четвер, 2 Липень, 2020
pluken
Головна / Думки та коментарі / Культура і суспільство / «У пошуках короля Ліра: Верді». Голос для виключених
Lir-repetyciya-teatr 079 (1)

«У пошуках короля Ліра: Верді». Голос для виключених

Share Button
Фото: Андрій Поліковський
Фото: Андрій Поліковський

«Буря! Страшна буря починається! Тікайте! Рятуйтесь!..» Жінки, переважно старшого віку, у капелюшках, чорних сукнях, у рукавичках, з перлами на шиї та чоловіки в чорному починають кричати і в шаленій паніці зриватися зі своїх місць у театрі.Власне, всі ці люди тут через «бурю», яку кожному довелося пережити. Це могла бути буря, яку спричинила війна, інші люди, часом найрідніші, або ж це ті бурі, які «можуть статися в серці».

З цієї сцени починається репетиція опери «У пошуках короля Ліра: Верді». Це соціально-культурний проект, у якому беруть участь не лише професійні актори, а й соціально виключені люди.

У 2013 році польська театральна організація JUTROPERA виграла конкурс, оголошений в межах проекту «Європейська столиця культури – Вроцлав». Режисери Міхал Знанєцкий і Зося Дов’ят розпочали масштабний проект «Голос виключених» і поставили кілька соціальних вистав, у яких водночас працювали професійні актори та соціально незахищені особи – люди з будинків опіки, діти із сиротинців та представники національних меншин.

Деякі вистави були реалізовані в інших містах Польщі, а також в Італії та Аргентині. А вже 3 та 4 грудня прем’єра опери «У пошуках короля Ліра: Верді» за Вільямом Шекспіром відбудеться у Львівському драматичному театрі імені Лесі Українки.

Фото: Андрій Поліковський
Фото: Андрій Поліковський

Вперше цю оперу поставили у Вроцлаві в 2013 році. У ній взяли участь мешканці чотирьох будинків опіки. У Львові робота над виставою розпочалася в лютому цього року, й до участі в ній залучено не тільки мешканців Львівського геріатричного пансіонату, а й студентів Університету третього віку, членів Центру інтеграції для жінок у кризових ситуаціях, соціальних працівників та переселенців з окупованих областей України.

«Ми хотіли залучити до цієї вистави ще й хлопців з АТО, проводили зустрічі з психологами, відвідували госпіталь, але так і не вдалося зібрати групу. А ще запросили до участі у проекті переселенців. На зустріч прийшло дуже мало людей, але всі вони залишилися. Загалом у виставі бере участь 40 осіб, а також оркестр. Музиканти і виконавці головних ролей – студенти Львівської консерваторії», – розповідає Юлія Калиш, координатор проекту у Львові.

Щоб зіграти головну роль, до Львова приїде відомий оперний співак Єжи Артиш, якому виповнилося 85 років.

«Ідея цього проекту – щоб його учасники після багатьох годин занять і кількох місяців репетицій виступили на великій сцені, в найкращому театрі міста і попрацювали з професіональними акторами, співаками. А головну роль повинна грати дуже відома особа. Одна із цілей проекту – зацікавити цих людей оперою та театром. Мало хто з них мав доступ до цього протягом свого життя», – говорить режисерка Зося Дов’ят.

Фото: Андрій Поліковський
Фото: Андрій Поліковський

Всі учасники активно працювати над виставою. Щомісяця з Польщі приїжджала Зося Дов’ят, щоб провести тренінги та репетиції, але й під час її відсутності робота не припинялася. Заняття проводили соціальні працівники, які пройшли у режисерки спеціальні курси з методики. Вона називає їх соціальними суперменами і сподівається, що вони зможуть проводити такі тренінги й після закінчення проекту.

Після майже року роботи над оперою Зося називає всіх її учасників професіоналами і зазначає, що жоден професійний актор не може бути таким «професійно правдивим», як вони.

«Я буду говорити про війну, я знаю, що це таке», – говорить молода жінка своїй подрузі після репетиції.

Зося пояснює, що в цій виставі звучатимуть реальні історії учасників. Їхні монологи не прописані в сценарії, це їхня правда, їхні спогади чи переживання. Вони навіть не звучать на репетиціях – учасники розкажуть їх тільки під час вистави.

