понеділок, 24 Лютий, 2020
pluken

ihor

Тихі та спокійні роковини в Гуті Пеняцькій

Share Button

У неділю, 23 лютого, на Львівщині вшанували жертв колишнього польського села Гута Пеняцька, спаленого 76 років тому. Згідно польської історіографії, його спалили українці на службі у нацистів, загони УПА і місцеві селяни. Згідно української – село знищили нацисти. На Львівщину приїхали віце-маршалек Сейму Малгожата Гошєвська, держсекретар канцелярії президента Польщі Адам Квятковський, посол в Україні Бартош Ціхоцький, генкосул у Львові Еліза Дзвонкєвіч та інші гості. У львівському Латинському кафедральному соборі 22 лютого вони взяли участь у службі за жертвами трагедії, а в самій Гуті Пеняцькій помолилися і зачитали листа від президента Анджея Дуди. Там було згадано про «геноцид, вчинений українськими націоналістами на Волині» та акцентовано на польській версії історії. Від української влади був заступник голови ЛОДА Іван Собко, районна влада і місцеві жителі. Не було українських крайніх правих із червоно-чорними прапорами, які протягом минулих років влаштовували акції протесту, що обурювало поляків. Відзначення відбулося без інцидентів та за численної охорони поліції.

Без націоналістів і червоно-чорних прапорів

Село Гута Пеняцька 76 років тому жило серед густого букового лісу. Щороку з 1990-х до нього приїздять нащадки жертв, представники польських організацій, скаути «гарцери». Із 2005-го є меморіал жертвам трагедії. Протягом кількох останніх років автобуси з польськими делегаціями в селах, на під’їзді до меморіалу жертвам, зустрічали червоно-чорні прапори. Поляки обурювалися, бо вважають українських націоналістів співпричетними до злочину. Цього року таких прапорів не було. Також не було протестів українських націоналістів, які вважають, що поляки викривлюють історію, звинувачуючи українців у цьому нацистському злочині.

Зустріла натомість легка мжичка, яка накрапала протягом дня. Сільську дорогу від крайнього села Жарків до меморіалу в Гуті Пеняцькій долали звично на возах, запряжених конями. Селяни підвозили кілька кілометрів через заболочену дорогу. Усе охороняли десяток авто з поліцією, СБУ і представники інших служб – медиками й МНСниками.

Біля самого меморіалу три роки стоїть інформаційний стенд, який українською, польською та англійською розповідає українську версію спалення села. Поляки не раз протестували на офіційному рівні через це. За 30 метрів від меморіалу є хрест із табличкою про місцевих українців, які загинули від рук поляків і радянських партизанів. Його поставили 2009-го з ініціативи партії ВО «Свобода».

Католицький єпископ хотів би бачити капличку в Гуті Пеняцькій

Представників польських організацій приїхало менше, ніж в минулі роки  – цьогоріч зібралися біля 150 осіб. Прийшли теж представники районної влади із десятком синьо-жовтих прапорів. Тож українських прапорів було більше, ніж польських.

Службу за жертвами правив єпископ-помічник Львівської Архідієцезії Римсько-католицької церкви Едуард Кава, інші католицькі духовні особи, а також греко-католицький і православний священики.

Кава висловив ідею, щоб на місці меморіалу колись збудувати каплицю. Потім пояснив PolUkr.net, що це його приватна ідея, яку наразі ніхто ні з ким із української влади не обговорював.

«У 1944 році людська ненависть призвела до масових вбивств. Сьогодні наше християнське завдання, щоб більше до такої ненависті на нашій землі не дійшло. Місце, в якому збираємося, має стати місцем примирення і любові», – сказав єпископ Кава під час проповіді.

Також молилися за мир в Україні, та порозуміння і примирення між людьми і народами.

Президент Польщі Дуда: «Українські солдати і поліція на службі в Третього рейху, а також українські націоналісти, в жахливий спосіб вбили біля 1000 осіб, а село Гута Пеняцька спалили дощенту»

Після молитви держсекретар канцелярії президента Польщі Адам Квятковський зачитав лист президента Анджея Дуди: «Нині пустка, яка наповнює це місце, шокуюче промовляє. Колись тут було людне гомінке село, яке існувало з XVII ст. Це було перекреслено одного страхітливого дня через насильств, кров та знищенням. Під час ІІ світової війни разом із злочинами, вчиненими на Волині та Поділлі, над цим красивим краєм, над тутешніми поляками, нависла потворна загроза – масове вбивство, вчинене 28 лютого 1944 року… Українські солдати і поліція на службі в гітлерівського німецького Третього рейху, а також українські націоналісти, в жахливий спосіб вбили біля 1000 осіб, а село спалили дощенту. Злочин у Гуті Пеняцькій – вражаюче свідчення того, що насправді означала тодішня антипольська акція, яка була геноцидною етнічною чисткою – злочином, який залишається ніколи не замовкаючим застереженням перед ненавистю та впертим націоналізмом, який бачить смертельного ворога в представникові іншого народу… Проте ми, поляки та українці, можемо зробити висновок із цієї трагічної історії, щоб минуле не тяжіло над теперішнім. Щоб ми разом могли протистояти спільним викликам і загрозам. Того, що близько єднає наші народи – багато. Будемо завжди пам’ятати, що навіть під час жахливих часів Волинської ліквідації людей, були випадки, що поляки мали підтримку від українців, які наражалися на смертельну небезпеку. Від імені Речі Посполитої висловив за це вдячність минулого року українці з Волині, знаній як Бабця Шура. Вона отримала медаль Virtus et Fraternitas. Глибоко вірю, що історія не мусить ділити поляків і українців. Але тільки, якщо буде оцінена правдиво, чесно і справедливо. З задоволенням сприймаю останні декларації вищої влади в Україні, які розумію як сигнал надії. Вірю в силу очищення правдою, яка може звільняти і лікувати…».

Наступного дня уривки із листа стали провідним наративом у польських новинах про подію. У травні в Польщі мають відбутися президентські вибори і чинний президент Анджей Дуда має найвищі шанси перемогти і бути переобраним на другий термін.

Заступник голови ЛОДА Іван Собко: «Маємо зробити все, щоб нам не доводилося більше вшановувати співвітчизників за такими наслідками як у Гуті Пеняцькій»

Протягом минулих років в Гуту Пеняцьку приїздили голови львівської обласної ради та обласної державної адміністрації. Цього року був заступник голови ЛОДА Іван Собко. Він у промові, зокрема, сказав, що причиною трагедії в було жадання влади і згадав, що Україна шостий рік захищає себе і всю Європу від агресії на Донбасі проти режиму, який теж жадає влади.

«Історія складна і маємо робити висновки, щоб нам і нашим дітям не було соромно, а навпаки ми були сильними і дружніми народами. Щоб усі, хто мріяв чи мріє мати повноту влади добре думали, для чого їм це. Ті, хто організовував і вів ІІ світову війну, не мали бажання добра, миру чи любові, але прагнули одного – повноти влади і володіння всім. Нині маємо наслідки. Як польський народ, так і український, багато натерпілися у ІІ світовій війні. Нині ми теж бачимо, як на східних кордонах наші хлопці боронять Україну і Європу. Нині теж комусь на сході хочеться повноти влади. На сході теж є хлопці та дівчата, які мають польське коріння. Вони боронять Україну, нас із вами, від так званого сусіда. Бо сусід так не чинить. В обличчі поляків натомість маємо доброго партнера, який нам допомагає фінансово, дипломатично, військово, щоб у нас був мир. Україна ніколи ні на кого не нападала. Ми – миролюбна нація. Хочу нині висловити жаль і біль щодо ситуації, яка склалася в Гуті Пеняцькій. Люди, поляки і українці, які тут жили, були невинно закатовані. Ми, кожен на своєму місці, на всіх щаблях влади – від президента до найнижчого посадовця маємо зробити все, щоб нам не доводилося більше вшановувати співвітчизників за такими наслідками…», – сказав Іван Собко.

Віце-маршалек Сейму Малгожата Гошєвська: «Давайте не ставити на одні ваги пошуково-ексгумаційні роботи в Гуті Пеняцькій та відновлення могили в Монастирі»

Віце-маршалек Сейму Малгожата Гошєвська розповіла в коментарі, що приїздить в Гуту Пеняцьку щороку, аби дійшло «до тривалого порозуміння з українцями на твердій базі правди».

«Базова річ для нас – стояти за правду. Жертви цього жахливого злочину мусять дочекатися гідного поховання в освяченій землі та хреста (мається на увазі ексгумаційно-пошукові роботи в Гуті Пеняцькій з подальшим похованнях решток, що до жовтня 2019-го було заблоковано Україною. – PolUkr.net). Родини жертв мають мати місце, де можуть поставити лампадки, помолитися… Маємо домагатися дозволу на це від української сторони. Надіюся і вірю, що йдемо в цьому напрямку, бо підхід української сторони змінився на відкритість. Найближчі місяці покажуть на прикладі конкретних дій. Маємо запевнення українського Інституту національної пам’яті, що будуть роботи в Гуті Пеняцькій», – сказала Малгожата Гошєвська.

На запитання PolUkr.net, що у відповідь, Україна очікує на відновлення могили в польському Монастирі, Гошєвська сказала, що «не слід поєднувати ці теми»: «Будемо на ці теми говорити, але давайте не ставити все на одні ваги».

Замісник глави польського Інституту національної пам’яті Кшиштоф Швагжик розповів в коментарі PolUkr.net, що рішення по внесенні могили в Монастирі до списку військових не належить до компетенції польського ІНП, а це передумова до відновлення і охорони державою могили в Монастирі. Проте, за його словами, справа щодо відновлення могили в Монастирі незабаром має бути позитивно вирішена.

Історія трагедії в Гуті Пеняцькій

За версією польських істориків, у Гуті Пеняцькій був відділ самооборони, а на початку 1944-го діяла група червоних партизанів. Про червоних дізналася німецька адміністрація. У село 23 лютого німці направили патруль, який складався з українців. Відбувся бій самооборони села, відділу Армії Крайової (АК), який був у селі, та СС. Поляки думали, що воюють з відділом УПА. Під час бою загинуло як мінімум два есесівця з 14-ї гренадерської дивізії СС, що базувалася в Бродах. У відповідь нацисти відправили 4 поліційні полки СС (500-600 бійців), якими керував німецький капітан. Самі полки начебто складалися з українців. У ніч на 28 лютого зв’язковий АК наказав, щоб самооборона уникнула бою і евакуювалася, а з жителів залишилися лише жінки, діти і старі. Це, на їхню думку, мало врятувати село. 28 лютого 4 полки СС за підтримки селян з навколишніх сіл, сотні УПА «Сіроманці» і поліції з Підгірців оточили село… Тоді було жахливе масове вбивство. Загинули близько 850 осіб. Небагатьом вдалося врятуватися у пивницях і схронах.

