«Саакашвілі хотів провести кавалерійський наступ реформ, але не зміг. На жаль, Україна – не Грузія», – політолог Володимир Фесенко

Колишній намісник Одеської області Міхеїл Саакашвілі заявив, що президент Петро Порошенко доручив депутатам з Блоку Петра Порошенка Ігорю Кононенку та Олександру Грановському позбавити його через суд громадянства. Про це він написав у Facebook. Саакашвілі додав, що міжнародне та українське законодавство забороняють позбавляти громадянства громадянина, якщо у нього немає іншого. «Шкода, що президент не тільки користується послугами цих відверто бандитських шахраїв, але прислухається до їхніх порад», – написав він. Про роль і цілі грузинського реформатора в українській політиці PolUkr.net розпитав політолога, голову правління Центру прикладних політичних досліджень «Пента» Володимира Фесенка, 58 років.

– Чи справді президент збирається у такий підлий спосіб позбутися Саакашвілі?

– Президент має право позбавити громадянства, але для цього мають бути підстави. Не розумію, для чого йому використовувати Кононенка. Очевидно ж – це спричинить скандал, який Порошенку не потрібен. Але теоретично в Україні нічого не можна виключати. Заяву Саакашвілі я радше сприймав би як інформаційний шум, яким він привертає увагу. Це, мов за Шекспіром, – багато галасу з нічого. Саакашвілі потрібна увага. Він не може робити політичних дій, у нього немає політичних інструментів, влади. У команді екс-намісника, між його найближчими соратниками існують протиріччя, тож єдиний інструмент впливу – гучні заяви. Позбавлення громадянства працює лише на Саакашвілі, який не створює загроз для Порошенка.

– Саакашвілі прагне реальних повноважень в українській політиці?

– За українською конституцією і законами, Саакашвілі не може стати навіть депутатом. Щоб претендувати на депутатський мандат, треба жити в Україні більше п’яти років. Саакашвілі в Україні з 2015 року, коли був призначений намісником Одещини. Тож він може претендувати на парламентський мандат лише в 2020 році. Навіть якщо будуть чергові парламентські вибори в 2019 році, то він не зможе балотуватися до парламенту. Не кажу вже про дострокові вибори, в яких навіть його партія «Хвиля» (ще не створена) не зможе брати участі, бо має існувати бодай рік на час виборів.

У найближчі півроку ніяких дострокових виборів не буде. Якщо, до прикладу, дострокові вибори відбудуться восени 2017 року, і в Саакашвілі на той час буде партія, то він все одно «пролітає». Щоб балотуватися на пост президента, треба 10 років жити в Україні. Єдине, на що він може претендувати, це посада прем’єра. Але в нинішній Верховній Раді немає необхідних голосів за Саакашвілі. У нього радше багато противників у нинішній владі, ніж тих, хто його підтримує. У наступному складі Ради у нього теж навряд чи буде багато друзів. Тож сумнівно, що він зможе претендувати на пост прем’єра.

Партія Саакашвілі може пройти в парламент, але переможцем виборів їй не бути. Радше партія Тимошенко переможе. Українці консервативні, мають соціально-патерналістський погляди. У нас ліберальні економічні ідеї Саакашвілі ніколи не панували (приватне підприємство, принцип невтручання держави в економіку, скасування субсидій і бар’єрів для торгівлі, вартість товарів і послуг має визначати вільний вибір людей, тобто ринок, а не чиновник. – PolUkr.net). Ці ідеї українцям могли «продавати» хіба що «в пакеті». Наприклад, з європейськими ідеями чи з ідеєю усунення проросійських сил. Але сугубо ліберальна програма має малу кількість прихильників. Потенційний електорат Саакашвілі – міський середній клас. У нас він нечисленний, не більше 12%. До того ж, значна частина цих людей – прихильники інших партій: «Самопомочі», партії Порошенка. «Самопоміч» домінує на цьому полі.

Перемогти тут Саакашвілі буде важко. Його рейтинг на початку року, коли він активно критикував тодішнього прем’єра Яценюка, був на піку – 30%. Зараз – близько 20%. Тоді, за опитуванням соціологічної групи «Рейтинг», умовну партію Саакашвілі підтримували 10%. Зараз – 2-3%. Тож вона навіть не проходить у парламент. Активна політична діяльність Саакашвілі, безумовно, може підняти його рейтинг. До парламенту ця партія може потрапити. Але щоб перемогти – сумніваюся. Вона, радше, буде однією з шести-восьми схожих партій в Раді. Плюс конфлікти Саакашвілі з більшістю політиків. Йому важко буде в таких умовах стати лідером коаліції та зайняти пост прем’єра.

– Тобто всі його дії спрямовані зараз на те, щоб потрапити в Раду?

