Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
2 листопада 2015 р. все прогресивне населення ДНР святкувало річницю з моменту проведення виборів до «центральних органів влади» та обрання Олександра Захарченка «батьком нації». Офіційних заходів не було, й справді, зовсім не очевидно що саме було святкувати. Тому дітлахам в школах пояснювали базові засади – провели урок патріотизму та любові до своєї «батьківщини». На тлі скромних урочистостей відбулась подія, що привертає до себе набагато більше уваги. Москва провела в Донецьку та Луганську чистку кураторів, відсторонивши самого Владислава Суркова від цього поля зайнятості. Вочевидь на невизнані республіки чикають зміни пріоритетів.
Сурков та його команда, здійснивши міні-переворот в ДНР у вересні 2015 р., прибравши з посади голови Народної Ради Андрія Пургіна та замінивши його на головного мінського парламентера Дениса Пушиліна, вочевидь вичерпали свій ліміт довіри. Незважаючи на той факт, що не тільки й не стільки Сурков були ідеологами «руської весни» та «Новоросії», проте всі кремлівські куратори мають розділити відповідальність за негативний результат. В першу чергу він проявляється в переважній індиферентності місцевого населення, незважаючи на мільйони, викинуті Кремлем на пропаганду. Ані «руська весна», ані, особливо, створення «Новоросії» не стали насправді масово популярними на Сході та Півдні України. Аврально запущений (на 2 роки раніше запланованого часу) у зв’язку з подіями на Майдані сепаратистський проект логічно виявився недозрілим. В першу чергу це проявилось у відсутності харизматичних місцевих лідерів, як на роль «батьків республіки», так й на роль польових командирів – довелось завозити на Донбас варягів. Не продуманою була й військово-адміністративна політика, коли велика кількість російських «добровольців-головорізів» була залишена без командно-структурного підпорядкування, самоорганізована в неконтрольовані бандформування, які почали бурхливу діяльність не лише на окупованих частинах Донецької та Луганської областей, але також й в суміжній Ростовській області РФ.
Вочевидь за провал силового сценарію врегулювання кризи був винний В’ячеслав Володін, якого від кураторства осунули раніше. Наразі прибрали реінтегратора Суркова, активного прибічника Мінського сценарію та багатосторонньої гри із залученням міжнародних посередників. Проте виходить, що внаслідок змін постраждали й базові засади «республіки» – Росія більше не хоче аби сепаратисти на Донбасі відкрито апелювали до Москви. Першим дзвіночком, який знаменував зміни, стала заборона на святкування в «республіці» Дня російської єдності 4 листопада – нечувана подія в регіоні переможного «руського миру». Невеличка група монархістів та московських шовіністів все ж намагалась вийти на площу Леніна зі своїми прапорами, проте не зробила це під загрозою силового розгону демонстрації та перспективою «підвалу». Куди ж тепер буде рухатись ДНР?
Новим куратором Донбасу різні засоби масової інформації називають Дмитра Козака – віце-прем’єра уряду Російської Федерації. Серед цікавих сторінок його біографії є й служба в Головному розвідувальному управлінні, й спроба врегулювання Придністровського конфлікту, розробка плану дій з реінтеграції ПМР до Молдови, й кураторство на Північному Кавказі та у Південному федеральному окрузі. До останніх досягнень Козака належить відповідальне кураторство популістським заходом – Зимовою Олімпіадою в Сочі та не менш популістською анексією Криму. Саме Козак з 24 березня 2014 р. був призначений куратором Криму,відповідав за налагодження соціально-економічних зв’язків з великою землею, приборкання місцевих політичних еліт. Офіційно це називалось «координувати роботу урядових органів в Криму».
На Донбасі Козаку, уродженцю Кіровоградщини та давньому товаришу Путіна, уготована роль своєрідного «кризового менеджера». В свою чергу для нього це також виклик – Козак не входить до складу т.зв. «путінського політбюро», є політиком другого ешелону, тож для нього це шанс отримати свій щасливий білет до верхівок влади. Козак зовсім не є безоглядним шовіністом-радикалом, він більше схожий на господарника-дипломата, здатного йти на компроміси заради результату. Отже ДНР/ЛНР прогнозують долю квазі-державного будівництва за прикладом Придністров’я, де вже мав персональний досвід Козак. Скоріш за все новий куратор обере курс на діалог з Києвом та місцевими елітами, спекулюючи своїми козирями (кордон, радикали-республіканці, збройні сили бойовиків тощо) з метою дістати більшої вигоди. Більшість експертів зробили висновок, що призначенням нового куратора, в принципі, Москва дає згоду на два можливих сценарії – реінтеграція до складу України або існування невизнаних держав. Перше відріже Україну від європейського вектору розвитку, друге створить буферну зону, яка негативно впливатиме на відносини України з Заходом. Однак ймовірним є й третій сценарій, який зараз вуалюється під квазі-державне будівництво – війна. Адже ніхто не збирається зменшувати контингент збройних сил Росії на Донбасі та на кордонах з Україною. Більш того, їх кількість збільшується, а в Донецьку вперше за кілька місяців відновились обшуки громадського транспорту, побільшало людей зі зброєю на вулицях, поновлюються обстріли позицій ЗСУ.
Чи блефує Кремль призначенням Козака куратором покаже час. Занадто це призначення схоже на піар-акцію, «злив» інформації, аби всі (особливо на Заході) повірили у мирні ініціативи Москви. Натомість основним показником змін має стати заміна місцевих еліт – на місце Захарченка та Пушиліна мають прийти більш серйозні люди з позитивним політичним капіталом в регіоні – бодай Бахтеєва чи Левченко. Якщо рокіровок не станеться, натомість зміцняться позиції Захарченка, це свідчитиме про банальну гру – намагання прикрити справжні агресивні наміри Москви. Й ті експерти, що вже зараз «хоронять Новоросію», напевно роблять це передчасно – такого ефекту й добивається Кремль. Стратегічні цілі в Україні не досягнуті, тому Козак або інші куратори, яких не засвічують в пресі, будуть й далі розхитувати човен, чергуючи м’яку силу дипломатії з загрозою ескалації на фронті.
Валерий Кравченко
