Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
На днях міністр закордонних справ Італії Паоло Джентилоні запропонував контраверсійне (а на думку автора й зовсім абсурдне) вирішення конфлікту на Донбасі, яке полягає в наданні цим територіям автономії. Перебуваючи з візитом у Києві він одначе заявив, що щиро поважає суверенітет та територіальну цілісність України, підкресливши, що виключно народ України має право приймати таке рішення. Подібна типова дипломатична відмовка пролунала не надто упевнено, залишивши осад. Чи насправді рішення щодо автономії Донбасу, яке напевно напрошується у дусі мінських домовленостей, які передбачали можливість отримання особливого статусу окремими територіям Донецької та Луганської областей у складі України, допоможе вирішити конфлікт?
Аргумент 1. Діалог з терористами. Давайте уявимо собі, що в Країні Басків або в Північній Ірландії, терористичні угруповання ЕТА та ІРА відповідно, вчинивши не просто ряд терактів, а почавши повномасштабну війну проти урядових сил, яка вже забрала кілька тисяч життів, починають диктувати власні умови мирного врегулювання Іспанії та Великобританії відповідно. Чи підуть на діалог з озброєними фанатиками європейці в такому разі? При цьому варто зауважити, що Басконія та Північна Ірландія вже мають відповідний особливий статус у складі більших державних утворень, підкріплений етно-релігійними відмінностями регіонів та історичними чинниками. Й цих терористів з ЕТА та ІРА, на відміну від донбаських сепаратистів, не підтримує умовна Франція або Ірландія, надсилаючи їм озброєння та власних командос. Безумовно, якщо починати вести діалог, то його треба проводити не з проросійськими маріонетками, козачками або кадирівцями, оскільки вони не представляють цей регіон, а виключно з законно обраними представниками. Оскільки всі легітимно обрані депутати від регіону, переважно представники Партії Регіонів (що перемалювались в Опозиційний блок) та комуністів, протягом тривалої кризи скомпрометували себе, а нові реальні неупереджені місцеві вибори провести неможливо, то ми потрапляємо у глухий кут. Просто немає з ким розмовляти.
Аргумент 2. Чи потрібна автономія самому Донбасу? Безумовно, полеміка терористів, керованих з Кремля, йде набагато далі від статусу автономії. І Плотницький й, особливо, Захарченко, марять незалежними республіками ЛНР та ДНР у складі такого собі надоб’єднання – «Новоросії». ДНР навіть встановлює дипломатичні відносини з такими ж невизнаними проросійськими республіками, відкриваючи консульство Республіки Південна Осетія у Донецьку. Звичайно, при цьому ніхто не відмовляється від вимог забезпечення фінансових виплат Україною, керуючись жорсткою директивою з Кремля, адже Росії дотаційний проект незалежних республік не дуже потрібен. Звідси бажання Москви лобіювати особливий статус Донбасу в складі України через власних європейських друзів. Адже це – свій «троянський кінь», плуг, що буде втримувати Україну від європейських устремлінь та всмоктувач державних коштів. Ось такі подвійні стандарти. Єдине питання – навіщо такий Донбас Україні?
Аргумент 3. Умови для автономії. Автономію у складі держав зазвичай отримують ті території, які мають для цього достатньо історичних аргументів та інших чинників, пов’язаних, наприклад, з етнічною (місця компактного проживання), мовною або релігійною складовою. Жодного з цих аргументів немає на Донбасі, як немає унікальності в місцевій ідентичності. Тут проживають такі самі російськомовні православні українці як й на переважній більшості території країни. Економічно регіон залежний від субсидій з Києва, хоча й був останніми роками виробником майже 40% експортної продукції України за обсягом продажів. Здається чи не єдиним аргументом «за» тут є «мавпоподібна людина з автоматом», яка чітко не розуміє навіть значення слова автономія, але за підказкою російських кураторів, вона готова просити її.
Аргумент 4. «Дурний приклад заразний». Автономія Донбасу – це шлях до повільного розпаду України як держави. Це прецедент, що використають антиукраїнські сили в Одесі та Харкові, стане каталізатором для сепаратизму як явища. Мимовільно користуючись цим прикладом автономії можуть забажати й компактні меншини – румуни на Буковині та угорці на Закарпатті (особливо спонсоровані ультраправими румунськими та угорськими партіями). Якщо брати по історії, то автономії набагато більше заслуговують насправді автентичні та самобутні Галичина або Волинь, аніж Донбас. Але ще раз варто підкреслити – це шлях у нікуди для України.
Тож підведемо підсумки. Автономія Донбасу не потрібна нікому, ані Україні, ані терористам з ДНР та ЛНР, нікому крім Кремля, який завдяки цьому отримує істотні важелі впливу на ситуацію. Вдвічі погано, коли подібні ідеї «народжуються» у європейців (реакція на економічні втрати від санкцій проти Москви чи знов все вирішують гроші Газпрому?), адже Росії так виходить зручніше «чужими руками жар загрібати». Знову є робота для українських дипломатів аби завадити черговій спробі розколоти Україну зсередини на забаганку деяких недалекоглядних європейців. Краще б прислали миротворців!
Valeriy Kravchenko