– У нинішній ситуації в Саакашвілі не залишилося іншого виходу, як іти у відставку з постанамісника Президента. Ідея про це виникла навесні, коли був звільнений Давід Сакварелідзе (заступник генпрокурора України у лютому 2015 – березні 2016 року, за сумісництвом прокурор Одеської області. – PolUkr.net). Уже тоді виник його конфлікт з президентом. Саакашвілі зрозумів, що в нього немає перспектив на посаді голови ОДА. Одна річ бути реформатором на посту глави держави, коли у тебе необмежений набір інструментів, і зовсім інша – коли ти голова ОДА і можеш вирішувати проблеми, лише якщо президент допоможе. Плюс був великий спротив в Одесі. У самому місті його ще підтримували, а в області були переважно проти. Тому було багато заяв, але мало конкретних справ. Рейтинг – як у політика всеукраїнського масштабу, а влада – невелика. Тож Саакашвілі зрозумів, що все йде погано, і пішов.

– А чому він не пішов навесні, коли це зрозумів?

– По-перше, тоді Порошенко переконав його залишитись. По-друге, Саакашвілі сподівався на успіх своєї партії на парламентських виборах у Грузії (у жовтні правляча в Грузії партія «Грузинська мрія» здобула на виборах конституційну більшість – 115 зі 150 місць; суд Тбілісі ще в 2014 році заочно заарештував Саакашвілі, якого в Грузії звинувачують у перевищенні службових повноважень під час розгону опозиції в листопаді 2007 року, розгрому телекомпанії «Імеді» та вилученні власності її засновника Бадрі Патаркацишвілі. «Українська правда» з посиланням на власні джерела пише, що в Адміністрації Президента розглядають можливість екстрадиції Саакашвілі до Грузії. – PolUkr.net). До осені Саакашвілі вирішив сконцентруватися на виборах у Грузії. Його українські соратники навіть боялися, що він може повернутися на батьківщину. Саме тому Саакашвілі зробив демарш тільки зараз.

– Тобто він зробив це, щоб вийти на всеукраїнський рівень української політики на чолі своєї ще не створеної партії «Хвиля»?

– Після поразки в Грузії у нього залишилося два варіанти. Перший – поїхати з України і викладати у США чи в Європі. Але для досить молодої людини (48 років) з таким сильним темпераментом – це пенсія. Його це не влаштовувало. Другий – іти в опозицію до влади в Україні, бо тільки так він може зараз підняти свій рейтинг. На початку 2016 року він підтягнув рейтинг за рахунок критики тодішнього прем’єра Яценюка. Гройсмана зараз не дуже покритикуєш. Залишився Порошенко.

– Це початок «війни» між Саакашвілі та Порошенком?

– Це не війна, а протистояння. Таких конфліктів у Порошенка – багато. Саакашвілі – не загроза для президента. Тим паче, скоро в Саакашвілі будуть проблеми з грішми, бо, попри свою антикорупційну риторику, він користувався підтримкою частини бізнесу в Одесі та в інших регіонах України. Тепер президент перекриє йому ці канали. Бізнес – прагматичний. Він ставить на тих, хто має більші шанси перемогти. Зараз таких шансів найбільше у Тимошенко (за даними «Рейтингу», у неї 8,1% підтримки – друге місце серед українських політиків після Порошенка (13,9%). – PolUkr.net). Тож, крім гучних заяв, у Саакашвілі більше немає інструментів, щоб впливати на ситуацію. Для Порошенка зараз найбільша загроза – спільні дії Тимошенко й Опозиційного блоку, атака через вулицю, спроба організувати новий Майдан.

– Тобто те, що ми бачили в документах Суркова (українські хакери зламали електронну пошту помічника президента Росії Владислава Суркова, де був план з дестабілізації ситуації в Україні під назвою «Шатун»; серед запропонованих заходів – переговори з опозиційними партіями «Опозиційний блок», «Батьківщина», «Радикальна партія» щодо організації протесту – «тарифного Майдану» у другій половині листопада)?

– Цей план – радше пропозиції до дій, ніж реальні наміри Кремля. Не знаємо, що в голові у Путіна. Те, що він має плани з дестабілізації України, – не секрет, але з ким Кремль працює – достеменно не знаємо. Можемо лише здогадуватися.

Умовне політичне «розлучення» Саакашвілі та Порошенка мало рано чи пізно статися. Порошенко розумів, що не може звільнити Саакашвілі, бо таким чином відправить його в опозицію. Плюс він дав би Саакашвілі привід для критики, що, мовляв, звільняють реформатора. Просто темпераменти Порошенка і Саакашвілі надто відмінні. Президент – еволюціоніст, хоче діяти поступово. Саакашвілі – радикальний революціонер із грузинським запалом, хоче все й одразу. Порошенко використовує компроміси, шукає баланс інтересів. Президент хотів використати Саакашвілі як символ реформаторства. Для нього це було, радше, іміджеве призначення. Хоча тоді багато-хто казав президентові, що це ризиковане рішення, яке завершиться конфліктом. Саакашвілі ж сподівався, що трохи попрацює в Одесі, а потім піде на підвищення в Київ. Навесні він справді розглядався як варіант на пост прем’єра. У лютому-березні він був одним із варіантів – між Яресько (громадянка США, міністр фінансів України з грудня 2014 року по квітень 2016 року. – PolUkr.net) та Гройсманом. Тоді стало зрозуміло, що голосів за Саакашвілі забракне, тому обрали Гройсмана.

