З Тарасом Чмутем, експертом у справах військової справи і редактором інтернет-порталу mil.in.ua пpo підрозділи спецпризначення українській армії розмовляв Даріуш Матерняк
Які спецпідрозділи діють нині у складі Збройних Сил України?
В українській армії підрозділи спецпризначення діють уже на рівні батальйону – при кожному механізованому чи бронетанковому батальйоні або у повітряно-десантних військах є окремий взвод спецпризначення, який виконує передусім розвідувальні завдання. На рівні бригади це рота. Колись у структурі української армії були також корпуси, і в складі кожного – розвідувальний батальйон, окрім того, якщо брати всю армію – є ще два спеціальні полки: 3-ій полк у Кіровограді та 8-ий у Хмельницькому. Ці два полки мали подвійне підпорядкування – заразом командуванню Сухопутними військами та Головному управлінню розвідки (ГУР). Своєю чергою, при Військово-морських силах функціонував 73-ій центр морських спецоперацій в Очакові, підпорядкований, так само, як і полки, командуванню флотом і водночас Головному управлінню розвідки. Ця структура фактично існує ще з радянських часів, зміни, які відбулись у ній після 1991 року, були незначні. Згодом розпочалася реформа Збройних Сил, згідно якій структура ЗСУ мусила складатися з двох командувань: Північного та Південного. Тоді ж таки розпочався процес реформування армійських корпусів: було ліквідовано 6-ий і 13-ий корпуси, 8-ий проіснував трохи довше, однак урешті-решті його теж ліквідували. Структура загонів спеціального призначення мусила лишатись аналогічною на окремих рівнях, причім до кожного командування планувалося приділити по одному полку спецпризначення, які остаточно передали командуванню Сухопутними військами. Однак тепер, уже після початку АТО принципи реформи було змінено й постановлено повернутися до концепції чотирьох командувань: Північного, Західного, Південного та Східного. Згідно нових принципів, кожному з цих командувань мусить підпорядковуватись окремий батальйон спецпризначення, окрім того, й надалі мусять функціонувати уже згадувані два полки, що їх особовий склад намічено збільшити – сьогодні кожен налічує приблизно 1000-1200 бійців.
Поза тим, у межах ГУР функціонує так званий офіцерський загін – підрозділ, який майже цілком складається з офіцерів, його назву засекречено, однак зазвичай послуговуються звичайною назвою: 10-ий офіцерський загін ГУР. До складу цього формування входять найдосвідченіші бійці – офіцери або випускники вищих військових навчальних закладів. Нині це єдиний підрозділ спецпризначення, який може без обмежень проводити операції за кордонами України, безперечно, найкраще споряджений і вишколений для ведення бойових дій і має до того ж загін бойових плавців. Є також інформація про декілька інших загонів, підготованих для виконання закордонних операцій, однак жодних подробиць щодо цього нема.
Які завдання виконували спецпідрозділи під час антитерористичної операції?
3-ій і 8-ий полки – перед ними ставили завдання, які мусила б виконувати «звичайна» піхота: це і контроль над пунктами виїзду-в′їзду, і порятунок збитих пілотів (хоча де-факто це обов’язок рятункової служби, що є частиною Повітряних сил), а також завдання з диверсійної діяльності: знищення мостів, транспортних комунікацій, збір розвідданих у ворожому тилу на відстані 25-30 км від позицій українських військ – головно на завдання окремих бригад, а також артилерійських частин та авіації. Ефективність коригування вогню значно зросла завдяки тому, що покращилось оснащення електронним обладнанням, таким, як метеостанції та переносні комп’ютери. 73-ій центр і 140-ий центр ССО (Сили спеціальних операцій) використовували для ущільнення оборони, поза тим вони виконували завдання з утримування дороги між Артемівськом і Дебальцевим, а також з охорони особливо важливих персон (зокрема Генерального штабу). Фактично окремі підрозділи дублюють одне одного, отож логічним кроком було б об′єднання 73-ого центру та 140-ого ССО.
На яких принципах базується реформа десантних і спеціальних військ?
