понеділок, 13 Липень, 2020
pluken
Головна / Думки та коментарі / Безпека / Лондонський іспит для Альянсу
Fot. unn.com.ua
Fot. unn.com.ua

Лондонський іспит для Альянсу

Share Button

3-4 грудня 2019 р. у столиці Великобританії Лондоні, першій домівці НАТО, відбувся ювілейний саміт, присвячений 70-й річниці Організації Північноатлантичного договору. На тлі численних протиріч між країнами-учасницями, саміт більш походив на випробування на міцність, зокрема щодо оцінки загроз та стратегічного бачення майбутнього.

Той факт, що саміт соромливо назвали зустріччю на найвищому рівні, таким чином знизивши статус події, вже само по собі свідчить про наявність певних проблем. Заяви президента Франції Макрона про «смерть мозку НАТО» в контексті втрати інтересу США до європейської безпеки, бурхливі реакції на них, одноосібні дії Ердогана в Сирії проти курдів – все це не сприяло зміцненню довіри та  доброзичливості лідерів. Всі чекали, що нового «вчудить» президент США Дональд Трамп – чи не буде знову купувати Гренландію у Данії, забирати США з НАТО або лаятись з німецькою канцлеркою Меркель через недостатнє фінансування армії. Однак обійшлося без різких заяв з боку одіозного американського президента, який все ж відзначився по-своєму – покинувши саміт до його закінчення. Звичайно, в кулуарах та в офіційних промовах говорили про 2% ВВП, записавши це в спільну декларацію (Трамп, що правда, у своєму стилі заявив, що й цього не досить – треба 4%), але в іншому президент США зберіг лояльність євроатлантичній солідарності, заявивши, що Альянс реально змінився й захищає «вільний світ», як це він має робити.

Нарешті світло було пролито й з приводу джерел загроз. Тоді як Макрон напередодні переконував світ в тому, що НАТО варто боротися з тероризмом, натомість Росія не складає загрози подібного масштабу (й, взагалі, з нею треба співпрацювати для ефективної протидії тероризму), зазначена теза була не підтримана більшістю. Вперше з часів холодної війни Альянс визнав наявність прямої загрози євроатлантичній безпеці з боку Росії. Так, декларація вказує на російські агресивні дії, як основний безпековий драйвер, однак всі чітко розуміють, що самі по собі дії не стаються. Кремль та російський ревізіонізм – ось справжнє джерело загрози. Досі, Москва була викликом для НАТО, й переведення її у ранг загроз додає визначеності, хоча й посилює напругу на східному фланзі Альянсу. Принаймні краще посилювати напругу та бути підготовленими до конвенційної або гібридної агресії, аніж постійно говорити про мир та нічого не робити, а потім опинитись перед терміновим екзистенційним викликом.

Крім Росії в декларації загрозою визначений тероризм у всіх його вимірах (до речі, міністр закордонних справ України Вадим Пристайко у промові на паралельному експертному заході NATO Engage відніс Росію до держав-терористів, тож на словах все цілком гармонійно). Загалом, НАТО сповідує «оборону за всіма азимутами» на 360 градусів, з огляду на виклики зі східного (Росія), південного (міграція) та північного (мілітаризація Арктики знову ж таки Росією) флангів. Вперше зростання впливу Китаю назване викликом (та можливістю) для союзників, хоча очевидно, що це хвилює передусім виключно американців. Вартою уваги є ще одна згадка Росії в документі – в контексті розміщення ракет середньої дальності, що знищили ракетну угоду, й відповідної реакції на це. Загалом, США мають все менше довіри до Росії, що підтверджують їх наміри вийти з угоди «про відрите небо», концентруючись на ефективному військовому стримуванні.

Останнє отримало серйозне підкріплення за наслідками саміту – був оновлений план захисту Польщі та Балтії (незважаючи на початковий спротив Туреччини, що переслідувала власні цілі), проголошено про оперативну готовністю затвердженого торік на Брюссельському саміті плану «4 по 30» (підвищеної готовності реагування), створення шести інтернаціональних бригад та розміщення їх, переважно, на східному фланзі НАТО для стримування агресивних дій Росії. Такий підхід, з огляду на масові військові навчання, заплановані в 2020 р., реально імпонує – не розмовами, а діями.