За даними українських істориків, село було спалене військами СС за те, що було базою радянських партизанів, та спричиняло до втрат у німців. Українці до трагедії не причетні, і жодних документальних підтверджень такої причетності немає.

Ігор Тимоць

 

Share Button

«Заміна глави Офісу президента – спроба Зеленського відновити контроль над оточенням», – політолог Олексій Розумний

Share Button

Президент Володимир Зеленський звільнив керівника Офісу президента Андрія Богдана, а іншим указом призначив на цю посаду свого помічника Андрія Єрмака. Богдан очолював Офіс з 21 травня 2019-го, від інавгурації глави держави. Так само з травня Єрмак був помічником, який займався зовнішньою політикою в команді президента. Зокрема, підготовкою до переговорів у Нормандському форматі. Про причини ротацій в команді президента та можливі наслідки PolUkr.net поговорив із експертом політико-правових програм Центру Разумкова Олексієм Розумним.

– Навіщо Зеленський замінив на посаді глави Офісу президента Богдана Єрмака?

– Проблема була в Богдані. По-перше, в його бажанні все контролювати. По-друге, в його конфліктності. Усі пам’ятають фотографії, які стали мемами, де Богдан шепче щось на вухо Зеленському.

Богдан від початку грав велику роль в команді президента. Зосередив у своїх руках багато впливу. Водночас часто потрапляв у скандали, мав проблеми з журналістами. Також був конфлікт із мером Києва Віталієм Кличком (у вересні 2019-го Богдан спробував усунути Кличка з посади глави Київської міської державної адміністрації, але йому не вдалося, бо не підтримав президент; можливою причиною називають боротьбу за грошові потоки в столиці. – PolUkr.net).

Богдан став виступати як самостійна політична фігура, що не зовсім відповідає ролі глави Офісу президента. Він брав активну участь у політичних конфліктах. Це призводило, з одного боку, до репутаційних втрат президента. З іншого, настирливе бажання зосередити побільше влади дратувало президента. Одна справа була на початку, коли Зеленський прийшов у вищу українську політику без жодного досвіду і намагався увійти в курс справ. Тоді Богдан був поводирем. Із часом він перестав бути потрібним Зеленському як поводир. Той став обходитись без нього.

– Які цілі переслідує Зеленський в цій ротації кадрів?

– Президент хотів відновити контроль над ситуацією в Офісі. Якщо говорити про поведінку Єрмака, то він доволі обережний. Це видно з його публічних виступів, спілкування з журналістами. Під час брифінгу щодо призначення розповів про принципи роботи Офісу під його керівництвом і свої пріоритети. Також прокоментував питання виборів на окупованому Донбасі і наголосив, що вони відбудуться лише за українським законодавством. Крім того, Єрмак продовжить займатися міжнародною політикою, зокрема – перемовинами з Росією. Єрмак постійно підкреслює лояльність до президента, повторює про орієнтацію на виконання завдань. Очевидь, грає на марнославстві Зеленського, на його бажанні відчувати себе першою особою в державі.

– Яка роль Офісу президента в системі української влади?

– По законодавству, Офіс президента не має жодних серйозних повноважень. Він лише забезпечує виконання функцій глави держави. Працівники не мають офіційних особливих повноважень. З іншого боку, у тій моделі поділу влади, де практично всі повноваження в руках президента, коли в оточенні глави держави приймають вирішальні для країни рішення, Офіс є ключовим центром впливу.

Ця ситуація для України не нова. Якщо пригадати історію президентів від часів Кучми, то мали абсолютно схожі речі з адміністраціями практично кожного глави держави. Теперішня ситуація така ж далека від конституційної, що й попередні. Тому маємо увагу суспільства і мас-медіа до змін в Офісі. За нормальних обставин, це не мало б бути темою для бурхливих суспільних дискусій. Але фактично заміна глави Офісу може свідчити про суттєві зміни в політиці української влади.

– Це паралельний уряд країни?

– Частково. Умовно, так. Протягом місяців Єрмак грав роль тіньового міністра закордонних справ, який вирішує найважливіші зовнішньополітичні питання. Він зустрічався з представниками США в Україні, відігравав ключову роль у відносинах з Росією. Усі найважливіші теми, що мають бути у віданні МЗС, були віддані Єрмакові. Були ситуації, коли главу МЗС Пристайка відправляли на другий план на ключових напрямках зовнішньої політики. Це нездорова ситуація.

– Хто такий Єрмак і що зміниться у внутрішній та зовнішній політиці з його приходом на пост глави Офісу президента?

– Про Єрмака відомо досить небагато. Вчився в Інституті міжнародних відносин університету ім. Шевченка. Спеціалізувався на міжнародному праві. Тривалий час був помічником депутата-регіонала Ельбруса Тадеєва. За президентства Зеленського, відповідав за відносини з Росією. Має певний досвід у політиці. Принаймні, як помічник депутата. З іншого, менш досвідчений у внутрішній політиці, ніж Богдан.

Цікаво, яку частину важелів впливу, які досі мав Богдан, перейдуть комусь іще? Очевидно, Єрмак не зможе все перехопити, бо не має достатньо досвіду. Тож незабаром, мабуть, з’явиться ще одна впливова фігура в оточенні президента, яка гратиме важливу роль у внутрішній політиці.

– Як це може змінити політику України щодо Росії, ЄС?

– Існують побоювання. Єрмак у команді Зеленського відповідав за нормалізацію відносин з Росією, вирішення конфлікту на Донбасі. Якщо пригадати свідчення перед Конгресом повіреного у справах США в Україні Вільяма Тейлора, то Єрмак казав досить неприємні речі, звинувачував експрезидента Порошенка в гибелі українських солдат на Донбасі. Потім сам Єрмак це спростовував. Але навіть, якщо це були непублічні заяви, вони небезпечні. Потенційна загроза національним інтересам. По суті, представник нашої влади звинувачував в російській агресії проти України українську владу. Це непокоїть.

У команді президента Єрмак був зосереджений на вирішенні завдань, які йому делегували, – завершення конфлікту і реінтеграція Донбасу. Об’єктивно це неможливо без певного порозуміння з Росією. Принаймні, зараз. Або ми заморожуємо конфлікт, або шукаємо способів домовитися з Росією. А будь-які домовленості будуть не на користь України, бо Росія готова обговорювати лише варіанти капітуляції. Проблема, що намагаючись бути ефективним, Єрмак може штовхати Україну до миру на неприйнятних для нас російських умовах. Чи буде він гнути таку лінію, коли його повноваження змінилися, коли він відповідає за роботу всього Офісу президента? Побачимо.

– Якось зміняться відносини з ЄС?

– Україна пройшла точку неповернення. Суспільні настрої, положення в конституції, чітко вказують на західний вектор розвитку країни, незалежно від влади в Києві. Не думаю, що в нас можливий розворот в сторону Росії. Наразі немає ніяких передумов говорити про перегляд євроінтеграції, втілення Угоди про асоціацію. Росія може виставляти свої умови, ставити палки в колеса. Але не думаю, що будь-який тверезий український політик піде на зовнішньополітичний розворот – це було б самогубством для нього.

– Наскільки монолітною є команда Зеленського і які там групи впливу?

– Щодо груп впливу, то це питання до журналістів-розслідувачів. Є багато версій і спекуляцій про це. Очевидно, досить багато людей в Офісі президента досі орієнтувалися на Богдана. Чимало осіб потрапили в команду Зеленського завдяки зв’язкам та досвіду Богдана. Можливо, будуть подальші перетасовки в команді Зеленського. Але на брифінгу Єрмак сказав, що не планує проводити жодні кадрові чистки. Побачимо, наскільки це правда.

– Наскільки Зеленський контролює фракцію «Слуга народу» в парламенті? Його фракція провалила голосування в другому читанні по Законопроекту про обіг земель сільгосппризначення.

– Абсолютного контролю немає. Це проявилося значно раніше, на початку роботи нової Ради, під час внесення змін до законодавства, які фактично закріплювали диктат керівництва фракцій над депутатами – вони передбачали позбавлення депутата мандата після виключення з фракції. Депутати провалили голосування. А законопроект тоді надійшов із Офісу президента. Голосування не відбулося, його відклали на невизначений термін і повторно цього питання не піднімали. Очевидно, не було згоди.

Це був чіткий сигнал, що керованість президента фракцією не на 100%. Надалі Зеленський може шукати способів перезавантаження Верховної ради, якщо ситуація для нього буде погіршуватися. Такий варіант обговорюється давно.

Довідка

 

Олексій Розумний – народився 1992-го в Києві. Закінчив історичний факультет Київського національного університету ім. Шевченка. Кандидат політичних наук. У 2015-2016 роках — екскурсовод в Національному музеї історії України у Другій світовій війні. У 2017-2018 роках — молодший науковий співробітник аналітично-інформаційного відділу Національного інституту стратегічних досліджень. З 2018-го— експерт політико-правових програм Центру Разумкова.

 

Share Button

За рік на чверть зросла кількість відмов для в’їзду українців до Польщі

Share Button

На 25% зросла кількість відмов у в’їзді в ЄС на польсько-українському кордоні в 2019-му, порівняно з 2018-им. Основні причини – відсутність достатньої кількості грошей, щонайменше 300 злотих, чи неможливість підтвердити мету поїздки. Постійне зростання кількості відмов у в’їзді може в майбутньому послужити причиною відмови Україні в безвізовому режимі з ЄС. Про це та багато іншого розповіла у Львові виконавча директорка “Європи без бар’єрів” Ірина Сушко, яка разом із польськими колегами з фонду “Стефана Баторія”,презентувала підсумки проекту про українсько-польський кордон “Побудова безпечних і людяних кордонів”.

Ірина Сушко / Фото POLUKR.NET, Андрія Поліковського
Ірина Сушко / Фото POLUKR.NET, Андрія Поліковського

“За 2019-ий загальна кількість відмов українцям у перетині польського кордону склала 58,5 тис. Це на 25% більше, ніж у 2018-му. Головна причина – відсутність необхідних для перетину коштів (щонайменше 300 злотих для перебування до 4 днів або 75 злотих на кожен наступний день з понад цього терміну. – PolUkr.net) та підтвердження мети візиту (квитки на літак, бронювання житла, гроші на покупки. – PolUkr.net). Це тривожний сигнал, бо наш безвіз залежить, зокрема, від кількості таких відмов для в’їзду”, – розповіла Ірина Сушко.

За даними організації “Європа без бар’єрів” за 2019-ий, із посиланням на польську Прикордонну службу, на українсько-польському кордоні у 2018-му відмовили у в’їзді близько 46,2 тис. громадянам України. Двома головними причинами були ті ж – брак документів, що підтверджували б мету поїздки та відсутність достатньої кількості коштів.

