понеділок, 1 Червень, 2020
pluken
Головна / Новини / “Український президент Зеленський закриває очі на інтриги Путіна та Медведчука”
Володимир Путін та Віктор Медвечук. / Фото focus.ua
Володимир Путін та Віктор Медвечук. / Фото focus.ua

“Український президент Зеленський закриває очі на інтриги Путіна та Медведчука”

Share Button

Американський політолог Владімір Сокор із неурядової американської дослідницької організації Jamestown Foundation написав статтю “Український президент Зеленський закриває очі на інтриги Путіна та Медведчука”. У ній він аналізує роль кума Путіна в Мінських переговорах, стратегії Кремля щодо використання різних груп впливу в українській політичній еліті задля досягнення своїх цілей – підпорядкування Києва волі Москви, переговори за участі помічника президента України Андрія Єрмака і заступника керівника адміністрації президента Росії Дмитра Козака. Зі згоди Jamestown Foundation і Владіміра Сокора PolUkr.net друкує переклад статті.

“Президент України Зеленський закриває очі на інтриги Путіна та Медведчука”

Частина 1

Головний проросійський політик України Віктор Медведчук 10 березня зустрівся у Москві з російським президентом Путіним та лідерами Думи, щоб додати “міжпарламентського виміру” до “Нормандської четвірки”, яка сама по собі майданчиком для міжурядових переговорів. Ідея, яку приписують Медведчуку, полягає у здобутті міжпарламентської підтримки для рішень, які можуть бути прийняті в рамках Нормандського та Мінського процесів про особливий статус підконтрольної Росії частини українського Донбасу та проведення у ній виборів. За задумом, ці рішення мають спустити у Верховну Раду для оформлення у вигляді законів. Путін дав Медведчуку можливість обійти керівництво України і публічно координувати свою ініціативу з Кремлем. Реакція на це зі сторони президента Зеленського і його команди виявилася розмитою та пасивною.

Наступного дня, 11 березня, у Мінську представники російського і українського президентів Дмітрій Козак та Андрій Єрмак домовились створити нову платформу для переговорів у рамках Мінського процесу. Нова платформа, за задумом, зведе разом представників України та російських маріонеток з Донецька та Луганська як рівноправні сторони у внутрішньому українському конфлікті. Водночас Росія виступатиме лише як безпристрасний спостерігач.

Ці пов’язані між собою кроки відображають підготовку обох сторін до можливої вирішальної фази Нормандського і Мінського процесів. Команда Зеленського сподівається провести наприкінці жовтня на підконтрольній Росії частині Донбасу місцеві вибори одночасно з місцевими виборами у всій Україні. Використовуючи нетерплячість Києва проти нього самого, Кремль відповів на неї пропозиціями Козака і Медведчука. Команда Зеленського попередньо прийняла ідеї Козака, але, схоже, відмовчується щодо пропозицій Медведчука.

Медведчук очолив делегацію з 6 депутатів Верховної Ради від своєї партії “Опозиційна платформа – За життя” (ОПЗЖ) на переговорах в Москві у той же день, коли Дума голосувала за продовження президентського терміну Путіна. Особисто Медведчук багато разів відвідував Путіна в Росії, але візит 10 березня був першим візитом української парламентської делегації за 6 років, що минули від початку військового нападу Росії на Україну. Депутати Думи зустрічали українську делегацію стоячи і з оплесками.

Окремо зустрівшись з Путіним, Медведчук представив розширену версію своєї концепції, яку вперше озвучив після парламентських виборів в Україні в липні 2019-го. Путін поблагословив її і заохотив Медведчука продовжувати роботу в Україні та в Європі.

Медведчук, як і Путін, наполягає, що український парламент має імплементувати політичні пункти Мінських “угод” в українське законодавство, а саме: внести поправки до конституції про децентралізацію та прописати у ній особливий статус для Донецької і Луганської областей; провести загальну амністію для тих, хто дотичний до “подій” (воєнних злочинів) на Донбасі; прийняти спеціальний закон про “місцеві вибори” на окупованих територіях; дозволити прямі переговори між Києвом, з однієї сторони, та підконтрольними Росії Донецьком і Луганськом, з іншої, для виконання цих завдань. Відтак, за словами Медвечука, український парламент “потребує підтримки колег з Думи, з французького і німецького парламентів, щоб переконати українських депутатів, що Мінські угоди не мають альтернатив, і повинні бути імплементовані в повному об’ємі в українське законодавство, щоб наблизити Україну до миру на Донбасі”.

