п’ятниця, 15 Листопад, 2019
pluken
Головна / Інтерв’ю / «У нової влади немає єдиного бачення майбутнього, тому вона, наче риба, щука й рак тягнуть країну в різні сторони», – підприємець Валерій Пекар
Валерій Пекар. Фото: POLUKR.NET / Андрій Поліковський
Валерій Пекар. Фото: POLUKR.NET / Андрій Поліковський

«У нової влади немає єдиного бачення майбутнього, тому вона, наче риба, щука й рак тягнуть країну в різні сторони», – підприємець Валерій Пекар

Share Button

В Українському католицькому університеті (УКУ) відбулася лекція «Модернізація України у глобальному контексті» викладача УКУ і підприємця Валерія Пекаря. У 2014-2016 роках Пекар був радником ексміністра економіки Айвараса Абромавичуса. Polukr.net поговорив із підприємцем про уряд Олексія Гончарука, реформи в Україні та владу президента Зеленського і партії «Слуга народу», яка здобула більшість у новій Верховній Раді – 254 мандати.

 

– Як оцінюєте уряд Гончарука та його обіцянки ліберальних економічних реформ і економічного росту в 40% протягом наступних 5 років?

– Оцінюю реалістично. Зняття обмежень в економіці, запуск прозорого ринку землі, дерегуляція економіки, децентралізація та велика приватизація можуть дати фантастичний поштовх економіці. Особисто знаю багатьох людей з нового уряду. Це віддані реформам люди.

Водночас бачу велику скляну стелю над всім. Вона називається «чесне правосуддя». У якийсь момент подальший ріст буде впиратися в те, що без чесних судів великий приплив інвестицій і ріст добробуту громадян неможливі. Поки що не бачу в нових очільників держави бажання запровадити в Україні чесне правосуддя.

 

– Попри те, що уряд обіцяє дерегуляцію економіки і реформи, надходять новини, що СБУ «кошмарить» бізнес на Дніпропетровщині, а також металургійний комбінат «АрселорМіттал Кривий Ріг» планує через дії СБУ вивести з України 11 млрд. грн. дивідендів замість того, щоб вкласти їх в підприємство. У владі права рука не знає, що робить ліва?

– Права рука прекрасно знає, що робить ліва. Просто права і ліва роблять різні речі. Уряд Гончарука бореться за економічне зростання, а водночас в Офісі президента є люди, які виступають за збереження корупції, є люди, які за мир з Росією за будь-яку ціну, є люди, які за тиск на бізнес.

Водночас Верховна рада «Слуги народу» перетворилася зараз на «скажений принтер», який приймає закони. Вони виглядають достатньо суперечливо. В одному і тому ж законі може бути 5 великих лібералізації і 3 великі антиліберальні норми. Усе через відсутність у нової влади єдиної картини майбутнього. Вони наче риба, щука й рак тягнуть воза в різні сторони і тому незрозуміло, куди це привезе нас.

 

– Які можуть бути наслідки такої еклектики?

– Наслідки можуть бути такі, що певна кількість людей, які проводять реформи, плюне і відмовиться дальше працювати. Вони скажуть, що неможливо працювати, бо правила змінюється двічі на день, і країна розвивається непередбачувано, мов у скаженому калейдоскопі. Це буде не дуже добре для економіки та країни.

 

Добробут України тримається на півмільйоні найбільш активних, сильних, освічених і відданих справі людей. Якщо вони відійдуть, то буде погано всім. Це не означає, що весь бізнес зникне. Але зникне ключова маса людей, які рухають країну вперед. Це не лише підприємці, але теж інтелектуали, науковці, гуманітарії. Ця еліта рухає країну вперед – кожен у своїй сфері. Це люди з активною позицією. Більше за все боюся, що наш броунівський рух розчарує критичну масу важливих для країни людей. І вони виїдуть за кордон чи підуть у внутрішню імміграцію – завжди можна переїхати на село і вирощувати огірки.

