середа, 18 Вересень, 2019
pluken

ihor

Майже третина українців у Польщі планує там залишитися – дослідження

Share Button

Соціологи Українського католицького університету за підтримки українського МЗС провели соціологічне дослідження «Виклики сучасної міграції: українська спільнота в Польщі». Дослідження провели в березні цього року. Опитали 3415 респондентів по великих містах Польщі та їх околицях.

 

Після 9 місяців в Польщі більшість мігрантів перестають повʼязувати своє майбутнє з Україною

Згідно з дослідженням, українці, які переїхали працювати до Польщі після 1991 року, у більшості мали кілька мотивів для переїзду чи регулярних поїздок. Головний – працевлаштування (61%). Однак також важливими були мотиви навчання і постійного проживання (30,9% і 26,9% відповідно). Більшість опитаних перебуває в Польщі постійно  – 54,9%. Систематично їздять на роботу чи навчання 41,4%.

У часовому вимірі помітний прогресуючий характер міграції. Якщо з 1991 по 2011 роки були повільні темпи міграції (10,5% опитаних виїхали в цей період), то з 2012 року міграційний потік суттєво пожвавися. У 2012-2014 роках виїхало 12,2% опитаних, у 2015-2016 роках – 30,5%, у 2017-2018 роках – 42,7%.

Також, за результатами дослідження видно, що Польща виявилася країною, яка уможливила високий рівень легалізації українських мігрантів – понад 90% респондентів перебувають у країні законно. 14,1% мають дозвіл на постійне проживання, 56,5% – довготермінову візу чи дозвіл на тимчасове проживання, а 20,8% – у короткотерміновому, але легальному становищі.

Близько третини опитаних планують залишитися в Польщі назавжди – 31,9%. Ще 14,7% планують переїхати в заможнішу країну ЄС. Їздити регулярно до Польщі мають намір 17,5%, а 22,8% хочуть повернутися в Україну.

Соціологи зазначають, що це умовна температура тіла по палаті в даний момент, яка може змінитися в разі зміни зовнішніх умов. Наприклад, якщо покращиться економічна ситуація в Польщі чи почастішають ксенофобські напади на українців. Проте наразі існують активні міграційні настрої серед українців.

Більшість заробітчан – люди з вищою освітою продуктивного віку (17-50 років). Дослідження показує, що мігрантам потрібно близько 9 місяців постійного проживання у Польщі, щоб перестати повʼязувати своє майбутнє з Україною, і залишитися в Польщі чи шукати заможнішу країну ЄС для життя.

 

Майже 40% українців у Польщі не висилає гроші додому

За результатами дослідження, середній вік українського трудового мігранта в Польщі – 33 роки. Із них 55,9% – чоловіки, 44,1% – жінки. Чоловіки, віком 20-40 років працюють переважно в будівництві та на промисловості, а жінки – у сфері домашніх послуг (прибирання, догляд за дітьми та літніми).

Серед мігрантів зараз представники практично всіх регіонів України. Кількісно все ще домінують жителі західної України (Львівської, Івано-Франківської та Тернопільської областей) – 39%. Достатньо відчутно представлений Київ – 5,8%. Вагома частка мігрантів із центральної України – 16,2% (Вінницька, Кіровоградська, Полтавська, Хмельницька, Черкаська області), та південної – 15,9% (Крим, Діпропетровська, Запорізька, Миколаївська, Одеська, Херсонська області).

Серед вихідців із Києва та Львова переважають працівники ІТ-індустрії та студенти. Жителі західної України переважно зайняті в сфері домашніх послуг і  будівництві. Вихідці з південно-західних областей здебільшого працюють в сільському господарстві, а південно-східних – у промисловості. Студентами є вихідці практично з усіх регіонів України.

Українські мігранти переважно мають високий рівень освіти. Практично половина здобули в Україні середню (26,9%) та середню спеціальну освіту (23,7%). Із вищою освітою 41,4% опитаних.

Також опитування виявило активне бажання українців здобувати освіту в Польщі. 34% опитаних навчаються в Польщі. На середній загальній освіті 1%, на середній спеціальній – 3%, на бакалавраті – 13%, на магістратурі – 10%, на ліцензіата – 3%, на доктора наук – 1%.

Згідно з дослідженням, серед українців у Польщі зберігається тенденція укладати офіційний шлюб, що відтворює сімейні практики в Україні. Інший важливий момент – родини українських трудових мігрантів у Польщі в значній мірі «розівані». Лише 34% шлюбних партнерів живуть разом у Польщі. 31,5% шлюбних дітей живуть із батьками у Польщі. «Розівраність» має два основні виміри – або частина дітей живе з батьками в Польщі, або хтось із подружжя живе в одній країні, а хтось в іншій, або батьки в Польщі, а діти залишилися в Україні. У 64% діти живуть окремо від батьків в Україні.

Дослідження виявило високий рівень спілкування українських мігрантів із рідними, які залишилися в Україні. Найбільше розмовляють із найближчими родичами. Спілкуються щодня з чоловіком чи дружиною 81,3% опитаних, з дітьми до 18 років – 74,4%, з дітьми старшими 18 років – 66,2%. Розмовляють переважно через нові засоби комунікації – Skype, WhatsApp, Messenger.

 

За результатами дослідження, лише 28,2% українських трудових мігрантів у Польщі регулярно фінансово підтримують рідних в Україні. 38,8% не підтримують взагалі. Решта робить це час від часу. Це, за словами соціологів, сприяє «вкоріненню» мігрантів у Польщі.

 

Згідно з досілдженням, 35,2% опитаних живе в Польщі з родичами. 43,6% – не з ріднею. Перші переважно будують комфортне життя для себе та своєї родини в Польщі, другі – економлять задля заробітку та майбутніх вкладень щодо свого добробуту в Україні чи збирають гроші на перехідний період навчання.

 

Чоловіки – на будівницвті, транспорті та в промисловості, жінки – в сфері домашніх послуг, ресторанно-готельній справі та торгівлі

Серед усіх опитаних мігрантів, мають досвід роботи 81,9%. Решта переважно студенти та школярі. Частина студентів починає працювати від початку навчання, щоб не обтяжувати рідних, інша – концентрується на навчанні, яке розглядає як інвестицію в майбутнє.

Найактивніший чинник, що впливає на вибір роботи мігрантів, – стать. Чоловіки найбільше задіяні в будівництві (25,1%), на транспорті та логістиці (12,3%), на обʼєктах промисловості (11,7%). Жінки переважно зайняті в сфері домашніх послуг (21,2%), ресторанно-готельному бізнесі (14,3%), торігівлі (9,8%). Навчаються дорослі чоловіки та жінки приблизно в рівній пропорції (24,7% і 31,3% відповідно). Більшість респондентів знайшли роботу ще в Україні. Значна частина витратили на пошук роботи у Польщі від тижня до місяця часу.

Майже 60% опитаних мають регулярну стабільну роботу. Ще 25,5% сказали, що їх безпосередньо влаштував роботодавець та уклали з ним контракт чи трудовий договір. 12,1% отримали роботу через агенції тимчасового працевлаштування.

Згідно з дослідженням, українці в Польщі швидко вчаться користуватися перевагами правової держави, захищати свої права. Після нетривалого життя в Польщі, а нерідно після негативного досвіду неофіційного наймання, яке проводили співвітчизники чи польські працедавці, українці дізнаються, що в Польщі є чимало структур, які захищають їхні права та надають безкоштовні консультації щодо працевлаштування та правильного оформлення документів. Кожен працівник може перевірити працедавця, чи правильно оформлені його документи і йдуть відрахування на соціальне страхування та пенсії. Правильне оформлення документів відкриває доступ до соціального пакету – оплачуваних відпусток, медичного обслуговування, захисту прав працівника.

Дослідження показало, що українські мігранти переважно мають нижчі зарплати, ніж їхні колеги-поляки на відповідних посадах. Проте 89,5% оцінює свій рівень добробуту як кращий, ніж вони мали в Україні.

 

Понад 80% мігрантів задоволені життям у Польщі

Згідно з дослідженням, 72% опитаних володіє польською мовою на рівні, що дає змогу порозумітися з місцевими. Не володіють польською лише 1,5% респондентів.

Українські мігранти більше цікавляться подіями в Україні, ніж в Польщі. Основними джерелами інформації для них є новинні сайти та соцмережі. Щодо соціальних контактів в Польщі, то більшість підтримують їх із вихідцями з України (74%), і з поляками (66%). Тож українська громада в Польщі доволі інтегрована в польське супсільство, не живе в культурному чи соціальному гетто, контактує з оточенням.

Найпоширенішими проблемами, з якими зіштовхуються українські мігранти, є труднощі психологічної адаптації (стрес, депресія, знервованість, невпевненість), мовна адаптація, труднощі з пошуком роботи. Проте жодна з цих проблем не охоплює понад 40% опитаних. Водночас більшість мігрантів стверджували, що надбали в новому суспільстві відчуття безпеки, нові знайомства, нову культуру, досвід рівності перед законом і відстуності корупції,  пошану до людської гідності та недоторканості особи і майна, свободу слова, віровизнання, зібрань та політичного вибору, гідні умови праці та добре оплачувану роботу. 81% задоволені життям у Польщі, 9% – ні.

