понеділок, 17 Лютий, 2020
pluken
Головна / Інтерв’ю / Алім Алієв: Україні потрібна стратегія щодо Криму і вимушених переселенців
11178674_821062934595511_1247759318_n

Алім Алієв: Україні потрібна стратегія щодо Криму і вимушених переселенців

Share Button

11178674_821062934595511_1247759318_nРік тому Львів став одним з перших українських міст, що прийняли у себе кримських татар, які тікали від «зелених чоловічків» та нової окупаційної влади. Власне кримські татари у березні 2014 року першими і вперше в історії сучасної України стали вимушеними переселенцями. Точну цифру, скільки з них залишили рідний Крим, сьогодні назвати важко, але Меджліс кримськотатарського народу говорить приблизно про 10 тисяч осіб. Розмова з громадським активістом, співзасновником ініціативи Крим SOS Алімом Алієвим про те, яким був цей рік, актуальні проблеми переселенців, відсутність української стратегії та чому Крим сам не повернеться до України.

– Пройшов вже рік від анексії Криму Росією. Яким цей рік був для вас?

– Це, мабуть, один з найважчих років для кримських татар з часів депортації (18-20 травня 1944 року – ред). Після анексії півострова окупаційна влада почала спершу тиснути на проукраїнських активістів і потім взялись за найбільшу етнічну групу, яка є дуже монолітною, – кримських татар. Тоді проти нас почали репресії, які і зараз продовжують у Криму. Ми говоримо, що приблизно 10 тисяч кримських татар поїхали з Криму. Близько 300 тисяч залишились на півострові і ми розуміємо, що вони живуть в умовах окупації. У таких же умовах опинилась частина етнічних українців і навіть частина етнічних росіян – вони залишились у Криму, але не хочуть визнавати нову владу.

Для тих кримських татар, що залишились у Криму, поруч зі складним політичним питанням дуже гостро стоїть економічне питання. Малий та середній туристичний бізнес, який був основою життя Криму, зараз фактично знищений. Дуже великі проблеми також з інтелектуальними професіями. Навіть вчителям та лікарям, яким спершу підняли заробітну плату, зараз її суттєво знизили. Брак продуктів, особливо якісних, та проблеми з грошима – реалії нинішнього Криму.

– Коли люди виїжджали найбільше і чи продовжується цей процес зараз?

– Перша хвиля була навесні минулого року і це була наймасовіша хвиля міграції. Люди почали виїжджати ще до псевдореферендуму і виїжджали до кінця травня. Їхали на континентальну частину України, як кажуть у Криму «на материк». Здебільшого до Києва та Львова та Херсону. Наступна велика хвиля виїздів була у вересні. І тут вже можна говорити, що хвилі міграції резонують з хвилями репресій. Тоді у домах кримських татар, які щоденно практикують іслам, провели масові обшуки. Пояснювали це тим, що проводять антитерористичні навчання і шукають заборонену літературу. Людей зупиняли на вулицях, перевіряли документи тощо. Зараз кримські татари не їдуть так масово. Зрештою ми постійно говоримо, що ми проти того, щоб усі масово переїхали на континентальну частину – Крим є нашим домом і дуже важливо, щоб кримські татари залишались там жити. Але декому таки треба переїхати. Передусім виїжджати мусять політичні та громадські активісти, яким просто небезпечно жити у Криму. Ми також за те, щоб студенти мали можливість отримати якісну освіту в українських та європейських вузах і повернулись в Крим як нова еліта. Вони мають бути спроможні роботи зміни в Криму.

Якщо згадати березень минулого року, то першими виїжджали жінки та діти. Чоловіки залишались і спостерігали за ситуацією. Але коли стало зрозуміло, що це гра на довгу перспективу, то чоловіки приєднались до сімей.
Зараз найбільше кримських татар, які є вимушеними переселенцями, у Києві – це десь 5-6 тисяч, у Львові – близько двох тисяч і у Херсоні десь 1,5 тисяч осіб. Найбільше людей осіли в Києві, бо це столиця і там найлегше було вирішити питання з житлом та роботою. Це політичний та економічний центр, який дає багато можливостей. Чому Львів? Тут дуже комфортне середовище. І на початку окупації Львів через звернення мера та обласної ради запрошував кримчан до себе, львів’яни забезпечували тимчасове житло. А Херсон максимально близький до півострова.

Ми також знаємо, що частина людей виїхали до інших країн, але точної статистики не маємо. Можемо говорити про кілька десятків кримських татар, які виїхали до Польщі, Німеччини, Бельгії. Хтось намагається виїхати до Туреччини, але там дуже жорстке міграційне законодавство.

– Які зараз найбільші проблеми вимушених переселенців?

– Актуальними є ті проблеми, які були і рік тому – житло та робота. На жаль, людям не завжди вдається знайти роботу, тим більше за професією. Цікаво, що причиною цих проблем частково було неоднозначне ставлення до переселенців місцевого населення. Їх остерігались брати на роботу і здавати їм житло в оренду. Пік цих проблем був улітку минулого року і був пов’язаний з великою кількістю переселенців зі Сходу України. І це збіглось з активною фазою проведення АТО, коли до Львова чи не щодня привозили труни з загиблими. Підігрівали ситуацію інформаційні вкиди в соціальних мережах та медіа, що нібито переселенці зі Сходу поводяться жахливо, мало не варвари, не хочуть розуміти мову тощо. Коли ми почали перевіряти цю інформацію, то підтвердження знайшли лише кілька фактів, решта були фейками. Часто інформацію поширювали з акаунтів, які нещодавно зареєстрували. Все дуже схоже на схеми, за якими працюють кремлівські тролі.