Крім цього, серед поширених причин – відсутність чинної візи чи дозволу на проживання (5829), відсутність невикористаних днів у рамках 180-денного періоду (5786), наявність запису щодо особи у Шенгенській інформаційній системі (5995). Також були випадки, що особи намагалися перетнути кордон без чинного документа для подорожі. Наприклад, закордонного паспорта (94).

Share Button

«Українсько-польський кордон – найбільш завантажений сухопутний кордон ЄС», – експертка

Share Button

Аналітичний центр «Європа без бар’єрів», «Форум Ідей» і польський «Фонд Баторія» презентували у Львові підсумки українсько-польського проекту «Побудова безпечних і людяних кордонів» про українсько-польський кордон і життя прикордонних громад. Автори розповіли про статистику перетинів кордону, втілення польського кредиту на 100 млн. євро для розвитку прикордонної інфраструктури та інші проблеми й перспективи розвитку транскордонної співпраці. Прочитати дослідження «Жити біля кордону: громади Шегинь і Угринова» і «Кордон з людським дослідженням» можна тут.

Ірина Сушко / Фото POLUKR.NET, Андрія Поліковського
Ірина Сушко / Фото POLUKR.NET, Андрія Поліковського

Виконавча директорка «Європи без бар’єрів», учасниця урядової Міжвідомчої групи з питань інтегрованого управління кордонами, Ірина Сушко розповіла про деякі висновки з досліджень, в яких брала участь: «Кордон з Польщею – найскладніша ділянка західного кордону України. Місцеві жителі прикордоння сприймають його, в першу чергу, як джерело доходу. Але в них теж багато ідей, як розвивати місцевий туризм, заманити підприємців, посилити контакти між зацікавленими людьми по обидві сторони кордону. Це дало б нові робочі місця та розвиток ближніх містечок і сіл. Щодо корупції на кордоні, то найбільш дієвим може бути максимальна автоматизація контролю. Деякі етапи автоматизації на митниці вже реалізовані за останні роки, як от сканери автівок, але ще більше слід зробити. Ще один корисний крок на майбутнє – збільшення пунктів пропуску зі спільним контролем польських і українських служб. Така практика значно пришвидшує швидкість перетину кордону і перешкоджає корупції. Наразі спільний контроль діє на 3 із 8 автомобільних пунктів пропуску на польсько-українському кордоні: «Угринів-Долгобичув», «Грушів-Будомєж», «Смільниця-Кросьценко».

Також Ірина Сушко назвала деякі цифри статистики: «У 2019-му українці й іноземці наземний кордон України з Польщею перетинали 21,7 млн. разів. Це на 1% більше, ніж 2018-го. Із них майже 90% – українці. У 2019-му на 19% впала кількість перетинів кордону приватними авто – з 5 до 4 млн. Натомість на 4% виріс рух автобусів і на 1% вантажівок. Із 2017-го, відколи діє безвізовий режим з ЄС, ним скористалися понад 4 млн. українців. За 2019-ий загальна кількість відмов українцям у перетині польського кордону – 58,5 тис. Це на 25% більше, ніж у 2018-му. Переважна причина – відсутність необхідних для перетину коштів (щонайменше 300 злотих для перебування до 4 днів або 75 злотих на кожен наступний день з понад цього терміну. – PolUkr.net) та підтвердження мети візиту (квитки на літак, бронювання житла, гроші на покупки. – PolUkr.net). Це тривожний сигнал, бо наш безвіз залежить, зокрема, від кількості таких відмов для в’їзду».

На запитання PolUkr.net щодо того, на якому етапі зараз втілення в життя польського кредиту на 100 млн. євро, призначеного на розвитку пунктів пропуску та інфраструктури польського-українського прикордоння, Ірина Сушко відповіла, що це запитання до українських урядовців, митників, «Укравтодору» та їхніх партнерів із Польщі, які ніяк не можуть домовитися про деталі реалізації проекту. Цей кредит не можуть втілити останні 3 роки

«Кредит нарешті запрацював. – відповіла Ірина Сушкою. – Там було багато нормативних складнощів, перепідписувалися угод та інші юридичні нюанси. Наразі фактична реалізація нарешті почалася. Щодо конкретних інфраструктурних проектів, то візуально помітні результати мають бути до кінця цього року. Ці гроші розраховані на модернізацію 3 пунктів пропуску – «Шегині-Медика», побудова пішохідного переходу на пункті пропуску «Рава-Руська-Гребенне», побудова смуг для авто й автобусів на пункті пропуску «Краковець-Корчова». Крім цього, гроші передбачені на ремонт доріг, що ведуть до пунктів пропуску. Одна з найболючіших проблем українського кордону – відсутність якісних під’їзних шляхів до частини пунктів пропуску «Грушів», «Смільниця», «Рава-Руська» на українській стороні кордону, відсутність рокадних доріг між ними. Також цей кредит буде спрямовано на автоматизацію процесів перетину кордону. Усі роботи будуть виконувати польські підрядники. Від суспільства важливі постійні звернення до української влади щодо того, як реалізовується використання кредиту».

Марта Ярошевич / Фото POLUKR.NET, Андрія Поліковського
Марта Ярошевич / Фото POLUKR.NET, Андрія Поліковського

Еспертка з управління кордонами та міграції «Фонду Баторія», доктор Марта Ярошевич розповіла, як проблеми перетину польсько-українського кордону виглядають із польської сторони: «Останній пункт пропуску на нашому спільному кордоні відкрили 6 років тому. За кордон у нас відповідають прикордонна служба і міністерство фінансів щодо митниці. За утримання пунктів пропуску та інфраструктури відповідає регіональна влада, призначена центром, тобто воєводства. Можливості пропуску нашого спільного кордону обмежена, бо кількість пунктів пропуску майже та сама, що близько 10 років тому, а динаміка перетинів зросла майже вдвічі за цей період. Українсько-польський кордон – найбільш завантажений сухопутний кордон Євросоюзу».

«Найстаріший та найбільш завантажений пункт пропуску «Шегині-Медика». – розповіла експертка Марта Ярошевич. – Там єдиний пішохідний перехід на українсько-польському кордоні. Польська центральна влада більше бачить в цьому кордоні проблеми контрабанди, ніж людський фактор комфорту перетину чи перспективи розвитку бізнесу й туризму. Рішення по кордоні приймають у високих кабінетах без дискусій в суспільстві, із прикордонними громадами. Тож наша організація звертає більше уваги польського суспільства до різних аспектів проблем і перспектив польсько-українського кордону».

Ігор Тимоць

 

Share Button

«У Кремля є три стратегії для Донбасу – конфедерація, федерація і війна різного роду інтенсивності», – експерт Центру Разумкова

Share Button

Помічник президента РФ Владислав Сурков, який відповідав у Кремлі за політику щодо України, йде у відставку, – розповів 25 січня директор російського Центру політичної кон’юнктури Олексій Чеснаков, наближений до Суркова. Він написав у Telegram-каналі, що Сурков прийняв рішення і воно не зміниться. Про це Чеснакову начебто розказав сам Сурков. Чеснаков додав, що відповідний указ з’явиться, коли вирішить Путін. Раніше Чеснаков повідомляв, що Сурков йде з державної служби через зміну курсу Кремля на українському напрямку. За його словами, про причини рішення і плани Сурков повідомить через місяць. Прес-секретар Путіна Пєсков заперечив відставку і заявив, що Сурков залишається помічником президента РФ. Позаштатний експерт Центру Разумкова і автор монографії про «русский мир» та анексію Криму Володимир Головко розповів PolUkr.net, чого очікувати на Донбасі від заміни кремлівських кураторів по окупованих територіях України.

Роль Суркова та Козака в війні на Донбасі

У Кремлі політику щодо України курували дві особи — Владислав Сурков і колишній віце-прем’єр Дмитро Козак. Сурков працює у Кремлі понад 20 років. Тривалий час він був на різних посадах в адміністрації президента РФ. Суркова пов’язують з розстрілами на Майдані, проектом «Новоросія» та створенням і куруванням так званих Л/ДНР.

Уродженець Кіровоградщини Козак був автором «Меморандуму Козака» щодо врегулювання ситуації в Придністров’ї (ПМР) – входження цього регіону Молдови, окупованого Росією, в склад країни на конфедераційній основі з правом вирішувати внутрішню і зовнішню політику Кишенева. Зокрема, відмова Молдови від армії при залишенні російського контингенту в ПМР, відмова від інтеграції в ЄС і НАТО, офіційний статус російської мови тощо. План так і не втілили в життя, хоча до цього було близько. Схожий сценарій щодо окупованих частин Донбасу Москва пропонує Україні. Минулого тижня Путін призначив Козака заступником керівника адміністрації президента. Російське видання «Комерсант» з посиланням на близькі до Кремля джерела, припускає, що Козаку може відійти частина обов’язків Суркова щодо політики кремля в окупованих регіонах Донбасу.

Латвійське російськомовне видання «Медуза», посилаючись на власні джерела в оточенні Суркова пише, що після перемоги Зеленського, Сурков припинив роботу «за українським напрямом». За словами джерела, його команда перестала працювати з українськими лідерами громадської думки, політичними елітами, а також підтримувати проекти з федералізації і дестабілізації України. Також нібито була заморожена робота Кремля щодо «церковного» напряму. Останнім часом усі такого типу ініціативи, за даними видання, виходили від проросійського українського політика і кума Путіна Медведчука, а також від Козака. Як стверджує співрозмовник «Медузи», на виборах в Україні Сурков ставив на Юлію Тимошенко і знехтував можливістю вийти на Зеленського та українського олігарха Ігоря Коломойського. Як пише видання, на окупованих частинах Донбасу, Сурков займався ідеологічно-військовими акціями, а Козак – соціально-економічними. Крім того, там розташовані два армійські корпуси російської армії, діють ФБС і ГРУ Росії. Відтак на цих територіях часто відбувають хаотичні дії через множинність сил, які приймають рішення.

Про наслідки для ситуації сході України від ротацій у Кремлі PolUkr.net поговорив із позаштатним експертом із зовнішньополітичних питань Центру Разумкова, автором монографії про «русский мир» Володимиром Головком.

Володимир Головко / Фото з фейсбук-сторінки Володимира Головка
Володимир Головко / Фото з фейсбук-сторінки Володимира Головка

– Що відбувається з відставкою помічника президента Росії Cуркова?

– Прес-секретар Путіна Пєсков двічі заявляв, що указу президента про відставку немає. Тож Сурков надалі виконує роботу. Є ротації в адміністрації президента РФ, перегляд сфер відповідальності. У топ-структурі режиму Путіна – період турбулентності. Відбувається боротьба за владу, потоки грошей, реальні повноваження. Сурков теж пробує вплинути на Путіна в боротьбі за повноваження в рамках гризні бульдогів під килимом.