 

Найвищий рівень довіри мігрантів до рідних в Польщі та Україні. На другому місці польське суспільство – державні та муніципальні структури, громадські організації, місцеві жителі-поляки. На третьому місці українська громада в Польщі – церква, українські громадські організації, українські дипломатичні представництва, українці в Польщі.

 

За резульатами досілджень, більшість українців не знають про роботу посольства і консульств України в Польщі щодо організації культурного життя, згуртування української громади, захисту прав українців в Польщі. Так само майже половина не знає про роботу українських громадських організацій і ставиться до них ні позитивно, ні негативно. Дещо більше про це знають молоді українці.

Згідно з дослідженням, близько 30% мігрантів – греко-католики, понад 40% – православні різних конфесій та ще близько 10% – невіруючі. Чим старші респонденти, тим більше серед них віруючих. Серед тих, хто практикує релігію – більше греко-католиків, ніж православних. Жінки – більш релігійні, ніж чоловіки. Вихідці з сіл – більш релігійні, ніж вихідці з міст.

Ігор Тимоць

 

Share Button

«У нової влади немає єдиного бачення майбутнього, тому вона, наче риба, щука й рак тягнуть країну в різні сторони», – підприємець Валерій Пекар

Share Button

В Українському католицькому університеті (УКУ) відбулася лекція «Модернізація України у глобальному контексті» викладача УКУ і підприємця Валерія Пекаря. У 2014-2016 роках Пекар був радником ексміністра економіки Айвараса Абромавичуса. Polukr.net поговорив із підприємцем про уряд Олексія Гончарука, реформи в Україні та владу президента Зеленського і партії «Слуга народу», яка здобула більшість у новій Верховній Раді – 254 мандати.

 

– Як оцінюєте уряд Гончарука та його обіцянки ліберальних економічних реформ і економічного росту в 40% протягом наступних 5 років?

– Оцінюю реалістично. Зняття обмежень в економіці, запуск прозорого ринку землі, дерегуляція економіки, децентралізація та велика приватизація можуть дати фантастичний поштовх економіці. Особисто знаю багатьох людей з нового уряду. Це віддані реформам люди.

Водночас бачу велику скляну стелю над всім. Вона називається «чесне правосуддя». У якийсь момент подальший ріст буде впиратися в те, що без чесних судів великий приплив інвестицій і ріст добробуту громадян неможливі. Поки що не бачу в нових очільників держави бажання запровадити в Україні чесне правосуддя.

 

– Попри те, що уряд обіцяє дерегуляцію економіки і реформи, надходять новини, що СБУ «кошмарить» бізнес на Дніпропетровщині, а також металургійний комбінат «АрселорМіттал Кривий Ріг» планує через дії СБУ вивести з України 11 млрд. грн. дивідендів замість того, щоб вкласти їх в підприємство. У владі права рука не знає, що робить ліва?

– Права рука прекрасно знає, що робить ліва. Просто права і ліва роблять різні речі. Уряд Гончарука бореться за економічне зростання, а водночас в Офісі президента є люди, які виступають за збереження корупції, є люди, які за мир з Росією за будь-яку ціну, є люди, які за тиск на бізнес.

Водночас Верховна рада «Слуги народу» перетворилася зараз на «скажений принтер», який приймає закони. Вони виглядають достатньо суперечливо. В одному і тому ж законі може бути 5 великих лібералізації і 3 великі антиліберальні норми. Усе через відсутність у нової влади єдиної картини майбутнього. Вони наче риба, щука й рак тягнуть воза в різні сторони і тому незрозуміло, куди це привезе нас.

 

– Які можуть бути наслідки такої еклектики?

– Наслідки можуть бути такі, що певна кількість людей, які проводять реформи, плюне і відмовиться дальше працювати. Вони скажуть, що неможливо працювати, бо правила змінюється двічі на день, і країна розвивається непередбачувано, мов у скаженому калейдоскопі. Це буде не дуже добре для економіки та країни.

 

Добробут України тримається на півмільйоні найбільш активних, сильних, освічених і відданих справі людей. Якщо вони відійдуть, то буде погано всім. Це не означає, що весь бізнес зникне. Але зникне ключова маса людей, які рухають країну вперед. Це не лише підприємці, але теж інтелектуали, науковці, гуманітарії. Ця еліта рухає країну вперед – кожен у своїй сфері. Це люди з активною позицією. Більше за все боюся, що наш броунівський рух розчарує критичну масу важливих для країни людей. І вони виїдуть за кордон чи підуть у внутрішню імміграцію – завжди можна переїхати на село і вирощувати огірки.

 

– Як оцінюєте швидкі законодавчі ініціативи нової влади?

– Двояко. Зараз нова Верховна рада приймає важливі закони в авральному режимі. Усі речі приймають швидко та без обговорення, без правок. Тому щодо ініціатив можна як радіти, так і сумувати. Радію, що знімають старі барʼєри для розвитку економіки. Їх давно слід було прибрати. Нарешті ламають старі заскорузлі радянські практики. Але водночас роблять дірки там, де не можна робити дірок в тілі країни. І це все часто в одному й тому ж законі.

 

– За цих обставин, які перспективи нашої економіки протягом найближчих 5 років?

– Зараз маємо невеликий економічний ріст. Наступного року може відбутися ще більше економічне зростання, базоване на підвищенні підприємницького ентузіазму. Про 5 років важко казати, бо невідомо, як буде працювати уряд. Наприклад, якщо економіка отримує кілька поганих сигналів поспіль, то це може на неї дуже негативно вплинути й все розвернеться в зворотню сторону.

 

– Наскільки президент Зеленський у своїх рішеннях залежний від олігарха Ігоря Коломойського та інших олігархів?

– Повністю залежний. Але не всі речі, які зараз приймає нова влада, цікаві для олігархів. Їх цікавлять окремі активи. У команді Зеленського багато центрів впливу і людей, які проштовхують свої ідеї. Увесь цей мікс існує без єдиної картинки та єдиних критеріїв, що правильно робиться, а що ні.

 

– Чи є і наскільки великі ризики від концентрації влади в руках президента Зеленського та його партії «Слуга народу»?

– Це створює реальні небезпеки, бо в одних руках сконцентрована влада  президента, парламенту, уряду, суддів, прокуратури, і незабаром там буде ще Національна гвардія. Не думаю, що це може привести Україну до нового авторитаризму, бо в нас немає слухняних громадян. Ті, хто хотіли авторитаризму, давно сидить в російському Ростові (експрезидент-втікач Віктор Янукович – Polukr.net). В Україні натомість є традиція балансів. У нас багато «тримачів акцій» країни. Врешті, якщо один олігарх захоче взяти всю владу в свої руки, то інші почнуть з ним боротися. Україна – країна рівноваг. Це традиція, яка склалася історично.

 

– Українська пострадянська демократія – один із наслідків цього?

– Українські олігархи є наслідком українського балансу і навпаки – українських олігархів є багато, бо в Україні є політична традиція балансу влади. А самі олігархи, в свою чергу, стали запорукою того, що в Україні є політичний діалог та демократія.

 

– Які найбільші досягнення і провали в Україні з часу Революції гідності?

– Дуже важливим досягненням стала повноцінним Угода про асоціацію з ЄС і реформи, зроблені на її виконання. Важливою стали реформа децентралізації, бо вона уповноважує громадян, робить їх більш відповідальними. Важливі теж запуск освітньої та медичної реформ. Також важливі економічні реформи, які дали поштовх для економічного зростання після падіння 2014 року. Це саме по собі не сталося б. Із найголовнішого, що не зроблено – судова реформа.

 

– Які зараз найбільш потрібні реформи, щоб якісно змінити Україну?

– В Україні є три основні сфери, в яких потрібні реформи – безпека, економіка та справедливість. Безпека – збудувати ефективну державу, яка зможе себе захистити. Маленька пострадянська армія не може відбитися від великої пострадянської армії. А ось маленька сучасна армія зможе відбитися від великої пострадянської. В економіці – економічні свободи, прибирання всіх регуляцій, обмежень, приватизація всього, що можна. Щодо справедливості, то все слід будувати з нуля. Повністю слід створювати суди, прокуратуру.

Це величезний перелік роботи. Певну частину вже зроблено за останні 5 років. Щось зроблено неправильно, щось не до кінця. Але водночас Україні потрібна спільна для більшості громадян візія майбутнього, бо якщо її не буде, то сусіди нам обовʼязково підкинуть свою.

 

– Хто в Україні найбільші союзники та противники реформ?

– Найбільшими противниками є олігархи і 55% населення з патріархальним мисленням. Соціологи показують, що підтримка реформ у нас коливається на рівні 15-20%. Ця підтримка була на тому ж рівні до того, як почалися реформи, через кілька років, коли почалися, і одні реформи були завершені, а інші успішно провалені. Це розвінчує міф, що українці не приймають реформи, і міф, що ми віддані реформам.

Більшість населення проти реформ. Із ними солідарні олігархи. Зміни потрібні невеличкій частині активних громадян, а також іноземними партнерам, які хочуть бачити сильну, потужну і успішну Україну. Іноді складається враження, що деякі іноземці хочуть цього більше, ніж більшість українців.

