Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Соціологія буває різною. Зазвичай, її використовують щоб перевірити певні тези, думки. Для цього опитують випадкових людей або експертів. Другі цінніші за питомою вагою та як лідери думок, але не репрезентують більшість, яка, як правило, позбавлена компетентних знань для оцінки. Соціологічні дані – це зброя, яка може спростити керування державою політикам при владі. Але це на папері та у ідеалістичній умовній «Швейцарії» – в Україні все значно складніше. Вада українців – вміти зібрати купу непотрібних, «неїстівних» даних, й на їх базі зробити неправильний висновок. При чому цим не гребують ані Зе-команда, яка здається ледве не молиться на соціологів та корегує свою політику за їх забаганками, ані їх політичні опоненти. Проблеми зазвичай стосуються невміння розробити методологію та скласти до купи отримані дані. Причому навіть за умови, коли з першою фазою все добре – українці зазвичай все рівно роблять протилежні висновки. «Л» – логіка!
Оприлюднені в газеті «Дзеркало Тижня» результати соціологічного опитування, яке начебто було проведено на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей минулого місяця, сколихнуло українське суспільство. Це й не дивно – зважаючи на наведені результати, які підтверджують всі страхи пересічних громадян щодо перспектив реінтеграції Донбасу та ілюструють негативні стереотипи, які склалися стосовно його жителів. Головний висновок, який можна зробити з наведених даних, однозначний – населення цих територій втрачене для України. В переважній більшості вони начебто вважають наявний конфлікт внутрішньоукраїнським та покладають провину за нього на Київ та США, не мають претензій до Росії щодо окупації Криму, своє майбутнє пов’язують з РФ, а авторитетом в них користуються виключно російські політики та пропагандисти (В. Путін, В. Соловйов, О. Скабєєва). Складається враження, що майже ніхто там не чекає на повернення України – і на основі цього доводиться замислюватися щодо доцільності реалізації політики реінтеграції.
Втім, чи варто вірити цій інформації? Відповідь фахових соціологів однозначна – ні. Можна скільки завгодно сперечатися щодо настроїв людей на окупованих територіях (і дійсно – частка серед них українських патріотів навряд чи є дуже великою) – але необхідно чітко визнати: в сьогоднішніх умовах українські дослідники не в змозі провести незалежне опитування в цих районах. Звичайно, ситуація там дещо стабілізувалась у порівнянні з 2014 роком – але перспектива потрапити «на підвал» в якості «українських шпигунів» або «зрадників молодої республіки» залишається реальною. Опитування проводилося начебто за допомогою персональної розмови в помешканнях респондентів – але очевидно, що це профанація. Навряд чи люди масово пускатимуть до себе незнайомих осіб, які задають провокативні питання. Це можливо лише у випадку, якщо цим займалися представники місцевих окупаційних структур (яким ніхто не відкриє свою проукраїнську позицію – це зрозуміло) –але в такому випадку виходить, що українську ЗМІ тиражують матеріали, зібрані та підготовлені окупантами.
Співпраця з окупаційними адміністраціями інтерв’юерів гіпотетично можлива, адже часові рамки дослідження майже співпали з проведенням на окупованих територіях перепису населення з 1 по 14 жовтня 2019 р. Дослідження проводилось з 7 по 31 жовтня 2019 р. Можна легко уявити цю засекречену легенду соціологів – відразу за командою «ДНР/ЛНР», що проводила перепис, в приміщення заходив соціолог, що питав їх про любов до України. Цікаво, що Ви відповіли б на місці місцевих мешканців, заляканих свавіллям бойовиків? Й загалом, наскільки правильно проводити соціологічне опитування для мешканців окупованих територій, де останні 5 років панує страх та російська пропаганда, вживаючи звичайну методологію? На щирість відповідей можна особливо не розраховувати – в чому цінність такої інформації? В зонах проведення бойових дій, тривалих конфліктних регіонах неодноразово проводили соціологічні дослідження – в Іраку, Малі та ДР Конго. Однак повсюдно використовувалась методологія, адаптована під пост-травматичний синдром, яка згладжувала «гострі кути», уникала прямих протиставлень тощо. Щось подібне мало б бути й для ТОТ. Ні, не чули?
