субота, 20 Липень, 2019
pluken
Головна / Думки та коментарі / Безпека / Україна та майбутнє НАТО: в пошуках ефективної формули
Фото: nato.int
Фото: nato.int

Україна та майбутнє НАТО: в пошуках ефективної формули

Share Button

9 липня Україна відзначатиме 22 роки з дня підписання Мадридської хартії, документу, що й по нині визначає політику відносин Україна-НАТО. Варто відзначити той факт, що в тому ж 1997 р. на саміті НАТО в Парижі керівники Росії і країн НАТО підписали Основоположний акт НАТО — Росія про взаємні відносини, співробітництво та безпеку і створили Постійну спільну раду. Остання мала навіть вищий статус за створену Комісію Україна-НАТО. Проте час все змінює. Сьогодні робота Постійної спільної ради НАТО-Росія де-факто заблокована через фундаментальні розбіжності, в тому числі з українського питання, а Москва офіційно називає Альянс та його політику загрозою національним інтересам. Представники НАТО поводять себе більш стримано, але й вони не мають ілюзій стосовно Росії та її ревізіоністських планів. А що ж має Україна? Ми все також плануємо стати повноцінним членом НАТО. Натомість Альянс 2019 р. суттєво відрізняється від зразка самого себе 1997 р. Яким буде НАТО завтра та що робити з цим Україні?

В першу чергу давайте визначимось, що ми живемо у інформаційно прискореному світі. За умов колосальної ескалації гібридних загроз у кількісному та якісному вимірах, є сенс відносити проблематику «гібридності» до характеристик та параметрів існуючої системи безпеки, а не до її викликів. Останні матимуть багатовимірний характер, до якого намагається пристосуватись Альянс. Гібридну війну у загальному вигляді розуміють як воєнні дії, що здійснюють шляхом поєднання мілітарних, квазімілітарних, дипломатичних, інформаційних, економічних та інших засобів з метою досягнення стратегічних політичних цілей. Специфіка такого поєднання полягає в тому, що кожний із військових і невійськових способів ведення гібридного конфлікту застосовується у воєнних цілях та використовується як зброя.

Очевидно, що армії країн НАТО не готові сьогодні до відбиття гібридної агресії, проте вони вчаться та готуються до цього. Проблема не лише у недосконалості військових доктрин, але, передусім, в готовності до цього політиків та у відповідних політичних рішеннях. Сьогодні нагальними питаннями для Альянсу є, наприклад, можливість застосування статті 5 Договору НАТО у випадку гібридної форми агресії або можливість отримання консенсусного рішення стосовно застосування сили у відповідь при неочевидному факту нападу (кібер-атаки, або інтервенція за українським сценарієм)?

Російська агресія виявила слабкі місця в системі оборони Альянсу на Сході Європи, позначила рівень вразливості на його південно-східному фланзі. Анексія Криму і подальша військова активність РФ в акваторії Чорного моря створили додаткові безпекові загрози для країн-членів і країн-партнерів НАТО також у цьому регіоні, сформувавши плацдарм для поширення впливу Росії у Середземномор’ї і на Близькому Сході. Особливі побоювання також пов’язані з країнами Балтії, у яких мешкають російські меншини, щодо яких Москвою може бути застосовано «право на захист співвітчизників».

Власне й військовий потенціал країн-членів Альянсу доволі різний, національні армії знаходяться на різному рівні підготовки. Спроможності східного флангу НАТО вищі, аніж південного, тому існує нагальна потреба у подоланні існуючого дисбалансу. Але для цього потрібна чітка стратегія дій – стратегічний концепт із врахуванням когнітивної безпеки та гібридної властивості оточуючого середовища.

Важливе значення для майбутнього Альянсу має ухвалення нової стратегічної концепції НАТО, попередньо заплановане на 2020 р. Інший важливий документ стратегічного планування буде затверджений вперше з часів холодної війни – військова стратегія НАТО. Існують сумніви в можливості розробки ґрунтовного документу, який би уніфікував військові загрози для всіх 30-ти членів НАТО. Адже немає впевненості, що Росію як екзистенційний виклик розглядають Ісландія чи Португалія, на відміну від Польщі чи Естонії. Але, принаймні на символічному рівні, сам факт розробки подібного документу відправляє потужний сигнал світу про збереження єдності Альянсу.