Частка тих, хто хоче змін – 15-20% і коливається протягом останніх років на 1-2%. Зміна цінностей триває протягом поколінь, а не кількох років.

 

– А як оцінюєте реакцію активної частини суспільства на дії нової влади?

– Громадянське суспільство розкололася по відношенню до влади на три великі групи. Одна вважає, що нова влада – це люди порожні й не мають власних ідей, тому слід швиденько добігти до їхніх вух і вкласти туди свої. Хто перший добіжить, той молодець. Друга вважає, що влада має свої ідеї, вони частково хороші, а частково погані. Тому треба тримати червоні лінії і не допускати, щоб їх переходили. Третя група вважає, що у влади немає вух, куди говорити, тому там нічого не чують і не слухають, а значить все незабаром почне валитися, тож слід готуватися і підкласти руки у відповідний момент.

Ніхто не знає, яка з цих версій правильна. Можливо, всі 3. Тому громадянське суспільство готується бити по руках владу, коли та переступає червоні лінії, хвалити за хороші речі, і водночас бути готовими підставити руки, коли все почне валитися.

Виглядає, що Україна зараз грає футбол на кількох полях. Перемагає на економічному полі. Водночас програє на безпековому, бо люди у владі не розуміють, що таке війна, за що Україна воює, за що Росія. І нічия на полі справедливості.

 

– Де зараз знаходиться Україна в плані розвитку й куди прямує?

– Світ зараз умовно перебуває в минулому, теперішньому та майбутньому. У «середньовіччі», «модерні» і «постмодерні». Україна знаходиться в «середньовіччі», але прагне до «модерну».

Маємо економіку олігархів, які нагадують середньовічних баронів, бо мають привілеї перед іншими. Наприклад, Коломойський може відкривати двері президента Зеленського ногами і казати тому, чого хоче. Інші олігархи мають менше можливостей, але мали в інші часи. У політиці клани – клан Порошенка, Тимошенко, Зеленського. Держава – колишня колонія імперії, яка виходить зі свого колоніального статусу. Виходить із війною, адже імперія ніколи і нікого не хоче відпускати просто так. Цінності у нас – переважно традиційні. 55% населення дотримуються патерналістських цінностей. Це означає, що ці люди хочуть, щоб про них турбувався хтось зверху, бо самі не можуть. Ідентичність – етнічна. Визначаємо себе за мовою, якою мама співала колискову. У нашій країні величезна кількість людей, яким мама співала колискову іншою мовою, тож виходить, що вони якісь не зовсім українці. Закриті соціальні ліфти. А це означає, що молоді люди не можуть розраховувати на надто хороші перспективи в житті в цій країні.

Йдемо в епоху «модерну». Економіку вільного ринку, де немає обмежень, і кожен може заробити статки чесною працею. У політику відповідальної влади, і чиновників, що служать суспільству. В епоху національних держав. Не буває модернізації без націоналізму і національної держави. Прямуємо до раціоналістичних цінностей, відкритих соціальних ліфтів. Це дуже складний перехід, адже ми застрягли в олігархічний економіці та клановій політиці.

 

– Чому застрягли?

– Існує три причини. Перша причина – імперія, яка не хоче нас відпускати. Імперія завжди стримує розвиток колоній, а ми до 2014 року були колонією. Друга причина – комунізм, який нищив все, чого торкався. Третя – велика мозаїчність України. Ми дуже різноманітна країна, де багато мов, конфесій, різні міста. Між Ужгородом і Маріуполем більше різниці, ніж між сусідніми країнами ЄС, де розмовляють різними мовами.

Крім цього, Україна дуже різноманітна щодо цінностей. У 55% – патріархальні цінності. Тобто стабільність, порядок, турбота влади про підданих, начальника про підлеглих. Із такими людьми важко проводити реформи. Знаєте, за що не люблять колишню виконуючу обовʼязки міністра охорони здоровʼя Уляну Супрун? Бо вона дозволила мочити манту. Перебільшую, але в кожному жарті є доля жарту. Супрун зламала старий порядок. Для тих, хто хоче стабільності та порядку, – не важливо, яким був порядок, але був. 15% активних українців, які цінують розвиток, прогрес, багатство, спілкування, подорожі. Ще 15% мають цінності домінування і отримання бажаного силою. Ще 10% з архаїчними цінностями – давайте сховаємося і перечекаємо, якось буде. Усе це не сучасна, модерна нація.

Тому живемо в «середньовіччі», Але у нас 15% населення, які хочуть рухатися вперед. Це хороша і погана новина водночас. Бо цього достатньо, щоб почалися незворотні зміни, але замало, щоб вони успішно завершилися.

 

– Тож Україна «середньовічна» країна, яка прагне до сучасності?

– У світі приблизно 193 країни. Із них десь 35 живе в «модерному» світі. Країни ЄС, Північної Америки, деякі країни Південно-східної Азії, Австралія, Нова Зеландія. Це абсолютна меншість. Решта живе в «середньовіччі» або навіть «первісному ладі». Тобто «модерн» – вийняток. Це добробут, щастя, справедливість. Більшість країн – це страждання, нещастя, злидні та несправедливість. Із них в «модерн» більшість не може перейти, бо немає критичної маси людей, які б почали зміни. Тому ми навіть відносно щасливі.

 

У нас активна меншість задає напрямок, а пасивна більшість – темп змін. Напрямок задано, а швидкість буде залежати від того, як швидко зможемо збільшити нашу меншість чи зменшити їхню участь. Водночас слід тримати національне порозуміння між різними групами – багатими і бідними, освіченими і не дуже, тими, що живуть в селі та в містах-мільйонних, між тими, що розмовляють російською і українською.

 

Довідка

Валерій Пекар — 53 роки, український підприємець, громадський діяч. Співзасновник Громадянської платформи «Нова Країна», віце-президент «Українського союзу промисловців і підприємців», президент компанії «Євроіндекс». Підприємець з 1992 року. Член Ради директорів Всесвітньої асоціації виставкової індустрії UFI. Викладач Києво-Могилянської бізнес-школи і Львівської бізнес-школи УКУ. Автор понад 300 статей з менеджменту, маркетингу, інформаційних технологій, футурології та двох книжок, зокрема, бестселера української ділової літератури «Різнобарвний менеджмент: Еволюція мислення, лідерства та керування». Член Національної ради реформ в упряді Арсенія Яценюка (2014-2016 роки), радник міністра економіки Айвараса Абромавичуса (2014-2016 роки). Співавтор дослідження «Людський капітал України».

Розмовляв Ігор Тимоць

 

Share Button

«Тема історії деструктивно впливає на польсько-українські відносини», – голова Українського інституту національної памʼяті Володимир Вʼятрович

Share Button

Президент Володимир Зеленський 31 серпня – 1 вересня провів перший офіційний візит до Польщі. Там він брав участь у меморіальних заходах з нагоди 80-х роковин початку ІІ світової війни. Переговори з польською владою президент України назвав «проривом у відносинах» між країнами. З главою Польщі Анджеєм Дудою він домовився вирішити спірні питання історії: розблокувати дозвіл на пошуки і ексгумації загиблих поляків в Україні, а також впорядкувати українські місця пам’яті в Польщі. Чи піде Київ на односторонні поступки Варшаві в історичних питаннях, і як глава українського Інституту національної памʼяті (УІНП) Володимир Вʼятрович, прихильний до партії експрезидента Петра Порошенка «Європейська солідарність», співпрацює зараз з новою владою в Києві Polukr.net розпитав в самого глави УІНП Вʼятровича.

 

– Президент Зеленський під час візиту до Варшави обіцяв, що Україна буде знову видавати дозволи на польські пошуково-ексгумаційні роботи в Україні. Також він висловив сподівання, що в Польщі впорядкують українські місця поховань. 

– Нам намагаються показати переговори між Зеленським та польською владою як щось геть нове в польсько-українських відносинах. Проте позиції польської та української сторін, озвучені у Варшаві, абсолютно не відрізняється від того, що говорили на рівні президентів Порошенко і Дуда. Як тоді, так і тепер, у нас була та сама позиція, що Україна готова відмінити призупинення видачі дозволів на польські пошукові роботи. Київ ніколи не ставив собі за мету зупинити ці видачі. Це був лише засіб привернути увагу польської влади до проблем нищенням українських місць пам’яті в Польщі.

Україна готова відновити видання цих дозволів, але хоче бачити крок назустріч з боку Польщі у вигляді відновлення бодай одного зруйнованого українського місця памʼяті. Конкретно, у Верхраті (український меморіал у селі на прикордонні з Україною, зруйнований вандалами в жовтні 2016 року; кам’яний хрест на кладовищі встановили у 1993 році на могилі 13 вояків УПА, імена яких викарбувані на металевих табличках, а також цивільних померлих; відповідальність за плюндрування взяли на себе польські націоналісти з організації «Табір великої Польщі» – Polukr.net). Цей пам’ятник охороняється українсько-польською міждержавною угодою. Він стояв абсолютно легально. Саме таку позицію озвучив у Варшаві президент Зеленський. Це продовження того, що говорив раніше президент Порошенко, а також колишній український віце-прем’єр Павло Розенко на зустрічі з колишнім польським колегою Пьотрем Глинським.