– Це пов’язано з конституційними змінами, які ініціював Путін?

– Так. Козак перейшов працювати з уряду в адміністрацію президента РФ і йому передали роботу на просторах СНД. Зокрема, політику Кремля щодо України. Якщо раніше він займався цим із уряду – економічними аспектами роботи з Кримом, ОРДЛО, Придністров’ям, то тепер з адміністрації президента. Тож водночас дві особи відповідають за ту ж роботу – Сурков і Козак. Якщо раніше вони були в різних структурах – Сурков в адміністрації президента, а Козак в уряді, то тепер в одній. Тому Сурков написав заяву про відставку. Вони мають різні підходи щодо вирішення проблем.

Сурков – кризовий менеджер. Його завдання створювати кризи. Козак навпаки – антикризовий менеджер, який вирішує проблемні ситуації. Якщо є проблеми, то Козак намагається вирішити їх тихим і неконфліктним шляхом. Зокрема, була ситуація 2015-2016 років, коли виникли непорозуміння між кримською владою і центральним урядом в Москві. Козак посадив сторони за стіл переговорів, дотиснув, щоб стабілізувати ситуацію – у Криму почали втілювати інфраструктурні проекти, а кошти доходити з російського федерального бюджету в Крим. Раніше вони були заблоковані.

Другий «кейс» – Молдова. Він провів гру в кілька ходів, скинув режим місцевого олігарха Плахотнюка. Спочатку привів проросійських соціалістів до влади, ручного президента Ігоря Додона, а потім скинув проєвропейський уряд та повернув в країну перманентну кризу. Тож вона далі нікуди не рухається. В цій грі він навіть не довів ситуації до критики зі сторони ЄС чи США.

Якщо повернутися до Донбасу, то досі функція Козака там була знизити для Москви економічний тягар від окупації регіону. Козак не звертався до тамтешньої військової складової. Його завданням було максимально підвищити самоокупність. Він намагається якось підтримувати малий і середній бізнес там, наскільки можливо, полегшити систему стягування податків.

Сурков натомість відповідав на Донбасі за провокації і силові акції. Щоб Донбас був максимально кровоточивою раною на тілі України, створював для Києва щонайболючіші проблеми. Козак був тиловиком, а Сурков – агресором.

– Чи зміниться щось на Донбасі, якщо Козак буде курувати окуповані райони Донецької та Луганської областей?

– Будемо сподіватися, що може призвести до зменшення бойових зіткнень. Будь-яка ескалація конфлікту – додаткові ресурси, тягар для Росії. Проте не думаю, що принципово ситуація може змінитися. Наразі навіть не ясно, чи Сурков пішов у відставку. Перші наслідки зможемо побачити лише у разі нової Нормандської зустрічі навесні та за її підсумками в квітні. Зараз не був би надто оптимістичним чи песимістичним щодо зміни ситуації на Донбасі.

Путіну протягом найближчого року треба не допускати надмірної ескалації на сході України, щоб трансформація влади була успішною. Судячи по заявам, навіть російська еліта не до кінця розуміє, що відбувається в системі передачі влади в Росії. За цих умов суттєва ескалація конфлікту – Путіну не потрібна. Тож для нас певним чином виникає «вікно можливостей».

Не варто забувати, що стратегія і Путіна, і Суркова, і Козака незмінна – Донбас має залишатися інструментом впливу на Україну. Якщо для Суркова це було через військові ескалації, то для Козака через м’якшу силу – економічні, політичні чи дипломатичні інструменти. Мабуть, він буде створювати умови політичного хаосу схожі на ті, що були у Молдові. Щоб сформувати Донбас, який активно не воює, але, все рівно, не дає Україні рухатися в ЄС чи НАТО. Врешті, до кривавих дій в будь-який момент можна повернутися.

Володимир Головко / Фото з фейсбук-сторінки Володимира Головка
Володимир Головко / Фото з фейсбук-сторінки Володимира Головка

– Ціль Путіна запхати Донбас в тіло України на російських умовах, щоб ми не могли нікуди рухатися?

– На прикладі Молдови і Грузії є кілька сценарії. Є молдовський регіон Гагаузія, який є під конституційним контролем Молдови, але гагаузи мають право виходу зі складу Молдови в разі неправильного, з точки зору Гагаузії, зовнішнього курсу Кишинева. Є Придністров’я – не підконтрольний Молдові регіон, але війни немає, навіть спортсмени виступають під одним прапором. Це друга модель. Третя – окуповані росіянами грузинські регіони Південна Осетія та Абхазія, з якими дуже важко вести діалог, бо є свіжа кров ескалації 2008-го.

Позиція Суркова – зробити на Донбасі Абхазію чи Південну Осетію. Він, до речі, був помічником президента РФ по цих грузинських регіонах. Позиція Козака – придністровський чи гагаузький сценарії. А це вже предмет для переговорів із Києвом. Козак займався багато років Придністров’ям.

За задумом Козака, Київ не буде контролювати ОРДЛО, але Москва весь час пробуватиме загнати окуповані регіони в Україну на російських умовах. Якщо підсумувати, то є три стратегії – конфедерація на зразок ПМР, федерація на зразок Гагаузії або війна різного роду інтенсивності на зразок Південної Осетії.

– За що українці мають запам’ятати Суркова?

– Коли Суркова викинули з уряду в 2013-му, то він намагався повернутися у вищі ешелони влади. Щоб досягти цього, загострив і довів до кривавої ескалації ситуацію на Донбасі, відносини між Росією і Україною. Це не виключає  відповідальності інших, відповідальних за розстріли на Майдані, війну на сході України та анексію Криму – Путіна, експрем’єра Медведєва, міністра оборони Шойгу, секретаря Ради безпеки РФ Патрушева. В усіх цих людей українська кров на руках, але саме Сурков створив кризу своїми руками. Він точно в першій десятці винних.

Якщо Суркова звільнять, то Києву нічого не заважає оголосити його в розшук як міжнародного злочинця. Досі він був контактною особою, зустрічався з колишнім спеціальним представником Державного департаменту США в Україні Волкером. Від Суркова частково залежала ситуація на Донбасі. Якщо він піде з посади і не займе високого поста, то в України немає перешкод, чому не оголосити його в розшук.

Мене здивувало, що в грудні 2019-го до Брюсселя їздив російський терорист Захар Прилєпін, який виступав з лекціями, розповідав про свої книги. Ця особа не приховувала, що зі зброєю в руках вбивала українців, проте досі чомусь не оголошена Україною в розшук. Це недогляд наших відповідальних структур. Слід було робити це, коли він ще командував незаконними збройними формуваннями на Донбасі. Це робота РНБО, яка має координувати роботу відповідних спецслужб. Маю питання до роботи системи, а не конкретно до президента Порошенка чи Зеленського.

Зараз це може виглядати недоречно на фоні порозуміння з Москвою, якого намагається досягти команда Зеленського. Але щодо таких осіб як Прилєпін, це треба було робити зразу, як тільки він появився на Донбасі, на російських пропагандистських каналах. Якщо хочемо ефективно протистояти російській інформаційній агресії в світі, то Україна таким чином може переконувати західну Європу, що певні російські діячі – терористи. Можемо доносити таким чином до світу правду. Щоб такі люди як Прилєпін боялися їхати за межі Росії. Це нічого не коштуватиме Україні. Ми просто закриваємо таким особа виїзд із РФ, робимо їх життя складнішим за те зло, що вони чинили.

– Якщо повернутися до Козака, то з його вірогідним приходом в Кремль замість Суркова може бути зменшена кількості смертей на Донбасі?

– Так, в принципі, на це можна розраховувати. Якщо наша гіпотеза справдиться, то буде зміна курсу Кремля з умовного осетинського на придністровський сценарій, на замороження конфлікту, без постійних смертей.

– Якщо порівнювати Зеленського і Порошенка, кому успішніше вдається вирішити проблему війни на Донбасі та встановлення там миру?

– Порівнювати неможливо, бо кожна команда в різний час переслідувала різні цілі. Для Порошенка порядок денний 2014-2015 років був зовсім іншим, ніж для Зеленського 2019-2020 років. Для Порошенка тоді було завдання зупинити агресію і він з цим впорався. Можемо гадати, наскільки ефективно, чи робив правильні кроки, навіщо підписував Мінські угоди, які підтвердив Зеленський.

Порошенко за п’ять років назбирав кривавого досвіду. У нової команди його менше, і до того ж немає експертів, щоб пояснили ситуацію, підказати можливі шляхи вирішення складних завдань. Зеленський пробує завершити криваву фазу війни. Але часто робить це хаотично і невміло.

Президенту України вдалося досягати обмінів полоненими – позитив, бо Путін, в принципі, не хотів повертати Порошенку українських бранців. Діалог Києва з Москвою створює передумови, щоб було менше смертей на лінії фронту. Однак наразі бої на Донбасі не припиняються. У січні наші втрати були навіть більші, ніж у попередні місяці. Це може бути випробування зі сторони Кремля для Зе-команди.

Зараз є паростки для врегулювання проблеми вирішення гарячої фази війни, але вони дуже слабкі. Тому ні зради, ні перемоги. Ситуація залишається складною, війна триватиме. Президент буде старатися її вирішити, як вміє. Буде вчитися на помилках. Ситуація на Донбасі до квітня залишиться приблизно такою ж як зараз. Потім може бути нова зустріч в Нормандському форматі.

Довідка

 

Володимир Головко – народився у 1975-му в Дніпрі. Закінчив історичний факультет Дніпропетровського національного університету. Кандидат історичних наук. Стажувався на факультеті соціальних наук Карлового університету в Празі та в бізнес-школі «Міжнародного інституту менеджменту» в Києві.

У 1998–2002 роках працював в Національному інституті стратегічних досліджень. Із 2000-го й досі є керівником Центру політичного аналізу. Із 2002-го й досі ї старшим науковим співробітником Інституту історії України НАНУ. У 2013–2018 роках — виконавчий директор медіа-холдингу Co-op Media. Автор монографій «Українські фінансово-промислові групи в модернізаційних процесах 1991–2009 років», «Олігархи з міста троянд. Становлення і розвиток великого капіталу Донбасу (1991–2014 роки)», «Окупація Криму: «Русский мир» проти України», «Владу створюють. Політична біографія Леоніда Кучми».

Share Button

Скільки заробляють українські та польські урядовці?