Ще однією проблемою Альянсу є те, що внаслідок політики останніх 25 років, коли панувала думка про відсутність загрози масштабного конфлікту, зменшилася спроможність країн-членів НАТО вести повномасштабну конвенційну війну з високою інтенсивністю бойових дій. Йдеться не тільки про зменшення військового потенціалу та навичок ведення відповідних бойових дій військовими, але також про брак усвідомлення повного спектру наслідків такої війни з боку громадськості і політичних еліт країн НАТО.

З метою посилення військових спроможностей Альянсу реалізуються заходи з підвищення рівня боєздатності його збройних сил (зокрема, восени 2018 р. Альянс провів наймасштабніші за останні 20 років військові навчання в Скандинавії – «Trident Juncture 2018» – за участі близько 50 тис. чол..), а також взаємодії з ЄС. Стратегічно необхідним є ухвалення плану «Чотири по тридцять» (до 2021 р. НАТО декларує готовність мати 30 механізованих батальйонів, 30 повітряних ескадрилій та 30 бойових суден, готових до використання протягом 30 днів або менше), а також неформальне зобов’язання витрачати не менше 20% своїх оборонних витрат на закупівлю нового обладнання. Те ж саме стосується створення нових командних центрів у Німеччині та США, штабів оперативного командування в Латвії, Угорщині, Румунії. При цьому ключова увага приділяється розвитку спроможностей сил спеціальних операцій країн-членів Альянсу.

Загалом, перебудова структури військового штабу НАТО почалась після саміту в Уельсі в 2014 р., що стало першою реакцією Альянсу на тренди змін у світі. До цього варто додати відновлення другого флоту США в Північній Атлантиці, зони відповідальності якого стосується Балтійського моря. Це стало прямою реакцією Вашингтона на загрозу ескалації в регіоні. Це також стосується і вимоги президента США Д. Трампа щодо підвищення витрат на оборону європейських країн до 2% від ВВП.

Таким чином, в НАТО дійшли висновку, що дії Москви потребують багатовимірних відповідей – і в галузі міжнародного права, і на оперативне-тактичному рівні, і в площині пошуку нових концептуальних підходів до підтримки трансатлантичної безпеки. Відбувається формування нових стратегічних засад діяльності НАТО, спрямованих на активне стримування агресивної політики Кремля. В умовах протистояння новим «жорстким» загрозам НАТО прагне зміцнювати свою роль як основи європейської безпеки. Якщо донедавна Альянс більше зосереджував свою діяльність за межами Європи, то сьогодні через зростання російської військової загрози домінуюча зона ризиків зміщується на європейський континент. Це змушує США (ключову країну Альянсу) повертати зовнішньополітичну увагу до Європи і відновлювати свою традиційну роль одного з важливих чинників європейської безпеки.

У зв’язку із російською агресією НАТО, як ключовий елемент європейської та євроатлантичної безпеки, адаптується до змін у безпековому середовищі, модифікує стратегічні принципи своєї діяльності у напрямку протистояння агресивним діям Москви. Усвідомлення необхідності розробки комплексу заходів щодо стримування новітнього агресора є життєво важливим для не допущення реалізації сценарію повномасштабної війни у Європі.

НАТО майбутнього вже не буде клубом розширення демократичного простору. Як зазначають експерти, Альянс більше не є безапеляційною машиною для захисту держав, особливо таких як Україна. Вистачило б захисту на самих себе! Але це не означає, що для України зачинені двері – рішення Бухарестського саміту про те, що Україна (й Грузія) одного дня стануть членами НАТО ніхто не відміняв. Треба лише змістити акценти у тактиці досягнення стратегічної цілі, будуючи її на реалістичному та прагматичному концепті. Україна має більше віддавати Альянсу, аніж брати від нього (зокрема у питанні безпеки в Чорному морі та досвіду протидії у гібридній війні). Й працювати на свій авторитет та регіональне лідерство, в якому нас підтримає сусідка Польща та Сполучені Штати Америки. Проактивна політика, пропонування нових форматів взаємодії із вимірювальними покроковими індикаторами – ось наш шлях у майбутнє. Якщо гора не йде до Магомета, Магомет піде до гори. Й НАТО буде наша!

Валерiй Кравченко

Share Button

Також перегляньте

Fot. president.gov.ua

Перезавантаження «Мінську»: мир чи капітуляція

Зі зміною влади в Україні, яка відкрила нове вікно можливостей, очікуються зміни за різними дипломатичними …