 

– Як оцінюєте швидкі законодавчі ініціативи нової влади?

– Двояко. Зараз нова Верховна рада приймає важливі закони в авральному режимі. Усі речі приймають швидко та без обговорення, без правок. Тому щодо ініціатив можна як радіти, так і сумувати. Радію, що знімають старі барʼєри для розвитку економіки. Їх давно слід було прибрати. Нарешті ламають старі заскорузлі радянські практики. Але водночас роблять дірки там, де не можна робити дірок в тілі країни. І це все часто в одному й тому ж законі.

 

– За цих обставин, які перспективи нашої економіки протягом найближчих 5 років?

– Зараз маємо невеликий економічний ріст. Наступного року може відбутися ще більше економічне зростання, базоване на підвищенні підприємницького ентузіазму. Про 5 років важко казати, бо невідомо, як буде працювати уряд. Наприклад, якщо економіка отримує кілька поганих сигналів поспіль, то це може на неї дуже негативно вплинути й все розвернеться в зворотню сторону.

 

– Наскільки президент Зеленський у своїх рішеннях залежний від олігарха Ігоря Коломойського та інших олігархів?

– Повністю залежний. Але не всі речі, які зараз приймає нова влада, цікаві для олігархів. Їх цікавлять окремі активи. У команді Зеленського багато центрів впливу і людей, які проштовхують свої ідеї. Увесь цей мікс існує без єдиної картинки та єдиних критеріїв, що правильно робиться, а що ні.

 

– Чи є і наскільки великі ризики від концентрації влади в руках президента Зеленського та його партії «Слуга народу»?

– Це створює реальні небезпеки, бо в одних руках сконцентрована влада  президента, парламенту, уряду, суддів, прокуратури, і незабаром там буде ще Національна гвардія. Не думаю, що це може привести Україну до нового авторитаризму, бо в нас немає слухняних громадян. Ті, хто хотіли авторитаризму, давно сидить в російському Ростові (експрезидент-втікач Віктор Янукович – Polukr.net). В Україні натомість є традиція балансів. У нас багато «тримачів акцій» країни. Врешті, якщо один олігарх захоче взяти всю владу в свої руки, то інші почнуть з ним боротися. Україна – країна рівноваг. Це традиція, яка склалася історично.

 

– Українська пострадянська демократія – один із наслідків цього?

– Українські олігархи є наслідком українського балансу і навпаки – українських олігархів є багато, бо в Україні є політична традиція балансу влади. А самі олігархи, в свою чергу, стали запорукою того, що в Україні є політичний діалог та демократія.

 

– Які найбільші досягнення і провали в Україні з часу Революції гідності?

– Дуже важливим досягненням стала повноцінним Угода про асоціацію з ЄС і реформи, зроблені на її виконання. Важливою стали реформа децентралізації, бо вона уповноважує громадян, робить їх більш відповідальними. Важливі теж запуск освітньої та медичної реформ. Також важливі економічні реформи, які дали поштовх для економічного зростання після падіння 2014 року. Це саме по собі не сталося б. Із найголовнішого, що не зроблено – судова реформа.

 

– Які зараз найбільш потрібні реформи, щоб якісно змінити Україну?

– В Україні є три основні сфери, в яких потрібні реформи – безпека, економіка та справедливість. Безпека – збудувати ефективну державу, яка зможе себе захистити. Маленька пострадянська армія не може відбитися від великої пострадянської армії. А ось маленька сучасна армія зможе відбитися від великої пострадянської. В економіці – економічні свободи, прибирання всіх регуляцій, обмежень, приватизація всього, що можна. Щодо справедливості, то все слід будувати з нуля. Повністю слід створювати суди, прокуратуру.

Це величезний перелік роботи. Певну частину вже зроблено за останні 5 років. Щось зроблено неправильно, щось не до кінця. Але водночас Україні потрібна спільна для більшості громадян візія майбутнього, бо якщо її не буде, то сусіди нам обовʼязково підкинуть свою.