Таким має бути порядок денний “міжпарламентського форуму”, який Медведчук називає “Нормандським парламентським виміром” і приписує авторство цієї назви Путіну. Медведчук попросив Путіна поклопотатися перед канцлером ФРН Ангелою Меркель і президентом Франції Еммануелем Макроном, щоб вони заохотили депутатів своїх країн приєднатися до цього “Нормандського міжпарламентського форуму”. Путін погодився, але також скористався нагодою перекласти відповідальність на Зеленського. “Сподіваюся, цей проект стане успішним за підтримки президента України”, – сказав Путін.

Спікер Думи В’ячеслав Володін, тим часом, пропонує почати двосторонній російсько-український міжпарламентський діалог ще до створення чотиристороннього форуму. Володін пропонує двосторонній діалог на рівні парламентських комітетів Думи і Верховної Ради, сфера компетенцій яких пов’язана з імплементацією Україною Мінських “угод” в українське законодавство. За словами Володіна, під час цього візиту була створена двостороння робоча група – вірогідно, йдеться про депутатів Думи і членів делегації Медведчука. Медведчук сподівається, що перша Нормандська міжпарламентська зустріч відбудеться одночасно з Нормандським самітом 4-ох голів держав і урядів, який попередньо був запланований на квітень в Берліні.

Схоже, українське керівництво захищає Медведчука від суспільного осуду і підозр у зраді. Глава Офісу президента Андрій Єрмак, спікер Верховної Ради Дмитро Разумков, лідер парламентської більшості в Раді Давид Арахамія, всі в один голос говорять, що немає ніяких підстав для юридичного чи парламентського переслідування. Вони стверджують, що Медведчук висловив свою власну і партії думку в Москві, що він не виконував жодних офіційних доручень, а його делегація не зверталася до українського парламенту з проханням покрити витрати на московській візит.

Запропонований Медведчуком міжпарламентський форум має кілька цілей: 1) посилити тиск на Україну з розрахунку, що окремі німецькі та французькі депутати підтримають політичне врегулювання конфлікту на Донбасі на російських умовах; 2) наполягати на виконанні Україною політичних умов без вирішення питань безпеки – виводу російських військ і озброєння, демобілізації бойовиків, відновлення українського контролю над кордоном – цього немає в пропозиціях; 3) прискорити і пересунути врегулювання ситуації на Донбасі з міжнародного дипломатичного поля в українське законодавче – це був би великий прорив, який наблизив би Україну до потенційно фатальних наслідків; 4) додати поважності проросійській партії Медведчука на міжнародному рівні, а також зробити цю партію учасником коаліції, що гарантувало б імплементацію цього політичного врегулювання.

Дуже малоймовірно, що Медведчук і Кремль зможуть залучити до цього проекту кого-небудь, окрім маргінальних європейських депутатів.

Частина 2

ОПЗЖ має 44 мандати в 450-місному українському парламенті. Попри обмежену підтримку, це найбільша опозиційна партія і єдина відверто проросійська фракція у Верховній Раді. У листопаді 2019-го ОПЗЖ і невелика кількість їх однодумців з інших депутатів створили в Раді міжфракційне об’єднання “Міжпарламентський діалог заради миру: Україна – Росія – Німеччина – Франція”, але їм не вдалося долучити цю групу до Нормандського саміту, який відбувся 9 грудня в Парижі. Тепер вони спільно працюють зі своїми російськими друзями, щоб вплинути на перебіг Нормандського саміту, який має відбутися у квітні чи травні в Берліні. Задовго до цієї події, у січні 2020-го, Медведчук відвідав парламенти Франції і Німеччини, щоб представити свої пропозиції і знайти там депутатів, зацікавлених в його “міжпарламентському проекті”. Медведчуку буде складно знайти для цієї справи фігур, які заслуговують на довіру.

Тим часом, Зеленський відмовився від давнішої обіцянки розслідувати таємні зв’язки Медведчука з Москвою. У серпні минулого року, наприклад, він обіцяв розібратися з тим, “як фінансується партія Медведчука”. “У мене багато запитань, звідки вони беруть гроші на свою партію, на свої телеканали. Ми знаємо про гроші, суми, і знаємо, з якої країни вони їх отримують. Це буде гучний скандал, який для них погано закінчиться”, – сказав Зеленський 31 серпня 2019-го.

Проте жодного розслідування не було розпочато. Натомість, триває ряд кримінальних розслідувань щодо колишнього президента Порошенка – своєрідна помста команди Зеленського. Статус Медведчука як головного місцевого союзника Путіна, вочевидь, дає йому імунітет від українських судових переслідувань, доки Зеленський звертається до Путіна з проханням “дати Україні мир”. Недавнє призначення Козака найвищим уповноваженим Путіна по Донбасу в цьому сенсі підвищило очікування команди Зеленського.

