неділя, 24 Вересень, 2017
pluken
Головна / Інтерв’ю / Акція «Вісла»: юристи закликають розпочати кримінальне розслідування
Ілюстрація: memory.gov.ua
Ілюстрація: memory.gov.ua

Акція «Вісла»: юристи закликають розпочати кримінальне розслідування

Share Button

Цими днями Україна і Польща відзначають 70-ту річницю початку операції «Вісла», під час якої польська комуністична влада депортувала більше 140 тисяч етнічних українців з південно-східних регіонів Польщі, розселивши їх на північно-західних теренах. Минулого тижня в Києві відбувся експертний «круглий стіл», за результатами якого українські історики, юристи і громадські діячі закликали обидві країни дати правову оцінку акції, що відбулася в 1947 році.

Круглий стіл "Акція "Вісла"- злочин польського комуністичного режиму. Фото: facebook.com/volodymyr.viatrovych
Круглий стіл “Акція “Вісла”- злочин польського комуністичного режиму. Фото: facebook.com/volodymyr.viatrovych
«Ми, учасники круглого столу, закликаємо Верховну Раду України та Сейм Республіки Польща засудити акцію «Вісла» як злочин, вчинений польським комуністичним режимом проти власних громадян – українців за національністю. Україна та Польща, країни, які зазнали великих втрат від комуністичного режиму, нині активно проводять політику подолання тоталітарної спадщини. Її елементом є надання правової оцінки злочинам, вчиненим цим режимом», – йдеться у зверненні.

Наша розмова з учасником «круглого столу», юристом Українського інституту національної пам’яті Сергієм Рябенком про те, як можна кваліфікувати події 70-річної давності з погляду закону, які наслідки це матиме та які перспективи політичного засудження злочину обома державами.

– Минулого тижня на «круглому столі» в Києві експерти й громадські діячі закликали дати правову оцінку акції «Вісла». Про яку саме оцінку йдеться? Як Ви оцінюєте події 70-річної давності з погляду міжнародного права?

Сергій Рябенко. Фото: Сергій Рябенко / facebook.com
Сергій Рябенко. Фото: Сергій Рябенко / facebook.com
– З історичного погляду акція «Вісла» досліджена досить добре: є численні статті, монографії та інші дослідження. Однак цього не можна сказати про правовий аспект питання, який сьогодні практично не вивчений.

Якщо говорити про те, як у публічному просторі кваліфікують операцію «Вісла», то можна почути різні думки. Хтось називає це подією, що суперечить основним правам людини. Саме таке формулювання прозвучало у спільній заяві президентів України та Польщі у 2007 році. У деяких проектах постанов, які в різний час реєстрували у Верховній Раді України, можна знайти термін «етнічні чистки з ознаками геноциду щодо українців» або просто «геноцид». Є думка Ряшівського відділу Польського інституту національної пам’яті, який розглядав заяву однієї з українських організацій, що операція «Вісла» внаслідок певних причин не може бути кваліфікована як «геноцид». Історик Ярослав Дашкевич характеризує цю подію як «етнічну чистку», а його колега Ґжеґож Мотика говорить, що це «щонайменше типовий комуністичний злочин» і маємо справу зі спробою вчинення польською робітничою партією так званого етноциду.

На моє переконання, акція «Вісла» може бути кваліфікована з позицій міжнародного права як злочин проти людяності. Якщо ж розглядати ширший контекст історичних подій, які відбувалися напередодні та під час проведення акції, то деякі епізоди можна кваліфікувати як воєнні злочини.

У своєму дослідженні я спираюся на такі міжнародні документи, як Конвенція ООН про запобігання злочину геноциду та покарання за нього 1948 року, IV Конвенцію про закони та звичаї війни на суходолі 1907 року, Конвенцію про захист цивільного населення під час війни 1949 року, Римський статут Міжнародного кримінального суду 1998 року та Резолюцію Ради Безпеки ООН щодо етнічних чисток у колишній Югославії.

Якщо відштовхуватись від норм Римського статуту Міжнародного кримінального суду, маємо чотири найбільших злочини з точки зору міжнародного права: злочин геноциду, злочини проти людяності, воєнні злочини та злочини агресії. Зі зрозумілих причин акція «Вісла» не є злочином агресії, тож постає питання, чи можна її кваліфікувати інакше.

