там було близько 2500 терористів. Натомість на Донбасі воює 35000 солдат двох армійських корпусів армії Росії. Це не терористи. У них є танки та «Гради». Як ви збираєтеся демілітаризувати армії? Тож не думаю, що мир на Донбасі можливий в найближчій перспективі».

 

 

Share Button

“Україна відновила дозволи на пошуково-ексгумаційні роботи, тому Польща має подбати про відновлення знищених українських пам’яток”, – колишній посол Польщі в Україні Ян Пєкло

Share Button

На парламентських виборах у Польщі перемогла правляча партія “Закон і справедливість” (PiS). У нижній палаті, Сеймі, вона здобула 235 із 460 мандатів. Головна опозиційна сила, блок “Громадянська коаліція” (ГК), – 134. PiS з точністю до мандату повторила успіх 2015-го, коли вперше здобула однопартійну більшість. Ніхто з українців не пройшов до Сейму. На виборах до верхньої палати, Сенату, PiS отримала 48 зі 100 мандатів. 43 крісла в ГК. У нинішньому Сенаті в PiS – 62 крісла. Глава PiS Ярослав Качинський заявив, що Сенат не зможе блокувати закони, хіба пригальмовувати через внесення поправок, які потім має повторно розглядати Сейм. Президент з 2015-го теж представник PiS – Анджей Дуда. Наступні президентські вибори будуть навесні-влітку 2020-го. Тож доти вся влада буде точно в руках однієї партії. PolUkr.net розпитав експосла (26 жовтня 2016 року — 31 січня 2019 року) Польщі в Україні Яна Пєкла, які питання зараз на порядку денному польсько-українських відносин і як він оцінює свою роботу на посаді посла.

 

– PiS має абсолютну владу в Польщі 4 роки і, мабуть, матиме ще 4. Чим для українців у Польщі був період правління цієї партії?

 

– По-перше, PіS вирішив відкрити польський ринок праці для українців. Головною причиною такого рішення було те, що українці – сусіди, які мають схожу культуру, спільну історію, і не тільки погану. Другою причиною було те, що польський ринок потребував робочих рук. Це наслідок економічного буму, який в Польщі триває досі (ріст ВВП Польщі близько 4,5% в рік, інфляція – близько 2,6%, безробіття одне з найнижчих в ЄС – 5,2%. – PolUkr.net).

 

У свою чергу, українці зацікавлені заробляти гроші в Польщі, яка географічно близько, звідки можна швидко приїхати. Хоча б додому на вихідні. Українці досі заробляють в нас трохи більше, ніж вдома. Польські роботодавці цінують їх як добрих працівників, і наскільки мені відомо фінансові перекази українців додому близько 3% ВВП України (за даними НБУ, в 2018-му заробітчани переказали в Україну 10,88 млрд. дол або 8,3% ВВП України, із цієї суми найбільше з Польщі – 3,62 млрд. дол. – PolUkr.net).

 

– Чи є обіцянки PiS, які можуть вплинути на життя українців в Польщі в наступні 4 роки?

 

– Українські заробітчани – тренд, який вписався в польську дійсність. Якщо пройтися вулицею Кракова чи Вроцлава, то часто можна почути українську мову. У цих містах живе, вчиться і працює по кількадесят тисяч українців. 

У ситуації, коли досі потрібні робочі руки, фірми будуть старатися створювати дедалі кращі умови для нових працівників. Зокрема, для українців. Водночас, чуємо новини, що німці хочуть ще більше відкрити свій ринок праці для іноземців. Зокрема, для працівників з України. Тому в нас тривають дискусії щодо того, щоб створити в Польщі конкурентні умови для цих працівників. Про це знає теж влада і розглядає варіанти, як спростити бюрократичні процедури і покращити умови для іноземних працівників. Проте ця тема не була яскрава представлена в передвиборній кампанії PiS.

 

– Які питання зараз головні на порядку денному польсько-українських відносин?

 

– Одну з гострих тем уже почали вирішувати – дозвіл на польські пошуково-ексгумаційні роботи в Україні (посол України в Польщі Андрій Дещиця передав голові Інституту національної пам’яті Польщі Ярославу Шареку лист міністра культури України Володимира Бородянського про згоду на відновлення робіт з пошуку польських жертв на території України, а той, в свою чергу, запевнив про готовність до тісної співпраці щодо взаємного вшанування місць пам’яті українців в Польщі. – PolUkr.net). Президент Зеленський пообіцяв зробити і зробив. Ця справа була дуже важлива для PiS.

