п’ятниця, 29 Травень, 2020
pluken

ihor

“Український президент Зеленський закриває очі на інтриги Путіна та Медведчука”

Share Button

Американський політолог Владімір Сокор із неурядової американської дослідницької організації Jamestown Foundation написав статтю “Український президент Зеленський закриває очі на інтриги Путіна та Медведчука”. У ній він аналізує роль кума Путіна в Мінських переговорах, стратегії Кремля щодо використання різних груп впливу в українській політичній еліті задля досягнення своїх цілей – підпорядкування Києва волі Москви, переговори за участі помічника президента України Андрія Єрмака і заступника керівника адміністрації президента Росії Дмитра Козака. Зі згоди Jamestown Foundation і Владіміра Сокора PolUkr.net друкує переклад статті.

“Президент України Зеленський закриває очі на інтриги Путіна та Медведчука”

Частина 1

Головний проросійський політик України Віктор Медведчук 10 березня зустрівся у Москві з російським президентом Путіним та лідерами Думи, щоб додати “міжпарламентського виміру” до “Нормандської четвірки”, яка сама по собі майданчиком для міжурядових переговорів. Ідея, яку приписують Медведчуку, полягає у здобутті міжпарламентської підтримки для рішень, які можуть бути прийняті в рамках Нормандського та Мінського процесів про особливий статус підконтрольної Росії частини українського Донбасу та проведення у ній виборів. За задумом, ці рішення мають спустити у Верховну Раду для оформлення у вигляді законів. Путін дав Медведчуку можливість обійти керівництво України і публічно координувати свою ініціативу з Кремлем. Реакція на це зі сторони президента Зеленського і його команди виявилася розмитою та пасивною.

Наступного дня, 11 березня, у Мінську представники російського і українського президентів Дмітрій Козак та Андрій Єрмак домовились створити нову платформу для переговорів у рамках Мінського процесу. Нова платформа, за задумом, зведе разом представників України та російських маріонеток з Донецька та Луганська як рівноправні сторони у внутрішньому українському конфлікті. Водночас Росія виступатиме лише як безпристрасний спостерігач.

Ці пов’язані між собою кроки відображають підготовку обох сторін до можливої вирішальної фази Нормандського і Мінського процесів. Команда Зеленського сподівається провести наприкінці жовтня на підконтрольній Росії частині Донбасу місцеві вибори одночасно з місцевими виборами у всій Україні. Використовуючи нетерплячість Києва проти нього самого, Кремль відповів на неї пропозиціями Козака і Медведчука. Команда Зеленського попередньо прийняла ідеї Козака, але, схоже, відмовчується щодо пропозицій Медведчука.

Медведчук очолив делегацію з 6 депутатів Верховної Ради від своєї партії “Опозиційна платформа – За життя” (ОПЗЖ) на переговорах в Москві у той же день, коли Дума голосувала за продовження президентського терміну Путіна. Особисто Медведчук багато разів відвідував Путіна в Росії, але візит 10 березня був першим візитом української парламентської делегації за 6 років, що минули від початку військового нападу Росії на Україну. Депутати Думи зустрічали українську делегацію стоячи і з оплесками.

Окремо зустрівшись з Путіним, Медведчук представив розширену версію своєї концепції, яку вперше озвучив після парламентських виборів в Україні в липні 2019-го. Путін поблагословив її і заохотив Медведчука продовжувати роботу в Україні та в Європі.

Медведчук, як і Путін, наполягає, що український парламент має імплементувати політичні пункти Мінських “угод” в українське законодавство, а саме: внести поправки до конституції про децентралізацію та прописати у ній особливий статус для Донецької і Луганської областей; провести загальну амністію для тих, хто дотичний до “подій” (воєнних злочинів) на Донбасі; прийняти спеціальний закон про “місцеві вибори” на окупованих територіях; дозволити прямі переговори між Києвом, з однієї сторони, та підконтрольними Росії Донецьком і Луганськом, з іншої, для виконання цих завдань. Відтак, за словами Медвечука, український парламент “потребує підтримки колег з Думи, з французького і німецького парламентів, щоб переконати українських депутатів, що Мінські угоди не мають альтернатив, і повинні бути імплементовані в повному об’ємі в українське законодавство, щоб наблизити Україну до миру на Донбасі”.

Таким має бути порядок денний “міжпарламентського форуму”, який Медведчук називає “Нормандським парламентським виміром” і приписує авторство цієї назви Путіну. Медведчук попросив Путіна поклопотатися перед канцлером ФРН Ангелою Меркель і президентом Франції Еммануелем Макроном, щоб вони заохотили депутатів своїх країн приєднатися до цього “Нормандського міжпарламентського форуму”. Путін погодився, але також скористався нагодою перекласти відповідальність на Зеленського. “Сподіваюся, цей проект стане успішним за підтримки президента України”, – сказав Путін.

Спікер Думи В’ячеслав Володін, тим часом, пропонує почати двосторонній російсько-український міжпарламентський діалог ще до створення чотиристороннього форуму. Володін пропонує двосторонній діалог на рівні парламентських комітетів Думи і Верховної Ради, сфера компетенцій яких пов’язана з імплементацією Україною Мінських “угод” в українське законодавство. За словами Володіна, під час цього візиту була створена двостороння робоча група – вірогідно, йдеться про депутатів Думи і членів делегації Медведчука. Медведчук сподівається, що перша Нормандська міжпарламентська зустріч відбудеться одночасно з Нормандським самітом 4-ох голів держав і урядів, який попередньо був запланований на квітень в Берліні.

Схоже, українське керівництво захищає Медведчука від суспільного осуду і підозр у зраді. Глава Офісу президента Андрій Єрмак, спікер Верховної Ради Дмитро Разумков, лідер парламентської більшості в Раді Давид Арахамія, всі в один голос говорять, що немає ніяких підстав для юридичного чи парламентського переслідування. Вони стверджують, що Медведчук висловив свою власну і партії думку в Москві, що він не виконував жодних офіційних доручень, а його делегація не зверталася до українського парламенту з проханням покрити витрати на московській візит.

Запропонований Медведчуком міжпарламентський форум має кілька цілей: 1) посилити тиск на Україну з розрахунку, що окремі німецькі та французькі депутати підтримають політичне врегулювання конфлікту на Донбасі на російських умовах; 2) наполягати на виконанні Україною політичних умов без вирішення питань безпеки – виводу російських військ і озброєння, демобілізації бойовиків, відновлення українського контролю над кордоном – цього немає в пропозиціях; 3) прискорити і пересунути врегулювання ситуації на Донбасі з міжнародного дипломатичного поля в українське законодавче – це був би великий прорив, який наблизив би Україну до потенційно фатальних наслідків; 4) додати поважності проросійській партії Медведчука на міжнародному рівні, а також зробити цю партію учасником коаліції, що гарантувало б імплементацію цього політичного врегулювання.

Дуже малоймовірно, що Медведчук і Кремль зможуть залучити до цього проекту кого-небудь, окрім маргінальних європейських депутатів.

Частина 2

ОПЗЖ має 44 мандати в 450-місному українському парламенті. Попри обмежену підтримку, це найбільша опозиційна партія і єдина відверто проросійська фракція у Верховній Раді. У листопаді 2019-го ОПЗЖ і невелика кількість їх однодумців з інших депутатів створили в Раді міжфракційне об’єднання “Міжпарламентський діалог заради миру: Україна – Росія – Німеччина – Франція”, але їм не вдалося долучити цю групу до Нормандського саміту, який відбувся 9 грудня в Парижі. Тепер вони спільно працюють зі своїми російськими друзями, щоб вплинути на перебіг Нормандського саміту, який має відбутися у квітні чи травні в Берліні. Задовго до цієї події, у січні 2020-го, Медведчук відвідав парламенти Франції і Німеччини, щоб представити свої пропозиції і знайти там депутатів, зацікавлених в його “міжпарламентському проекті”. Медведчуку буде складно знайти для цієї справи фігур, які заслуговують на довіру.

Тим часом, Зеленський відмовився від давнішої обіцянки розслідувати таємні зв’язки Медведчука з Москвою. У серпні минулого року, наприклад, він обіцяв розібратися з тим, “як фінансується партія Медведчука”. “У мене багато запитань, звідки вони беруть гроші на свою партію, на свої телеканали. Ми знаємо про гроші, суми, і знаємо, з якої країни вони їх отримують. Це буде гучний скандал, який для них погано закінчиться”, – сказав Зеленський 31 серпня 2019-го.

Проте жодного розслідування не було розпочато. Натомість, триває ряд кримінальних розслідувань щодо колишнього президента Порошенка – своєрідна помста команди Зеленського. Статус Медведчука як головного місцевого союзника Путіна, вочевидь, дає йому імунітет від українських судових переслідувань, доки Зеленський звертається до Путіна з проханням “дати Україні мир”. Недавнє призначення Козака найвищим уповноваженим Путіна по Донбасу в цьому сенсі підвищило очікування команди Зеленського.

Команда Зеленського готова до ситуативної парламентської співпраці з ОПЗЖ, якщо і коли партія президента “Слуга народу” не може зібрати достатньої кількості голосів для своїх ініціатив. Так недавно завдяки голосам ОПЗЖ Зеленському вдалося звільнити генпрокурора Руслана Рябошапку. Так партії Зеленського і Медведчука випробували можливу модель ситуативної співпраці.

Зміни до конституції і законодавства України відповідно до Мінських “угод” можуть змусити пропрезидентську партію об’єднатися з ОПЗЖ в парламенті. “Слузі народу”, що має 250 мандатів в 450-місній Раді, бракує більшості у дві третини голосів для внесення змін до конституції. Їй може навіть забракнути простої більшості через непослух під час голосувань щодо таких спірних ініціатив. Ледь не 60 депутатів від “Слуги народу” підписали відкритий лист-звернення до президента Зеленського через непрозорі результати зустрічі глави Офісу президента Андрія Єрмака з представником президента РФ з українського питання Дмітрієм Козаком 11 березня у Мінську. Партія прямує до розколу і через інші справи.

Путін використовує Медведчука у своїй грі в кота і мишу із Зеленським. Щоб підвищити політичний рейтинг Медведчука, Путін дозволяв йому раніше бути посередником в обміні полоненими, віддаючи Україні цілі групи українських в’язнів. Потім Путін прийняв Медведчука з максимальною публічністю напередодні парламентських виборів в Україні в липні 2019-го. Проте вже за два тижні Путін задовольнив бажання Зеленського замінити Медведчука Єрмаком на переговорах про звільнення і повернення з Росії українських полонених. Це допомогло підтримати популярність Зеленського в Україні, але також сприяло зміцненню авторитету самого Єрмака як незамінного помічника президента. Протягом певного часу Путін натякав, що може знову довірити Медведчуку повернення українців з російського полону, але, схоже, задоволений нинішнім станом справ. Путін зробив Зеленському цю послугу під час їхньої телефонної розмови 7 серпня 2019-го, – тої самої, яка запустила ряд односторонніх поступок зі сторони Зеленського і Єрмака в Мінському та Нормандському процесах. Дрейфуючи від однієї зустрічі до іншої у цих процесах, без чіткої політики та плинними ідеями, команда Зеленського, здається зберігає лише одне питання в фокусі уваги: гуманітарне – обмін полоненими, що не замінює собою стратегії.