Share Button

Середня зарплата польських топ-урядовців в 1,75 разів вища, ніж в їхніх українських колег, а середня зарплата в Польщі більше, ніж утричі вища, ніж в Україні

У середині січня в українському суспільстві розгорілися дискусії щодо того, якими мають бути зарплати вищих державних чиновників. Причиною стали декларації очільників міністерства культури, які задекларували за грудень разом близько 2 млн. грн. заробітку – від близько 100 до понад 400 тис. грн. у кожного міністра і заступника в мінкульті. Потім міністр культури Володимир Бородянський пояснив, що така зарплата відповідає медіані винагород топ-менеджерів у комерційних компаніях в країні, тож професіонали потребують відповідної винагороди, щоб працювати на таких відповідальних державних посадах. Згодом уряд оприлюднив зарплати всіх міністрів. Виявилося, весь уряд отримує суттєво вищі винагороди, ніж попередники з уряду Володимира Гройсмана. Тоді прем’єр Олексій Гончарук пояснив, що раніше урядовці отримували навіть більше, просто брали хабарами і «відкатами», а тепер не беруть, бо високі зарплати – один із запобіжників від корупції. Також він пояснив, що високі заробітки у грудні – наслідок виплат премій і надбавок за кілька останніх місяців 2019-го. PolUkr.net порахував винагороди очільників українського і польського урядів на фоні середніх зарплат, і виявилося, що середня зарплата польських урядовців в 1,75 разів вища, ніж в їхніх українських колег, а середня зарплата по країні в Польщі більше, ніж втричі вища, ніж в Україні.

Скільки заробляють українські та польські урядовці?

Усі розрахунки, зроблені PolUkr.net, – без вирахування податків, тобто на руки в обох країнах всі отримують менше. Дані щодо зарплат українських урядовців взяті з сайту українського уряду.

Інфографіка PolUkr.net щодо зарплат українських та польських урядовців
Інфографіка PolUkr.net щодо зарплат українських та польських урядовців

Зарплата в українському уряді в 2019 році коливалася від 1333 дол. до 4119 дол. Середня зарплата міністра була 2364 дол.

Щодо зарплат польських урядовців, то всі зарплати та премії з 2002-го регламентує розпорядження президента Польщі. Вони прив’язані до “базової ставки” по країні. Доплата за стаж на державній службі від 5% до 20%. На 2019 рік “базова ставка” для державних службовців складала 1 916,94 злотих (456 дол.).

Згідно з указом польського президента від 25 січня 2002-го, глава уряду має право на 6,2 “базові ставки” (11 885 злотих або 3110 дол.) та премію в розмірі не більше 2 “базових ставок”. Це в сумі 15 718 злотих або 4108 дол. Із урахуванням максимальної вислуги років, прем’єр Польщі може заробити не більше 18 861 злотих (4930 дол.), а з мінімальною вислугою років 16 505 злотих (4314 дол.). Тобто місячний заробіток глави польського уряду може коливатися в межах 3110-4930 дол. Середня зарплата глави уряду – 4130 дол. Це приблизно 1,6 зарплати українського глави уряду.

Міністр польського уряду може розраховувати 5,6 “базові ставки” (10 735 злотих або 2809 дол.) та 1,5 “базові ставки” премії. Це в сумі 13 610 злотих (3557 дол.). А з урахуванням стажу на державній службі – від 14 290 злотих (3736 дол.) до 16 382 злотих (4283 дол.). Тобто місячний заробіток польського міністра може коливатися в межах 2809-4283 дол. Теоретична середня зарплата польського міністра – 3546 дол. На практиці дещо вища.

Для інфографіки PolUkr.net взяв останні заяви про зарплати польських урядовців на середину листопада 2019-го. Після чергових парламентських виборів у Польщі 13 жовтня минулого року прем’єр Матеуш Моравецький 15 листопада сформував другий уряд. Деякі міністри були з першого уряду, але більшість – нові, тож можемо говорити лише про заробітки частини членів уряду. Нам відомі дані про зарплату 10 із 23 міністрів у 2019-му. Даних по главі уряду та решті міністрів за 2019-ий немає.

В середньому вийшло, що польський міністр заробляє 4130 дол. на місяць.

Скільки заробляють пересічні поляки та українці?

Мінімальна зарплата в Україні – 4723 грн. (191 дол.), у Польщі – 2600 злотих (680 дол.). Середня зарплата в листопаді 2019-го в Україні була 10679 грн (439 дол.), а в Польщі 5229 злотих (1366 дол.). Різниця по середній зарплаті – 3,1 рази.

ВВП на душу населення в 2019-му, за попереднім прогнозом МВФ, 3592 дол. в Україні, 14902 дол. в Польщі. Середній приріст ВВП за перші три квартали 2019-го в Україні – 3,7%, у Польщі – 4,4%.

Тож середня зарплата польського урядовця приблизно в 1,75 разів вища, ніж в українського. У минулому році вона була 2467 дол. в Україні та 4130 дол. в Польщі. А різниця в середній зарплаті громадян двох країн різниться більше, ніж втричі.

Ігор Тимоць

 

Share Button

Міністерство культури Польщі обіцяє захист могили у Монастирі

Share Button

Міністерство культури та національної спадщини Польщі засуджує вандалізм в Монастирі та працює над внесенням цього місця пам’яті в реєстр військових поховань, що гарантує йому державний захист. Про це в міністерстві відповіли у відповідь на звернення PolUkr.net. Таблиця на могилі упівцям в селі Монастир була знищена в 2015-му, а хрест розфарбований в червоно-білі барви. Хрест відчистили, а таблиця так і залишалася розтрощеною. Відтоді польська влада відмовлялася її відновити чи дозволити відновити. У листопаді 2019-го польські активісти пов’язали на могилі й деревах довкола могили українські вишиті рушники. Під час різдвяних свят невідомо-хто скинув розбиту таблицю і рушники в яму біля могили. Ці дії засудило польське і українське МЗС. Вандалізм відбувся напередодні візиту українського президента Зеленського, який візьме участь у заходах з нагоди звільнення нацистського концтабору «Аушвіц-Біркенау» в Польщі 27 січня.

«Міністерство культури звернулося до підкарпатського воєводи, щоб внести могилу в Монастирі до реєстру військових могил»

“Міністерство культури і національної спадщини засуджує акти знищення місць пам’ять – могил і військових цвинтарів, а також будь-які інші акти вандалізму. Це також стосується дій, що відбулися в Монастирі. Тим паче, що в справі цього об’єкту за зверненням міністра культури воєвода Підкарпатського воєводства розглядає справу щодо включення могили до реєстру військових могил і цвинтарів, що передбачає захист зі сторони держави. Крім того, у цій справі поінформовані відповідні (правоохоронні) органи, які займаються з’ясуванням деталей”, – йдеться у відповіді.

Голова Об'єднання українців у Польщі Петро Тима / Фото Ігоря Тимоця
Голова Об’єднання українців у Польщі Петро Тима / Фото Ігоря Тимоця

На початку листопада 2019-го голова Об’єднання українців у Польщі Петро Тима розповідав PolUkr.net, що відновленню могили в Монастирі заважає те, що її польські чиновники не хочуть вносити у список військових могил. Причина в тому, що, на думку Інституту національної пам’яті Польщі (ІНП), в могилі поховані члени УПА, – організації, винної у вбивствах поляків, тому вносити її у реєстр військових не можна. А відтак не можна розраховувати на її відновлення і захист зі сторони держави.

“Після вандалізму 2015-го український посол у Польщі Андрій Дещиця звернувся до замісника міністра культури Польщі Ярослава Селліна. Він просив відновити меморіал в Монастирі, який законно встановили в 2000-му. В уряді відповіли, що звернуться до Підкарпатського воєводи, бо за це відповідає місцева влада. Воєвода відповів, що відновити могилу неможливо, бо вона не вписана в реєстр військових. Позаяк вона поза реєстром, то не підлягає охороні держави. Тож влада не має зобов’язань її відновлювати. Водночас історик польського ІНП з Ряшева Томаш Береза заявив, що там поховані люди, які вчинили злочини проти поляків, тож могилу не можна внести у реєстр. Згодом міністр Селлін заявив, що в Польщі жодна форма возвеличення УПА – неможлива. На заперечення, що возвеличення на могилі немає, він відповів, що слова “Загинули в боротьбі за Україну” – форма возвеличення”, – сказав у листопаді Петро Тима.

Вандалізм в Монастирі в часі різдвяних свят

Вандалізм в Монастирі виявила особа, яка була там в часі різдвяних свят, і надіслала фото Об’єднанню українців у Польщі. Невідомі зняли таблицю і кинули її у яму. Те саме зробили з вишитими рушниками.

Могилу в Монастирі встановили законно, за підсумками діалогу польської Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва, представників Об’єднання українців у Польщі та Всесвітнього об’єднання солдатів Армії крайової. На могилі є напис: “Загинули в боротьбі за Україну”, затверджений покійним секретарем Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва Анджеєм Пшевозніком. На таблиці були лише імена, прізвища, і дати життя покійних, без військових звань чи символіки. Таблиця була присвячена 62-ом місцевим жителям і членам УПА з навколішніх сіл, які загинули в боях із НКВД у лісах довкола 2–3 березня 1945 року.

Вандалізм в Монастирі – один із близько 15 схожих актів, що відбулися у Польщі з 2014-го. Після початку російської агресії в Криму та на Донбасі посилилася російська пропаганда, спрямована на розпалювання українсько-польської ворожнечі, і провокації в Польщі та Україні. Були осквернені, навіть деякі по кілька разів, вісім українських місць пам’яті в Польщі – хрести і могили.

Попри те, що від часу деяких актів вандалізму минуло шість років, влада Польщі, міністерство культури, ІНП та будь-які інші органи, відповідальні за захист місць пам’яті, не відновлювали сплюндрованих пам’яток і досі не знайшли нікого винного. У листопаді 2019-го польські активісти встановили хрест на місці, де знищено у 2016-му пам’ятник на могилі мирних українців і воїнів УПА на сільському цвинтарі у селі Верхраті, неподалік Монастиря. І це вперше зараз за шість років лунає засудження такого акту вандалізму від офіційних польських органів.

Польсько-російська суперечка про історію 

Із кінця грудня між Росією і Польщею розгорнулася суперечка у публічній площині щодо історичних питань. Президент Росії Путін та інші російські вищі чиновники кілька разів заявили, що СРСР і нацистська Німеччина не розпочали спільно нападом на Польщу ІІ світову війну. У Кремлі вважають, що, навпаки, це Польща була агресором, окупувавши частину Чехословаччини після Мюнхенської угоди 1938 року. Саме ця угода, на думку Путіна, а не пакт Молотова-Ріббентропа, і стала причиною війни. Також Москва вважає, що Червона армія не окупувала Польщу в 1939 році, а просто ввела війська на територію, де вже не контролювала ситуацію.

