середа, 23 Жовтень, 2019
pluken
Головна / Думки та коментарі / Безпека / Україна як інструмент: про досконалість пораженства. Уроки для Зеленського
Фото: president.gov.ua
Фото: president.gov.ua

Україна як інструмент: про досконалість пораженства. Уроки для Зеленського

Share Button

Україна дедалі швидше перетворюється з об’єкта на інструмент. Цей процес є настільки масштабним, що вже перестав бути виключно європейською турботою, а перекинувся за океан. На жаль вийти сухими з води в контексті президентських виборів в США не вийде – Україна вже бере активну участь у політичній кампанії. Розшифровка тексту телефонної розмови двох президентів, що мала місце 25 липня 2019 р., засвідчила наявність тиску Трампа на Зеленеського у справі про розслідування щодо сина Джозефа Байдена Хантера. Ймовірно, що сам Трамп не розглядав свої міркування вголос як тиск, інакше б ніколи не погодився на оприлюднення тексту бесіди. Більше того, скоріш за все він був впевнений в тому, що його слова будуть вірно інтерпретовані його прибічниками-виборцями – проста манера, зрозуміла для «середнього Джо». Так чи інакше, але розгляд процедури імпічменту стартував в Палаті представників. Невпевнений в тому, що в США знайдеться 2/3 сенаторів для того аби реалізувати імпічмент Трампу, проте той факт, що поводом для імпічменту є спілкування лідера США з українським візаві точно не додає підтримки Україні.

Це можна було прочитати на обличчі Дональда Трампа протягом першої зустрічі з Володимиром Зеленським на полях Генеральної Асамблеї ООН. Розмова, що замість інвестицій та залучення США до Нормандського формату (побажання української сторони) принесла нічого, мала виключно протокольне ознайомче значення. Жодних дивідендів у вигляді хоча б запрошення відвідати Вашингтон. Ще один мінус зустрічі з Трампом – фраза президента США про те, що «ВИ зможете з Путіним вирішити ВАШУ проблему». Тобто США дистанціонуються від вирішення конфлікту на Донбасі, про що додатково свідчить відставка спеціального представника Державного департаменту Курта Волкера.  Він тепер, серед інших, буде свідчити перед прокурорами у справі імпічменту. На кону багато – другий президентський строк, й Трампу найменше треба розсіювати увагу ззовні. Тим паче, що у випадку з Україною  швидкої перемоги не станеться. Краще боротися з мігрантами, будуючи стіну на кордоні з Мексикою

Непогана промова президента України на Генеральній Асамблеї залишилась майже не поміченою. Непогана, як для української аудиторії, із сильними алегоріями, цитатами про війну класиків та згадкою історії українського оперного співака Василя Сліпака, що загинув на Донбасі від російської кулі, що коштує 10 доларів.  Справа в тому, що якби Зеленський насправді хотів змінити світ, йому варто було б спробувати говорити англійською. Й говорити значно більш виразно. Але великий плюс промови українського президента полягає в тому, що він не пішов від теми війни та відповідальності Росії за розпалювання світової кризи.

Проблема для українського президента полягає в тому, що він не зробив нічого неординарного, а його промова була саме тією промовою, на яку очікували. Він сказав те, що мав сказати президент країни-жертви агресії, й в цьому він нічим не відрізнявся від свого попередника. Неординарні дії Зеленський приберіг на потім. Вже в Києві його очікували перші несподіванки.

Внутрішній фронт, де здається у нової владної команди було найменше проблем, раптово став проблемним. Звільнення Олександра Данилюка з посади очільника РНБО свідчить про наявність проблем з порозумінням у самій колись монолітній команді. Чи стала відставка наслідком «наїзду» Данилюка на Коломойського в прямому ефірі «Шустер LIVE»? Якщо так, то це зайвий раз демонструє вплив голови Офісу президента Андрія Богдана, якого продовжують вважати людиною Коломойського. З іншого боку, Зеленському не вдається тримати дистанцію від олігарха, що свідчить про його слабкість. Фактор Коломойського дедалі сильніше дискредитуватиме Зеленського, його команду та її ефективність.

На цьому пригоди Зеленського вдома не закінчились, коли у вівторок 1 жовтня 2019 р. Леоніда Кучма, очільник української делегації в ТКГ у Мінську, підписав так звану «формулу Штайнмайера». Річ в тім, що проведення очікуваної зустріч і у Нормандському форматі довгий час перебувало під питанням. Україна не може дозволити собі переступити через власні червоні лінії. А саме крок через них на зустріч виборам на Донбасі на умовах агресора із подальшою легітимізацією бойовиків особливим статусом Донбасу є єдиною умовою Росії. Без цього діалогу не вийде – принципова позиція Кремля.

Тривалий тиск «формулою Штайнмайера» на тлі так званих «кроків доброї волі назустріч» – обміну військовополоненими та верифікованим розведенням в районі Станиці Луганської, змусили Київ зробити крок на зустріч. Розведення сил продовжується в районі Петрівського та Золотому – наступних двох ділянках, а Україна погоджується на механізм реалізації виборів на Донбасі. Для Путіна вибори – це добре.  Навіть забезпечивши абсолютно мирне волевиявлення, з дотриманням всіх норм ОБСЄ, Росія отримує лояльну зорієнтовану на Росію владу під проводом, найбільш ймовірно, «Опозиційної платформи за життя». 5 років війни та антиукраїнської пропаганди так швидко не прибереш із голови людей на окупованих територіях. Любити Україну терміново вони не стануть, навіть заради Зеленського. Україна отримає труп Донбасу до свого складу з безліччю проблем, найголовніша з яких полягатиме в особливому статусі. Замість того, аби провести санацію, очистити простір від одіозних русофілів, Україна де-факто зайде на територію, де Росія розбудувала надпотужну політичну та військову агентуру. Чи є там шанси на перемогу здорового глузду, проєвропейської та пронатівської України. До речі, про НАТО Україні варто буде остаточно забути.

Зрештою, неправі й ті, хто сьогодні волає про беззастережну зраду. «Формула Штайнмайера» це ще не зрада, це лише її підвалини. Україна, поставивши свій підпис, не визнає Росію медіатором, на рівні з Францією та Німеччиною, замість сторони конфлікту. Це питання буде наступним, коли на зустрічі у Нормандському форматі Київ будуть схиляти до «примирення» й безпосередніх політичних контактів з «ДНР» та «ЛНР». Тут багато чого залежить від тактики української сторони, яка має маневрувати та пропонувати альтернативні шляхи. Саме відсутність української альтернативи є аргументом для німців та французів, чому вони підтримують російські ініціативи, завуальовані прізвищем президента Німеччини.  Що стосується затвердження безальтернативності виконання Мінських домовленостей – на жаль для Києва, це зробив ще попередній президент. Знову ж через безвихідь та відсутність контр-пропозицій, що передбачали б залучення Росії в гру. Цікаво, коли Україна все ж навчиться проактивній позиції в переговорах, які зачіпають її суб’єктність, чи буде у Києва час аби це реалізувати? Чи зрада з’їсть тіло української державності раніше?

Валерiй Кравченко

Share Button

Також перегляньте

Володимир Зеленський. Фото: POLUKR.NET / Андрій Поліковський

Формула безвиході: про врегулювання на Донбасі

Вже третій тиждень в Україні триває дискусія про так звану «формулу Штайнмайєра», пов’язану з виконанням …