Команда Зеленського готова до ситуативної парламентської співпраці з ОПЗЖ, якщо і коли партія президента “Слуга народу” не може зібрати достатньої кількості голосів для своїх ініціатив. Так недавно завдяки голосам ОПЗЖ Зеленському вдалося звільнити генпрокурора Руслана Рябошапку. Так партії Зеленського і Медведчука випробували можливу модель ситуативної співпраці.

Зміни до конституції і законодавства України відповідно до Мінських “угод” можуть змусити пропрезидентську партію об’єднатися з ОПЗЖ в парламенті. “Слузі народу”, що має 250 мандатів в 450-місній Раді, бракує більшості у дві третини голосів для внесення змін до конституції. Їй може навіть забракнути простої більшості через непослух під час голосувань щодо таких спірних ініціатив. Ледь не 60 депутатів від “Слуги народу” підписали відкритий лист-звернення до президента Зеленського через непрозорі результати зустрічі глави Офісу президента Андрія Єрмака з представником президента РФ з українського питання Дмітрієм Козаком 11 березня у Мінську. Партія прямує до розколу і через інші справи.

Путін використовує Медведчука у своїй грі в кота і мишу із Зеленським. Щоб підвищити політичний рейтинг Медведчука, Путін дозволяв йому раніше бути посередником в обміні полоненими, віддаючи Україні цілі групи українських в’язнів. Потім Путін прийняв Медведчука з максимальною публічністю напередодні парламентських виборів в Україні в липні 2019-го. Проте вже за два тижні Путін задовольнив бажання Зеленського замінити Медведчука Єрмаком на переговорах про звільнення і повернення з Росії українських полонених. Це допомогло підтримати популярність Зеленського в Україні, але також сприяло зміцненню авторитету самого Єрмака як незамінного помічника президента. Протягом певного часу Путін натякав, що може знову довірити Медведчуку повернення українців з російського полону, але, схоже, задоволений нинішнім станом справ. Путін зробив Зеленському цю послугу під час їхньої телефонної розмови 7 серпня 2019-го, – тої самої, яка запустила ряд односторонніх поступок зі сторони Зеленського і Єрмака в Мінському та Нормандському процесах. Дрейфуючи від однієї зустрічі до іншої у цих процесах, без чіткої політики та плинними ідеями, команда Зеленського, здається зберігає лише одне питання в фокусі уваги: гуманітарне – обмін полоненими, що не замінює собою стратегії.

Кремль продовжує використовувати Медведчука в кількох ролях у цій грі. По-перше, як давнього прихильника перебудови України на федеративний лад зі слабкою центральною владою. По-друге, як лідера проросійської парламентської опозиції, яка може бути резервом голосів правлячої партії у ситуативних домовленостях, коли треба приймати закони. По-третє, як контролера медіа-холдингу, що консолідував проросійський електорат в Україні навколо ОПЗЖ.

Медведчук використовує наперед визначені тези, щоб посіяти сумніви у бажанні Зеленського досягти “миру” з Росією, i щоб змусити його йти на ще більші поступки. Щоразу, коли українські солдати гинуть на фронті, Медведчук подає це як доказ, що Зеленський докладає недостатньо зусиль задля миру. Коли президент підвищує очікування свого електорату щодо прогресу у “закінченні війни”, Медведчук заперечує йому, наполягаючи, що мир залишається недосяжним, доки Україна не виконає політичних пунктів Мінських “угод”.

Путін за 20 років правління мав справу з 5-ма українськими президентами. Але Медведчук – єдиний український політик, який весь час мав його повну довіру. Він заплатив за цей привілей, здається, безумовною відданістю. Але кожен з них для іншого є активом обмеженої цінності. Зважаючи на низьку популярність Путіна в Україні, його спроби підвищити рейтинг Медведчука через публічні зустрічі з ним мають вплив лише на проросійські групи населення – політичне поле ОПЗЖ. І, зважаючи на майже постійний статус Медведчука як опозиційного політика без інституційної влади і доступу до державних ресурсів, його головною картою є добре відомий усім зв’язок з Путіним, який він використовує, щоб мати вплив на президентів України. На теперішньому етапі, Зеленський має вибрати для себе або “мир” на російських умовах за допомогою голосів Медведчука в парламенті, або виконати свою обіцянку та ініціювати перегляд Мінських “угод”, як таких, що неможливі до виконання.

Переклав Ігор Тимоць

 

Share Button

Також перегляньте

Фото: president.gov.ua

Президенти України й Польщі поспілкувалися за допомогою відеозв’язку

Пандемія коронавірусу, двостороння співпраця, зокрема в економічних питаннях, у тому числі в енергетичній галузі, а …