Станом на сьогодні сформоване командування Високомобільних десантних військ у Житомирі, якому підпорядковуватимуться чотири бригади ВДВ: 25-та, 79-та, 80-та, 81-а й 95-та, а також відділ спецоперацій Генштабу та підначальні йому загони: 3-ій і 8-ий полки, 73-ий центр морських спецоперацій (підрозділ сформовано близько двох років тому, він налічує приблизно 100 бійців). Що ж до 73-ого центру морських операцій, то є план повністю вивести його з-під командування флотом, де мусить з′явитись окремий спецпідрозділ – Морський загін спецпризначення, що його завдання обмежаться розвідкою та диверсійними актами, окрім того, там функціонує 801-ий протидиверсійний підрозділ, який убезпечує війська та порти від диверсійних і терористичних операцій. Більшість експертів рішуче проти об′єднання підрозділів ВДВ і спецпризначення, адже ВДВ – це легкі піхотинці, тоді як спецпризначенці мають більш специфічні завдання.
Як відбувається набір?
Теоретично існують надзвичайно високі вимоги до претендентів на службу в загонах спецпризначення, – як фізичні, так і психологічні, однак через те, що в усіх формуваннях бракує особового складу, то на практиці їх подеколи занижують. Лише 10-тий офіцерський загін незмінно тримає крайнє високу планку вимог: зазвичай комісія відбирає 2-3 із 30-35 претендентів з великим досвідом, набутим, зокрема у складі миротворчих місій в Іраку або в Косово. Проте на практиці, попри занижені вимоги, рівень підготовки та вишколу спецзагонів значно підвищився впродовж останнього року завдяки участі в бойових операціях у зоні АТО. Базова підготовка відбувається у Військовій академії в Одесі, де діє окремий факультет розвідки і ВДВ. Наші спецпризначенці стажуються також у закордонних спецпідрозділах, наприклад, у британській SAS, а також у Грузії. Усі війська мають у своїх програмах вишколу підготовку парашутистів, однак зараз цей метод у нас, як і в країнах Заходу, практично не використовується.
З чого складається оснащення цих підрозділів і що змінилося впродовж останнього року?
Надалі можна засвідчити серйозний нестаток, якщо говорити про оснащення, скажімо, системами зв′язку, особливо це стосується 3-ого та 8-ого полків. Дещо покращилося забезпечення приладами нічного бачення: ноктовізорами та тепловізорами. Частину спорядження солдати купують за власні кошти або отримують від волонтерів. Це дозволило повністю забезпечити частини засобами балістичного захисту: касками, бронежилетами, тактичними окулярами тощо, які закуповують у великих кількостях закордоном (зокрема в Польщі). Якщо мова про озброєння, то закуплено американські автомати Barett калібру 12,7 мм. Проте більшість особової зброї – близько 98%, – це й досі автомати системи Калашникова – АК і ПКМ, якщо не рахувати певної кількості карабінів «Тавор» (Форт-202), які виробляють за ліцензією в Україні – невеличкі партії поступили на озброєння до підрозділів спецпризначення, й ними користуються, попри проблеми з магазинами та набоями. Якщо ж мова про снайперську зброю, то й надалі на озброєнні переважно гвинтівки СВД, хоча й закуплено певну кількість карабінів калібру 308 win (здебільшого SAKO), а також 338 Lapua Magnum. Проблемою зостається занадто мала кількість підготовлених снайперів, хоча вже тепер функціонує снайперська школа, організована волонтерами, де проводять заняття інструктори як з України, так і з інших держав: Болгарії, Ізраїлю та Грузії. Іншою актуальною проблемою і досі є медичне забезпечення, – якщо говорити про аптечки та доступність перев’язувальних матеріалів, то ситуація покращилась, однак рівень підготовки деяких бійців і надалі низький, що є причиною високих втрат. Організовано курси для парамедиків, головним чином волонтерами та інструкторами з країн Заходу. Якщо мова про системи зв’язку, то насамперед це американські радіостанції типу НАRМS, а також Моtorola, які мають належний захист. Рівень оснащення загонів новочасними засобами зв’язку можна оцінити у приблизно 20-25 %. В Україні вже також виробляють радіостанції доброї якості, але поки що їх замало. Надалі зостається багато роботи, якщо говорити про транспорт, то бійці послуговуються машинами типу HMMWV, зокрема з поставок із США, а також дуже часто – цивільним автотранспортом з передачею на чотири колеса.