 

Ця тема йде у зв’язці з впорядкування українських надгробних пам’яток на території Польщі. Процедура вирішення цього питання теж запущена і воно має бути знято. Президент Зеленський у Варшаві про це теж виразно нагадував, щоб поступки носили взаємний характер. Тому Польща має подбати про відновлення знищених українських надгробних памʼяток (через руйнування 15 українських надмогильних памʼяток у Польщі в 2015-2017 роках, Україна заборонила польські пошуково-ексгумаційні роботи доки Польща не відновить бодай одну зруйновану памʼятку. – PolUkr.net). Ця тема на шляху вирішення, бо є добра воля з українського та польського боку.

 

– Чи вирішення цієї суперечки пришвидшить транскордонні, інфраструктурні, енергетичні та інші проекти?

 

– Щодо проектів, то тема, яка постійно, мов бумеранг, повертається в нашому діалозі, – кордон, черги, занадто тривалі процедури. Проте я б не був таким песимістом, що все залишається так само погано. Багато-що поволі змінюється на краще – покращується інфраструктура, дороги, зменшуються черги. 

 

Україна нарешті дістала польський кредит на 100 млн. євро на покращення прикордонної інфраструктури. Уже вибрані виконавці втілення цих робіт. Незабаром почнуться роботи. Йдеться про покращення доріг, що ведуть до кордону, і придорожньої прикордонної інфраструктури з української сторони.

 

Інше, з чого тішуся, те, що Україна вирішила питання з так званими євробляхами. Це частково вирішило проблему черг на кордоні.

 

Наступне варте уваги – за період правління PiS запустили поїзд «Інтерсіті+» Київ-Львів-Перемишль, який значно спростив і пришвидшив перетин кордону для багатьох людей. Цей поїзд став дуже популярним.

 

Наступне – протягом останніх років дуже розвинулось авіасполучення між польськими та українськими містами. Зокрема, вийшли на український ринок дешеві авіаперевізники. Тепер українці, які живуть і працюють в Польщі, можуть відносно швидко та дешево дістатися додому.

 

Загалом транспортне сполучення між Польщею і Україною розвивається добре. Паралельно покращується інфраструктура. Покращуються теж фінансові можливості українців, що дає їм змогу їздити до Польщі з туристичною метою. Наприклад, якщо є авіарейс з Харкова до Кракова, то можна полетіти туди на вікенд.

 

– Чи існує загроза, що через те, що до Сейму пройшла крайня права партія «Конфедерація», можуть бути їх гострі висловлювання щодо України, а це, в свою чергу, потягне якісь конфлікти з Україною?

 

– Мене непокоїть, що «Конфедерація» отримала стільки голосів (6,81% голосів або 11 мандатів у Сеймі. – PolUkr.net) і перетнула виборчий поріг. Очевидно, що політики з цієї партії не симпатизують українцям і публічно про це говорили не раз. Один з лідерів партії Януш Корвін-Мікке відкрито підтримує Путіна, відвідував анексований Крим, виступав проти санкцій проти Росії і присутності американських військових в Польщі. З 2015-го Корвіну-Мікке заборонено вʼїзд до України. Тому, очевидно, можуть бути спроби провокативних висловлювань. 

Слід памʼятати, що депутати “Конфедерації” – доволі маргінальні політики. Хоча те, що після тривалої перерви вони повернулися до парламенту – непокоїть. Але не думаю, що вони можуть мати вплив на формування польської політики щодо України чи Росії.

 

– Якими будуть польсько-українські відносини наступні 4 роки?

 

– Маю надію, що будуть поволі покращувати в різних сферах. Важливо також втілювати в життя різні ділові проекти. Щоб польські фірми не тільки брали на роботу українських працівників, але теж інвестували в Україну, щоб українці могли працювати вдома на польських фірмах. Потрібна реклама зі сторони українського уряду в Польщі, певного роду гарантії і лобіювання, щоб переконати польських інвесторів інвестувати в Україну.

 

– Ви колись були причетні до рапорту про тортури росіян на Донбасі. Що зараз з цим рапортом?

 

– Він зараз перебуває на розгляді Міжнародного трибуналу в Гаазі. Це не єдиний такий рапорт про тортури та військові злочини росіян на Донбасі. Їх кілька. Розгляд таких справ в міжнародних судах, як відомо, триває дуже довго.

