понеділок, 5 Грудень, 2022
pluken
Головна / Думки та коментарі / Чому знову стріляють на Донбасі
Fot. mil.gov.ua
Fot. mil.gov.ua

Чому знову стріляють на Донбасі

Share Button
Fot. mil.gov.ua
Fot. mil.gov.ua

Останній тиждень характеризується поновленням обстрілів позицій збройних сил України на лінії розмежування. Фактично перемир’я було зірвано 3 листопада 2015 р., коли вперше за багато місяців за даними українських військових були застосовані 82 мм. міномети, які мали бути відведені за Мінськими домовленостями (принаймні ОБСЄ звітує про успішне виконання сторонами протоколів про відведення озброєння до 100 мм.). З того часу географія обстрілів, які спочатку відбувались лише на околицях Донецьку, зокрема в районі аеропорту та поселення Спартак, значно розширилась. За останніми даними українські військові звітують про посилення обстрілів по всіх ділянках фронту – від Маріуполя до Станиці Луганської, але особливо – в районі Горлівки та Донецька.

Поточна ескалація має власну специфіку. З одного боку, українські військові не відповідають на вогонь терористів. Натомість вступають у бойові зіткнення з диверсійними групами лише коли вони підбираються на відстань до 50 метрів. Подібним мирним характером українських військових, зумовленим показовим виконанням Мінську-2, часто намагаються скористатись сепаратисти, підходячи впритул до позицій, використовуючи елемент раптовості. З іншого боку, очільники «республіки», зокрема Олександр Захарченко, все частіше звинувачують в провокаційних обстрілах (в суботу, 7 листопада, з саморобних реактивних установ (за попередньою версією, з «Градів») обстріляли територію біля самозахопленого маєтку лідера «ДНР» в центрі Донецька) не українських військових, а добровольчі батальйони українських націоналістів, які ніби непідконтрольні командуванню збройних сил та в односторонньому порядку не притримуються виконання Мінських домовленостей. Тож саме, на думку сепаратистів, умовні «правосеки» є загрозою мирному процесу.

З іншого боку, Захарченко знову згадав про необхідність завершення будівництва «ДНР» через включення всіх територій Донецької області. Річ в тому, що увесь Мінський процес розглядається російськими кураторами як шанс на легалізацію терористів у правових межах українського законодавства, чому мають сприяти вибори (як вже проведені в українській частині Донецької області, так й майбутні на окупованих частинах). Результати цих виборів дуже прогнозовані, адже навіть на звільненій території – в Краматорську, Слов’янську, Красному Лимані – більшість отримали представники «Опозиційного блоку». Окремі новообрані мери, як то новий голова Красного Лиману Петро Цимидан, мають за собою досить сумнівне минуле. Так в 2014 р. він був господарем заміського розважального комплексу «Царгород» в Краснолиманському районі біля річки Сіверський Донець, де розташовувався найбільший у цій місцевості блокпост терористів Стрелкова-Гіркіна. Зрештою у травні 2014 р. блокпост разом з «Царгородом» був знищений з повітря штурмовиками ЗСУ. Існують істотні сумніви, що цей блокпост терористів був організований без відома новообраного мера. Тож коли Захарченко говорить про політичні можливості мирного регулювання, він зовсім не має на меті реінтеграцію окупованих частин Донецької області до складу України на умовах Києва, як це мариться декому. Законно обрані компрадори на місцях уможливлять політику короткого повідку, на якому донецькі сепаратисти та їх куратори триматимуть центральну владу. Мета Москви у відношенні України залишається тією самою – дати українцям достатньо приводів для внутрішніх чвар, аби вони самі розвалили країну на шматки.

Саме у цьому контексті й варто розглядати пост-виборну ескалацію на Донбасі. Вона безумовно носитиме обмежений характер (навіть якщо вже зараз кількість обстрілів становить до 30 за добу) з кількох причин. Першою з них є небажання Москви активізувати відкритий збройних конфлікт на тлі майбутнього саміту ЄС по санкціям проти Росії, запланованого на кінець грудня. Кремль на цей період намагатиметься максимально дистанціюватись від  подій на Донбасі, видуваючи політику «республік» за самостійну. Другий чинник пов’язаний з неможливістю проведення активних наступальних операцій в цю пору року на цьому театрі військових дій. Незважаючи на неймовірно суху осінь, на листопад та грудень прогнозується погіршення погодних умов. Відновити воєнні дії можна буде лише у січні, коли ґрунти достатньо промерзнуть для того, аби витримати важку техніку, яку, ймовірно, застосують сепаратисти. По-третє, Росія наразі цілком поглинута кампанією в Сирії, де відпрацьовується проекція сили на віддалених театрах військових дій із застосуванням бойової авіації. Крім того, регулярний призов до російської армії має бути завершеним лише в лютому 2016 р. Тож прогнозувати далекосяжні наслідки поточної ескалації не варто.

Таким чином, нові обстріли є інструментом політичного тиску, аби Київ йшов на більші поступки, зокрема у контексті чинних дебатів політичної підгрупи стосовно організації виборів на Донбасі (питання, що стопорить прогрес – участь/неучасть у виборах вимушених переселенців). Україну підштовхують, в тому числі через міжнародних посередників (нормандські переговорники), що бажають якнайшвидше покінчити з зовнішнім імпактом конфлікту на Донбасі, до швидкого та простого рішення, яке задовольнить сепаратистів, але буде вкрай непопулярним в Києві. Зважаючи на продовження дій Мінських домовленостей на 2016 рік до проведення на окупованих територіях місцевих виборів, Москва та керовані нею сепаратисти будуть й надалі використовувати у якості примусу ситуативні обстріли та провокації, до чого українці мають бути морально та фізично готовими.

Валерий Кравченко

Share Button

Також перегляньте

Fot.. twitter.com/mon.gov.pl

Польсько-білоруський кордон: міграційна криза напередодні “Заходу-21”

Відповідно до попередніх прогнозів, наступні кризові дні на польсько-білоруському кордоні принесуть лише негативні наслідки для …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.