Кремль продовжує використовувати Медведчука в кількох ролях у цій грі. По-перше, як давнього прихильника перебудови України на федеративний лад зі слабкою центральною владою. По-друге, як лідера проросійської парламентської опозиції, яка може бути резервом голосів правлячої партії у ситуативних домовленостях, коли треба приймати закони. По-третє, як контролера медіа-холдингу, що консолідував проросійський електорат в Україні навколо ОПЗЖ.

Медведчук використовує наперед визначені тези, щоб посіяти сумніви у бажанні Зеленського досягти “миру” з Росією, i щоб змусити його йти на ще більші поступки. Щоразу, коли українські солдати гинуть на фронті, Медведчук подає це як доказ, що Зеленський докладає недостатньо зусиль задля миру. Коли президент підвищує очікування свого електорату щодо прогресу у “закінченні війни”, Медведчук заперечує йому, наполягаючи, що мир залишається недосяжним, доки Україна не виконає політичних пунктів Мінських “угод”.

Путін за 20 років правління мав справу з 5-ма українськими президентами. Але Медведчук – єдиний український політик, який весь час мав його повну довіру. Він заплатив за цей привілей, здається, безумовною відданістю. Але кожен з них для іншого є активом обмеженої цінності. Зважаючи на низьку популярність Путіна в Україні, його спроби підвищити рейтинг Медведчука через публічні зустрічі з ним мають вплив лише на проросійські групи населення – політичне поле ОПЗЖ. І, зважаючи на майже постійний статус Медведчука як опозиційного політика без інституційної влади і доступу до державних ресурсів, його головною картою є добре відомий усім зв’язок з Путіним, який він використовує, щоб мати вплив на президентів України. На теперішньому етапі, Зеленський має вибрати для себе або “мир” на російських умовах за допомогою голосів Медведчука в парламенті, або виконати свою обіцянку та ініціювати перегляд Мінських “угод”, як таких, що неможливі до виконання.

Переклав Ігор Тимоць

 

Share Button

Чим відрізняється карантин у Польщі та в Україні?

Share Button

У Польщі, як і в Україні, влада і суспільство борються проти поширення коронавірусу. PolUkr.net порівняв, які обмеження і покарання за їх порушення ввели в обох країнах.

В Україні станом на 24 березня зафіксовано 97 підтверджених випадків захворювання, померли 3 особи. У Польщі 774 випадки заражень та 9 смертей. У Польщі станом на 23 березня провели 22898 тестів на вірус. В Україні – 860. Тобто в Польщі перевірили в понад 26 разів більше осіб.

У Польщі та Україні заборонено в’їзд для іноземців. Для повернення своїх громадян із закордону обидві країни організовують спецрейси. Польща також тимчасово ввела прикордонні пости в межах Шенгенської зони.

У Польщі карантин діє з 12 до 25 березня, а 23 березня його продовжили до 10 квітня, ввівши в країні «стан епідемії». Уряд рекомендував не виходити без потреб і лише, щоб сходити в магазин чи аптеку, і не більше 2 осіб, якщо це не рідня, а також сидіти в транспорті бодай через крісло. Уряд заявив, що до 10 квітня можуть ввести суворіші обмеження.

Усі, хто в’їжджають до Польщі, мають пройти 14-денний карантин. Вони можуть самоізолюватися вдома – заборонено виходити на вулицю і потрібно тримати дистанцію з членами родини. Якщо немає власного помешкання, то таких осіб будуть утримувати в державних. Продукти та вигул тварин для людей на домашній самоізоляції мають проводити рідні чи сусіди, а якщо таких немає, то соціальні працівники. Поліція має право перевірити в будь-який момент, чи така особа дотримується самоізоляції. За порушення може бути штраф 5-30 тис. злотих або арешт на термін до року. Для вирішення актуальних питань по самоізоляції зроблено спеціальний додаток для смартфонів. У країні понад 55 тис. осіб на такій самоізоляції. В соцмережах створено групи взаємодопомоги – добровольці привозять продукти та вигулюють собак.

Україна теж закрила кордони для іноземців. Крім цього, з 18 березня по 3 квітня заборонила залізничне, авіа- та автобусне міжміське та міжобласне сполучення, а також з 17 березня роботу метрополітенів у Києві, Харкові та Дніпрі. У Польщі міжміське сполучення зменшено, проте воно надалі існує. Усі, хто в’їжджають в Україну теж підписують зобов’язання про самоізоляцію на 2 тижні, а глава МВС Арсен Аваков 24 березня заявив, що поліція буде вибірково перевіряти тих, хто зовобв’язався самоізолюватися, чи дотримуються вони взятих зобов’язань. Покарання за порушення карантину в Україні 17-34 тис. грн.

В Україні та Польщі навчання переведене на дистанційне. Роботодавцям обох країн влада рекомендувала по можливості перевести працівників на віддалену форму роботи. Кількість міського транспорту в обох країнах зменшилася. У Польщі рекомендовано перевозити щонайменше осіб у міському транспорті та дотримуватися дистанції. В Україні заборонено перевозити понад 10 осіб зараз в транспорті.

В Польщі як і в Україні скасували масові заходи. В Україні заборонене будь-яке зібрання понад 10 осіб. У Польщі від 24 березня – не більше 2 осіб, якщо це не родичі. До цього в Польщі було – не більше 50 осіб.

В обох країнах закриті магазини, крім продовольчих, аптек, банків, будівельних магазинів (на випадок надзвичайних ситуацій в помешканнях). В обох країнах в супермаркети, аптеки та банки запускають обмежену кількість осіб і формують черги на вулицях. Деякі мережі супермаркетів у Польщі ввели так звані «години для літніх», коли з 21-22 годину туди ходять тільки особи, старші 65 років.

В обох країнах центральна і місцева влади рекомендують без нагальної потреби не ходити по вулиці, уникати скупчень людей, частіше мити руки і лице, користуватися антисептиками. Крім цього, рекомендують протирати дверні ручки та смартфони, не торкатися гаджетів, якими користувалися на вулиці, під час їжі, їсти більше овочів і фруктів, обмежити вживання алкоголю і сигарет, які зменшують імунітет.

Ігор Тимоць

 

Share Button

Львів: життя в часі карантину

Share Button

Львів, як і вся Україна, пристосовується до життя в умовах карантину. Зазвичай людні центральні вулиці та площі туристичного міста – підозріло напівспорожнілі. Закриті кафе та ресторани, працюють тільки продуктові крамниці й супермаркети, аптеки, церкви і АЗС. По місту їздять спеціальні авто з гучномовцями, які розповідають про засоби гігієни в нових умовах. Зник найпоширеніший транспорт міста – маршрутки «Богдан», натомість курсують лише великі автобуси «Електрон», тролейбуси і трамваї. Через це колапсу не сталося. Також їздить багато молодих хлопців на скутерах і велосипедах зі швидкої доставки з фірмовими термосумками. Частіше, ніж раніше, по Львову їздять авто швидкої допомоги та поліції.

 Замість маршрутки – парк

Кафе та ресторани – закриті. Натомість більшість із них організували онлайн-доставку. Замовити доставку продуктів онлайн можна теж у великих мережах супермаркетів за посиланням.

У міському транспорті рекомендовано їздити не більше 10 осіб в салоні – так переважно й їздять. Великі автобуси курсують незвично напівпорожні. На зупинках по кілька осіб чекає, а на дорогах без корків.

Немає транспортного колапсу, на відміну від Києва чи Харкова, де закрили метро, що спричинило ситуацію, коли люди їздять в переповнених автобусах «Богдан», і стоять на зупинках в багатогодинних чергах близько одне до одного. На період карантину призупинене міжміська транспортне сполучення по Львівській області. Приміські автобусні та залізничний вокзали – порожні. Безлюдно теж на головному залізничному вокзалі міста – він відкритий, але всі поїзди відмінили. У львівському аеропорту кількадесят пасажирів – це українці, які прибули спецрейсом із Єгипту.

Водночас у Львові дуже людно в парках – львів’яни гуляють, бігають чи катаються на велосипедах і самокатах, багато-хто відпочиває з дітьми, читають на лавках, спілкуються між собою, вигулюють собак.

На продуктових ринках – торгівля триває

Львівська міськрада видала розпорядження про закриття речових ринків, а для продуктових встановила рекомендовані обмеження. Зокрема, приміщення мають частіше прибирати, а дезінфекцію проводити мінімум двічі на день. Також на ринках мають обов’язково мити прилавки і дезінфікувати їх, продавці й покупці мають перебувати на відстані 2 метрів одне від одного. Працівники повинні мати маски і рукавички: окремі для розрахунку і для пакування продуктів. На прилавку біля продавців мають бути антисептики. Кожен має бути в масці і в рукавицях, які слід регулярно змінювати. Продукти на прилавках мають обов’язково бути закриті.

На продуктових базарах цих правил частково дотримують. Продавці в масках, рукавицях та з антисептиками, проте торгівля відносно триває. Хоча за кілька днів карантину кількість покупців та продавців дещо зменшилася. Серед покупців більшість літні. Продавці кажуть, що не мають куди дітися, бо слід заробляти на життя, тож міська влада має їм компенсувати втрати, якщо хоче, щоб вони закрили на певний час свій бізнес.

Тим часом, Верховна Рада 17 березня прийняли поправки до Кодексу про адміністративні правопорушення, які передбачають штраф 17-51 тис. грн. або арешт до 3 років за порушення правил карантину і санітарно-гігієнічних норм. Якщо порушення призвело до смерті, то позбавлення волі може бути до 8 років. У МВС пояснили на прикладі, якщо людина втекла з місця обсервації, то її можуть оштрафувати чи арештувати. Чи підприємець грубо порушує карантинні обмеження.

Водночас у месенджарах серед львів’ян поширюють фейк про заборону випускати дітей на вулицю, за що начебто поліція штрафуватиме батьків на 1,7-5 тис. грн.

Черги до аптек, скрінінг в поліклініках

Біля більшості аптек люди чекають в чергах на вулиці на відстані метра-двох один від одного. Усі активно цікавляться масками, попри те, що, за словами лікарів, вони потрібні лише тим, хто захворів чи активно контактує з хворими. Антисептики на кілька днів практично зникли з магазинів і аптек, але тепер у більшості з’явилися знову. Ціна на них та на маски зросла від часу перед карантином у кілька разів.

У поліклініках приймають лише пацієнтів із невідкладними проблемами. У холі поліклініки кілька відвідувачів – на вході медсестра в костюмі з захистом від голови до ніг міряє безконтактним термометром відвідувачам температуру (скрінінг) і протирає руки антисептиком. Так само можна протерти руки при вході.

У поліклініці та в торгово-розважальних центрах (ТРЦ) висять оголошення від міської влади про засоби гігієни проти поширення вірусу в період карантину та інші рекомендації. Так само черги на вулиці та запускають по кілька осіб до деяких великих супермаркетів.

Верховна Рада прийняла закон, згідно з яким, медики протягом карантину мають отримати доплати 200% від зарплати. Схожі доплати мають отримати теж інші працівники, які забезпечують основні сфери життєдіяльності та задіяні до боротьби з поширенням вірусу.