Натомість що маємо. Навіть якщо теоретично припустити, що якимось незбагненним чином соцопитування на окупованих територіях вдалося провести, дані про застосовану методику, наведені в «Дзеркалі Тижня», не витримують критику. В матеріалі вказано, що соціологи орієнтувалися на вибірку, сформовану на основі демографічних даних 2014 року, та скорегованих згідно з наявною статистикою по ВПО. Проблема полягає в тому, що остання – реально відсутня, адже оцінка кількості ВПО не дає репрезентативної картини. Внутрішньо переміщеними особами вважаються не лише люди, які реально виїхали з окупованих територій – до Києва, Вінниці, або хоча б Маріуполя, але й ті, хто лише зареєструвався в підконтрольних уряду містах (в більшості випадків – для отримання пенсій), і зараз в «човниковому» режимі періодично перетинає лінію розмежування. Де юре вони – ВПО, але де факто – проживають на окупованих територіях, і становлять цільову аудиторію цього «дослідження». Також викликає питання кількість опитаних – 806 осіб в Донецькій області та 800 осіб – в Луганській. Не зрозуміло, як ці дані враховувалися, та приводилися до єдиного показника – адже в першому регіоні проживає більше людей, аніж в другому. А згідно з наведеними даними в дослідженні просто об’єднали дані, і вивели середнє – груба помилка для будь-якого соціолога.
Але не варто дивуватися такому підходу – якщо подивитися, хто начебто проводив дослідження, все стає зрозуміло. Виконавцем роботи є харківська фірма New Image Marketing Group, яка здавна має сумнівну репутацію. З 2008 року вона стабільно демонструвала неправдоподібні результати, проводячи опитування в рамках передвиборчого процесу. Наприклад, в 2008 році на виборах мера Києва вона прогнозувала Миколі Катеринчуку 16,5 % голосів (реально – набрав 4,5 %); на президентських виборах 2010 року вона давала Володимиру Литвину 6-8 % виборців (насправді – набрав 2,35%); на парламентських виборах 2012 року прогнозувала партії Наталі Королевської «Україна – вперед» понад 6 % (реально партія набрала 1,58 %); на довиборах до Верховної Ради 2015 року по мажоритарному округу в Чернігові віддавала перемогу Геннадію Корбану, який мав набрати 33 % голосів (насправді – посів друге місце, не дотягнувши до 15 %). Цікаво, що до останнього часу New Image Marketing Group працювала виключно під час виборів (достатньо подивитися її фейсбук-сторінку – де вся попередня активність пов’язана з липневими парламентськими та квітневими президентськими виборами), не залучаючись до інших галузей. Це – ще один аргумент на користь того, що компанія псевдосоціологічна, яка не робить реальні дослідження, а лише обслуговує інтереси замовника.
Таким чином, можна зробити висновок: наведені дані – лише маніпуляція, спрямована сформувати в українців негативний імідж населення тимчасово окупованих територій та переконати їх в недоцільності реінтеграції. Час для цього обраний не випадково – після того, як представники Зе-команди (Сергій Сивохо) почали наводити власні дані щодо настроїв людей в Донецьку та Луганську, які є більш позитивними для України. Провокація вдалася – зважаючи на жваве обговорення теми. Вона або підриває реінтеграційні плани української влади, або готує підґрунтя для того, щоб Києву було куди відступати, якщо зустріч в Нормандському форматі не дасть результату. До неї може бути причетний міністр внутрішніх справ Арсен Аваков – адже до дослідження має відношення Інститут майбутнього, створений вірним соратником Авакова Антоном Геращенко (та й харківське походження виконавців дослідження натякає на певні зв’язки).
До речі, невипадково лідер парламентської фракції «Голос» Сергій Рахманін, а колись редактор «Дзеркала тижня», за чотири дні до оприлюднення даних дослідження, ймовірно першим отримавши його результати, почав говорити про єдиний вірний підхід вирішення конфлікту на Донбасі – його замороження. Наскільки він помиляється – тема окремої публікації. Що ж, тим цікавіше буде спостерігати за перипетіями боротьби за реінтеграцію, особливо в контексті необхідності прийняття Верховною Радою вже у листопаді-грудні нового закону про особливий статус (чинний спливає 31 грудня 2019 р.). Принаймні деокупація та реінтеграція Донбасу знову звучить в ефірі.
Микола Замикула, Валерій Кравченко