У нас є тяглість позиції. Чи поляки відновлять пам’ятник у Верхраті, сказати важко. Але це було б дуже правильно, бо односторонні поступки з українського боку були б помилкою. Це означало б, що політика тиску Варшави на Київ – ефективна. Відтак був би сигнал не лише для польських політиків тиснути далі на Київ, але теж для угорських і румунських, чи навіть російських. Для покращення польсько-українських відносин необхідні взаємні кроки назустріч.

Якщо говоримо про партнерські відносини між Україною і Польщею, то вони не можуть містити елементів домінування однієї сторони над іншою. Партнерство – для рівних. Якщо говоримо про односторонні поступки, то це домінування однієї сторони над іншою. Згодом сторона, що домінує, може мати нові претензії до слабшого партнера, і очікувати нових поступок.

Історична тема в польсько-українських відносинах не повинна бути настільки політизованою. Дивує, що питання, які можна вирішити на рівні польського та українського Інститутів національної пам’яті, виносять на рівень президентів  двох країн. Це дуже шкодить вирішенню питання пошуково-ексгумаційних робіт.

Тема історії деструктивно впливає на польсько-українські відносини. Польська сторона з 2017 року намагається привʼязати вирішення питання пошуково-ексгумаційних робіт до ширших рамок відносин двох країн. До справ економічної, безпекової, військової співпраці (у Варшаві говорили про проблему збільшення квот польських дозволів на українські вантажні перевезення через Польщу, побудову інфраструктури, щоб Україна могла купувати скраплений газ з польського терміналу в Свіноуйсці, розбудову прикордонної інфраструктури – Polukr.net). Так у залежність від пошукових робіт ставлять всю співпрацю між країнами. Мовляв, якщо Україна хоче економічної та безпекової підтримки від Польщі, то хай іде на односторонню поступку щодо пошукових робіт. Ця стратегія, можливо, ефективна, але некоректна і далека від побудови партнерських відносин.

 

– Ймовірно, УІНП в довідці напередодні візиту Зеленського до Варшави підготував йому опис всіх «підводних каменів» історичних дискусій між Польщею та Україною?

 – Так, звичайно. До речі, теза Зеленського про можливість спорудження меморіалу примирення на польсько-українському кордоні – теж ідея УІНП, яку ми постійно озвучували та подавали нашій владі з 2014 року.

 

– Який може бути поступ в польсько-українському історичному діалозі, якщо втілять в життя обіцянки Зеленського і Дуди, висловлені у Варшаві?

– Тоді точно можна буде зняти проблему, яка стала абсолютно нездоланною. – ексгумацій. Її дуже роздули польські політики. Вони, на жаль, вважають за можливе та потрібне заробляти на цьому політичні дивіденди.

 

Польські політики і мас-медіа часто некоректно представляють проблему. Мова йде навіть про термінологію. У польських ЗМІ постійно кажуть про застосування Україною «мораторію на ексгумаційні роботи». Але жодного мораторію немає і не було. Йдеться про дозволи для поляків на пошукові роботи в Україні. Відмінність між одним та іншим суттєва. Якщо говорити про ексгумацію, то йдеться про віднайдені рештки, які начебто хтось забороняє перепоховати за християнською традицією. Так це подають в польських ЗМІ. Натомість, коли говоримо про пошукові роботи, то в їх результаті можуть знайти рештки, а можуть і не знайти. Від цього залежить, чи потрібні будуть перепоховання. Свідомо говориться про ексгумації, щоб показати нібито антихристиянську позицію української сторони, яка забороняє перепоховати вже віднайдені рештки. Водночас антихристиянською є позиція деяких польських політиків, які схвалюють знищення українських надгробних пам’ятників в Польщі. Зокрема, надмогильних. Про це в польських ЗМІ воліють не говорити.

 

– Те, що Зеленський у Варшаві згадав про тисячі українців, які у вересні 1939 року служили у польському війську, теж підказка УІНП?

 – Так, і абсолютно правильна теза на фоні роковин ІІ світової війни. Ми весь час повторюємо, що УІНП з 2014 року у своїй візії війни намагається вести деконструкцію радянських міфів. Як от, міфу про Велику вітчизняну війну. Одним із елементів деконструкції є показування різних досвідів українців, які служили в різних арміях. Зокрема, у польській. Так, вважаємо за потрібне згадувати про тисячі українців, які вже в вересні 1939 року боролися проти нацизму. Для нас це важливо, щоб спростовувати московський історичний міф, що ІІ світова війна почалася в 1941 році.

 

– На виборах до Верховної ради ви йшли в списку партії експрезидента Порошенка. Зараз уряд сформований переважно з представників партії президента Зеленського. УІНП підпорядковується уряду. Чи ведете діалог з новою владою, щоб залишилися на посаді голови УІНП?

 – Для мене не самоціль залишитися на цій посаді. Значно важливіше зберегти УІНП як інструмент державної політики щодо національної пам’яті. У цьому контексті веду перемовини з новою владою. Залишуся на своїй посаді чи ні – вирішить новий глава уряду. Але сподіваюся і, думаю, вдасться переконати нову владу, що УІНП як інструмент державної політики вкрай важливий і має надалі функціонувати.

 

– Яка буде ваша реакція на дії нової влади, якщо вона не співпадатиме з вашими поглядами? Наприклад, щодо одностороннього відновлення польських пошукових робіт в Україні.

– Вважаю свою посаду інструментом для реалізації мого бачення політики національної пам’яті в Україні. Якщо інструмент не буде працювати, то з легкістю покину її. Розглядаю можливість, що мені, можливо, доведеться піти з посади, але вдасться домовитися, що політика національної памʼяті, яку УІНП проводив останні 5 років, буде тривати, бо це важливо для держави.

Тези, озвучені Зеленським у Варшаві, показують, що він розуміє важливість продовження цієї політики. Багато з того, що сказав президент у польській столиці, співпадає з тим, що УІНП говорив протягом останніх 5 років.

 

– Які ваші найбільші досягнення на посаді глави УІНП з 2014 року?

– По-перше, відкриття архівів комуністичних спецслужб. Це дозволило всім працювати з донедавна таємними документами. По-друге, декомунізація та позбавлення топонімів в Україні імен, пов’язаних з тоталітарним радянським режимом. Перейменовано близько тисячі населених пунктів, тисячі вулиць, знесено близько 2,5 тисяч пам’ятників представникам тоталітарного комуністичного режиму. По-третє, зміни в сприйняттi українцями теми ІІ світової війни. У нас уже переважно ані політики, ані мас-медіа не вживають радянського пропагандистського терміну – Велика вітчизняна війна. Відзначаємо 8 травня як День памʼяті та примирення. З новою символікою – червоним маком. По-четверте, визнання учасниками боротьби за незалежність України і надання відповідного статусу усім структурам, які протягом ХХ століття зі зброєю в руках чи ненасильницьким методом боролися за незалежність України. По-пʼяте, Закон про реабілітацію жертв політичних репресій, який дозволяє зараз більшій кількості людей, які досі не підпадали під реабілітацію за старим радянським законом, скинути з себе ярмо злочинця.

Якщо говорити ширше, то це популяризація історії в українському суспільстві. Рівень зацікавлення нею в Україні суттєво зріс за останні 5 років. Ми показали цікаві новітні методи популяризації історії – науково-популярні видання, виставки, настільні ігри, відео- та аудіоконтент.

Також нам вдалося запустити в Україні дуже цікаві історичні дискусії серед фахівців та суспільства про важливі теми минулого – сталінські репресії, Голодомор, Голокост, УПА. Вони зацікавили українське суспільство.

 

– А які ваші найбільші промахи на цій посаді?

– Дуже прикро, що припинив роботу Польсько-український форум істориків. Цей формат дискусій між науковцями двох країн, який ми запропонували в 2015 році, був цікавим і ефективним. Відбулося 5 форумів, поперемінно в Польщі та Україні. Ми збирали найкращих фахівців з різних питань польско-української історії, вели гарячі, але конструктивні дискусії. Фахові дискусії щодо минулого допомагають краще зрозуміти минуле. На жаль, політична еліта Польщі почала різко політизувати їх, практично усунула з діалогу істориків, замінила їх політиками. Польський Сейм прийняв у 2016 році резолюцію про «геноцид польського населення, вчинений українськими націоналістами». Потім Сейм прийняв нову редакцію закону про польський Інститут національної пам’яті, що фактично поставило крапку на Форумі, бо передбачало покарання за заперечення «злочинів українських націоналістів проти польського населення». Зараз цю редакцію закону частково відмінили. Цей формат діалогу був вкрай необхідний для польських та українських істориків. Надіюся, його відновлять.

 

– Що важливого планує втілити в життя УІНП протягом найближчого року?

– Продовжимо процес реабілітації жертв політичних репресій. У рамках цієї роботи створюємо регіональні комісії. Люди подають заяви про реабілітацію. Це достатньо масштабний процес. Ті, кого держава досі формально вважає злочинцями, мусять бути реабілітовані.

Тішуся, що цього року вийшли на регіональний рівень розвитку УІНП. Почали створювати представництва інституту в різних містах України – Харкові, Дніпрі. Зараз створимо в Одесі, Вінниці, Львові.

Робимо паралельно багато цікавих проектів щодо популяризації історії. Зокрема, продовжує реалізовувати нашу кількарічну тему «Українська революція 1917-1921 років».