Вірус вірусом, а сплата комунальних послуг для пенсіонерів – у пріоритеті

У Львові, за рішенням міськради від 17 березня, готують заходи підтримки підприємців на період карантину. Місто планує скасувати оренду тим, хто орендує комунальні приміщення і вимушено зупинив роботу. Водночас у міськраді звернулися до власників комерційних приміщень, зокрема ТРЦ, аби ті теж зменшили оренду тим, хто в них винаймає, і пішли на зустріч підприємцям. Як уточнив міський голова Андрій Садовий, з бізнесом працюють точково, по об’єктах. Також готелям скасують туристичний збір.

Відділення банків працюють, проте запускають так само, як і до аптек – по одному з черги на вулиці. Попри це, у черзі до «Ощадбанку» стоять з десяток пенсіонерів – вони в найбільшій групі ризику. Проте вважають за важливіше, оплатити вчасно комунальні послуги, ніж уникнути ризику заразитися.

Водночас на вулиці під «Візовим центром» – сотні людей стоять поруч у черзі на вулиці, щоб здати документи. Багато-хто прагне, поки має вільний час, здати документи на отримання польської робочої візи.

У Львові наразі не підтверджено жодного випадку коронавірусу. 24 особи з підозрою на вірус лежать в інфекційних лікарнях

Текст: Ігор Тимоць

Фото: Андрій Поліковський

Share Button

Команда Зеленського “поставить на паузу” ідею проведення діалогу з Донбасом на російських умовах

Share Button

У Мінську 11 березня представники України в тристоронній контактній групі (ТКГ) підписали документ про створення Консультативної ради, в якій ОРДЛО представлені як суб’єкт, а Росія як гарант-спостерігач на рівні з ФРН, Францією і ОБСЄ, а не як агресор. Документи 13 березня опублікувало «Дзеркало тижня». Домовленості прийняли напередодні оголошення 17 березня по країні карантину, щоб зупинити поширення коронавірусу. Попри заборону масових зібрань 14 березня в Києві кілька тисяч осіб зібралися на акцію до Дня добровольця, проти визнання ОРДЛО учасниками переговорів, і проти прийняття російської версії війни в Україні як “громадянського конфлікту”. Експерти, опитані PolUkr.net, вважають, що вірогідно у команді Зеленського не будуть до осені створювати цю Раду, або, можливо, відмовляться від ідеї на фоні суспільного несприйняття. Серед ризиків втілення положень про Раду, за словами експерта з питань безпеки Михайла Самуся, – легалізація окупаційної влади і потенційне зняття санкцій з Росії. Експерт Центру Разумкова Олексій Мельник вважає, що в команді президента – розкол щодо цього питання, але водночас там є некомпетентні люди або ті, які, вірогідно, мають проросійські погляди та не проти при нагоді втілювати їх в життя.

Державна зрада або просто виконання Мінських угод

Рішення про заснування Ради має бути підписане 25 березня після консультацій з представниками ОБСЄ, Франції та Німеччини. Від України відповідний протокол у Мінську підписали другий президент Леонід Кучма, від Росії спеціальний представник Азамат Кульмухаметов, від ОБСЄ Гайді Грау, від ОРДО і ОРЛО Наталія Никонорова і Владислав Дейнего. У переговорах теж брав участь глава Офісу президента України (ОП) Андрій Єрмак.

Представники опозиції у Верховній Раді назвали протокол “державною зрадою”. Зокрема, депутат від “ЄС” Володимир В’ятрович звернувся з листом до голови СБУ Івана Баканова, де просить відкрити кримінальне провадження за антидержавні дії, вчинених Єрмаком та Кучмою.

Єрмак натомість пояснив, що формат перемовин в Мінську ніяк не змінився: “Формат ТКГ, де є дві сторони конфлікту – Україна та Росія, й між ними ОБСЄ, – не змінився. У політичній підгрупі ми не змінили Мінський формат”.

Він додав, що Мінський процес триває 6 років, Мінські угоди – єдиний документ, який є в мирному плані, їх підписала Україна і підтримали міжнародні партнери, зокрема через запровадження на основі Мінська санкцій проти агресора. Він теж додав, що угоди підписав попередній президент Порошенко, і вони містять умову, що Україна має погодити низку положень своєї майбутньої конституційної реформи в частині децентралізації та місцевих виборів із представниками ОРДЛО, і впродовж усіх років на зустрічах ТКГ були представники окупованих районів Донбасу.

“Протягом 6 років єдиними представниками територій, які не є учасниками ТКГ, але присутні на перемовинах, були люди з так званих ЛНР і ДНР, з якими ми як влада говорити не збиралися й не збираємося”, – заявив Єрмак.

Він пояснив, що створення Ради потрібне для виконання Мінських угод, а також, щоб ЄС продовжив політику санкцій щодо Росії. І додав, що про юридичне визнання представників збройних угруповань “не йдеться”.

Єрмак не дав чіткої відповіді, за яким критерієм до Ради будуть відбирати осіб з окупованих територій. Але, відповідно до оприлюднених у ЗМІ протоколів, їх сторона ОРДЛО визначатиме самостійно.

“Створення Консультаційної ради – формально крок до виконання Мінська”, – експерт Михайло Самусь

Заступник директора “Центру Дослідження армії, конверсії та роззброєння” Михайло Самусь вважає, що формально створення Ради відповідає Мінським угодам, підписаним Україною свого часу на фоні Ілловайського та Дебальцівського котлів. Проте зараз команда Зеленського радше зробить паузу в подальших кроках щодо створення цієї Ради, й, мабуть, дочекається більш сприятливих для України подій в Росії, на фоні падіння цін на нафту та намірів глави Кремля Путіна назавжди залишитися президентом.

“Формально консультації з ОРДЛО прописані в Мінських угодах. Але це, з точки зору нашого права, нікчемний документ – не затверджений Верховною Радою чи урядом. У нашому правовому полі він не діє. Радше джентльменська угода, яка проте згадується в рішеннях Ради безпеки ООН.

Створення Консультаційної ради – питання суперечливе. Це формально крок до виконання Мінська – проводити консультації з представниками ОРДЛО. Головна проблема Мінська, що там не згадується Росія як агресор. Обидві мінські угоди прописані так, що там Росія виглядає як посередник.

Досі українська сторона займала гібридну позицію, особливо при президенту Порошенку, що всередині країни говоримо, що Росія – агресор і окупант. На європейських майданчика, що Україна виконуватиме Мінськ. А паралельно в Мінську відбувалися засідання, в яких брали участь представники ОРДЛО.

Те, що зараз парафовано – підтвердження того, що записано в Мінську. Відтак підтвердження лінії, яку Україна говорила в ЄС – Мінські угоди ми обіцяли виконати, там Росія не агресор, а Україна підписала їх. Тепер це не зрада, не перемога, а констатація цієї версії, закріпленої в Мінську.

Логіка дій команди Зеленського в створенні Ради – врегулювати конфлікт на Донбасі. Це головна передвиборна обіцянка президента. Мінські угоди мають припинити конфлікт. Якщо реалізувати документ, як прописаний, то конфлікт має припинитися. Інша справа, що за рахунок інтересів України.

Фактично, за Мінськом, у політичне тіло України впихають сепаратистські режими, незалежні від Києва у внутрішній та зовнішній політиці. Вони зможуть блокувати українські євроатлантичні сподівання та наміри щодо інтеграції до Євросоюзу. З іншого боку, Мінськ має створювати постійне напруження для України, весь час підживлювати протестну базу.

Чим більше зростатиме вплив сепаратистських режимів у внутрішній політиці України, тим більшим буде протистояння в країні. Крім того, російські спецслужби будуть провокувати сепаратистські рухи в різних регіонах – Закарпаття, Бессарабія, Буковина. Усе це легко робити в умовах нестабільності.

Просування надалі цієї версії Мінська може в майбутньому стати причиною для перегляду санкцій ЄС щодо Росії. Якщо Україна піде на реалізацію цього плану, визнає, що Росія не агресор, а посередник, який має симпатії до однієї зі сторін, то це фактично означатиме, що Україна бере на себе повну відповідальність за події на Донбасі. Тоді з Росії можна знімати санкції, компенсації за жертв і руйнування на Донбасі. За спалені домівки, розпиляні й вивезені до Росії підприємства, знищену інфраструктуру. Єрмак, який це підписував, має розуміти, що він візував величезні фінансові втрати для України.

Думаю, масових акцій протесту чи заворушень зараз не буде, бо процес реалізації домовленостей, які підписав Єрмак, заморожений як мінімум до літа – кордони перекриті, немає польотів до Мінська, все заморожено щонайменше на два місяці карантину.

Не думаю, що потім роботу відновлять. Далі в Путіна 22 квітня буде всенародне голосування щодо довічного президентства. Далі 9 травня і “побєдобєсіє”. Далі червень-липень. Тож до вересня це питання знімуть із порядку денного. Для української влади це добра нагода вийти з ситуації, бо нам ще тільки бракувало масових протестів та заворушень.

Сподіваюся, до вересня росіянам буде не до просування теми Донбасу за своїм сценарієм. Усі шанси на це є – низькі ціни на нафту (російська нафта марки Urals коштує близько 25 дол. за барель, бюджет РФ зверстаний з ціною 42 дол., 60% російських надходжень до бюджету йдуть із продажів нафти і газу – PolUkr.net), судорожні дії Путіна, який хоче себе зацементувати навічно на посту першої особи. Думаю, до вересня в Росії станеться щось, що їм буде не до Мінських угод. Головне для української влади не наробити доти дурниць і вичекати, коли путінський режим почне валитися. Тоді Заходу не буде сенсу знімати з росіян відповідальності. Треба придавити Кремль що одним катком відповідальності за війну в Україні”, – каже Михайло Самусь.

«Влада в Києві спочатку зробила ризикований крок, тепер пробує його виправдати, виправити чи поставити на паузу», – експерт Олексій Мельник

Співдиректор програм зовнішньої політики і міжнародної безпеки Центру Разумкова Олексій Мельник теж вважає, що в команді Зеленського зараз поставлять на паузу щодо роботи цієї Ради, адже наштовхнулися на різке неприйняття активної частини суспільства й навіть частини депутатів владної партії “Слуга народу”. Водночас він вважає, що в команді Зеленського є частина тих, хто має проросійські погляди на світ, та втілює при нагоді їх у життя.

“Ідею Консультаційної ради доволі критично сприйняли в Україні. Навіть серед значної кількості депутатів правлячої “Слуги народу”. Це означає, що команді президента не вдалося переконати не те, що опозицію, а навіть всю свою команду, що це не зрада, і не легітимізація незаконних збройних формувань. Тож аргументи Єрмака виявилися непереконливими, і є достатньо підстав казати, глава ОП з якихось причин виявився достатню піддатливий до пропозиції свого російського візаві, заступника керівника Адміністрації президента Росії Дмитра Козака.

Парування згоди на створення Ради – небезпечний крок до легалізації представників окупаційної влади в ОРДЛО як учасників конфлікту.

Реакція на домовленості в суспільстві виникла відразу. Влада в Києві в своєму стилі спочатку зробила ризикований крок, тепер пробує його виправдати, виправити чи поставити на паузу. Сподіваюся, зараз зробить крок назад. Цей документ був не на користь позицій України в переговорах щодо врегулювання ситуації на Донбасі.

Спроби пом’якшити санкції щодо Росії у різних країнах ЄС будуть постійно. Якщо Україна даватиме до цього приводи, то буде полегшувати роботу для проросійської колони в Євросоюзі.