Акція «Вісла» була проведена на підставі рішення політбюро Польської робітничої партії, завданням якого було швидкими темпами переселити українців та змішані родини на так звані «повернені терени». На підставі цього рішення розробили проект операції «Схід», який потім отримав назву «Вісла». Її мета – остаточне вирішення українського питання у Польщі.

Якщо коротко, то депортація відбувалася так: війська оточували населений пункт, мешканцям давали кілька годин на збори, і після того їх відправляли під конвоєм на так звані збірні пункти. Там співробітники польської держбезпеки арештовували тих, кого запідозрили у симпатіях до УПА, виокремлювали неблагонадійних і ділили населення на групи. Вже після цього людей вивозили на північ та захід Польщі.

Якщо говорити про те, чи може «Вісла» бути кваліфікована як геноцид, то відповідно до норм міжнародного права, геноцид – це діяння з метою знищити цілком чи частково національну, етнічну, расову чи релігійну групу. Об’єктом злочину є безпека будь-якої групи, а суб’єктом особа. Об’єктивна сторона – суспільно-небезпечне діяння, спрямоване на знищення групи, а суб’єктивна сторона – прямий умисел виконавців та організаторів. Якщо ці ознаки накласти на операцію «Вісла», то є основна розбіжність: метою було не фізичне знищення населення, а очищення території від певної національної групи. Тому, на мою думку, ці події не можуть у чистому вигляді бути кваліфіковані як геноцид.

Чи може операція «Вісла» бути визнана злочином проти людяності? За Римським статутом, це діяння, яке здійснюється в рамках широкомасштабного системного нападу на цивільних осіб у певних формах. Форми можуть бути різноманітні: депортація та примусове переміщення населення, катування, переслідування певної групи за національними, політичними чи іншими мотивами, нелюдські діяння з метою завдати сильних страждань, шкоди психічному чи фізичному здоров’ю. У рамках акції «Вісла» маємо депортацію або переміщення українського населення, що мали примусовий характер, бо відбувалися проти волі осіб, яких стосувалися. Депортація відбувалася за національною ознакою, і виселяли українців з регіонів, у яких вони перебували на загальних і законних підставах. Зрештою, ця депортація відбувалася за відсутності підстав, визначених міжнародним правом. Зважаючи на все це, за Римським статутом, акцію «Вісла» можна кваліфікувати як злочин проти людяності.

З іншого боку, маємо випадки катувань і тортур щодо українців, які намагалися повернутись додому, або щодо тих, кого запідозрили у симпатіях до українського визвольного руху. Тому і в цій частині події 1947 року можуть бути кваліфіковані як злочин проти людяності. Є порушення одного з основних прав людини, які гарантовані міжнародними правовими актами, – права на вільне пересування і вільний вибір місця проживання у межах однієї країни. Додатковий факт, що підтверджує кваліфікацію: у документах зафіксовано, що лише у квітні 1947-го підрозділи польського війська повністю спалили 13 населених пунктів (один – частково) на очах у людей, яких виселяли.

Чому операцію «Вісла» можна вважати також воєнним злочином? Згідно з Римським статутом, це серйозне порушення Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни та інші серйозні порушення законів та звичаїв, які є у збройних конфліктах. При цьому війна – це будь-яке тривале зіткнення між військовими силами урядів, або між регулярною армією та будь-якою іншою збройною групою. Маємо інформацію з документальних джерел, що на території, де відбувалося виселення, у тій чи тій формі діяли підрозділи українського підпілля. Офіційно польська влада обґрунтовувала акцію «Вісла» як захист населення від структур українського визвольного руху. Отже, підсумовуючи, на цій території не було війни чи збройного конфлікту міжнародного чи міждержавного характеру, однак там було протистояння між Польщею та українським визвольним рухом. Метою ОУН-УПА був захист українців від примусового виселення, і ця діяльність проходила в різних формах, зокрема через напади на військові гарнізони, населені пункти тощо. Зважаючи на все це, «Вісла» може бути також кваліфікована як воєнний злочин.

Окрім того, можна говорити про таку категорію злочину, як етнічна чистка. Саме такого виду злочину в міжнародному праві немає (зокрема Римський статут Міжнародного кримінального суду не оперує таким поняттям), але воно закріплене в кількох резолюціях Ради Безпеки ООН і завдяки цьому певною мірою працює у міжнародному праві.