Саакашвілі на початках сподівався, що у нього будуть безмежні повноваження. Він мав найбільші повноваження з-поміж усіх намісників України завдяки прямим зв’язкам з президентом. Деякі речі йому навіть вдалися. Наприклад, звільнення керівника державної авіаційної служби. Йому йшли на поступки. Але фінансових і владних ресурсів бракувало, розчарування наростало.

– Як оцінюєте роботу Саакашвілі на посту намісника?

– Успіхи – дуже відносні. Більше мінусів. Він зміг розпочати зміни на митниці, є прогрес у будівництві дороги Одеса-Рені, привів багато нових людей в адміністрації області та районів, трохи «притиснув» місцеві клани. Одещина – специфічний регіон, де жоден клан ніколи не мав монопольного домінування, ніхто з керівників ніколи не мав одноосібного впливу. Це не змінилося. Президент не був готовий порушувати статус-кво. Порошенку простіше було знаходити баланс інтересів. Тим паче, були побоювання, що радикальний наступ на місцеві клани відновить сепаратизм на Одещині. Президент не хотів ризикувати. Саакашвілі це не влаштувало.

Але реформаторської революції в Одесі не сталося, бо для цього не було передумов. Як і по всій країні, в Одесі не може відбутися швидкої революції. Занадто глибокі й масштабні проблеми в Україні. Саакашвілі хотів провести кавалерійський наступ реформ на Одещині, але не зміг. На жаль, Україна – не Грузія. Така сумна реальність. Методи Саакашвілі в Одесі не спрацювали.

– Наскільки Саакашвілі популіст, який хоче влади, а наскільки реформатор, якому просто не вдалося провести реформ?

– І одне, і друге. У нього революційний реформаторський популізм. Це лібертаріанська економічна програма (тотальна приватизація, мінімальна роль держави в економіці, мінімум чиновників, субсидій і соціальних допомог. – PolUkr.net) змішана з політичним популізмом. Ми бачили втілення його ідей в Грузії. Там він провів багато реформ в економіці, провів дерегуляцію (мінімум дозволів і контролюючих органів для ведення бізнесу. – PolUkr.net), боротьбу з корупцією. Проте елітна корупція в Грузії залишилась. Наприклад, треба ремонтувати дорогу – і тендер виграла фірма, яка потім фінансує партію Саакашвілі. Умовно наближений бізнес мав ексклюзивний статус, інші були об’єктом боротьби з корупцією. Була водночас прекрасна реформа поліції, дивовижно спрощена система надання державних послуг.

Мені показували в Тбілісі символічний приклад реформ Саакашвілі – новий, гарний фасад будинку, а за фасадом – руїни. Додайте авторитарні замашки Саакашвілі. Усі дивуються, чому такий успішний реформатор так безславно програв вибори в Грузії? Бо грузини не люблять його за авторитаризм і брак соціальної допомоги. Я говорив колись із покійним Кахою Бендукідзе (1956–2014, «батько» грузинських реформ, 2004–2008 рр. – державний міністр Грузії з координації економічних реформ, 2008–2009 рр. – глава канцелярії уряду Грузії. – PolUkr.net). Запитую, чому в Тбілісі так багато жебраків серед літніх людей? Бендукідзе відповідає: бо країна бідна, коли в країні будуть гроші, то будуть більші пенсії і менше жебраків. Додайте конфлікт Саакашвілі з більшістю політичних сил Грузії. Усе це призвело до його поразки.

В Україні він не міг зробити те, що в Грузії. Як президент він міг комусь подзвонити і сказати: якщо ти цього негайно не зробиш, то завтра тебе посадять. Навіть людині зі своєї команди! Для нього закон був умовністю. Навіть погроза арештом сильно діє. Тим паче, що багато людей реально сиділи. Такі жорсткі методи давали плоди. У нас він не міг так просто когось арештувати. У нас усе треба «по закону». Попри те, що суди продажні, а закони двозначні. Навіть Вадима Новинського (олігарх, депутат Опозиційного блоку; генпрокуратура підозрює його в злочинах під час президентства Януковича, проте Рада відмовляється зняти з нього недоторканість. – PolUkr.net) так просто не арештовують.

Порошенко не готовий діяти так, наче йому плювати на закони. Він намагається діяти обережно. В силу різних причин Саакашвілі хотів діяти своїми методами, але не міг. Тут треба було з усіма домовлятись. Врешті, він зрозумів, що не може працювати як намісник, тож націлився на пост прем’єра.

Розмовляв Ігор Тимоць