У команди Зеленського відсутнє достатнє розуміння, наскільки війна на Донбасі – складна і тривала. У них є прагнення швидких результатів, які можна “продати” суспільству. Це бажання переважає над критичним мисленням щодо небажаних побічних наслідків, які несуть певні кроки.

У них немає обіцяної стратегії вирішення проблем Донбасу і Криму, як збираються повернути ці регіони, реінтегрувати. Там суцільна імпровізація на фоні непрофесіоналізму.

Водночас є певна частина українського політикуму, який бачить події в іншому світлі. Їм ближчий проросійський погляд на ситуацію. Якщо пригадати перші заяви Зеленського “просто перестати стріляти”, то це або дуже спрощений погляд на проблему, або постійне намагання робити популістські речі, або вплив російських мас-медіа.

Думаю, зараз в створенні цієї Ради вони поставлять на паузу. Бо є активна частина суспільства, яка може чинити потужний спротив цим ініціативам. Нерахування з ними, особливо в умовах нервовості та коронавірусу може призвести до сильної дестабілізації ситуації”, – каже Олексій Мельник.

 

Ігор Тимоць

 

Share Button

«Президент живе в режимі серіалу і відправив уряд у відставку, щоб зменшити падіння свого рейтингу», – експерт Центру Разумкова Віктор Замятін

Share Button

Із 4 березня в Україні новий уряд – на позачерговому засіданні, скликаному президентом депутати підтримали відставку прем’єра Олексія Гончарука, який напередодні написав відповідну заяву в Раду. Він став наймолодшим прем’єром і одним з «найкоротших» – провів на посаді трохи більше, ніж півроку. Після цього Верховна Рада затвердила склад нового уряду на чолі з прем’єром Денисом Шмигалем, який до цього обіймав посаду міністра розвитку громад і територій в уряді Гончарука. Про новий уряд PolUkr.net поспілкувався з експертом політико-правових програм Центру Разумкова Віктором Замятіним.

– Для чого Зеленськиий замінив уряд Гончарука на Шмигаля?

Експерт політико-правових програм Центру Разумкова Віктор Замятін / Фото "Радіо Свобода"
Експерт політико-правових програм Центру Разумкова Віктор Замятін / Фото “Радіо Свобода”

– Президент досі живе в парадигмі серіального життя. Він як керівник шоу все вимірює рейтингами. Його особистий рівень підтримки пішов донизу, а довіра до уряду стала від’ємною. Тому вирішив позбутися негативного баласту.

– Які це може мати наслідки для країни?

– Попередній уряд мав затверджену Верховною Радою програму діяльності,  хоч і доволі умовну. У нового уряду її взагалі немає. У нас Рада уповноважена призначати уряд, а не президент. Депутати до моменту голосування щодо призначень не знали імен міністрів, яких будуть призначати. Глав економічного блоку уряду, взагалі, не призначили. Їх немає.

– На пости міністрів енергетики і економіки призначили тимчасових в.о.

 

– Тимчасовий в.о. не має права підпису важливих документів, не має повноважень приймати суттєвих рішень, крім поточних дрібних, не має повноважень вести переговори. Це кульгава качечка.

Тепер можемо запитати себе – чого очікувати від цього уряду? Там міністри між собою не знайомі. Вони не члени єдиної команди, не об’єднані спільною ідеологією чи цінностями. Прем’єр на них не впливає. Найважливішу галузь, економічну, взагалі, залишили без керівництва.

– Як це впливає на економічну ситуацію, послаблення курсу гривні щодо іноземних валют?

– Спостерігаємо емоційну реакцію ринків на зміну уряду та події в світі. На послаблення гривні накладається багато факторів – епідемія коронавірусу, насування світової економічної кризи, обвал цін на енергоресурси. Наскільки реакція ринків виправдана, буде видно за місяць-два. Тоді стане більш-менш зрозумілою ситуація в нашій економіці. Наразі вона незрозуміла.

Безумовно, є певні негативні емоційні наслідки для економіки України. Уряд Гончарука вів переговори з МВФ щодо нового кредиту і не встиг їх завершити. Нам невідомий зміст переговорів, хоча більш-менш розуміємо вимоги МВФ, і бачимо, що вони не виконані.

– Маєте на увазі законопроекти про ринок землі і неможливість повернення «ПриватБанку» Коломойському?

– Йдеться про законопроект щодо проблемних банків, які раніше націоналізували. Вони не повинні повертатися колишнім власникам і не має бути відшкодувань за це. Зокрема, мається на увазі «ПриватБанк». За цей законопроект Верховна Рада наразі не голосувала.

Щодо ринку землі, то рішення буде прийнято. Не бачу причин, щоб депутати не проголосували. Чи виникне в нас тоді ринок землі, чи його видимість – важко сказати. Очевидно, запропонована зараз модель, сприятиме створенню великих землевласників і певної кількості великих фермерів. Для більшості українців, які хотіли займатися фермерством, шлях буде закритий. Адже умови будуть такі, що вихід на ринок землі для багатьох із них буде занадто складний.

– Уряд Шмигаля надовго затримається?

– Якби у нас дотримувалися конституційні вимоги, якби Верховна Рада дійсно відповідала за призначення і звільнення уряду, то могли б говорити про перспективи цього уряду. Наприклад, чи буде виконана його програма, якої ніхто не бачив, і невідомо, чи така є? Тому питання без сенсу.

– Під час звільнення генпрокурора Руслана Рябошапки у Верховній Раді спільно голосували частина «Слуг народу» і проросійської «Опозиційного платформи – за життя». У нас нова ситуативна коаліція?

– Це не вперше в нас в країні така ситуація та не востаннє – ситуативні коаліції.

– Яка роль олігархів Ігоря Коломойського і Ріната Ахметова у зміні уряду?

 

– Погано ставлюся до терміну – «олігархи». Не можемо дати точного визначення цим особам. Скажімо, маю сумніви, що Ахметов є тим, ким собі його уявляємо. Очевидно, він розпорядник певної частини великих активів, і у нього є складні відносини власності з іншими особами. Він не такий владний і всемогутній олігарх, як ми про це думаємо.

– Що в політичному і соціально-економічному плані чекає на українців найближчим часом?

– У нас перманентна політична і соціально-економічна криза, з якої не виходимо багато років. Іноді вона протікає менш гостро, іноді більш. Зараз підходимо до гострішої фази. Наразі ще не відбулося падіння гривні та життєвого рівня широких верств, але це може статися. Попри тривале зниження обсягу промислового виробництва в Україні, економіка ще працює, і у нас немає такого її розбалансування, як було 2008-го. Проте ризики погіршення соціально-економічного становища для широких верств існують.

Не знаємо, наскільки влада, бізнес та громадянське суспільство готові до кризи, наскільки готові уявити собі, які виклики і загрози чекають на нас найближчим часом, масштаб, рівень і глибину цих викликів.

Наприклад, бачимо, що спалах коронавірусу несе багатомільярдні збитки для США і ЄС. У нас експортно-орієнтована економіка, продаємо сировину і продукти з малою доданою вартістю, тож говорити, що світова економічна криза, яка насувається, нас не зачепить – наївно. Питання, наскільки сильно зачепить, наскільки готові, і як реагуватимемо в умовах перманентної кризи вдома.

Склад нового уряду

Прем’єр – Денис Шмигаль. Віцепрем’єр з питань з питань європейської та євроатлантичної інтеграції – Вадим Пристайко. Міністр реінтеграції тимчасово окупорваних територій – Олексій Резніков. Міністр цифрової трансформації – Михайло Федоров. На своєму посту залишився глава МВС Арсен Аваков. Міністр у справах ветеранів – Сергій Бессараб. Міністр молоді та спорту – Вадим Гутцайт. Міністр охорони здоров’я – Ілля Ємець. Міністр інфраструктури – Владислав Криклій. Міністр соціальної політики – Марина Лазебна. Міністр юстиції – Денис Малюська. Міністр – Олег Немчінов. Міністр фінансів – Ігор Уманський. Міністр розвитку громад і територій – Олексій Чернишов. Міністр оборони – Андрій Таран. Глава МЗС – Дмитро Кулеба.

Чотири посади залишилися вакантними, і протягом тижня після 4 березня новий уряд призначив на них тимчасових в.о. Тимчасовим в.о. міністра економіки призначили Павла Кухту, який був першим заступником ексміністра економіки Тимофія Милованова. Тимчасовим в.о. міністра освіти і науки Юрія Полюховича, який раніше був першим заступником ексміністра освіти і науки Ганни Новосад. Тимчасовим в.о. міністра енергетики Віталія Шубіна, який займав посаду першого заступника ексміністра енергетики Олексія Оржеля. Тимчасовим в.о. міністра культури, молоді та спорту призначили Світлану Фоменко, яка до цього займала посаду першої заступниці міністра культури.

Ігор Тимоць

 

Share Button

Міф “кресів” – основа польської ідентичності та певна перешкода для польсько-українського діалогу

Share Button

У Львівській національній науковій бібліотеці ім. Стефаника відбулася 95-та Оссолінська зустріч. У її рамках була дискусія “Чи можемо сьогодні говорити про креси?” за участі українського історика, професора Ярослава Грицака, польського історика, автора книги “Кресовий калейдоскоп. Мандри східними землями ІІ Речі Посполитої (1918-1939)”, професора Влодзімежа Менджецького і генконсула Польщі у Львові Елізи Дзвонкєвіч. Говорили про те, чим є поняття “кресів” для польського суспільства, про міф “кресів”, і про те, як національні міфи шкодять чи допомагають полякам та українцям. PolUkr.net записав уривки з цієї дискусії.

 

“Міф кресів – в основі польської самоідентичності”, – професор Влодзімеж Менджецький

Влодзімеж Менджецький. Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський
Влодзімеж Менджецький. Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський

Уривки з виступу професора Влодзімєжа Менджецького:

“Розповім про речі, які мають допомогти українцям краще зрозуміти поляків. Не йдеться, щоб погодитися, але зрозуміти. Це база для діалогу та дискусій.

Для сучасних поляків категорія “кресів” – так важлива, що немає змоги її викреслити. Можна дискутувати, як визначати термін “креси”, що робити з ним, щоб він якнайменше ускладнював відносини з сусідами, але неможливо стерти його з публічного дискурсу.

Коли задуматись, як поляки себе бачать, то є три стовпи. Перший – шляхетськість. Попри те, що більшість поляків – нащадки підневільних селян, які обробляли панщину, в публічному дискурсі вони асоціюють себе з давньою Річчю Посполитою, і шляхтою, що має характерні ознаки – любов до свободи, толерантності, демократії та індивідуалізму. Другий – релігія. У XVII ст. Католицький костел і польськість були нерозривно пов’язані. Водночас маємо польський месіанізм ХІХ ст., начебто поляки несли цивілізацію та культуру на схід. Третій – “креси”. Доречно згадати вислів Юзефа Пілсудського, що Польща схожа на бублик – смачний по краях, але порожній всередині. Маршал говорив, що все найцінніше в Польщі – на окраїнах, а всередині вона пуста.

Категорія “кресів” разом з категорією релігійності розвинулася в ХІХ ст., коли Польща втратила незалежність. Вона пов’язана з обороною Польщі як території і самобутньої духовності. Оборона країни на кресах в свідомості поляків пов’язана з патріотизмом та обороною держави.