 

– Хто в Україні найбільші союзники та противники реформ?

– Найбільшими противниками є олігархи і 55% населення з патріархальним мисленням. Соціологи показують, що підтримка реформ у нас коливається на рівні 15-20%. Ця підтримка була на тому ж рівні до того, як почалися реформи, через кілька років, коли почалися, і одні реформи були завершені, а інші успішно провалені. Це розвінчує міф, що українці не приймають реформи, і міф, що ми віддані реформам.

Більшість населення проти реформ. Із ними солідарні олігархи. Зміни потрібні невеличкій частині активних громадян, а також іноземними партнерам, які хочуть бачити сильну, потужну і успішну Україну. Іноді складається враження, що деякі іноземці хочуть цього більше, ніж більшість українців.

Частка тих, хто хоче змін – 15-20% і коливається протягом останніх років на 1-2%. Зміна цінностей триває протягом поколінь, а не кількох років.

 

– А як оцінюєте реакцію активної частини суспільства на дії нової влади?

– Громадянське суспільство розкололася по відношенню до влади на три великі групи. Одна вважає, що нова влада – це люди порожні й не мають власних ідей, тому слід швиденько добігти до їхніх вух і вкласти туди свої. Хто перший добіжить, той молодець. Друга вважає, що влада має свої ідеї, вони частково хороші, а частково погані. Тому треба тримати червоні лінії і не допускати, щоб їх переходили. Третя група вважає, що у влади немає вух, куди говорити, тому там нічого не чують і не слухають, а значить все незабаром почне валитися, тож слід готуватися і підкласти руки у відповідний момент.

Ніхто не знає, яка з цих версій правильна. Можливо, всі 3. Тому громадянське суспільство готується бити по руках владу, коли та переступає червоні лінії, хвалити за хороші речі, і водночас бути готовими підставити руки, коли все почне валитися.

Виглядає, що Україна зараз грає футбол на кількох полях. Перемагає на економічному полі. Водночас програє на безпековому, бо люди у владі не розуміють, що таке війна, за що Україна воює, за що Росія. І нічия на полі справедливості.

 

– Де зараз знаходиться Україна в плані розвитку й куди прямує?

– Світ зараз умовно перебуває в минулому, теперішньому та майбутньому. У «середньовіччі», «модерні» і «постмодерні». Україна знаходиться в «середньовіччі», але прагне до «модерну».

Маємо економіку олігархів, які нагадують середньовічних баронів, бо мають привілеї перед іншими. Наприклад, Коломойський може відкривати двері президента Зеленського ногами і казати тому, чого хоче. Інші олігархи мають менше можливостей, але мали в інші часи. У політиці клани – клан Порошенка, Тимошенко, Зеленського. Держава – колишня колонія імперії, яка виходить зі свого колоніального статусу. Виходить із війною, адже імперія ніколи і нікого не хоче відпускати просто так. Цінності у нас – переважно традиційні. 55% населення дотримуються патерналістських цінностей. Це означає, що ці люди хочуть, щоб про них турбувався хтось зверху, бо самі не можуть. Ідентичність – етнічна. Визначаємо себе за мовою, якою мама співала колискову. У нашій країні величезна кількість людей, яким мама співала колискову іншою мовою, тож виходить, що вони якісь не зовсім українці. Закриті соціальні ліфти. А це означає, що молоді люди не можуть розраховувати на надто хороші перспективи в житті в цій країні.

Йдемо в епоху «модерну». Економіку вільного ринку, де немає обмежень, і кожен може заробити статки чесною працею. У політику відповідальної влади, і чиновників, що служать суспільству. В епоху національних держав. Не буває модернізації без націоналізму і національної держави. Прямуємо до раціоналістичних цінностей, відкритих соціальних ліфтів. Це дуже складний перехід, адже ми застрягли в олігархічний економіці та клановій політиці.