У Польщі засудили ці заяви, назвавши їх пропагандою сталінської епохи, та викликали через це до МЗС посла Росії в Польщі. У Варшаві кажуть, що дії Червоної армії на початку війни були агресією проти незалежної держави, а визволення з-під німецької окупації принесло подальше комуністичне поневолення Польщі.

Президент Польщі Анджей Дуда відмовився їхати до Ізраїлю 23-24 січня на форум Голокосту, бо передбачалося, що Путін матиме там слово, і може заявити, що Польща співучасна у знищенні євреїв під час ІІ світової війни, а польський президент не матиме права виступу і змоги заперечити ці слова. Тож це могло виглядати як згода Варшави з російською історичною пропагандою. До речі, український лідер Зеленський до Ізраїлю полетить.

У Польщі також створили кризовий штаб через наближення форуму Голокосту, щоб оперативно реагувати на історичні провокації російського керівництва. Штаб комунікаційних експертів та істориків має швидко відповідати на брехливі заяви Путіна. Водночас канцелярія польського прем’єра Матеуша Моравецького підготувала серію платних статей в американських та ізраїльських газетах, щоб показати польську версію на історичні події.

Перед цим 9 січня Сейм Польщі ухвалив резолюцію «проти маніпуляцій та перебріхування історії політиками РФ», щоб протистояти дискредитації країни.

Водночас на сторону Польщі стала Єврокомісія, яка висловилася проти «руйнування Путіним історичних фактів» щодо причин початку ІІ світової війни.

Ігор Тимоць

 

Share Button

Путін змінює Конституцію, щоб залишитися пожиттєвим правителем

Share Button

Експерти розповіли PolUkr.net, що означають конституційні зміни в Росії, та які це може мати наслідки для світу та України

 

Президент Росії Володимир Путін під час щорічного звернення до Федеральних зборів (верхня палата парламенту) 15 січня запропонував чи не найбільшу за 20 років свого правління кадрову ротацію і конституційні зміни. Того ж дня він прийняв відставку прем’єра Дмитра Медведєва, а наступного дня Дума (нижня палата) проголосувала за кандидатуру нового глави уряду, яку подав Путін. Ним став глава Федеральної податкової служби Михайло Мішустін. Для Медведєва глава Кремля натомість запропонував спеціально створену посаду – заступника голови Ради безпеки. Головою Ради безпеки є сам Путін. 

Співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник розповів PolUkr.net, що конституційні ініціативи Путіна мають єдину мету – зберегти його владу, а відмова від верховенства міжнародного права позбавлятиме Україну засобі тиску на Росію. Директор Інституту світової політики Євген Магда теж вважає, що таким чином Путін хоче втримати владу після завершення президентського терміну в 2024-му. А дипломат Констянтин Єлісєєв розповів, що через відмову від верховенства міжнародного права, глава Кремля підважує архітектуру світової безпеки, що небезпечно, бо може спонукати до схожих дій інші країни.

“Заміна уряду в Росії – білий шум для відвернення уваги”, – експерт Олексій Мельник 

Співдиректор програм зовнішньої політики та міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник розповів, що конституційна реформа Путіна спрямована на збереження влади, заміна уряду має відволікти увагу, а відмова росіян від верховенства міжнародного права позбавлятиме Україну інструментів тиску на Росію.

“Усі рішення, які зараз чи раніше ініціював Путін, спрямовані до головної цілі – довічного збереження влади. Усе решта опосередковані кроки. – каже Олексій Мельник. – Вони лише провадять до головної цілі, забезпечують належний рівень управління системою, стабільність режиму. У цьому сенсі зміна уряду – спокуслива тема для російських аналітиків і коментаторів. Російський інформаційний простір переповнений зараз аналізом цих дій. Але це лише білий шум, який, по суті, нічого не змінює. Тільки відвертає увагу від головної цілі”.

“Щодо відмови Росії від верховенства міжнародного права, це тактичний маневр. Москва досі виконувала більшість вироків Європейського суду з прав людини. Очевидно, цією ініціативою Путін хоче ще більше ізолювати РФ, щоб створити комфортніший для себе авторитарний режим. Відмова від міжнародних зобов’язань, які для Кремля незручні, продовжуватиме шлях до самоізоляції. Це позбавлятиме нас інструментів тиску на Росію в ситуаціях порушення Москвою міжнародного права”.

“Путін хоче стати російським “єлбаси”, – Євген Магда

Директор Інституту світової політики Євген Магда пояснив, що Путін хоче стати національним лідером, зберігши фактичні повноваження глави держави, а натомість зробити пост президента формальним і передати його наступнику.

“Маємо справу з процесом “транзиту влади”. Путін хоче стати “єлбаси” (“лідер нації” в Казахстані, цей пост отримав експрезидент Нурсултан Назарбаєв після відставки з поста президента; Назарбаєв очолював країну з 1990-го по 2019-ий. – PolUkr.net). Тобто Путін хоче стати лідером нації. Глава Кремля публічно обіцяв не балотуватися після 2024-го, тобто після завершення теперішнього президентського терміну. Не дотримуватися обіцянки йому не личить. А відпустити владу в сучасній Росії він не може”, – каже Євген Магда.

“Тому Путін пропонує зміни до Конституції. – каже експерт. – Вірогідно, він стане главою Державної ради. Формально не буде президентом, але керуватиме всіма процесами. У російській літературі є термін “дядька” – це вихователь, який стоїть над усіма. Для себе Путін бачить таку роль. Весь процес “транзиту влади” буде достатньо керованим і глава Кремля фактично втримуватиме владу в своїх руках, хоча формально передасть комусь іншому. Можливо, Медведєву. Путін змінив уряд, щоб показати, що вся влада залишається в його руках, і він може будь-якої миті перебудувати структуру владної вертикалі, як захоче”.

Також експерт вважає, що для України відмова Росії від верховенства міжнародного права мало-що змінює, бо Москва давно нехтує цим правом. Воно не зупинило її від анексії Криму, війни на Донбасі чи порушення норм міжнародного гуманітарного права під час боїв на сході України.

“Пропозиція відмови від верховенства міжнародного права не має для України особливого значення. – каже Євген Магда. – Російські військові й зараз не дотримуються міжнародного гуманітарного права, РФ анексувала Крим, попри всі міжнародні зобов’язання. Очікувати, що після ухвалення змін до Конституції, почнеться військова інтервенція росіян чи інші страшні речі не варто. Дотримання чи недотримання міжнародного права, на жаль, не захищає нас від руйнівного впливу російської зброї. Таким чином Кремль лише показує, що чхав на всю світову спільноту, демонструє свою псевдоунікальність, уявний статус наддержави”.

“Росія підважує архітектуру світової безпеки”, – дипломат Констянтин Єлісєєв

Натомість український дипломат, заступник міністра закордонних справ (2007—2010 роки), представник України при ЄС (2010—2015 роки) і заступник глави Адміністрації президента (2015-2019 роки) Костянтин Єлісєєв вважає, що Росія підважує архітектуру світової безпеки, і Україна та світова спільнота повинні це засудити.

“Конституційними змінами Путін хоче гарантувати собі збереження влади після 2024-го. Прагне перетворитися на вічного царя. Те, що робить Росія негативно позначиться на країнах світу. Зокрема, на Україні. Адже заперечення верховенства міжнародного права порушує архітектуру світової безпеки, світовий порядок. Україна мала б активно проаналізувати ці виклики, а українське МЗС мало б піднімати ці питання на міжнародних майданчиках. Маємо перешкоджати росіянам паплюжити міжнародні норми. Щоб вони за це отримали якнайбільше покарання. Щоб Росії було дедалі важче грати активну роль в регіоні”, – каже Єлісєєв.

“Росія прагне переглянути міжнародні правила гри і встановити новий світовий порядок. – продовжує дипломат. – Це суперечить базовим цивілізованим нормам, які утвердилися в світі після ІІ світової війни. Кремль хоче скасувати примат міжнародного права над внутрішнім. Це порушує всі міжнародні зобов’язання, які Москва брала на себе, коли ставала членом міжнародних організацій, починаючи з Ради Європи і завершуючи ОБСЄ. Усі провідні міжнародні організації мають ретельно вивчити ці заяви та відповідно на них реагувати, засудити такі ініціативи. Особливо має зреагувати Велика сімка, щоб Росія не поширювала свої ініціативи у світі. Це абсолютно неприйнятно і підважує безпеку в світі”.

Конституційні ініціативи Путіна – більше влади парламенту і заборона чиновникам на іноземне громадянство

Президент Росії під час звернення до Федеральних зборів запропонував встановити пріоритет російської Конституції над міжнародним правом. Частину повноважень президента він пропонує передати парламенту. Зокрема, Дума, згідно з поправками, може отримати право затверджувати уряд замість президента. Вищі посадові особи і судді не зможуть мати подвійного громадянства чи дозволу на проживання в іншій країні.

На думку Путіна, ще більш жорсткими мають бути вимоги до президента Росії. Глава держави має проживати на території Росії не менше 25 років (зараз 10 років) і не мати тепер чи в минулому іншого громадянства.

Путін заявив, що згоден з чинним положенням Конституції, що одна особа не може займати пост президента більше двох термінів поспіль, але не вважає це питання принциповим. Ще в грудні він пропонував забрати з Конституції слово “поспіль”. За чинними законами, глава Кремля не може балотуватися на третій чи наступні президентські терміни.

Усі ці питання Путін запропонував винести на всеросійське обговорення. Глава Росії заявив, що запропоновані поправки можуть бути прийняті парламентом, але він вважає за необхідне “запитати думки народу”. Прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков пояснив, що плебісцит щодо змін до Конституції матиме консультаційний характер.

“Президент говорив про речі, які не стосуються основних статей Конституції. Тож йдеться не про референдум. Проте це досить серйозна реформа і президент вважає за доцільне порадитися з громадянами. Йдеться про голосування. Терміни і порядок його проведення визначать окремим указом”, – заявив Пєсков.

Ігор Тимоць

 

Share Button

«Говорити про геноцид, вчинений українцями проти поляків – некоректно», – глава УІНП Антон Дробович

Share Button

Новим главою Українського інституту національної пам’яті (УІНП) з 17 грудня є Антон Дробович. На пресконференції після обрання він розповів про цілі та пріоритети Інституту під його керівництвом. PolUkr.net поспілкувався з ним про складні теми українсько-польської історії, ОУН, УПА, Волинську трагедію, перспективи діалогу на історичні теми з польською стороною, старі й нові проекти співпраці.

– Яка ваша позиція щодо складних тем спільної польсько-української історії – діяльності ОУН, УПА та Волинської трагедії?