В уяві польського суспільства суть “кресів” в тому, що поляки творили провідну націю, а місцеві тло. Тобто був польський двір, пани, і українське село на тлі, з яким провідна нація взаємодіяла. Українці в цій уяві співали фольклорних пісень та вбиралися в національні костюми, були історії кохання між українцями і поляками. Усі жили в гармонії та ідилії – поляки, українці, євреї. Це пастка для польської точки зору, коли уявляємо цей світ, як приязний і гармонійний між народами. У цей кресовий образ маємо вписану патріархальну програму, коли наша польськість – поняття батьківства, доброго керування територією. Наслідком міфічного образу “кресів” є те, що ми начебто є добрими панами, які кохали східні землі й людей, які їх населяли. Це в основі польської самоідентифікації.

Тут бракує розуміння прагнень українців до власної державності. Кресові землі уявляються як певний “рай на землі”, де всі жили гармонійно, ніхто ні з ким не свариться. Такий міфологічний світ – частина нашої нації і самоідентифікації.

Усе було б добре, якщо б цей дискурс стосувався виключно нас, поляків, у Польщі та питань культури. Тоді не було б жодних проблем. Це була б справа літератури і фольклору. Проблема виникає, коли міфологічна категорія “кресів” без роздумів переноситься до історичних дискусій. Коли говоримо про культурний вимір, то одне, а коли про історичні східні землі І чи ІІ Речі Посполитої, то інше. В історичному дискурсі не варто змішувати ці речі.

Для польської громадської думки не існує проблеми переходу “кресів” з міфічної категорії до політичної. Для поляків виникає внутрішній дисонанс, коли виникає потреба рівнозначно історично трактувати східних сусідів. Кажу це самокритично. Виникає тоді фундаментальна проблема, про яку варто говорити – що робити, щоб категорія “кресів”, яку використовують в польсько-українських дискусіях не несла негативних наслідків. Щиро кажучи, не знаю, як розділити “креси” як міфологічну категорію від об’єктивної категорії земель на схід від польського кордону.

Виглядає, що єдиним рішенням була б відмова від вживання терміну в історичних дослідженнях. Але, з іншої сторони, цього не вдасться зробити, бо полякам неможливо пояснити, чому цей широко вживаний термін слід забути. Мова – жива річ, слова виникають і зникають природно”.

“Міф “кресів” не шкодить польсько-українським відносинам, доки жоден поважний польський політик не каже, що “Львів – польське місто”, – історик Ярослав Грицак

Ярослав Грицак. Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський
Ярослав Грицак. Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський

Уривки з виступу історика Ярослава Грицака:

“Мушу погодитись, що “креси” – не корисна концепція. І нагадати про французького історика польського походження Даніеля Бовуа, який багато років досліджував польсько-українсько-російські відносини. Він написав добру статтю “Міф польських кресів або як нам покласти йому край”. Вона пояснює, як міф “кресів” століттями отруює польсько-українські відносини.

Бовуа доходить висновку, що жодному міфу не можна покласти край. Бо міф – це щось, що не піддається раціональній аргументації. Його не можна знищити, бо він поза раціональними аргументами. Схоже до віри. Тому його  неможливо спростувати. Не допоможе жодна освіченість.

Навіть найсучасніша людина не може обійтися без міфів, бо вони в основі свідомості. Якщо втрачається міф, то втрачається сенс життя. Без міфів надто важко жити. Інша справа, які існують міфи. Очевидно, деякі дуже шкідливі, деякі менше, а деякі зовсім не шкідливі, бо об’єднують нас як спільноту.

Можливо, колись міф “кресів” зникне. Але до цього наші атаки на нього мало допоможуть. Потрібно, щоб змінилася сама ситуація, відпала в ньому потреба. Міф “кресів” відповідає емоційним потребам, що існують в польській суспільній свідомості. Велика частина поляків зараз його дуже потребує.

Міф можна атакувати, але чи потрібно? Наприклад, існує міф Бандери, який для поляків є надзвичайно страшний. У них виникають асоціації з Волинню, різаниною. Із точки зору України, вважаю цей міф не шкідливим. Він може комусь подобатися чи не подобатися. Доки він не закликає різати поляків чи євреїв, не закликає до повторення Волині, то не бачу потреби його атакувати. Тим паче, він виконує психологічну роль у ситуації війни з Росією, коли є сильна емоційна потреба мати героїв. Бандера вписався в цю нішу. Звичайно, реальна постать не відповідає цьому міфу. Для багатьох стане відкриттям, коли прочитають реальну біографію Бандери.

Щодо міфів в суспільній свідомості, то потрібно робити все, щоб мінімізувати шкоду, яку вони несуть. Очевидно, міф “кресів” шкодить. Найбільше через явище крисов’яків, які цей міф активно використовують, і через нього впливають на польську політику. Проте я б атакував його так само, як і міф Бандери. Хіба атакував в одному випадку – якщо буде перейдена “червона лінія” – хтось з поважних польських політиків заявить, що Львів і Вільно – польські міста.

Була скандальна історія, коли в польському паспорті мало з’явитися зображення Львова. Але польські політики дали задній хід і відкинули ідею. Тобто, за великим рахунком, механізм стримування діє, “червоні лінії” не переходять.

Атакувати міфи небезпечно – це, як дріт під напругою в 10000 вольт, –  торкнешся і згориш. Це безнадійно, але не означає, що не потрібно”.

“Львів – українське, польське, австрійське місто, наче багатоквартирний будинок, в якому живуть різні народи, тобто цей дім належить їм усім”, – генконсул Польщі у Львові Еліза Дзвонкєвіч

Еліза Дзвонкєвіч. Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський
Еліза Дзвонкєвіч. Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський

Уривки з виступу генконсула Польщі у Львові Елізи Дзвонкєвіч:

“У соціалістичній Польщі було заборонено говорити, що наша країна колись мала інші території, у ній було багато народів. Після падіння комунізму говорити про креси стало певним патріотичним обов’язком. Тим паче, в країні живе багато нащадків, виселених із територій на схід від польського кордону. Тому нині маємо дуже голосні кресові середовища.

Для багатьох поляків важливо, що десь на сході розвивалася колись польська культура, була польська самосвідомість. Хоча насправді пересічний поляк мало-що про це знає. Тож багато істориків і вчителів вважає за обов’язок повернути справедливість і відновити полякам ампутовану пам’ять про креси. Тож боротьба з цими термінами вписується в тези комуністів, які казали, що Польща завжди була моноетнічна, і в теперішніх кордонах. Відтак викинути термін “кресів” із польського публічного дискурсу, гадаю, неможливо.

Коли говоримо з українцями про креси, то говоримо так, наче хтось комусь щось хоче забрати. Це пастка. Думаю, люди чи народи, які без комплексів, не повинні мислити в таких категоріях. Якщо у нас є Костюшко, то чому поляки не повинні погоджуватися, що він був теж громадянином Російської імперії чи героєм Американської війни за незалежність. Навпаки маємо гордитися цим, що інші країни чи народи хочуть вважати цю особу своєю.

Термін “креси” має наповнюватися тим значенням, що для нас, поляків, є певні важливі місця на сході. Наприклад, Львів. Багато пересічних поляків будуть завжди думати, що “Львів – це польське місто”. Також знаю українців зі східної України, які приїжджають до Львова і кажуть, що це – не наше місто, не наша архітектура. Якщо говорити про теперішній день, то Львів більше польське чи українське місто? Це абсолютно українське місто. А сто років тому він належав до Австро-Угорщини і був австрійським містом.

Це приблизно так само, як жити в багатоповерховому будинку, в якому частину квартир займають поляки, частину українці, частину євреї. Кому належить будинок? Він належить їм всім спільно.

Довідка

Креси” чи “Східні креси” – польська назва територій нинішньої західної України, західної Білорусі та Литви, що колись входили до складу І та ІІ Речі Посполитої. Буквально – “східні околиці”. Польські жителі цих земель, у тому числі, депортовані з СРСР у 1944-1946 роках до соціалістичної Польщі, іноді називаються “кресов’янами” чи “кресов’яками”.

Сам термін з’явився в середині XIX ст. у творах польського поета Вінцента Поля. Поширенню терміну сприяло уявлення про цивілізаторську місію поляків на цих землях, і походження найбільших поетів Польщі — Адама Міцкевича і Юліуша Словацького з цих земель. Слово вкорінене в польській літературі та публіцистиці як означення територій на схід від Вільно і Львова, які до кінця XVIII ст. належали до І Речі Посполитій. У період ІІ Речі Посполитої офіційна назва “Східні креси” стосувалася заселених українцями, білорусами і литовцями Львівського, Тернопільського, Станіславського, Волинського, Поліського, Білостоцького, Віленського і Новогродського воєводств. У 1924-му польський парламент прийняв “кресовий” закон, за яким з метою асиміляції місцевого населення на цих теренах вводилася двомовна шкільна освіта. Також для зміни національного складу земель інтенсивно проводилося їх заселення поляками.  

Записав Ігор Тимоць

 

Share Button

“Якщо буде 10-15 хворих на коронавірус, справимося. Якщо десятки-сотні, то система охорони здоров’я “захлинатиметься”, – лікар-інфекціоніст Юрій Жигарєв

Share Button

В Україні, в Чернівцях, зареєстрували перший випадок захворювання на коронавірус, – повідомило МОЗ України. Хворий госпіталізований. Усі контактні з хворим особи – під наглядом лікарів-епідеміологів. Зразки відправлені до ВООЗ. Уряд створив сайт, на якому можна дізнатися відповіді на запитання про коронавірус COVID-19.

Захворювання виявили у чоловіка, який у лютому їздив в Італію. Хворий повертався в Україну літаком через румунське місто Сучава. До Чернівців він з дружиною прибув власним автом. Подружжя пройшло температурний скринінг на кордоні, жодних симптомів гострої респіраторної вірусної інфекції (ГРВІ) у них не виявили. Їм надали пам’ятку про самоізоляцію, – сказав на брифінгу заступник міністра охорони здоров’я Віктор Ляшко.

“Система спрацювала чітко. На кордоні у нього не було ознак ГРВІ. Чоловік із дружиною, згідно з наданою пам’яткою, самоізолювалися. 29 лютого у нього з’явились симптоми ГРВІ. Оскільки у пам’ятці зазначено, що потрібно звертатись до сімейного лікаря, він зв’язався з лікарем. Лікар прийняв рішення про госпіталізацію. Транспортування проводила спеціально оснащена медична бригада. Симптоми чоловіка – підвищена температура і сухий кашель. Стан – стабільний, без ускладнень”, – заявив Віктор Ляшко.

Він також сказав, що здоров’я дружини хворого в нормі – немає симптомів ГРВІ, але з профілактичною метою і з дотриманням рекомендацій ВООЗ вона самоізольована вдома. Він також закликав не закуповувати в аптеках медичні маски: “Використовувати маски необхідно лише, якщо у вас є ознаки ГРВІ, або якщо ви медик, який працює з пацієнтами. Маски можуть створити фальшиве відчуття безпеки і люди не будуть виконувати важливі заходи безпеки: мити руки тощо. Здоровим вони ні до чого”.

Лікар-інфікціоніст Юрій Жигарєв / Фото nnovosti.info
Лікар-інфікціоніст Юрій Жигарєв / Фото nnovosti.info

PolUkr.net поговорив про готовність України до поширення коронавірусу з лікарем-інфекціоністом, кандидатом медичних наук Юрієм Жигарєвим:

– В Україні виявили першого хворого на коронавірус. Які українські служби та яким чином мають реагувати на поширення хвороби?