 

Довідка

Українсько-польські історичні відносини загострилися у квітні 2017 року, коли за підтримки місцевої влади знищили на кладовищі в селі Грушовичі біля Перемишля надмогильний памʼятник воякам УПА. Це був 15 випадок нищення українських місць памʼяті на сході Польщі за 2014-2017 роки. Після цього Київ заблокував проведення поляками пошуково-ексгумаційних робіт в Україні, наполягаючи на відбудові знищених місць памʼяті. Проблему не вирішено досі. Польська сторона наполягає на розблокуванні пошуково-ексгумаційних робіт в Україні, а українська – на відбудові зруйнованих місць памʼяті.

В Україні та Польщі різне ставлення до подій на Волині та у Східній Галичині в 1943-1944 роках. Сейм Польщі назвав Волинську трагедію «геноцидом польського народу». Українські історики це заперечують. Польські історики покладають відповідальність за вбивства польського цивільного населення на ОУН і УПА, а більшість українських істориків переконані у відповідальності за злочини польської та української сторін.

У Польщі вважають, що в результаті етнічних чисток у 1940-х загинуло понад 100 тисяч поляків і 5-10 тисяч українців. В Україні говорять про кількадесят тисяч вбитих поляків та до 20 тисяч українців.

Розмовляв Ігор Тимоць

Share Button

«Гривня восени залишиться сильною, курс буде 25-27 гривень за долар», – фінансовий експерт

Share Button

За рік, що минув, гривня зміцнилася щодо долара на близько 11% – з понад 28 гривень за долар до понад 25 гривень за долар. Водночас злотий опустився щодо долара на близько 6% – з 3,69 злотий за долар в серпні 2018 року до 3,92 злотих за долар зараз. Фінансовий експерт «Реанімаційного пакету реформ» Руслан Чорний в коментарі PolUkr.net пояснив, що посилення гривні – наслідок дій «Національного банку України» (НБУ) і скуповування нерезидентами гривневих українських державних облігацій. Восени, за словами експерта, гривня залишатиметься сильною, проте певні коливання можливі.

«Ми з експертами і представниками НБУ недавно зʼясовували, що відбувається з гривнею і дійшли висновку, що головна причина посилення української валюти цим літом – те, що досить активно нерезиденти скуповували гривневі українські державні облігації, які випускає міністерство фінансів. – каже експерт Руслан Чорний. – Тобто нерезиденти приходили на український ринок з валютою, продавали її на міжбанківському ринку, купували гривню, і за неї купували облігації. Виникла надмірна пропозиція долара, що спричинило зміцнення гривні. Це наслідок дій НБУ, який спростив можливість для нерезидентів купувати українські облігації. Крім цього, НБУ зняв обмеження щодо виводу за межі України валютних дивідендів, що теж заохотило нерезидентів купувати доволі дохідні українські державні облігації».

«Думаю восени нерезиденти будуть далі заходити і купувати облігації, але також виникнуть чинники, що зрівноважуватимуть попит на українську валюту. – веде далі експерт Руслан Чорний. –  Осінь – діловий сезон в Україні. З вересня по грудень найбільша активність в році – люди активно купують товари перед новим роком та святами, беруть гривневі кредити в банках. Це послаблює гривню. Водночас восени буде продаватися аграрна продукція. У країну надходитиме валютна виручка. Якщо врахувати, що врожай зерна цього року на 20-30% більший, ніж минулоріч, то, схоже, що валютна виручка зайде більша, ніж торік. Це означає, що приплив валюти буде зрівноважувати ділову активність, яка щороку сезонно послаблює гривню. Відтак гривня восени буде приблизно в тих межах, що зараз. Якщо нічого надзвичайного не станеться, то не вийде за межі 25-27 гривень за долар».

Як пише спеціалізований польський сайт waluty.com.pl, польський злотий дешевшає вслід за євро. Курс європейської валюти щодо долара опустився до відмітки 1,11 долара за євро: «Американська валюта користується з ослаблення інших світових валют. Зокрема, євро, яке дешевшає вже кілька тижнів. Не додає сил валюті євро новина німецького Бундесбанку, що економіка ФРН може зменшитися через спад промислової продуктивності та погіршення настроїв в сфері послуг. Також погано впливає на євро заява міністра фінансів Німеччини, що Берлін може видати додатково до 50 мільярдів євро, якщо виявиться, що це потрібно для боротьби з економічною кризою. Курс євро впливає на ціну злотого. Не додає злотому сил новина, що зарплата в секторі підприємництва Польщі в липні виросла на 7,4%, а зайнятість лише на 2,7%. Це означає перегрівання економіки».

Польська інформагенція РАР пише, що шансів на посилення злотого найближчим часом немає й, вірогідно, польська валюта буде стабільно триматися на тих позначках, що й зараз.

Ослаблення злотого та посилення гривні може дещо зменшити привабливість поїздок українців на роботу до Польщі.

Ігор Тимоць

 

 

 

 

Share Button

Український інститут національної памʼяті підготував Зеленському довідку про польсько-українські відносини

Share Button

Глава Українського інституту національної памʼяті (УІНП) Володимир Вʼятрович у коментарі РolUkr.net розповів, що Офіс президента Володимира Зеленського звернувся до них, щоб підготувати довідку про стан польсько-українських відносин у сфері історії. ІНП виконав це завдання. 31 серпня – 1 вересня відбудеться перший офіційний візит президента Зеленського до Варшави. 18 серпня глава МЗС Польщі Яцек Чапутович в інтервʼю газеті Rzeczpospolita, заявив, що Польща напередодні візиту Зеленського отримує позитивні сигнали з Києва щодо відновлення польських пошукових ексгумаційних робіт на території України. Дозволи на ці роботи були призупинені Україною в 2017 році як реакція на 15 знищених у Польщі надмогильних українських памʼяток. Останньою краплею, яка призвела до призупинення видачі дозволів на ексгумації, стало руйнування українського меморіалу в селі Грушовичі. Київ два роки вимагає, аби Варшава почала відновлювати ці памʼятки, й тоді обіцяє відновити видавати дозволи на ексгумації. У Польщі поруйновані памʼятки не хочуть відновлювати, бо вважають, що вони встановлені незаконно і в місцях поховання членів ОУН і вояків УПА. Їх в Польщі звинувачують в геноциді польського народу. Тож ситуація досі залишалася патовою.

Вʼятрович вважає, що діалог щодо поновлення польських ексгумацій на території України, та щодо складних тем польсько-української історії справді може відбутися під час візиту Зеленського до Варшави. Також глава УІНП звернув увагу на часту підміну понять, коли в цій темі говориться про «мораторій на ексгумації». Насправді ніякого мораторію немає, а є призупинення видання дозволів на польські пошуково-ексгумаційні роботи в Україні.

В’ятрович висловив сподівання, що в результаті діалогу між президентом Зеленським та владою Польщі польська сторона піде на зустріч щодо відбудови бодай одного зруйнованого українського пам’ятника в Польщі – в Верхраті. Меморіал у цьому селі Підкарпатського воєводства Польщі зруйнували вандали в жовтні 2016 року. Кам’яний хрест на кладовищі встановили 1993 року на могилі 13 вояків УПА (їхні імена викарбувані на металевих табличках), а також цивільних померлих. Відповідальність за плюндрування могили взяли на себе радикальні польські націоналісти з організації «Табір великої Польщі». За словами Вʼятровича, меморіал у цьому селі встановлений легально на місці поховання людей, тож, за польськими законами, мав би бути відновлений.

Також, за словами глави УІНП, він сподівається, що в історичному діалозі між президентом України та владою Польщі будуть взаємні кроки назустріч, бо це основа для побудови добрих польсько-українських відносин.

Відповідальний секретар Державної міжвідомчої комісії з увічнення пам’яті Святослав Шеремета у коментарі PolUkr.net сказав, що йому нічого не відомо про діалог між Офісом президента Зеленського та польською владою щодо тем ексгумації і складних питань історії.

«Я розумію, що досі, на превеликий жаль, польська сторона нічого не зробила, щоб піти на зустріч українській стороні та бодай щось відновити з поруйнованих памʼяток. – каже Святослав Шеремета. – Навіть не відновили абсолютно легальне поховання в Верхраті, яке було побудоване, відповідно до вимог польського законодавства. Ми хотіли відновити цей меморіал у Польщі своїми силами, але нам не дали цього зробити. Польська сторона теж нічого там не зробила за понад три роки».

У інтервʼю Rzeczpospolita глава МЗС Польщі Чапутович заявив, що в справі відновлення польських ексгумацій в Україні до польського керівництва «доходять певні позитивні сигнали». «Ми б хотіли відновлення діалогу (з Україною) на історичні теми», – заявив Чапутович.

Раніше президент Польщі Анджей Дуда 4 червня під час зустрічі у Брюсселі попросив президента Зеленського про відновлення польських ексгумацій в Україні. За його словами, дозвіл Києва на відновлення ексгумацій дасть змогу вшанувати памʼять загиблих поляків і нормалізувати польсько-українські відносини.