Моє дослідження – одна з перших спроб надання правової кваліфікації цим злочинам. Але зараз роботу слід продовжити. У рамках операції відбувалося багато подій, які, згідно з нормами міжнародного права, можуть мати ознаки тих чи тих злочинів. Кожній з цих подій має бути надана правова кваліфікація, аби пізніше можна було максимально чітко дати остаточну правову кваліфікацію акції «Вісла» загалом.

– Ви говорите про потребу масштабних правових досліджень. Хто мав би їх проводити? Це має бути історичне дослідження чи правоохоронні органи мали б порушити кримінальну справу?

– В ідеалі цим питанням мала б займатися група юристів, криміналістів та прокурорів як з польського, так і з українського боку. Вони мали б опрацювати весь наявний на сьогодні документальний масив щодо організації та проведення акції, а також усі свідчення та спогади людей, які були її жертвами. Саме за результатами такого комплексного дослідження можна було б робити відповідні висновки.

Найкраще, якби правоохоронні органи Республіки Польща відкрили кримінальне провадження і в його рамках встановлювали факти. Тоді можна було б говорити про притягнення до відповідальності осіб колишнього найвищого державного партійного керівництва Польщі, які безпосередньо відповідальні за цей злочин. Але я маю певні сумніви, що найближчим часом цього вдасться досягти на практиці.

– Чи у міжнародній практиці є випадки проведення таких досліджень?

– Більшість міжнародних прецедентів, які маємо, – це розслідування «по гарячих слідах». Здебільшого між злочином і початком розслідування проходило максимум кілька років. Під це підпадають злочини, вчинені в Югославії, чи злочин геноциду в Руанді. Якщо говоримо про злочини, віддалені від нас у часі, то маємо випадок розслідування СБУ та прокуратурою України злочину Голодомору щодо українського народу. Слідство тривало кілька років і завершилось постановою Апеляційного суду міста Києва про встановлення вини найвищого керівництва колишнього Радянського Союзу в організації цього злочину. Але справа була закрита, оскільки всі фігуранти давно померли і не було ніякої можливості притягнути їх до відповідальності. Тому, очевидно, якщо схоже розслідування почнуть сьогодні, воно триватиме мінімум кілька років.

– Але очевидно, що й ця справа закінчиться приблизно так само – винуватців давно немає серед живих. Тож чи має сенс таке розслідування?

– Думаю, таке розслідування має сенс у будь-якому випадку. Коли про певні факти говорять історики чи дослідники, суспільство сприймає це по-одному, а коли маємо рішення суду чи постанову слідчого, де ці факти визнано правильними, то це, з точки зору прийняття суспільством, має набагато більшу вагу. З іншого боку, таке розслідування, проведене за всіма правилами кримінально-процесуального законодавства, дасть змогу більш об’єктивно оцінити докази в сукупності й дати їх належну правову оцінку. Це дасть чіткіше розуміння, як саме відбувалася «Вісла»: як приймали рішення, як втілювали їх у життя та, головне, яким був причинно-наслідковий зв’язок.

– Чи мали б органи влади обох країн – парламенти або ж президенти – дати правову оцінку тим подіям?

– Я б не говорив про те, що парламенти мають дати правову оцінку. Від парламентів слід чекати політичної оцінки цього явища з погляду сучасних принципів демократії та норм міжнародного права.

Акцію «Вісла» потрібно засудити від імені держав, аби в майбутньому не було навіть думки повторити ті події. Держави мають визнати, що це був один із найбільших та найстрашніших злочинів, який вчинив комуністичний режим проти власного народу без будь-яких підстав як у національному, так і в міжнародному законодавстві.

Має бути визнано, що злочин призвів до страшних наслідків і він має бути засуджений. Правову ж оцінку можуть дати тільки прокуратура і суд.

– Чи можуть справу розслідувати в Україні?

– Якби справу розглядали в Україні, злочин мав би дещо іншу кваліфікацію. У нас немає поняття злочину проти людяності. Слідчий змушений був би керуватися нормами Кримінального та Кримінально-процесуального кодексу України. Натомість у Польщі ситуація дещо інша: їхнє законодавство допускає порушення кримінальної справи саме за цей злочин.

Але Україна й не зможе займатися розслідуванням цієї справи. Злочин відбувався на території іншої держави і стосувався громадян Польщі. Розслідувати злочин на території іншої країни, щодо громадян іншої країни, вчинений їхньою владою, – кримінально-процесуальне законодавство України такого не допускає.