– Це запитання до державних органів. Можу сказати, який може бути алгоритм. Наприклад, особа приходить до мене. У неї симптоми хвороби. Вона каже, що була в Китаї чи іншій країні, де поширений коронавірус. Далі самоізолюватися в кабінеті, зателефонувати керівництву, і в Центр громадського здоров’я МОЗ, бо цей орган має боротися з коронавірусом. Тоді чекати їх вказівок. Далі має приїхати спеціальна медична бригада, одягнена у відповідні захисні комплекти, доправити пацієнта до найближчого інфекційного стаціонару. Там його мають помістити в бокс, розпочати стаціонарне лікування. Опісля має підключатися епідеміолог та виявити всі контакти особи за останні дні. Тоді зв’язатися з цими людьми і з’ясувати, чи є в них симптоми хвороби, встановити за ними спостереження, якщо потрібно.

Раніше в нас цим займалася санітарно-епідеміологічна служба. Її немає більше двох років. Тому займається Центр громадського здоров’я. Проте він не має на це повноважень. Справа в тому, що, за законом, таких повноваження ніхто в нас не має. Тому саме МВС евакуювало українських громадян з китайського Уханю та помістили їх в санаторій МВС. Адже це певний примус громадян. Раніше санітарний лікар міг закрити підозрюваного на епідеміологічну хворобу у будь-якій установі чи навіть закрити підприємство на карантин. У нього були такі повноваження.

Тому, наприклад, якщо потенційно хворий на коронавірус приходить до мене і каже, що не хоче в лікарню, бо хоче бути вдома чи піти на вечірку, то я нічого не можу зробити. Хіба намагатися його переконати. Якщо не зможу, то він піде на вечірку, поїде на метро, і потенційно може заразити багато громадян. Також я теоретично можу викликати поліцію, але не факт, що вона захоче втручатися. Адже поліцейські опиняться в зоні ризику. По-друге, немає юридичного механізму для цього. Немає закону, за яким поліція може арештувати людину за підозрою в хворобі. Тобто в цій справі виникло безліч юридичних колізій.

– Тож зараз для боротьби з коронавірусом залучені МОЗ та МВС?

– Саме так.

– Де тримають хворого та як лікують? Що це за бокси?

– Нормальних сучасних боксів в Україні практично немає. Це має бути герметична кімната з негативним тиском, спеціально спроектованою вентиляцією та іншими умовами, щоб нічого не могло вирватися з неї, щоб потік повітря цьому заважав. У нас такі бокси є, але їх дуже мало. Кілька на всю країну. У США такі в будь-якому пристойному госпіталі.

У нас натомість є інфекційні відділення. А те, що в нас називається боксами, – просто окреме приміщення. Можемо покласти туди нашого умовного пацієнта, хоча там немає спеціально спроектованої вентиляції. Тож лікарі лише можуть намагатися зробити все, що в їх силах, щоб вірус звідти не вийшов.

Ще одна проблема, 5-10% хворих на коронавірус можуть бути у важкому стані. Вони потребують штучної вентиляції легень та іншої серйозної апаратури. Тож ці речі мають бути в боксі.

Не проблема зробити окреме приміщення. Проблема забезпечити його технікою. Наскільки знаю, то навіть там, де ізолювали цього першого хворого, не дуже все добре з необхідною технікою. За якийсь час, можливо, будуть звідти репортажі, і суспільство побачить, які там, умови. М’яко кажучи, не ідеальні.

– Ці бокси знаходяться в поліклініках, в лікарнях, окремих санаторіях?

– Це або відокремлені інфекційні лікарні, які є по великих містах або відокремлені інфекційні відділення в багатопрофільних лікарнях.

– МОЗ рапортує, що бокси для хворих є в усіх регіонах країни.

– Це залежить, які бокси. Якщо окремі приміщення в різних лікарня, то цілком можливо. Їх не важко зробити. У часи СРСР інфекційні відділення були ледь не в кожному районі. Щось із цього залишилося. Якщо говорити про сучасні бокси, то їх треба спеціально проектувати з нуля. У нас за останні 30 років не збудовано жодної інфекційної лікарні. Усе, що маємо, – модернізоване або не дуже з радянських часів.

Наприклад, в боксі має бути окрема каналізація, своя система вентиляції та необхідна сучасна апаратура. Сумніваюся, що такої апаратури є достатньо. Це не надто дешеве задоволення.

– Які відтак це створює ризики для потенційних хворих в Україні?

– Поширення вірусу вже відбувається в нас. Хворий, який приїхав з Італії, контактував з іншими, поки їхав з Румунії. Справа в тому, що жодна країна світу, де виявили зараження, навіть з дуже потужними системами охорони здоров’я, не змогла запобігти поширенню вірусу. Навіть США і країни західної Європи, в яких медична сфера в значно кращому стані, ніж наша.

Проблема в масштабах поширення коронавірусу. Якщо буде 5-10 хворих, справимося – вистачить боксів, апаратури, лікарів. Якщо будуть сотні чи тисячі, як в деяких країнах, то для нас це буде великий виклик. Виникне питання, куди їх класти? Просто забракне відповідних приміщень, апаратури та лікарів, щоб їх лікувати.

– Яким чином лікують хворих?

– Препаратів чи вакцин проти коронавірусу не винайдено. Проблема теж, що певний відсоток хворих потребує інтенсивної терапії. Значно більшої, ніж при грипі чи ГРВІ. Якщо таких хворих буде багато, то наша система охорони здоров’я, як і будь-якої країни, просто почне “захлинатися” через певний час.

У Китаї значно краща медицина, ніж у нас. Коли в них дійшло до тисяч хворих, то вони збудували спеціальний госпіталь. Бо фізично хворих не було куди класти.

– ВBC пише, що смертність від цього коронавірусу 2-3%. Це виглядає як не надто небезпечна хвороба.

– Будь-які дані про коронавірус зараз некоректні. Епідемія у розпалі. Треба розуміти, в нас є лише попередні дані. Вони розрізняються сильно в різних країнах чи навіть в провінціях Китаю. Говорити про відсотки некоректно. У підсумку смертність буде 1,5% чи, можливо, 5%. Ніхто не знає.

– Які заходи в Україні ще можуть вжити для перешкоджання поширенню коронавірусу?

– Це питання до наших медичних чиновників. Вочевидь, вони не дадуть відповіді, доки не приймуть рішення. А його приймуть десь через два тижні після того, як це потрібно. Так у нас усе працює.

Може бути карантин у містах, якщо, наприклад, десь у Харкові чи Полтаві буде багато хворих, а в інших містах країни ні. Тоді можуть закривати ціле місто на карантин, щоб припинити сполучення з ним. Якщо буде там двоє-троє хворих, там двоє-троє, і так у більшості обласних центрів, то закривати міста на карантин без сенсу.

– Який додаткові персонал і звідки передбачено, якщо буде багато хворих? Чи передбачене застосування Національної гвардії?

– Національна гвардія, поліція чи інші силові органи можуть бути застосовані, якщо потрібно забезпечити карантин на певній території. Це фізичні обмежувальні заходи. Інших функцій вони не несуть. У силових структур є свої медичні служби.

Довідка

Інфографіка "ВВС Україна"
Інфографіка “ВВС Україна”

Коронавіруси – велика сім’я вірусів, які можуть спричиняти захворювання у людей і тварин: від застуди до важкої респіраторної інфекції. COVID-19 – інфекційне захворювання, спричинене невідомим науці коронавірусом.

Як пише МОЗ, станом на 4 березня у світі 93 160 лабораторно підтверджених випадків COVID-19, з них 3198  – летальні. Одужало 50 690 осіб. По Україні у визначених медичних закладах продовжуються навчання  (симуляційні вправи) на випадок чергової фіксації коронавірусу. Україна готова приймати і лікувати пацієнтів із COVID-19, є інфекційні бокси, 12 тисяч ліжок в інфекційних стаціонарах, 2 тисячі лікарів-інфекціоністів і 5 тисяч інших медичних працівників, які працюють в інфекційних лікарнях та інфекційних боксах.

Як пише ВВС, За підрахунками вчених, помирає від хвороби близько 2% хворих. Найбільше жертв зафіксовано у китайській провінції Хубей, яка є епіцентром поширення хвороби. Там рівень смертності найвищий – 2,9%. Від сезонного грипу в Україні вмирає в середньому 0,16% хворих. За даними ВООЗ, грип щороку інфікує до мільярда людей у світі. У 3-5 мільйонів хвороба проходить дуже тяжко. Помирають від 250 до 650 тисяч. В Україні за останній тиждень лютого на грип захворіло більше людей, ніж на коронавірус у світі – 217 тисяч. За цей період в Україні від грипу померли 10 людей. Люди зазвичай помирають не від самого грипу, а від ускладнень, які він викликає – пневмонія, легенево-серцева недостатність.

Центр Громадського здоров’я МОЗ за підтримки ВООЗ видав рекомендації для роботодавців щодо реагування на COVID-19:

– працівники із симптомами ГРВІ мають повідомити керівника і залишатися вдома;

– якщо на роботу вийшла особа з ГРВІ, її слід відокремити від інших працівників та негайно направити додому;

– варто регулярно прибирати на робочому місці: очищати поверхні, стільниці та дверні ручки відповідними засобами для чищення;

– працівники мають обробляти руки дезінфекційними спиртовмісними засобами чи мити руки з милом не менше 20 секунд;

Для профілактики слід дотримуватись рекомендацій МОЗ:

– часто мийте руки чи обробляйте дезінфікуючими засобами;

– під час кашлю і чхання прикривайте рот і ніс паперовою хустинкою. уникайте тісного контакту з усіма, хто має гарячку та кашель;

– якщо маєте підвищену температуру, кашель і утруднене дихання, якнайшвидше зверніться до лікаря та повідомте попередню історію подорожей;

– не їжте сирих чи недостатньо термічно оброблених продуктів тваринного походження – м’яса, молока, яєць;

Ігор Тимоць

Share Button

Панахида біля сплюндрованої могили в Монастирі

Share Button

Українці вшанували 75-ті роковини упівців, загиблих у боях проти НКВС у східній Польщі – розбита вандалами 5 років тому таблиця на могилі так і не відновлена

 У неділю, 1 березня українці, з закерзонських організацій та українці з Польщі провели панахиди на могилах земляків у польських селах Верхрата, Монастир і Гораєць. Приводом послужили 75-ті роковини боїв УПА біля гори Монастир, що відбулися 2-3 березня 1945-го. Там у збірній могилі поховані 62 упівці, які загинули в боях проти НКВС. На могилі табличка з іменами покійних, розтрощена вандалами 2015-го. Її обіцяє відновити польська влада, проте наразі не зробила цього.

До Верхрати, що неподалік пункту пропуску «Рава-Руська-Гребенне», приїхав автобус із членами закерзонських організацій. Загалом, близько 60 осіб. До них приєдналися українці з Польщі. Разом вони провели панахиду за похованими на цвинтарі у Верхраті та поклали квіти.