– Усі такі сторінки історії повинні базуватися на двох фундаментальних речах. По-перше, на повазі до людської гідності та прав людини. Якщо люди загинули чи їх вбили, то вони мають бути похованим. Не може бути, щоб на могилах росли бур’яни. По-друге, історична правда. Якщо є залізобетонні історичні факти, що в певному місці лежать загиблі внаслідок певних дій, то це має бути чітко написано. Якщо йдеться про меморіал, який слід відновити, то слід поруч дати інформаційний матеріал, який розповість, що за монумент і кому? Робити це можна лише в легальний спосіб. Правда має бути сказаною вголос. Інакше буде шлях в нікуди та ризик повторення історичної драми.

Із 2000 року існував законний український пам’ятник на могилі воїнам УПА в польському селі Монастир. У 2015-му його знищили вандали. Винуватців досі не впіймано і не засуджено. На прохання української громади в Польщі відновити його – відмова, бо за 15 років існування пам’ятку не внесли в список військових поховань. Історик польського ІНП з Ряшева Томаш Береза заявив, що поховані в Монастирі особи вчинили злочини проти поляків, тому могилу не можна внести у реєстр і відновити. Як плануєте вирішувати такі суперечки?

– Усе має робитися законно, згідно людської гідності та історичної правди. Відповідно, хотів би сам поговорити з польською стороною, і за результатами діалогу щось коментувати. Із нового року маю заплановані зустрічі з польським ІНП і послом Польщі в Україні. Не думаю, що хтось в Польщі на офіційному рівні може виступати проти вшанування прав людини та людської гідності.

По-друге, якщо, на думку частини польського суспільства, у Польщі не має бути поховань осіб, які вчиняли у минулому злочини проти польського населення, то такі речі повинні мати історичні підґрунтя. Якщо є факти, що ця група осіб, похованих на цьому місці, когось вбивала чи робила інші злочини, то це можна розмістити як інформаційний матеріал біля поховання. Має бути теж пояснено, що щодо цих осіб існує погляд, що вони чинили злочини, а також що, можливо, є інший погляд.

Той самий підхід має бути в Україні. Якщо віднайдуть поховання чи могили поляків, щодо яких є науково доведено, що вони брали участь в акціях проти українського населення, то мають бути відповідні інформаційні стенди. Це був би ідеальний вихід.

У будь-якому випадку слід вшанувати людську гідність та пам’ять про людей, які покояться. І написати, що в цьому місці покояться такі-то люди, їх імена, національність, дата і обставини смерті. Маємо разом із поляками працювати над формулюваннями, якщо це стосується сторінок історії обох народів. Щоб усе було цивілізовано, відповідало людській гідності та історичній правді.

– Маєте на увазі, слід позбутися тоталітарної практики колективної відповідальності. Наприклад, не вся ОУН, УПА, Армія крайова чи не всі Селянські батальйони винні, а називати тільки конкретних виконавців та їх вчинки?

– Якщо можемо назвати конкретні імена і прізвища винуватців певних дій, то одна історія. Я абсолютно проти загальних мазків, колективної відповідальності. Не можна казати, що українці не люблять поляків чи навпаки. Чи що українці або поляки – злочинці. Це широкі мазки, неправда. Таких речей не можна узагальнювати.

– Польща в резолюції від 2016 року вважає події на Волині та в східній Галичині в середині 1940-х – «геноцидом проти населення Другої Речі Посполитої, вчиненим українськими націоналістами». Ваш попередник В’ятрович називав ці події українсько-польською війною. Яка ваша оцінка?

– Слід розглядати кожен випадок нападу і насильства щодо мирних громадян окремо. Якщо є докази, що населений пункт був знищений певним загоном певної формації, тобто це був військовий злочин, то, по факту, слід засудити. Також є градація злочинів – вбивства з ціллю наживи, військові злочини, етнічні чистки, геноцидні практики чи геноцид.

Говорити про геноцид, вчинений українцями проти поляків, – некоректно. Від такого узагальнення немає користі ні полякам, ні українцям. У цих питаннях слід розбиратися по кожному окремому акту насильства. Якщо спільно з поляками вирішимо, що є сумарна тенденція, то, можливо, зможемо її спільно назвати. Але, якщо, наприклад, українські загони чинили злочини проти польської сторони, а потім були дії навзаєм поляків проти українців, тобто в обох випадках були вбивства мирних людей, то має бути названо усіх винуватців і жертв по обидві сторони. Не може бути, що злочини чинили обидві сторони, але тільки одна звинувачена, а інша не кається. Має бути паритет, базований на наукових фактах і повазі до людської гідності. Не слід займатися конкуренцією жертв.

Я б не назвав це польсько-українською війною. Думаю, ми з поляками по одну сторону барикад, якщо виступаємо за людську гідність і справедливість. Якщо є третя сторона, яка хоче, щоб ми між собою гризлися через історію, то слід зробити все, щоб ця сторона спіймала облизня.

– Слова «геноцид, вчинений українськими націоналістами» записані в польському законодавстві. Тобто, це точка зору Польської держави.

 

– Не маємо впливу на польське законодавство. Можемо лише висловлювати науково позицію, звертатися до польського суспільства, політиків, якщо в нас є обґрунтовані докази, що певне твердження не відповідає дійсності чи вжите занадто міцне слово. У такому випадку маємо надати відповідну інформацію польському суспільству, яке обирає собі політичних представників. Відповідно саме воно схвалює політичну позицію своєї влади або ні. А наша мета – вести діалог з польським політичним керівництвом і переконувати його, що щось не зовсім відповідає дійсності, чи, на нашу думку, було не так. А тоді сподіватися, що вони приймуть відповідні корективи. Людині властиво помилятися, робити неточності. Проте в діалозі слід доходити істини.

– Чи маєте на увазі, що польська сторона допустилася помилок або неточностей в оцінці цих подій?

– Якщо йдеться про такі речі як геноцид, то маємо точно вияснити, чи це те, що насправді відбулося, проти кого і хто вчинив, і які були причини. Не бачу зараз перед очима резолюції, як саме там сформульовані поняття, тому не можу до кінця об’єктивно оцінити її. Мені потрібно бачити формулювання та їх нюанси.

– Які у вас ще ідеї та ініціативи щодо історичної діалогу з Польщею?

– У нас із поляками значно більше спільного на порядку денному, ніж роз’єднуючого. Це відзначення важливих для обох країн історичних дат за участі істориків, реконструкторів та інших осіб. Такі пропозиції на 2020-ий обговорюватимемо з польським послом в Україні та представникам ІНП. Якщо вдасться швидко зустрітися і про все домовитись, то буде чудово.

По-друге, велике поле для співпраці може лежати у спільних дослідженнях злочинів комуністичного режиму. Створюємо Архів репресивних органів. Там буде близько чотирьох мільйонів справ. Багато з них стосувалися поляків. Як окремих осіб, так і груп. Відповідно польська сторона може бути зацікавлена, щоб ці архіви швидше відкрили, отримати доступ до даних. Якщо зацікавленість польської сторони буде, то всіляко запрошую до співпраці.

По-третє, якщо говорити про останні заяви російського президента, що Польща винувата в початку ІІ світової війни, то вони абсолютно викривлюють історичні факти. Очевидно, це не лише рівень політичних заяв керівництва Росії, а навмисні інформаційні викиди, яким теж слід протистояти. Нам із поляками краще робити це спільно, адже бачимо, що багато в чому російська інформаційно-гібридна агресія щодо Польщі та щодо України має однакові методички. Тож можемо ефективніше протидіяти цьому разом.

– Чи плануєте відновити роботу Польсько-українського форуму істориків? Якщо так, то з якою метою?

– Так, про це, зокрема, йтиметься на зустрічі з польською стороною. Буду радий відновленню цієї платформи. Форум має бути конструктивний та ставити конкретні задачі. Наприклад, у нас є складні питання щодо геноцидних практик чи військових злочинів, тож Форум має виробити спільну позицію. Або, наприклад, різне бачення пацифікації українського населення польською владою Другої Речі Посполитої. Форум має виробити щодо цього чітку позицію – що відбулося, які мало соціально-економічні, політичні та інші наслідки тощо.

Форум має займатися конкретному речами. Немає сенсу збиратися, щоб просто висловити один одному позиції, в яких ніхто не збирається поступатися. Ці зустрічі мають максимально допроваджувати до істини, вказати на відповідні архіви, які слід дослідити чи винести на розгляд матеріали для обговорення, щоб це стало предметом суспільного надбання.

– До загального вашого бачення роботи УІНП. Що ви мали на увазі, коли казали, що будете проводити більш ліберальну політику історичної пам’яті?

– Це політика, яка базується на практиках суспільного діалогу і максимального залучення людей. Політика, яка ставить на посилення ролі людської гідності та підсвічує важливість історичної пам’яті. Коли вивчаємо події, то це не просто про кількість жертв і статистику, а про відновлення людської гідності. Особливо, якщо говоримо про жертв тоталітарних режимів. Це не можуть бути просто цифри. Маємо ставити запитання, хто ці люди, чим жили, яка їхня доля, наскільки сильних втрат зазнало суспільство через ці дії тоталітарної держави.

У нашому суспільстві є запит на продукування героїв. Мені здається, лібералізація полягає в тому, щоб відмовитися від такої радянської практики подавати усе в чорно-білих тонах. Слід теж розказати про забуті постаті. Інститут протягом минулих років багато зробив в цьому напрямку, розповів про тих, кого методично знищував СРСР, кого радянська влада стирала з суспільної пам’яті. Слід продовжити ці практики. А також, якщо підсвічуємо певні історичні фігури, то маємо робити акцент не тільки на військово-політичних діячах, але теж показувати об’єднуючі фігури, які займалися культурою, наукою, спортом, економічними розробками. Показати багатоманіття української нації, акцентувати на представниках різних народів, які жили на території України.

Ліберальність говорить нам про українців з позиції політичної нації. Українцями в цьому сенсі є євреї, поляки, росіяни, татари, які жили на території України, були її громадянами, визнають зараз український суверенітет і поділяють цінності Української держави. Відповідно про цих осіб маємо теж говорити. Усі національності повинні бачити свою історію України.

Лібералізм – це відстоювання прав і свобод окремої людини, підкреслення важливості суспільного діалогу. Ліберальність – противага комуністичному тоталітарному минулому.

– Чи будуть якісь історичні періоди для УІНП під вашим керівництвом пріоритетними?

– У мене особисто немає симпатій до історичних періодів. Просто деякі речі в Україні покликані суспільними, економічними та іншими потребами. Очевидь, Інститут значну увагу буде приділяти ХХ століттю, бо в цьому періоді ще багато темних плям.

Власне, інститути національної пам’яті виникли в країнах, де попередньо діяли тоталітарні режими. Їх створювали, щоб повертати до пам’яті стерті та перекручені сторінки історії. Наше ХХ століття теж пов’язане з тоталітарним минулим. Маємо сторінки Голодомору, Голокосту, депортації кримських татар, болгар, греків та інших народів, Чорнобильську катастрофу. Це теми, які замовчувалися, на яких слід акцентувати.