Останнє згадування Росії в документі стосується можливості до діалогу. «НАТО створений для захисту своїх членів» – ця фраза є спеціальним нагадуванням для росіян, які в своїх стратегічних документах говорять про загрозу, що створює розширення НАТО. Брюссель буде готовий до конструктивного діалогу з Москвою, коли дії Росії дозволять це зробити. Ніхто не забутий, ніщо не забутий. Сподіваємось, включно з анексією Криму.

Україна загалом не згадується в декларації, однак можна знайти її між строчками в контексті Росії. Ну й звичайно, щодо політики відкритих дверей, яку продовжує сповідувати Альянс. Для додаткової впевненості, генеральний секретар Єнс Столтенберг повторив під час прес-конференції цитату з декларації Бухарестського саміту про те, що «Україна та Грузія будуть членами НАТО». Напевно, на сьогодні цього досить. Більшого очікуємо в 2021 р., на який призначений черговий саміт.

Власне той факт, що саміт 2020 р. не відбудеться стало неприємною несподіванкою. Адже звіряння годинників в Лондоні – це добре, як й святкування ювілею. Однак є безліч незакритих питань, що потребують консенсусу. Напевно, не все так безхмарно й добре у «датському королівстві», й за посмішками та рукостисканнями це не сховаєш. Передусім, мова йде про нову Стратегічну концепцію Альянсу (на заміну «лісабонській» 2010 р.), ухвалення якої назріло вже дуже давно (як мінімум, в 2014 р.). Синхронізація підходів, розташування акцентів, визначення загроз потребує зусиль, часу та компромісів. Взяти хоча б Туреччину, яка «воює» за визнання курдів терористами на міжнародному рівні. Якщо з купівлею Ердоганом С-400 для своєї безпеки (актуально для турецького лідера після замаху 2016 р.) члени НАТО погодились (однак ці системи не будуть інтегровані в натівську протиповітряну оборону), то за курдів активно готові вступитись ті самі французи (й не лише вони). До речі, Туреччина блокує рішення й ще однієї важливої для України теми – розробки Чорноморської стратегії НАТО. Очевидно, що Болгарія та Румунія в умовах дії конвенції Монтре не зможуть протистояти Чорноморському флоту РФ. Це ж прекрасно розуміє й Росія – мілітаризація Криму та будівництво «Турецького потоку» потроху перетворюють Чорне море на «російське озеро», створюючи додаткові загрози для Грузії та України. Тактика Анкари за цим напрямком, спрямована на «непровокування Москви», насправді має зворотній ефект.

Наостанок про Україну в НАТО, точніше про її тернистий шлях до мрії. Чергове звернення Верховної Ради, попри всі змістовні інсинуації навколо президента Зеленського, є позитивним сигналом, хоча й не замінить ефективність виконання домашнього завдання – реформ сектору безпеки та оборони, але не лише них. Оскільки декларація визначає гібридні загрози істотною проблемою, Україні треба активізувати діяльність платформи з протидії гібридним загрозам, створеної за рішенням Варшавського саміту. Київ має інтенсифікувати зв’язки з Бухарестом та Тбілісі з питання Чорноморської безпеки, з Варшавою та балтійськими країнами – в контексті посилення обороноздатності, співробітництва ВПК, розбудови територіальної оборони тощо. Нарешті, Київ має все чіткіше заявляти про себе як надійного партнера Альянсу в регіоні, що не воліє обмежуватись одними партнерськими ініціативами (на кшталт, «Партнерства розширених можливостей»), а хоче розбудувати ініціативи з прицілом на членство. Можливо навіть без провокативного ПДЧ – чому б й ні, чому б Києву не стати першопрохідцем. Давайте мріяти, дивитись за рамки й шукати шляхи, як членство України може посилити НАТО. Готові віддавати більше, ніж брати – наш принцип взаємодії, що обов’язково сподобається європейським та американським столицям. Може тоді нам нарешті почнуть більше довіряти?

Валерiй Кравченко

Share Button

Також перегляньте

Fot. polukr.net

Чи готова Україна до деескалації у відношенні до Росії та їх проксі на Донбасі?

На тлі чергових заяв про заплановані обміни утримуваними між Україною та Росією перед українським суспільством …