Пам’ятник на цьому кладовищі встановили 1993-го – це збірна могила 13 вояків УПА. 9 жовтня 2016-го члени польської ультраправої організації “Табір великої Польщі” знищили хрест на могилі. Польська влада, попри численні звернення України, не відновила хреста, “бо він незаконний”. У листопаді 2019-го польські громадські діячі встановили натомість на могилі дубовий хрест “від польських співгромадян”.

Для частини польського суспільства, зокрема, для багатьох прихильників правлячої з 2015-го партії “Право і справедливість” члени ОУН і вояки УПА – винуватці геноциду поляків на Волині та в Східній Галичині в 1940-х.

Після панахиди випити гарячої кави гостей із України до своєї хати у Верхраті запросив місцевий українець Богдан Лопушинський.

“У мене добрі відносини з сусідами-поляками. Свідомих українців в селі практично не залишилося – полонізація триває понад 70 років. Більшість старших українців відходять, а молоді виїжджають до великих міст і в західну Європу. У селі немає з чого жити. Після війни залишилося тут мало українців – більшість вивезли в СРСР чи на північно-західні терени Польщі за акцією «Вісла». Лише деякі потім повернулися. Мій тато приїхав сюди 1958-го… Коли було руйнування пам’ятника в 2016-му, то місцеві не підтримали цього. Чужі приїхали та влаштували провокацію”, – розповів Богдан Лопушинський.

Після цього відправити панахиду і покласти квіти відправилися до Монастиря, що неподалік.

У 2005-му там законно встановили братську могилу з вибитими на гранітній таблиці іменами загиблих “за волю України”. У 2015-му вандали облили фарбою хрест на могилі й розтрощили таблицю. Хрест українці відчистили. Таблиця досі розбита – влада Польщі її не відновила і не дозволяє відновити.

В Монастирі був один із 15 актів вандалізму на українських могилах в східній Польщі, що відбулися протягом 2015-2017 років. За вандалізм нікого не покарали, а поруйновані пам’ятки не відновлені. Уже 5 років Україна домагається від польської влади відновити таблицю в Монастирі. Влада Польщі протягом останніх місяців обіцяє це зробити, але коли саме це відбудеться наразі невідомо.

Протягом 2017-2019 років Україна перестала видавати польським організаціям дозволи на пошуково-ексгумаційні роботи, доки не відновлять могили в Монастирі. Із зміною влади в Україні в жовтні 2019-го полякам відновили дозволи на пошуково-ексгумаційні роботи з очікуванням відновлення таблиці в Монастирі та інших поруйнованих пам’яток.

В листопаді 2019-го польські активісти та учасники закерзонських організацій пов’язали українські вишиті рушники на деревах навколо могили в Монастирі. Під час цьогорічних різдвяних свят невідомі позривали рушники та поскидали їх разом із частинами розбитої таблиці до ями біля могили. Згодом українці поскладали розбиту таблицю.

Серед тих, хто приїхав до Польщі, був відповідальний секретар Державної міжвідомчої комісії у справах увічнення пам’яті Святослав Шеремета. Він був одним із відповідальних за скасування дозволів полякам на пошуково-ексгумаційні роботи три роки тому. Між Україною і Польщею тоді виник дипломатичний скандал, коли за це Шереметі заборонили в’їзд в Польщу в 2017-му. Згодом дозвіл на в’їзд відновили.

Святослав Шеремета розповів PolUkr.net, що очікує, що влада Польщі нарешті відновить могилу в Монастирі: “Тут легальне увічнення, якому передувала тривала процедура. У могилі перепоховані хлопці, які загинули в навколишніх лісах. Свого часу увічнення в Монастирі зробили в контексті ширших домовленостей щодо відкриття польських військових поховань у Львові на Личаківському кладовищі… Прикро, що через кілька років після першого акту вандалізму, польська влада не зробила нічого, щоб відновити це місце. І після цього тут був другий акт вандалізму. Монастир – лакмусовий папірець для перезавантаження наших відносин із Польщею в історичній площині. Я мав крихту надії побачити нині відновлену таблицю. На жаль, цього не сталося. Важливо, щоб польська та українська влада надалі бачили, що для українців – це місце пам’яті важливе. Для цього, зокрема, ми нині тут”.

Голова Об’єднання товариств депортованих українців «Закерзоння» Володимир Середа розповів, як крізь суди та міждержавні переговори тривала багато років робота над тим, аби легально встановити могилу в Монастирі.

“Прикро, що в ХХІ столітті так ставляться до могил. Не по-християнськи. Із мертвими не воюють, незалежно від національності й обставин, за яких люди загинули”, – заявив після панахиди Середа.

Історик Микола Посівчнич розповів деталі про тих, хто похований в Монастирі.

“Латиняни говорили “Про мертвих добре або нічого”. І додавали “Нічого, крім правди”. Ця правда про ОУН і УПА для кожного з нас, для поляків і українців, – своя. Для нас полеглі – герої, для іншої сторони – навпаки… Відновлення могили має бути пріоритетом для наших братських взаємин із польським народом. Хлопці, які тут лежать, вірили, що колись буде незалежна Україна. І вона має захищати їх пам’ять.  Це була невелика група відважних людей, які сподівалися, що їхній чин буде в пам’яті наступних поколінь. Ми повинні зберегти цю пам’ять”, – заявив історик і президент благодійного фонду “Літопис УПА” Микола Посівчнич.

Натомість голова перемишльського відділення Об’єднання українців у Польщі Марія Туцька не вірить, що теперішня влада Польщі відновить табличку в Монастирі.

“Не вірю, що відновлять табличку. Принаймні, не теперішня влада. А якщо відновлять, то її за певний час знову знищать. Хіба тут буде охорона чи відеоспостереження… На жаль, на пограниччі, бракує спільних польсько-українських акцій, просвітницької роботи. Особливо для молоді. Щоб більше пропагувати толерантність і взаєморозуміння, щоб ми краще розуміли одне одного. Адже смерть українців і поляків має ту саму вагу. Поховані поляки в Україні та українці в Польщі – заслуговують на однакові місця пам’яті. Це чиїсь батьки, діти, брати. Кожен хотів жити в мирі та спокої. Кожен похований заслуговує на пошану”, – сказала PolUkr.net Марія Туцька.

Після цього панахиду та покладання квітів провели теж на цвинтарі в селі Гораєць. 6 квітня 1945-го Внутрішні війська Польщі спалили це українське село і вбили 174 особи. Наймолодшому було 6 тижнів, найстаршому – 80 років. У 2010-му на місцевому цвинтарі відкрили меморіал загиблим за участі польської та української влади.

Ігор Тимоць

Share Button

На Львівщині відкрили меморіал «Героям Вовчухівської офензиви»

Share Button

100 років тому біля села Вовчухи на Львівщині армія УГА замкнула кільце оточення навколо Львова, який контролювали поляки, але так і не змогла здобути столицю ЗУНР

У селі Вовчухи на Львівщині 26 лютого освятили і урочисто відкрили меморіал «Героям Вовчухівської офензиви» – наступальної операції Галицької Армії (УГА), яка тривала 17 лютого – 18 березня 1919 року, під час польсько-української війни 1918-1919 років. Молебень за загиблими вояками провело греко-католицьке і православне духовенство. Покласти квіти до меморіалу прибули керівники Львівської й Тернопільської областей, районна і місцева влада, військові, школярі та місцеві жителі. Із обласного бюджету на пам’ятник витратили 1,3 млн. грн.

Загалом, на відкриття, зібралося до тисячі осіб. Меморіал збудували біля траси та залізниці, поблизу якої 100 років тому тривали запеклі бої, в результаті яких українська армія взяла в облогу польський Львів. Військовий оркестр академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного виконав гімн України та української армії під військовий салют і прохід урочистої військової варти.

Будівництво меморіалу розпочали рік тому – до 100-річчя події. Його звели з ініціативи меморіально-пошукового центру «Доля» за гроші влади Львівщини. На монументі зображені воїни УГА, які йдуть в атаку, та кільце облоги навколо Львова.

Голова Львівської обласної ради Олександр Ганущин на відкритті заявив, що урок із Вовчухівської офензиви в тому, що можемо покладатися лише на свої сили, а не на союзників: «Урок, який можемо винести з історії, що українці можуть покладатися лише на власне військо. Хто б не був агресором на даному історичному відтинку, давайте менше вірите союзникам, а вірити в себе… Цей меморіал добре видно з залізниці, якою колись їздив смертоносний бронепоїзд, з якого стріляли по воякам нашого війська. Нині тут їздить мирний поїзд «Київ-Львів-Перемишль», який ж і запустили. Ми мали непрості уроки історичної пам’яті двох великих народів, українського і польського. Нам ще залишається величезний об’єм роботи для істориків… Вічна пам’ять тим, хто поклав у цій землі найдорожче – життя за вільну і незалежну Україну, яку нам випала честь втримати».

Голова Львівської обласної державної адміністрації Максим Козицький заявив, що героїчна історія Вовчухівського наступу подібно до інших схожих лягла в основу фундаменту незалежної України: «Колись тут обороняли рідну землю від загарбників. Нині тисячі наших співвітчизників за це воюють на сході країни. Велика їм шана. Як і воякам УГА, які віддали найцінніше – життя і здоров’я заради нашого майбутнього, вільної європейської України».

Голова тернопільської обласної ради Віктор Овчарук теж провів історичні паралелі: «100 років тому мирні переговори Антанти стали для нас зрадою у відстоюванні державності. Після провалу Вовчухівського наступу УГА вела бої на Тернопільщині – під час Чортківської офензиви. Та сама переговорницька позиція української влади згодом призвела до розпуску армії України. Після цього ми мали бій під Крутами, Голодомор, репресії, знищення української нації. Маємо пам’ятати історію. Врешті, в результаті, отримали героїв Небесної сотні, героїв-захисників з лав добровольців та ЗСУ й волонтерів, які вже тепер віддали життя заради нашого майбутнього. Заради того, щоб ми могли мирно жити і виховувати нове покоління. Тому не маємо допустити дискредитації добровольців, волонтерів, військових. Маємо усвідомити, що ніякі мирні переговори і відведення військ не дадуть перемоги. Але підтримувати добровольчий рух і армію».

Керівник меморіально-пошукового центру «Доля» Святослав Шеремета процитував не публіковані раніше свідчення командувача УГА, генерал-полковника Михайла Омеляновича-Павленка, що спроби поляків прорватися до міста – провалилися, а Львів в оточенні незабаром має здатися, позаяк там небагато харчових запасів. Також він процитував доповідну старшини УГА, що поляки у Львові на час перемир’я відмовляються складати зброю, бо це мовляв не вони його укладали, а місія Бартелемі.

Довідка

Під час Вовчухівського наступу у лютому-березні 1919-го Третій корпус УГА перерізав залізничне сполучення між Львовом і Перемишлем біля села Вовчух, повністю оточивши і взявши в облогу Львів. Успішну атаку зупинила мирна місія Антанти на чолі з французьким генералом Йозефом Бартелемі. Вона мала на меті досягти перемир’я між українцями і поляками, щоб разом із «білими» росіянами і румунами відкрити спільний фронт проти більшовиків. Водночас, крім припасів, місія привезла обложеним у Львові полякам зброю і набої. Бартелемі запропонував українцям провести демаркаційну лінію на схід від Львова, проте керівництво ЗУНР наполягало на лінії по річці Сян, за Перемишлем. Перемовини зайшли в глухий кут, тож УГА поновила наступ, але стратегічну ініціативу втратила. Незабаром так звану армію генерала Галлера, яку поляки створили у Франції і озброїла Антанта для війни проти більшовиків, використали проти ЗУНР, що, врешті, призвело до захоплення всієї території ЗУНР поляками.