– Цього року відзначаємо вже 70-ту річницю операції. В останні роки особливо активно говорять про складні сторінки спільної історії, однак саме цим подіям політичної оцінки так і не дали. Яка причина? Це політично невигідно?

– Думаю, є різні причини. Коли Польща позбулася комуністичного режиму, сенат РП зробив відповідну заяву. Через кілька днів була й реакція Верховної Ради України, у якій ми привітали заяву колег, але не дали жодної політичної оцінки подіям. Нагадаю, йдеться про 1990 рік, і тоді комуністична більшість у ВР не була зацікавлена виносити питання на ширший загал і давати політичні оцінки. В останні ж роки було не до того: за часів Януковича у цьому ніхто не був зацікавлений. Сейм РП теж цього не робив, натомість нагніталася тема Волині. Зараз приходить розуміння, що процеси після Другої світової війни були складні й їх не можна вкласти у чорно-білу картину. У тому, що сталося, є вина обох сторін, але є й фактор третьої сторони – Радянського Союзу чи Третього Рейху.

– Ми багато говоримо про засудження акції «Вісла» польською та українською державами. Чи варто намагатись отримати відповідні заяви від міжнародних інституцій?

– Засудження такого злочину на рівні авторитетної міжнародної установи – ООН чи Генеральної Асамблеї ООН – з одного боку, приверне увагу до проблеми і змусить більше говорити про неї, а з іншого боку – матиме вплив на те, аби подібний злочин ніколи не повторився.

Я не певен, чи можна говорити у цьому випадку про розгляд справи у міжнародному суді. Це ще потребує дослідження. Але за зверненням України та Польщі Генасамблея ООН цілком може прийняти відповідну резолюцію. Прецеденти вже були щодо злочинів нацистів. У 1996 та 2006 році Парламентська асамблея Ради Європи прийняла також відповідні постанови щодо злочинів комуністичного режиму. Було рішення Європейського парламенту щодо засудження злочинів і комуністичного, і нацистського тоталітарних режимів. Країнам-членам ЄС рекомендували встановити 23 серпня як День пам’яті жертв цих режимів. Міжнародне право і статути міжнародних організацій цілком дозволяють ухвалити відповідні рішення.

– Акція «Вісла» відбувалася на території Польщі. Але при цьому деякі історики говорять і про відповідальність Радянського Союзу. Чому так?

– Це питання – одне з найменш досліджених навіть на рівні сучасної історіографії. Відповідні гіпотези висловлювали польські історики, які вивчали документи про організацію акції «Вісла». Зокрема Ґжеґож Мотика говорить про сліди причетності до цього вищого державного та партійного керівництва Радянського Союзу. Однак остаточної відповіді, чи операція стала наслідком прямої вказівки з Москви, чи це була місцева ініціатива Варшави, наразі немає. Це ще потрібно досліджувати в архівах.

– Якщо говорити про дуже практичну сторону питання, то чи змінить визнання й засудження акції позиції тих, хто став жертвами «Вісли»? Чи зможуть вони, наприклад, претендувати на майно, яке колись у них забрали?

– Ці питання перебувають у паралельних площинах. Йдеться про польських громадян і про польські території. За бажання польським законодавцям сьогодні ніщо не заважає прийняти закон про повернення майна примусово переселеним особам чи їхнім спадкоємцям. Рішення на рівні парламентів чи на рівні міжнародних інституцій може бути додатковим аргументом. Схожі прецеденти були після повалення комуністичного режиму та прийняття актів, якими допускалася реституція майна.

– А якщо говорити про події, що передували акції «Вісла»? Маю на увазі примусову депортацію українців на територію України 1944-1946 років. Як можна кваліфікувати їх з правової точки зору?

– Наразі я не готовий говорити про їхню кваліфікацію, оскільки не працював з цим питанням як юрист. Ситуація схожа з тією, що маємо з акцією «Вісла»: справа вивчена непогано з історичного боку, але з юридичного ґрунтовних досліджень на сьогодні немає. Як проблема, що стосувалася великої кількості цивільного населення, вона потребує таких досліджень.

Розмовляла Мирослава Іваник

Share Button

Також перегляньте

Фото: ukrinform.com

Австралія на три роки продовжила санкції проти Росії

Уряд Австралії ухвалив рішення продовжити на наступні три роки (або ж до виконання Росією своїх …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.