«Більшість цих людей – ліри, хтось залишив їх в домі опіки. Але до цього вони пережили багато інших історій. У Вроцлаві люди розповідали про переселення, які відбувалися перед війною, як їх виганяли з рідних місць, розлучали з родинами. Вони є географічними лірами. У Щеціні живе багато в’язнів сибірських таборів, вони часто не мали дітей і не хотіли їх. Більшість із них хворіє, бо втратили здоров’я через важку працю. У Львові це переважно історії людей, які самі себе виключили, відмежувались від світу, вони у добрій фізичній формі. Чимало учасників також пережили війни, і вони про це згадують», – розповідає Зося.

Фото: Андрій Поліковський
Фото: Андрій Поліковський

Ця опера про короля Ліра – дуже печальна і з сумним кінцем, але режисерка роздумує про надію: «Я бачу, як гасне світло у фіналі, а потім вмикається, і вони стоять – всі такі красиві, у капелюшках, з перлами і в рукавичках, і з розчервонілими щоками, захекані, думають, чи все добре зробили. А далі аплодисменти, квіти… І це надія, я вважаю».

Зося Дов’ят також зізнається, що цей проект не залишає учасників байдужими. У Вроцлаві вони просились у кожну наступну виставу, над якою працювала JUTROPERA.

«Після «Короля Ліра» ми вирішили робити з дітьми-сиротами оперу «Петрусь і вовк» Прокоф’єва, але сеньйори з будинків опіки просили взяти й їх до вистави. У 2014-му відбулася прем’єра цієї опери за участі дітей і людей літнього віку, і це мій улюблений проект. А згодом робили виставу, в якій брали участь групи лемків, греків, німців, євреїв та інших національних меншин, а також діти з сиротинців та сеньйори з будинків опіки, які знову просили не залишати їх. Це була «Королева фей», у ній грало 200 осіб. І в підсумку хочемо поставити «Історію солдата» Стравінського. Думаю, будемо залучати в’язнів до цього проекту».

Фото: Андрій Поліковський
Фото: Андрій Поліковський

Закінчення кожного проекту режисерка порівнює з закінченням дитячих канікул: «Важко і дуже сумно, коли проект добігає кінця, бо щоразу утворюється нова родина. Це наче літні канікули в дитячому таборі, які завжди мають сумний фінал – пора вертатись додому. Ця вистава – це фабрика спогадів, і це найважливіша цінність – мати сильні спогади. Треба щось зробити, щоб мати в тій голові себе кращого, цікавішого, і мати добру історію».

«Театр – це спосіб спілкування. Світ це зрозумів, ми тільки підходимо до такого розуміння. Побачивши проект «У пошуках короля Ліра» у Вроцлаві, ми ані секунди не сумнівалися, що мусимо таке зробити у Львові. Коли дуже хочеш – зірки сприяють. З’явилася можливість реалізувати проект у рамках програми «Європейська столиця культури – Вроцлав-Львів 2016». А далі – рутинна робота менеджера культури: пошук місця, ресурсів, партнерів, костюмів, волонтерів і ще тисячі дрібних і великих речей. Це перший соціальний проект, який увійшов у святая святих мистецтва – оперу. І увійшов не безкоштовними квитками для соціально вразливих людей, а запросив цих людей вийти на сцену і бути головними учасниками оперної вистави. Тут головний не Верді, не Шекспір, і навіть не Лір – тут головні ті люди, які «грають короля», розповідаючи особисті історії життя, які не менш драматичні й трагічні. Вистава готувалася цілий рік, і думаю, що цей рік змінив ставлення до життя всіх учасників вистави і проекту. У цьому суть», – розповідає Ірина Магдиш, яка була одним з ініціаторів реалізації цього проекту у Львові та його координатором.

У Львові проект реалізовано у межах програми «Європейська столиця культури 2016 – Вроцлав». Співорганізатори: управління культури Львівської міської ради, Львівський драматичний театр ім. Лесі Українки, ГО «Народна допомога», Інститут екуменічних служб Українського католицького університету та Фундація «JUTROPERA» (Польща).

3, 4 грудня, Львівський драматичний театр імені Лесі Українки, 18:00. Опера «У пошуках короля Ліра: Верді»

Оля Вишня

Share Button

Також перегляньте

Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський

Гігантську дерев’яну маріонетку презентували воїни АТО у Львові

14 січня у Львівському парку культури та відпочинку  ім. Б. Хмельницького відбулося святкове дійство – презентація велетенської …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.