Ігор Тимоць

 

Share Button

Тихі та спокійні роковини в Гуті Пеняцькій

Share Button

У неділю, 23 лютого, на Львівщині вшанували жертв колишнього польського села Гута Пеняцька, спаленого 76 років тому. Згідно польської історіографії, його спалили українці на службі у нацистів, загони УПА і місцеві селяни. Згідно української – село знищили нацисти. На Львівщину приїхали віце-маршалек Сейму Малгожата Гошєвська, держсекретар канцелярії президента Польщі Адам Квятковський, посол в Україні Бартош Ціхоцький, генкосул у Львові Еліза Дзвонкєвіч та інші гості. У львівському Латинському кафедральному соборі 22 лютого вони взяли участь у службі за жертвами трагедії, а в самій Гуті Пеняцькій помолилися і зачитали листа від президента Анджея Дуди. Там було згадано про «геноцид, вчинений українськими націоналістами на Волині» та акцентовано на польській версії історії. Від української влади був заступник голови ЛОДА Іван Собко, районна влада і місцеві жителі. Не було українських крайніх правих із червоно-чорними прапорами, які протягом минулих років влаштовували акції протесту, що обурювало поляків. Відзначення відбулося без інцидентів та за численної охорони поліції.

Без націоналістів і червоно-чорних прапорів

Село Гута Пеняцька 76 років тому жило серед густого букового лісу. Щороку з 1990-х до нього приїздять нащадки жертв, представники польських організацій, скаути «гарцери». Із 2005-го є меморіал жертвам трагедії. Протягом кількох останніх років автобуси з польськими делегаціями в селах, на під’їзді до меморіалу жертвам, зустрічали червоно-чорні прапори. Поляки обурювалися, бо вважають українських націоналістів співпричетними до злочину. Цього року таких прапорів не було. Також не було протестів українських націоналістів, які вважають, що поляки викривлюють історію, звинувачуючи українців у цьому нацистському злочині.

Зустріла натомість легка мжичка, яка накрапала протягом дня. Сільську дорогу від крайнього села Жарків до меморіалу в Гуті Пеняцькій долали звично на возах, запряжених конями. Селяни підвозили кілька кілометрів через заболочену дорогу. Усе охороняли десяток авто з поліцією, СБУ і представники інших служб – медиками й МНСниками.

Біля самого меморіалу три роки стоїть інформаційний стенд, який українською, польською та англійською розповідає українську версію спалення села. Поляки не раз протестували на офіційному рівні через це. За 30 метрів від меморіалу є хрест із табличкою про місцевих українців, які загинули від рук поляків і радянських партизанів. Його поставили 2009-го з ініціативи партії ВО «Свобода».

Католицький єпископ хотів би бачити капличку в Гуті Пеняцькій

Представників польських організацій приїхало менше, ніж в минулі роки  – цьогоріч зібралися біля 150 осіб. Прийшли теж представники районної влади із десятком синьо-жовтих прапорів. Тож українських прапорів було більше, ніж польських.

Службу за жертвами правив єпископ-помічник Львівської Архідієцезії Римсько-католицької церкви Едуард Кава, інші католицькі духовні особи, а також греко-католицький і православний священики.

Кава висловив ідею, щоб на місці меморіалу колись збудувати каплицю. Потім пояснив PolUkr.net, що це його приватна ідея, яку наразі ніхто ні з ким із української влади не обговорював.

«У 1944 році людська ненависть призвела до масових вбивств. Сьогодні наше християнське завдання, щоб більше до такої ненависті на нашій землі не дійшло. Місце, в якому збираємося, має стати місцем примирення і любові», – сказав єпископ Кава під час проповіді.

Також молилися за мир в Україні, та порозуміння і примирення між людьми і народами.

Президент Польщі Дуда: «Українські солдати і поліція на службі в Третього рейху, а також українські націоналісти, в жахливий спосіб вбили біля 1000 осіб, а село Гута Пеняцька спалили дощенту»

Після молитви держсекретар канцелярії президента Польщі Адам Квятковський зачитав лист президента Анджея Дуди: «Нині пустка, яка наповнює це місце, шокуюче промовляє. Колись тут було людне гомінке село, яке існувало з XVII ст. Це було перекреслено одного страхітливого дня через насильств, кров та знищенням. Під час ІІ світової війни разом із злочинами, вчиненими на Волині та Поділлі, над цим красивим краєм, над тутешніми поляками, нависла потворна загроза – масове вбивство, вчинене 28 лютого 1944 року… Українські солдати і поліція на службі в гітлерівського німецького Третього рейху, а також українські націоналісти, в жахливий спосіб вбили біля 1000 осіб, а село спалили дощенту. Злочин у Гуті Пеняцькій – вражаюче свідчення того, що насправді означала тодішня антипольська акція, яка була геноцидною етнічною чисткою – злочином, який залишається ніколи не замовкаючим застереженням перед ненавистю та впертим націоналізмом, який бачить смертельного ворога в представникові іншого народу… Проте ми, поляки та українці, можемо зробити висновок із цієї трагічної історії, щоб минуле не тяжіло над теперішнім. Щоб ми разом могли протистояти спільним викликам і загрозам. Того, що близько єднає наші народи – багато. Будемо завжди пам’ятати, що навіть під час жахливих часів Волинської ліквідації людей, були випадки, що поляки мали підтримку від українців, які наражалися на смертельну небезпеку. Від імені Речі Посполитої висловив за це вдячність минулого року українці з Волині, знаній як Бабця Шура. Вона отримала медаль Virtus et Fraternitas. Глибоко вірю, що історія не мусить ділити поляків і українців. Але тільки, якщо буде оцінена правдиво, чесно і справедливо. З задоволенням сприймаю останні декларації вищої влади в Україні, які розумію як сигнал надії. Вірю в силу очищення правдою, яка може звільняти і лікувати…».

Наступного дня уривки із листа стали провідним наративом у польських новинах про подію. У травні в Польщі мають відбутися президентські вибори і чинний президент Анджей Дуда має найвищі шанси перемогти і бути переобраним на другий термін.

Заступник голови ЛОДА Іван Собко: «Маємо зробити все, щоб нам не доводилося більше вшановувати співвітчизників за такими наслідками як у Гуті Пеняцькій»

Протягом минулих років в Гуту Пеняцьку приїздили голови львівської обласної ради та обласної державної адміністрації. Цього року був заступник голови ЛОДА Іван Собко. Він у промові, зокрема, сказав, що причиною трагедії в було жадання влади і згадав, що Україна шостий рік захищає себе і всю Європу від агресії на Донбасі проти режиму, який теж жадає влади.

«Історія складна і маємо робити висновки, щоб нам і нашим дітям не було соромно, а навпаки ми були сильними і дружніми народами. Щоб усі, хто мріяв чи мріє мати повноту влади добре думали, для чого їм це. Ті, хто організовував і вів ІІ світову війну, не мали бажання добра, миру чи любові, але прагнули одного – повноти влади і володіння всім. Нині маємо наслідки. Як польський народ, так і український, багато натерпілися у ІІ світовій війні. Нині ми теж бачимо, як на східних кордонах наші хлопці боронять Україну і Європу. Нині теж комусь на сході хочеться повноти влади. На сході теж є хлопці та дівчата, які мають польське коріння. Вони боронять Україну, нас із вами, від так званого сусіда. Бо сусід так не чинить. В обличчі поляків натомість маємо доброго партнера, який нам допомагає фінансово, дипломатично, військово, щоб у нас був мир. Україна ніколи ні на кого не нападала. Ми – миролюбна нація. Хочу нині висловити жаль і біль щодо ситуації, яка склалася в Гуті Пеняцькій. Люди, поляки і українці, які тут жили, були невинно закатовані. Ми, кожен на своєму місці, на всіх щаблях влади – від президента до найнижчого посадовця маємо зробити все, щоб нам не доводилося більше вшановувати співвітчизників за такими наслідками…», – сказав Іван Собко.

Віце-маршалек Сейму Малгожата Гошєвська: «Давайте не ставити на одні ваги пошуково-ексгумаційні роботи в Гуті Пеняцькій та відновлення могили в Монастирі»

Віце-маршалек Сейму Малгожата Гошєвська розповіла в коментарі, що приїздить в Гуту Пеняцьку щороку, аби дійшло «до тривалого порозуміння з українцями на твердій базі правди».

«Базова річ для нас – стояти за правду. Жертви цього жахливого злочину мусять дочекатися гідного поховання в освяченій землі та хреста (мається на увазі ексгумаційно-пошукові роботи в Гуті Пеняцькій з подальшим похованнях решток, що до жовтня 2019-го було заблоковано Україною. – PolUkr.net). Родини жертв мають мати місце, де можуть поставити лампадки, помолитися… Маємо домагатися дозволу на це від української сторони. Надіюся і вірю, що йдемо в цьому напрямку, бо підхід української сторони змінився на відкритість. Найближчі місяці покажуть на прикладі конкретних дій. Маємо запевнення українського Інституту національної пам’яті, що будуть роботи в Гуті Пеняцькій», – сказала Малгожата Гошєвська.

На запитання PolUkr.net, що у відповідь, Україна очікує на відновлення могили в польському Монастирі, Гошєвська сказала, що «не слід поєднувати ці теми»: «Будемо на ці теми говорити, але давайте не ставити все на одні ваги».

Замісник глави польського Інституту національної пам’яті Кшиштоф Швагжик розповів в коментарі PolUkr.net, що рішення по внесенні могили в Монастирі до списку військових не належить до компетенції польського ІНП, а це передумова до відновлення і охорони державою могили в Монастирі. Проте, за його словами, справа щодо відновлення могили в Монастирі незабаром має бути позитивно вирішена.

Історія трагедії в Гуті Пеняцькій

За версією польських істориків, у Гуті Пеняцькій був відділ самооборони, а на початку 1944-го діяла група червоних партизанів. Про червоних дізналася німецька адміністрація. У село 23 лютого німці направили патруль, який складався з українців. Відбувся бій самооборони села, відділу Армії Крайової (АК), який був у селі, та СС. Поляки думали, що воюють з відділом УПА. Під час бою загинуло як мінімум два есесівця з 14-ї гренадерської дивізії СС, що базувалася в Бродах. У відповідь нацисти відправили 4 поліційні полки СС (500-600 бійців), якими керував німецький капітан. Самі полки начебто складалися з українців. У ніч на 28 лютого зв’язковий АК наказав, щоб самооборона уникнула бою і евакуювалася, а з жителів залишилися лише жінки, діти і старі. Це, на їхню думку, мало врятувати село. 28 лютого 4 полки СС за підтримки селян з навколишніх сіл, сотні УПА «Сіроманці» і поліції з Підгірців оточили село… Тоді було жахливе масове вбивство. Загинули близько 850 осіб. Небагатьом вдалося врятуватися у пивницях і схронах.

За даними українських істориків, село було спалене військами СС за те, що було базою радянських партизанів, та спричиняло до втрат у німців. Українці до трагедії не причетні, і жодних документальних підтверджень такої причетності немає.

Ігор Тимоць

 

Share Button