Також вважаю, що інша задача УІНП – показати тяглість українського державотворення. Щоб виконати цю задачу, маємо подивитися на ширший діапазон історії – княжу добу, козаччину тощо.

– Яким чином плануєте продовжувати політику декомунізації? Якими будуть перші кроки в цьому напрямку?

– Перш за все, буде продовжувати роботу з публічним простором, позбавленням його назв тоталітарних діячів. Робитимемо це максимально в діалозі з громадами. По-друге, створимо Архів репресивних органів, що теж є частиною декомунізації. По-третє, постараємося бути більше присутніми в школі, вищих навчальних закладах, щоб додати змісту в освіту, подати програми і методички, пов’язані з подоланням наслідків тоталітарного минулого, тоталітарного мислення. Також будуть програми, які стимулюватимуть розвиток критичного мислення, доповнені якісним історичним контентом, що проливатиме світло на історичні події та злочини радянської доби.

– Яким чином плануєте проводити політику деколонізації?

– Наразі йдеться про наукові та освітні компоненти. Маємо якісно працювати над проектами, які розповідають, що таке колоніальний статус, які країни були метрополіями, а які колоніями, які складники колоніального мислення, як працювала радянська колоніальна окупація, яким чином СРСР – неоімперський проект, що таке метрополія, і що таке периферія. Спробуємо пояснити імперську логіку, постімперський синдром, як його подолати, як давати собі раду з постімперськими комплексами.

– Якщо підсумувати, то яке ваше бачення суті політики історичної пам’яті в Україні? Для чого вона потрібна?

– Суть історичної пам’яті – максимально публічна відповідь на три базові запитання: Що пам’ятати? Як пам’ятати? І навіщо? Якщо відповідати на перше, то маємо пам’ятати, хто ми, звідки, які найважливіші події були в нашій історії, чим вони були для суспільства, як політичної нації. Щодо другого, то як пам’ятати, проговорювати, проживати, проводити заходи, які нас наближають до розуміння цих подій. І третє, які висновки маємо робити з історії?

Суть політики пам’яті має зводиться до того, що маємо пам’ятати, хто ми, і які. Щоб чесно відповідати собі на запитання, що в минулому наші предки мали не лише славні та жертовні, а й болюче-темні сторінки історії. Маємо уміти працювати з ними і перегортати, жити далі. По-друге, не забувати, що наша незалежність і свобода коштували дуже багато. Не слід нехтувати ними. І третє, винести з історії корисні висновки, відчути її та зрозуміти, що серед речей, які пам’ятаємо, є точки, які дають силу, роблять кращим наше майбутнє. Шукати порозуміння і створювати щось прекрасне, брати приклади для натхнення з минулого, пам’ятати про те, що раніше давало нам змогу робити великі речі, які мають світове значення.

Розмовляв Ігор Тимоць

Довідка

 

Антон Дробович – кандидат філософських наук, експерт у сфері освіти і культури, дослідник міфології та сучасних комунікацій, арткритик, член правління Молодіжної асоціації релігієзнавців. Працює доцентом кафедри культурології Національного педагогічного університету імені Драгоманова та експертом Інституту суспільно-економічних досліджень.

+

Share Button

«Не маємо допускати, щоб будь-чиї могили поросли бур’янами, бо людська гідність понад усе», – глава УІНП Антон Дробович

Share Button

Новий глава Українського інституту національної пам’яті (УІНП) Антон Дробович 23 грудня дав першу пресконференцію на цій посаді. Він заявив, що в Україні та Польщі мають бути належно впорядковані всі могили, незалежно, хто там похований, а також, що розраховує на відновлення зруйнованих легальних українських надмогильних пам’яток в Польщі. Також він розповів, що з нового року планує зустрітися з послом Польщі в Україні і запустити нові проекти співпраці з польським ІНП.

«Могили учасників усіх збройних формувань в Польщі та Україні мають бути вшановані», – Дробович

«У відносинах з Польщею хочу підкреслити, що могили представників всіх збройних формувань, які загинули в Польщі та Україні, мають бути вшановані. Маємо, перш за все, поважати гідність людей. Якщо вони загинули і поховані у братських могилах, то ця земля не може порости бур’янами. Маємо бодай меморіальну плиту поставити там, де покояться рештки. Слід відійти від перетягування канатів на політичній арені та почати спілкуватись. Будь-яка людина по смерті має право на гідне вшанування. Переконаний, знайдемо спільну мову з Польщею». – заявив Дробович.

Дробович розповів, що запланував зустріч на початку січня з послом Польщі в Україні Бартошем Ціхоцьким. А також, що отримав політичні сигнали від посольства Польщі в Україні та польського ІНП про готовність до конструктивної співпраці, діалогу і відновлення проектів, які раніше були призупинені.

«Коли будуть домовленості про конкретні результати з польськими колегами, то я вам про них розповім», – сказав глава УІНП.

«У польсько-українські історичні відносини можна додати багато речей, які раніше не були на порядку денному. Це краще, ніж повторювати один одному наші позиції, про які обидві сторони знають. Наприклад, будемо запускати Архівів репресивних органів. Цей проект відкриває доступ до найбільшої в світі бази даних про злочини комуністичного режиму, до близько чотирьох мільйонів справ колишнього КДБ та інших репресивних органів СРСР. Зокрема, там буде багато справ, цікавих для поляків». – додав Дробович.

«Дуже хочу, щоб законні українські пам’ятки в Польщі відновили», – Антон Дробович

Дробович теж висловився про зруйновані українські надмогильні пам’ятники в Польщі (протягом 2015-2017 було близько 15 актів вандалізму проти українських надмогильних пам’яток, жодну пам’ятку влада Польщі не відновила і не дала дозволу відновити, а винуватців вандалізму не знайдено і не покарано – PolUkr.net).

«Дуже хочу, щоб законні українські пам’ятки були відновлені. Принаймні, одна з них (вірогідно, в селі Монастир, яка була законно встановлена. – PolUkr.net). Із відновлення цієї пам’ятки можна починати наш діалог. Це був би хороший знак у відповідь на відновлення для поляків дозволів на пошукові роботи в Україні». – сказав глава УІНП.

«Маємо пояснити частині суспільства, чому Бандера і Шухевич – важливі для іншої частини нашого суспільства», – глава УІНП

Також Дробович висловився про український націоналістичний рух середини ХХ століття, який спричиняє гострі суперечки між українськими та польськими істориками і політиками – у Польщі українських націоналістів вважають на законодавчому рівні винуватими у геноциді польського населення на Волині та в східній Галичині в 1940-х, а в Україні за попереднього глави УІНП В’ятровича ці події трактували як частину польсько-української підпільної війни зі злочинами та етнічними чистками з обох сторін.

«Не вважаю, що за часів В’ятровича УІНП приділяв забагато уваги українським визвольним змаганням першої половини ХХ століття. Тема зазнала величезних ідеологічних впливів СРСР. Починаючи з затирання історії, закінчуючи фальсифікацією, демонізацією тих, хто боровся за незалежність України. УІНП має проливати світло на ці речі, розвінчувати міфи. Це одна з програмних задач Інституту. Водночас, слід розуміти, що так постаті, як лідер ОУН Бандера чи головнокомандувач УПА Шухевич викликають полярні оцінки в суспільстві. Тож Інститут має вести діалог з громадянами, щоб люди, в яких є запитання до цих постатей, не отримали пакет рекомендації, як їх сприймати, а зрозуміли, чому вони – герої для частини суспільства. Ці особи цінні, а їх внесок у державотворення істотний. Нам важливо зрозуміти, як формувалася наша держава, що вона не виникла на порожньому місці, що в нас складна багатолітня історія, а ці люди – частина цієї історії». – сказав Дробович.

«Ми повинні пояснити співгромадянам, чому, коли більшість населення УРСР сиділи на радянських кухнях і не хотіли нічого робити, а в тюрмах розстрілювали людей за вільнодумство, деякі люди піднялися зі зброєю проти радянського режиму. Частина повстанців вступила в союз з нацистами, частина виступила проти обох тоталітарних режимів. Це історія, яку слід знати. Люди самі зроблять висновки, коли матимуть повну інформацію». – продовжив глава УІНП.

Архів репресивних органів і міжнародне визнання Голодомору геноцидом

Також Дробович розповів про пріоритети на чолі УІНП. Серед них, по-перше, – продовження декомунізації. Зокрема, подальше позбавлення публічного простору від комуністичних назв. По-друге, створення Архіву репресивних органів в 2020-му. На його створення в бюджеті на наступний рік закладено 50 млн. грн., а сумарна вартість сторення Архіву оцінюється зараз в 550 млн. грн.. Уже виділено приміщення, яке має близько 10 тис. кв. м., і буде з часом збільшено до 19 тис. кв. м.

«Це буде мабуть найбільший відкритий архів документів репресивних органів у Європі. – сказав Дробович. – В Україні маємо теж одне з найбільш ліберальних в Європі законодавств щодо доступу до матеріалів репресивних органів. Робота з архівами – осердя декомунізації. Крім цього, для нас важлива праця з закладами освіти. УІНП продовжить виготовлення методичних матеріалів, текстів, малюнків, аудіо і відеоматеріалів, які мають чітко розповісти про логіку та причини декомунізації в Україні».

Серед інших пріоритетів глава УІНП назвав міжнародне визнання Голодомору геноцидом. «Спочатку має бути консолідація українських науковців щодо спірних питань по Голодомору, а потім єдина позиція на міжнародній арені», – сказав Дробович.

Ще один пріоритет – протидія російській гібридній агресії в Україні, боротьба з історичною дезінформацію та російськими міфами. А також – розвиток критичного мислення в країні.

Дробович розповів, що УІНП продовжить створення Меморіалу героям Небесної сотні та Національного музею Революції гідності. «Сподіваюся, нам вдасться знайти спільну мову з прокуратурою, зняти арешт із земельних ділянок і завершити створення Меморіалу та Музею», – заявив Дробович.

Довідка

Нагадаємо, 18 вересня уряд звільнив главу УІНП Володимира В’ятровича, який обіймав посаду з березня 2014-го. 4 грудня уряд обрав главою УІНП Антона Дробовича. А 17 грудня відбулося офіційне призначення.

Антон Дробович – кандидат філософських наук, експерт у сфері освіти і культури, дослідник міфології та сучасних комунікацій, арткритик, член правління Молодіжної асоціації релігієзнавців. Працює доцентом кафедри культурології Національного педагогічного університету імені Драгоманова та експертом Інституту суспільно-економічних досліджень.

Ігор Тимоць

Share Button