 

– Чому застрягли?

– Існує три причини. Перша причина – імперія, яка не хоче нас відпускати. Імперія завжди стримує розвиток колоній, а ми до 2014 року були колонією. Друга причина – комунізм, який нищив все, чого торкався. Третя – велика мозаїчність України. Ми дуже різноманітна країна, де багато мов, конфесій, різні міста. Між Ужгородом і Маріуполем більше різниці, ніж між сусідніми країнами ЄС, де розмовляють різними мовами.

Крім цього, Україна дуже різноманітна щодо цінностей. У 55% – патріархальні цінності. Тобто стабільність, порядок, турбота влади про підданих, начальника про підлеглих. Із такими людьми важко проводити реформи. Знаєте, за що не люблять колишню виконуючу обовʼязки міністра охорони здоровʼя Уляну Супрун? Бо вона дозволила мочити манту. Перебільшую, але в кожному жарті є доля жарту. Супрун зламала старий порядок. Для тих, хто хоче стабільності та порядку, – не важливо, яким був порядок, але був. 15% активних українців, які цінують розвиток, прогрес, багатство, спілкування, подорожі. Ще 15% мають цінності домінування і отримання бажаного силою. Ще 10% з архаїчними цінностями – давайте сховаємося і перечекаємо, якось буде. Усе це не сучасна, модерна нація.

Тому живемо в «середньовіччі», Але у нас 15% населення, які хочуть рухатися вперед. Це хороша і погана новина водночас. Бо цього достатньо, щоб почалися незворотні зміни, але замало, щоб вони успішно завершилися.

 

– Тож Україна «середньовічна» країна, яка прагне до сучасності?

– У світі приблизно 193 країни. Із них десь 35 живе в «модерному» світі. Країни ЄС, Північної Америки, деякі країни Південно-східної Азії, Австралія, Нова Зеландія. Це абсолютна меншість. Решта живе в «середньовіччі» або навіть «первісному ладі». Тобто «модерн» – вийняток. Це добробут, щастя, справедливість. Більшість країн – це страждання, нещастя, злидні та несправедливість. Із них в «модерн» більшість не може перейти, бо немає критичної маси людей, які б почали зміни. Тому ми навіть відносно щасливі.

 

У нас активна меншість задає напрямок, а пасивна більшість – темп змін. Напрямок задано, а швидкість буде залежати від того, як швидко зможемо збільшити нашу меншість чи зменшити їхню участь. Водночас слід тримати національне порозуміння між різними групами – багатими і бідними, освіченими і не дуже, тими, що живуть в селі та в містах-мільйонних, між тими, що розмовляють російською і українською.

 

Довідка

Валерій Пекар — 53 роки, український підприємець, громадський діяч. Співзасновник Громадянської платформи «Нова Країна», віце-президент «Українського союзу промисловців і підприємців», президент компанії «Євроіндекс». Підприємець з 1992 року. Член Ради директорів Всесвітньої асоціації виставкової індустрії UFI. Викладач Києво-Могилянської бізнес-школи і Львівської бізнес-школи УКУ. Автор понад 300 статей з менеджменту, маркетингу, інформаційних технологій, футурології та двох книжок, зокрема, бестселера української ділової літератури «Різнобарвний менеджмент: Еволюція мислення, лідерства та керування». Член Національної ради реформ в упряді Арсенія Яценюка (2014-2016 роки), радник міністра економіки Айвараса Абромавичуса (2014-2016 роки). Співавтор дослідження «Людський капітал України».

Розмовляв Ігор Тимоць

 

Share Button

Також перегляньте

Володимир В'ятрович. Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський

«Тема історії деструктивно впливає на польсько-українські відносини», – голова Українського інституту національної памʼяті Володимир Вʼятрович

Президент Володимир Зеленський 31 серпня – 1 вересня провів перший офіційний візит до Польщі. Там …