Українсько-польські історичні відносини загострилися у квітні 2017 року, коли польські націоналісти за підтримки місцевої влади знищили на кладовищі в селі Грушовичі біля Перемишля памʼятник воякам УПА. Відразу після цього Київ перстав видавати полякам дозволи на ексгумації в Україні, наполягаючи на відбудові знищених вандалами за останні роки 15 українських місць памʼяті на півдні Польщі. Проблему не вирішено досі. Польська сторона наполягає на безумовному розблокуванні можливості ведення пошуково-ексгумаційних робіт в Україні, а українська – на необхідності відбудови зруйнованих місць памʼяті.

В Україні та Польщі різне ставлення до подій на Волині та у Східній Галичині 1943-1944 у роках. Сейм Польщі у 2016 році назвав Волинську трагедію геноцидом польського народу. Українські історики переважно це заперечують. Польська влада та історики покладають відповідальність за вбивства цивільного населення виключно на ОУН і УПА, а більшість українських істориків переконані у відповідальності за злочини обох сторін. У Польщі вважають, що в результаті етнічних чисток в 1940-х від рук українських націоналістів загинуло понад 100 тисяч поляків і 5-10 тисяч українців. Натомість в Україні кажуть про кількадесят тисяч убитих поляків та до 20 тисяч українців.

Ігор Тимоць

 

Share Button

Зеленський: “Земля стане товаром”

Share Button

Президент Володимир Зеленський під час візиту до Туреччини пообіцяв, що цьогоріч в Україні розпочнуть земельну реформу. «Цього року обовʼязково проведемо земельну реформу, що вже 2020 року дозволить створити ринок землі на 40 млн. га, яка є однією з найкращих у світі”, – заявив Зеленський. Мораторій на продаж сільськогосподарської землі в Україні діє з 2001 року. Він стосується 96% (41 млн га) аграрних земель. Землі неаграрного призначення можна купувати і продавати. Після того, як нова Верховна Рада запрацює в кінці серпня, вона може скасувати цей мораторій. Але, щоб ринок землі запрацював, слід ще прийняти закон про обіг земель сільськогосподарського призначення. А його має розробити новий уряд. PolUkr.net з’ясовував у експертів, хто виграє, а хто програє від можливого зняття мораторію, які наслідки це матиме для нашої економіки, та які можливі ризики.

Майже 80% власників землі здають її в оренду

Володимир Дубровський / Фото з facebook-сторінки Володимира Дубровського
Володимир Дубровський / Фото з facebook-сторінки Володимира Дубровського

Експерт економічної експертної платформи Володимир Дубровський в коментарі PolUkr.net розповів, що вірогідність проведення Зеленським цієї реформи – велика, але не 100%. Скасування заборони на продаж землі буде корисною для української економіки, але потребує в комплексі реформ судової і правоохоронної системи, задля викорінення рейдерства і свавілля в агробізнесі. Від реформи виграють, перш за все, власники паїв. А програють середні фермери-орендарі, для яких суттєво зросте оренда.

Як пише VoxUkraine, землевласників, яких стосується мораторій, в Україні – 6,9 млн. Більшість живуть у селах. Станом на 1 січня 2017 року в Державному земельному кадастрі, 87,8% паїв були у приватній власності, 6,7% у державній, 5,5% у комунальній. Середній розмір земельної ділянки – 1,8 га. За даними дослідження компанії GfK, 78% власників паїв здають землю в оренду. 

“Усі передумови, що нова влада зніме мораторій, є”, – експерт

“Зеленський хоче показати себе рішучим і сміливим президентом, користується великою довірою громадян, тож має змогу зробити реформи, які не могли багато попередників. – каже експерт Володимир Дубровський. – Це підвищує шанси, що мораторій скасують. Без високої довіри до влади реформи “буксують”. Також є частина громадян, яка буде критикувати президента, бо вважає, що українська земля – “свята”, тож її не можна продавати. Якщо під час реформи будуть помилки, то вони про них перші кричатимуть. А помилки майже неминуче будуть”. 

Дмитро Яблоновський / Фото hromadske.radio
Дмитро Яблоновський / Фото hromadske.radio

Заступник директора Центру економічної стратегії Дмитро Яблоновський вважає, що вірогідність зняття мораторію на землю дуже висока, заборона на купівлю-продаж землі спричиняє нижче економічне зростання, а найбільше зацікавлені в збереженні заборони агрохолдинги, які хочуть якомога швидше збути урожай і отримати прибутки.

“Відміна мораторію не найпопулярніша реформа серед громадян, але економісти одностайні, що вона може стати поштовхом для залучення інвестицій в сільське господарство. – каже Дмитро Яблоновський. – Для відміни мораторію потрібна концепція у вигляді законопроекту “Про обіг земель”, більшість у парламенті та “політична воля” проголосувати за цей законопроект. Нова влада каже, що концепцію розробляють. Більшість в них є. Наміри проголосувати декларуються. Тож чекаємо на початок роботи нового парламенту, що буде вікном можливостей для запуску непопулярних, але корисних для економіки реформ”.

“Найбільше в знятті мораторію зацікавлені мільйони селян, власників паїв”, – експерт 

“В Україні є противники і прихильники земельної реформи. – каже експерт Володимир Дубровський. – Проти середній агробізнес, який не матиме грошей, щоб купити чи орендувати землю. Йому вигідніше її орендувати зараз практично за копійки. Після зняття мораторію оренда буде значно дорожчою. Мабуть, в кілька разів”. 

“Прихильники – ті, хто планує отримати вигоду. – каже експерт Дубровський. – Це власники паїв, держава, спекулянти. Останні спробують зіграти на скачку цін. У цьому немає нічого страшного, але в нас слово “спекулянт” має негативне забарвлення. Якщо вони пропонують найкращу ціну за товар, то для економіки це добре. Але погано для майбутніх покупців. Також виграють великі вітчизняні аграрії, які мають обігові кошти, і нарешті зможуть на своїй землі садити тривалі насадження чи краще дбати про неї, не виснажуючи. Якщо орендуєш пай на 5 років, а потім не знаєш, чи буде змога продовжити, то виноградників чи фруктових дерев не посадиш. Але найбільше зацікавлені мільйони селян-власників паїв. Вони отримають більші прибутки як за продаж землі, так і за оренду”. 

“Найчастіше захищають мораторій агровиробники, які не готові грати в довгу. – каже експерт Дмитро Яблоновський. – Їхня мета отримати землю в оренду якнайдешевше, виростити врожай і продати найдорожче. Ті, хто грає в довгу, хочуть відкриття ринку і можливість купити землю. Внаслідок відкриття ринку поступово зростатиме вартість оренди землі, ринок продажу паїв замість сірого стане легальним. Тож першими можуть відчути позитивні наслідки власники паїв. Фермери і агровиробники зможуть замість оренди стати власниками землі, що стимулюватиме “гру в довгу”, зростуть інвестиції в сільське господарство”. 

“Наслідки зняття мораторію залежать від того, в якому форматі запустять ринок, наскільки активно держава буде продавати власні землі, чи буде обмежено коло покупців. – веде далі експерт Дмитро Яблоновський. –

Основна економічна мета запуску ринку, щоб агровиробники замість оренди стали власниками землі. Тоді вони матимуть більше стимулів інвестувати в переробку, зрошування, садівництво та ягідництво, зможуть взяти кредит під заставу землі. Але процес зміни власника буде відбуватись поступово. Відповідно до результатів опитувань, лише близько 10% власників паїв планують її продати. Вигідніше здати в оренду, коли ціна зросте, ніж продати. Скільки та якої землі планує продати держава, поки що не знаємо.”.

“Слід зупинити рейдерство щодо фермерів”, – експерт

“Усі тривалі інвестиції потребують надійних прав власності. – продовжує експерт Володимир Дубровський. – Ми досі маємо рейдерство щодо фермерів. Це слід зупинити. Тому проблема ринку землі тягне інші комплексні проблеми. Як-от, необхідність судової реформи, позбавлення силовиків можливостей “жахати” бізнес. Загалом, економіка від цієї реформи точно виграє”. 

“Проте маю острах, що земельна реформа може призвести до утворення великих землевласників, які матимуть корупційні зв’язки з місцевою владою, судами, поліцією, тітушками, як це трапляється зараз. – веде далі експерт Дубровський. – Тому важливо, як працюватиме відповідний закон, і що в ньому буде прописано. Чи буде передбачено доступ до “дешевих” (з низькими відсотковими ставками) кредитів для середніх фермерів? Чи буде судова і правоохоронна реформи, які захистять від свавілля місцевих “царків”?

Бо можуть бути ті, хто спробує силою забрати землю в селян-пайовиків, запропонує за неї менші, ніж ринкова вартість, гроші, лякаючи наслідками для здоров’я й життя. У селах великі відстані, немає уваги широкої громадськості, камер журналістів, густота населення – невелика, а правоохоронці часто зв’язані з місцевою владою, судами і великими землевласниками”. 

“Проблема ринку землі має вирішуватися комплексно. – продовжує експерт Володимир Дубровський. – Наприклад, щоб фермери могли вільно володіти зброєю для захисту майна і життя. Також слід вирішити проблему з земельним кадастром – де й чиї межі паїв. Досі не було бажання цього вирішувати, аби використовувати постійно це як привід не запроваджувати ринок землі”. 