 

Памʼятаю, в 1990-х Слободан Мілошевич, Ратко Младич та Радован Караджич (югославські політики і військові, засуджені за військові злочини та злочини проти людяності Міжнародним трибуналом в Гаазі; Мілошевич – помер у тюрмі в 2006-му, Младич отримав довічне в 2017-му, Караджич – 40 років тюрми в 2016-му. – PolUkr.net). Ці люди були політиками, їх приймали в Європі, з ним спілкувалися, тиснули їм руки. Мало-хто тоді задумувався, що вони постануть перед Міжнародним трибуналом в Гаазі. Але вони туди потрапили. Хоча це зайняло багато часу. Думаю, в українському випадку буде схоже. Стрілков-Гіркін та інші виконавці тортур та варварства на окупованому Донбасі й в анексованому Криму будуть покарані.

 

– Як оцінюєте свою роботу на посту посла Польщі в Україні?

 

– Найбільшим досягненням вважаю те, що вдалося втримати діалог між Києвом та Варшавою в складний період, коли відбувалися різні провокації в Польщі та в Україні. Вони були спрямовані на те, щоб зіпсувати польсько-українські відносини. Був вандалізм щодо місць пам’яті в обох країнах. Зокрема, в Биківні, в Гуті-Пеняцькій, стріляли з гранатомета по польському консуляті в Луцьку. Для мене це були найскладніші моменти.

 

Моя та мого колеги у Варшаві, українського посла Андрія Дещиці, заслуга в тому, що нам вдалося зберегти спілкування між Києвом та Варшавою в цей складний період, вийти з цих складних ситуацій.

 

Довідка

 

Ян Пєкло – 66 років, народився в Кракові. Вищу освіту здобув в Ягеллонському університеті на польській філології. Володіє англійською, російською та українською. Карʼєру розпочав в 1978-му як журналіст в Gazeta Krakowska. Після введення воєнного стану в Польщі в 1981-му і звільнення працював психотерапевтом в клініці психіатрії для дітей і молоді. У 1982-1988 роках – писав для підпільної преси “Солідарності”. У 1990-х працював в краківському тижневику Tygodnik Powszechny. Як журналіст писав про революції в Румунії 1989-го, конфлікти в колишній Югославії. З 2000-го редактор журналу Forum. У 2001-2002 роках – працював в польсько-американському проекті “Мости толерантності”. З 2005-го – директор польсько-української фундації співпраці PAUCI. Один із ініціаторів рапорту про військові злочини росіян на Донбасі, який у 2018-му передали до Міжнародного трибуналу в Гаазі. З 26 жовтня 2016-го по 31 січня 2019-го був послом Польщі в Україні. Автор і співавтор книг “Епітафія для Югославії” (1994), “Моє відкриття Америки” (1997), “Конфлікт чи співробітництво” (1996), “Балканський вузол”, “Поезії” (2000), “Терпимість і нетерпимість” (2002), “Запах ангела” (2013). Деякі перекладені українською. Одружений, має доньку Касю.

Share Button

В УКУ презентують путівник про українську культурну спадщину Любачівщини

Share Button

Завтра, 16 жовтня, о 18.30 в Центрі Шептицького УКУ презентуватимуть путівник українськими місцями памʼяті на території польського Любачівського повіту. Любачівщина – частина так званого Закерзоння. Впродовж століть там жили українці. Частину з них виселили в УРСР під час обміну населенням між соціалістичною Польщею і СРСР в 1944-1946 роках, а частину на північно-західні терени Польщі під час акції «Вісла» в 1947 році.

Путівник склала громадська організація «Вирій» в рамках проекту «Стежками предків», який реалізували за сприяння Українського культурного фонду. Учасники провели в червні експедицію, в результаті якої виник путівник. Там описано українську культурну спадщину цього регіону Польщі. У довідках про міста і села подано описи збережених деревʼяних та мурованих церков, памʼяток меморіальної спадщини — цвинтарів, хрестів і капличок. У довіднику описані історичні віхи життя Любачівщини, особливості культури і народного мистецтва краю. Путівник будуть поширювати безкоштовно під час презентацій.

Після презентації відбудеться дискусія про збереження і популяризацію української культурної спадщини Закерзоння.

Схожі путівники планується видати теж щодо інших районів Закерзоння, де жили українці.

 

 

 

 

Share Button