“Є проблема, що багато власників паїв можуть бути погано освічені, не знати справжньої вартості землі. – продовжує експерт Дубровський. – Тому треба їх захистити від ошуканства. Наприклад, створювати тендери на продаж ділянок зі змогою протягом, наприклад, півроку пропонувати найкращу ціну за пай – земельна біржа. Також має бути прописана послідовність втілення реформи. Чи допускати одразу до ринку землі іноземців? Чи ставити обмеження щодо змоги пов’язаних між собою осіб купувати певні площі, щоб не було земельних монополій. Також є питання з державними землями. Від усього цього буде залежати швидкість росту цін на землю. А всі помилки критики реформи будуть використовувати, щоб її скомпрометувати”. 

“Відкривати ринок землі до судової і правоохоронної реформ – рішення поспішне”, – експерт

Ольга Мних / Фото Кафедри маркетингу і логістики Львівського університету "Львівська політехніка"
Ольга Мних / Фото Кафедри маркетингу і логістики Львівського університету “Львівська політехніка”

Професор Національного університету “Львівська політехніка”, доктор економічних наук Ольга Мних вважає, що запровадження ринку землі до кінця року поспішне рішення, бо не готове відповідне середовище. 

“Ринок землі потребує “дешевих” кредитів для фермерів, гарантій прав власності, а відтак судової і правоохоронної реформ. Якщо не буде цих кредитів, то не буде рівного доступу до землі в більших і менших агровласників, а це призведе до більшого розшарування і поляризації фермерів. Реформу слід впроваджувати поступово, з обмеженнями. Спочатку мають запрацювати судова і правоохоронна система, аби усунути рейдерство щодо фермерів, потім слід дати “дешеві” кредити, а тоді вже продавати землю. Потрібно, щоб внутрішній інвестор міг теж купити землю, а не лише іноземний. У країнах ЄС відкриття ринку землі для іноземців відбувалося в середньому через 7 років після відкриття для внутрішніх інвесторів”. 

Крім України, земля – не товар у КНДР, Кубі, Китаї, Венесуелі та Конго

Верховна Рада ІХ скликання почне працювати 29 серпня. У ній вперше в історії України одна партія матиме більшість – пропрезидентська “Слуга народу” матиме 254 із 424 мандатів.

Раніше заступник керівника Офісу президента Олексій Гончарук теж заявив, що мораторій на продаж землі планують скасувати до кінця 2019 року.  “Шукаємо найменш болісну і найбільш ефективну модель відкриття ринку землі”, – сказав Гончарук.

Він додав, що Офіс президента проводить переговори зі Світовим банком щодо моделі відкриття ринку землі. За словами Гончарука, скасування мораторію призведе до економічного росту України на 0,5-3% в рік.

 

За чинним законодавством, мораторій на продаж землі діє до 2020 року. Він продовжувався уже 10 разів і охоплює понад 66% площі України. Крім нас, купувати чи продавати землю не можна в Північній Кореї, Кубі, Китаї, Венесуелі та Конго.

Сільське господарство — третя після промисловості й торгівлі галузь української економіки. Частка валової доданої вартості (ВДВ) галузі у ВВП у 2018 році становила близько 10%. У 1990 році – 24%. Значний внесок аграрних товарів і в обсяг українського експорту. У 2018 році – 39,3%.

«Українська правда» порахувала, що якби не мораторій, то у 2018 році сільське господарство могло б згенерувати близько 35,8 млрд дол доданої вартості замість фактичних 13,3 млрд дол. Без мораторію ВВП України у 2018 році міг би бути на 22,5 млрд дол або на 17% вищим від фактичного рівня. Це і є ціна мораторію, яку сплачує вся Україна.

Попри високу родючість українських земель, ВДВ у розрахунку на гектар землі значно нижча порівняно з країнами, які мають менш родючі землі. Так, у 2016 році найвищий рівень ВДВ був у Франції — 2239 дол на га, у США — 1414 дол на га, Бразилії — 1266 дол на га, Аргентині — 773 дол на га, Канаді — 604 дол на га, Росії — 527 дол на га, в Україні — 416 дол на га.

“Внаслідок 18 років мораторію Україна втратила нагоду мати ефективнішу і якіснішу сільськогосподарську галузь. – каже експерт Дмитро Яблоновський. – Країна недоотримала інвестиції, а значить мала нижче економічне зростання. Це означає нижчий добробут українців. Великі земельні агрохолдинги завдячують появою, зокрема, мораторію. Структура виробництва з фокусом на продукцію з низькою доданою вартістю теж частково наслідок мораторію”.

Ігор Тимоць

 

 

Share Button

У Польщі запалили «Полумʼя братерства» над могилами українців 

Share Button

У середу, 14 серпня, ввечері в понад 30 місцях у Польщі запалили «Полумʼя братерства» на гробах вояків УНР, які в 1920 році разом із вояками польського війська, воювали проти більшовиків. Це спільна акція польських скаутів, «гарцежів», і українських скаутів, «пластунів», у Польщі.

Як пише Gazeta Wyborcza, віцеголова польських «гарцежів» Матеуш Стахевіч під час акції на православному цвинтарі у Варшаві заявив: «Ми, польські «гарцежи», прийшли сюди не лише згадати славних синів близького нам українського народу. Тут теж лежать наші герої – люди, які мріючи про вільну Україну, проливали кров за вільну Польщу і Європу. Люди, які помимо згасаючої надії на свободу власної батьківщини, дотрималися союзницьких зобовʼязань, і допомогли нам здобути нашу свободу».

Саме польські «гарцежи» ініціювали акцію, запросивши до неї українських колег-«пластунів». Акція полягала на запаленні свічок на могилах вояків армії УНР. Її організували в переддень 99-ої річниці Варшавської битви, коли польсько-українські війська розгромили більшовиків, і здобули незалежність для Польщі.

За покійних молилился духовні з польської православної та католицької церков. У Варшаві на «Полумʼї братерства» були теж мер польської столиці, дипломати з посольства України в Польщі, та депутати парламентів обох країн, які спільно поклали квіти. Сейм Польщі презентував Марчін Свєнціцький, а Верховну Раду – Микола Княжицький.

«Стоючи перед гробами вояків армії УНР згадуємо не тільки їх відданість, але теж відвагу їх керівників, – продовжив Матеуш Стахевіч. – Бо скільки слід було мати відваги, щоб так само, як Петлюра сказати українцям: «Віддаємо полякам наші землі до Збруча. Тепер там буде Польща» (у рамках польсько-українського союзницького договору Петлюра погодився, що територія західної України, землі ЗУНР, будуть полськими – Polukr.net)».

«Але тоді сталося правдиве чудо. – продовжив Стахевіч. – Польські загони, які ще кількі місяців до цього билися проти українців в Галичині та на Волині, тепер здобували для українців Київ. Січові стрільці, які раніше воювали проти «Польських орлят» у Львові, тепер укріплювали фортифікації для поляків у Холмі та Красниставі, обороняли Замостя і Львів. Давню ворожість замінило братерство зброї. Такої відваги потребуємо теж сьогодні. Пакт Пілсудський-Петлюра був мудрим і далекоглядним проектом…

«Щодо відважних українських солдат, то маємо не тільки борг вдячності, а й борг провини. Бо коли дійшло до польсько-радяснького перемирʼя восени 1920 року, а потім до Ризького миру навесні 1921 року, то поляки покинули союзників-українців на призволяще (Польща уклала сепаратний мир за спинами українців з радянською Росією, визнаючи кордон по річці Збруч – Polukr.net). Тяжіє над нами ризька зрада, яку не стерли слова маршалка Пілсудського, сказані українцям: «Я вас дуже перепрошую панове, не так мало статися».

Старша «пластунка» Олена Боднар заявила, що якби на акції не було поляків, то українці почувалися б самотніми: «Дуже тішуся, що поруч «гарцежа» стоїть нині «пластун» в різних місцях у Польщі. Самотність замінили відчуття сили та спільності. Під час організації акції читала коментарі в інтернеті: «Для чого організовуєте подію в памʼять про союз, який виявився для нас поразкою та розчаруванням?». Гадаю, поховані тут українські вояки знали б, що на це відповісти. Коли підписувався союз Пілсудський-Петлюра, то багато з них мали свіжі рани від польсько-української війни за східну Галичину. Попри це, стали плече до плеча в боротьбі. Чому? Бо, попри все, майбутнє було для них важливіше, ніж минуле. Бо думка про добро їх народу могла загоїти рани та почуття образи, можливо, навіть ненависті».

«Маємо взяти приклад з цих людей. – прожовжила Олена Боднар. – Жичу, щоб у кожному з нас палало «Полумʼя братерства». Щоб ми свідомо працювала на відносини між нашими народами, не зважаючи на труднощі. Праці – багато, але дамо раду розбити цю скалу. Памʼятаймо, що Польща та Україна перемагають, коли разом».

Депутат міської ради Варшави Ярослав Шостаковський підкреслив, що під час польсько-більшовицької війни 1920 року – українці були чи не єдиними союзниками Польщі: «Тоді ми перемогли і Польща отримала незалежність на 20 років. На жаль, українці не мали такого щастя. Але ніщо не завершується раз і назавжди. Те, що тоді відбулося, дало плоди через багато років, коли Польща стала першою країною, яка визнала незалежність України в 1991 році. Це було, зокрема, наслідком геройства українців, які воювали за вільну Польщу та Україну».

Він додав, що Варашава памʼятає про своїх українських героїв, прикладом чого є дотація міської ради польської столиці на консервацію та відновлення гробів вояків армії УНР у Варшаві, яка відбудеться в цьому році.

Дипломат із посольства України в Польщі Василь Зварич заявив: «Нині в цьому місці творимо нову історію, яка спирається на братерство, приязнь, і розуміння того, що разом ми – сильніші, й можемо досягти більшого. І лише, боронячи свободу один одного, можемо бути вільними, суверенними, незалежними. Це не порожні слова. Нині Україна на власному досвіді знає, що без підтримки союзників, зокрема, Польщі, стримувати російську агресію, було б складнішим завданням, якщо взагалі можливим».

 

Share Button

Український серіал «Кріпосна» збирає мільйонні перегляди в Польщі

Share Button

Український серіал «Кріпосна» став хітом за кількістю переглядів у Польщі. Він збирає перед екранами понад 3 млн. польських глядачів. Польські ЗМІ порівнюють українську «мильну оперу» з бразильською «Рабинею Ізаурою» і турецьким «Прекрасним століттям».

«Кріпосна» – це костюмована мелодрама, знята компаніями StarLight Films та Film.UA. Події відбуваються під Ніжином у ХІХ столітті. У цьому містечку на Чернігівщині проживає заможний поміщик Червінський, у власності якого – молода, витончена і прекрасна кріпачка Катерина Вербицька. Катя закохується у привабливого дворянина Олексія Косача. Але на шляху щастя молодих стає Червінський. Аби здобути свободу і кохання, Катерина долає чимало перешкод.

Щоб краще передати атмосферу, автори серіалу відмовилися від павільйонних декорацій. У списку локацій зйомок – Києво-Печерська Лавра, «Шоколадний будиночок» у Києві, Національний музей народної архітектури та побуту Пирогово, Національний історико-культурний заповідник «Качанівка», а також Палац Вишневецьких у Тернополі.

Перший сезон «Кріпосної» у лютому 2019 року показав український канал СТБ. За перший тиждень показу серіал очолив рейтинги трансляцій усіх каналів України в будні.

Згодом права на показ мелодрами купили Литва, Чорногорія, Сербія, Боснія та Герцеговина, Македонія, Словенія і Хорватія. Але першим іноземним каналом, який показав «Кріпосну», став польський суспільний мовник TVP1.

 За даними спеціалізованого польського ресурсу Wirtualne Media, за перші 14 днів показу, аудиторія «Кріпосної» склала 1,58 мільйона глядачів. Це 12,11% польського ринку. І це при тому, що епізоди показували у вечірній прайм-тайм лише з понеділка по середу. Аудиторія серіалу коливається від епізоду до епізоду, досягши максимуму в 3,7 мільйона глядачів або майже 16% польського ринку.

Як передає польське Radio Zet, це так потішило главу польського суспільного гіганта TVP Яцека Курського, що він написав у Twitter: «Перетнули позначку в 3 мільйона! Це рекордна аудиторія. І вона зростає. Дякуємо!».

Серед причин успіху серіалу видання Dziennik Zachodni називає географічний фактор: «Вперше на наших екранах зʼявився серіал, дія якого відбувається у наших географічних широтах. Середина ХІХ століття, коли розгортаються події, – це час, коли Чернігів і Варшава, Люблін і Ніжин були частиною однієї країни, царської Росії, і функціонували в однакових суспільно-політичних умовах».

На думку видання, ще однією перевагою українських кінематографістів є те, що в серіалі не оминають класового протистояння: «У багатьох селах ситуація була такою, як показано у «Кріпосній». Крім історії кохання, в серіалі не бракує сцен продажу селян одним власником іншому. Можна побачити величезні батоги, яким власник господарства шмагає селянина-коваля».

Польська Gazeta Wyborcza пише, що історія української кріпачки багато в чому повторює перипетії прекрасної і невільної бразилійки «Рабині Ізаури». Також Gazeta Wyborcza відзначає костюми і мальовничі локації, побачивши які, багато глядачів захочуть відвідати Україну, а також прекрасний акторський склад. Крім того, перевагою «Кріпосної» є й те, що творці звертають увагу на неприємні сторінки української історії, з якою поляки мали чимало спільного. Газета пише, що успіх серіалу в Польщі спричинений тим, що «вперше спостерігаємо синтез мильної опери з костюмованим жанром, вбудованим в нашу культуру».

 

Share Button

«Полумʼя братерства» до сторіччя польсько-українського військового союзу

Share Button

Польські та українській скаути вшанують памʼять вояків армії Польщі та УНР, які спільно боролися проти більшовиків

До 99 річниці Варшавської битви польські й українські скаути спільно запалять свічки на могилах вояків армій Польщі та УНР. Акція «Полумʼя братерства» відбудеться 14 серпня о 18.00. Приурочили її памʼяті про загиблих поляків і українців, які у військовому союзі перемогли більшовиків під Варшавою. Ця перемога допомогла Другій Речі Посполитій втримати незалежність і зупинити поширення комунізму в Європі. Лампадки запалять у 30 місцях на військових кладовищах по цілій Польщі. Акцію організували українські «пластуни» та польські «харцежи».

Як пише польська  Rzeczpospolita, у польсько-українській війні проти більшовиків брало участь до 40 тисяч українських вояків. Вони разом брали участь у боях проти більшовиків у Галичині, на Хмельниччині, разом обороняли Замостя перед наступом Червоної армії. Проте у жовтні 1920 року Друга Річ Посполита підписала з радянською Росією перемирʼя, а через кілька місяців мирну угоду в Ризі, відмовившись від подальшої війни за самостійну Україну. Так більша частина України стали УРСР, а міжвоєнна Польща отримала теперішні західні області України.

Після цього українські вояки з армії УНР потрапили в табори для інтернованих, де багато з них померли від хвороб. Багато вояків армії УНР отримали з часом цивільні та військові професії в міжвоєнній Польщі. Частина з них були серед 120 тисяч українців, які служили у польському війську, і захищали в 1939 році Польщу від нападу зі сторони нацистської Німеччини та СРСР.

Варшавська битва або «Диво на Віслі» 13 – 25 серпня 1920 року — вирішальна битва радянсько-польської війни 1919 – 1921 років. У результаті неї Польща зуміла відстояти незалежність, завдавши поразки військам радянської Росії.

«Прагнемо відновити памʼять про українських вояків, які в ту годину найвищої перевірки, виявилися нашими вартими довіри союзниками, й до кінця воювали за свободу Польщі. Памʼятаємо про нашу данину вдячності. Хочемо публічно висловитися про польсько-українську дружбу. Хочемо, щоб усі усвідомили, наскільки важливі союзники в реалізації спільних цілей. І як чудово мати змогу в тяжкі хвилини розраховувати на друзів», – розповів Rzeczpospolita один із організаторів акції, польський «харцеж» Матеуш Стахевіч.

 

 

 

 

 

Share Button

На польському кордоні не пропускають громадян України, якщо бракує коштів і доводів про мету візиту  

Share Button

 

Громадська організація (ГО) «Європа без барʼєрів» з посиланням на дані польської Прикордонної служби порахувала, що в першому півріччі 2019 року кількість відмов у в’їзді громадянам України на кордоні з Польщею склала 27923, що на 12,1% більше, ніж за аналогічний період 2018 року. Проте, як пояснила виконавча директорка організації Ірина Сушко, кількість відмов у вʼїзді менша, ніж колишня сумарна кількість відмов у візах та відмов у вʼїзді, яка була до початку дії безвізового режиму з країнами Шенгенської зони в 2017 році.

Ірина Сушко нагадала, що різке зростання відмов у 2018 році було прогнозованим, адже фактично після початку дії безвізового режиму з ЄС вони перемістилися з етапу отримання візи на етап перетину кордону.

«Насправді, коли візьмемо дані за 2016 рік, до безвізу, додамо відмови у візі до відмов на кордоні і порівняємо з аналогічними даними за 2018 рік, то побачимо, що загальна кількість відмов навіть зменшилася», – розповіла Ірина Сушко.

У 2016 році 45,8 тисяч громадян України отримали відмови у польській Шенгенській візі та ще 27,7 тисячі – відмову у в’їзді на кордоні (разом 73,5 тисячі). У 2018 році 8,6 тисячі громадян України отримали відмову у візі та ще 57,6 тисячі – відмову у в’їзді на кордоні (разом 66,2 тисячі). Різниця 15,9 тисяч.

Загалом, згідно зі звітом Прикордонної служби Польщі, у першому півріччі 2019 року громадяни України здійснили майже 5 мільйонів візитів до Польщі, що на 250 тисяч більше, ніж за аналогічний період 2018 року. Зокрема, удвічі зросла кількість перетинів кордону повітряним шляхом – зі 157 тисяч до 312 тисяч.

Головними причинами відмов у в’їзді громадянам України на польському кордоні залишаються брак документів для підтвердження мети візиту й умов перебування, а також брак коштів для забезпечення перебування чи повернення назад. Так само як і раніше, абсолютна більшість відмов стаються на наземному кордоні

 

Share Button