За місяці ми зрозуміли, що найбільш дієвим способом боротьби з інформаційними вкидами та стереотипами є особисте спілкування, і неодноразово у цьому переконались. Коли львів’яни та переселенці знайомляться один з одним, приходять на одні події, спільно їх організовують, це дуже допомагає. Тому ми почали робити події, лекції про кримськотатарську культуру, фестивалі тощо. Ми почали знайомити людей не через чиновників, не через активістів, спонукаємо їх пізнавати один одного. Зараз вже можемо говорити що нам дещо вдалось змінити ситуацію упередження і настороженості. Переселенців вже охочіше беруть на роботу, бо розуміють ситуацію. Коли львів’яни читають життєві історії переселенців, контактують з ними напряму, це дуже допомагає. Вони бачать передусім людину, яка теж прагне доброго майбутнього для себе і своїх дітей. Наші уявлення про майбутнє сходяться з уявленнями львів’ян і це дуже важливо.

У кримських татар також є одна специфічна проблема, яка не актуальна для інших переселенців – збереження нашої ментальності. Йдеться про збереження мови, релігії та культури. Тому ми проводимо курси кримськотатарської мови, активно працюємо над створенням у Львові культурного центру. Актуальним також є питання місця, де кримські татари могли би збиратись на молитви та задовольняти релігійні потреби.

– Чи багатьом вдалось знайти роботу за професією і яким є нині безробіття серед переселенців?

– Дуже складно говорити про якісь проценти, бо такої статистики просто немає. Але разом з тим розуміємо, що далеко не усім вдалось влаштуватись за спеціальністю. Наприклад, серед переселенців є вчитель французької мови. Нині він готує плов в одній з ресторанних локацій Львова. Він спершу шукав себе у професійній сфері, але не зміг, тому погодився долучитись до такого проекту.

– Чи відчувають сьогодні кримські татари підтримку держави Україна?

– Проблема у тому, що Україна не має стратегії, а має лише тактику вирішення цього питання. Ми латаємо діри, які зараз є. Але ми не говоримо про те, що буде з цими людьми через 3-5 років.

Дуже важливо розуміти, що є поняття стратегії щодо переселенців і стратегії щодо Криму. Вони дуже тісно пов’язані між собою. Саме розуміння, що буде з Кримом, має дати розуміння, що ж робити переселенцям, і що з ними буде через 5 років: чи будувати для них житлові райони, чи давати підтримку тощо. Основне питання з Кримом для мене: як повернути територію і як повернути самих людей, які великою мірою залишаються з радянською ментальністю.

– Останнім часом в українських медіа присутня риторика, мовляв, за кілька років Крим сам повернеться до України і нічого особливо робити не треба. Чи справді це так?

– Проблема у тому, що дискурс Росії у Криму нормалізується зараз навіть серед тих людей, яких нудило від Росії рік тому. Люди насправді дуже швидко до всього звикають і в цій ситуації час грає проти нас.

Крим сам не повернеться. Все залежатиме від багатьох речей. Передусім від ситуації на самому півострові. По-друге, від політичної та економічної позицій самої України – наскільки наша країна зможе подолати виклики, які стоять перед нею. Ну і, по-третє, звісно, все залежатиме і від ситуації у Росії.

– Чи реально Україна щось робить для повернення Криму?

На щастя, ми вже почали говорити про якісь інформаційні кампанії щодо Криму. В Україні зараз мають створити радіо та телеканали з покриттям аж до Севастополя. Основне завдання – аби там був дуже якісний і конкурентний продукт, аби він перебив російський.

– Чи відчуваєте ви зацікавлення та підтримку міжнародної спільноти?

– Дня нас дуже важливо підтримувати питання Криму на міжнародному рівні. Цим постійно активно займається Мустафа Джемілєв. Але Україні треба робити більше, аби доносити інформацію до світу. Наприклад, Росія займається цим дуже активно і постійно намагається донести свою позицію різними способами. Коли відбуваються міжнародні конференції, нам доводиться констатувати, що на них дуже сильне лобі Росії. Наприклад, нещодавно в Берліні була конференція фонду Бьоля «Україна-Росія-ЄС. Рік після окупації Криму». За півгодини до конференції під стіни українського посольства, навпроти якого відбувався захід, вийшли нібито родичі жертв «українських карателів» проводити пікет. Росія часто не гребує такими методами.

Разом з тим можемо констатувати, що Міжнародні організації цікавляться переселенцями. Нарешті вони зрозуміли, що події в Україні не є українською проблемою, а є регіональною проблемою і це дуже добре артикулюють зараз у самій Європі.

Зараз міжнародні фонди почали підтримувати переселенців грантами на початок ведення бізнесу. Крим SOS є виконавчими партнерами УВКБ ООН. Скажу чесно, я проти класичної довгострокової гуманітарної допомоги вимушеним переселенцям. Якщо вони звикнуть місяцями приходити на точки видачі гуманітарної допомоги і брати її, то вони робитимуть це постійно і не шукатимуть роботи, не розвиватимуться. Тому набагато ефективніше «дати вудочку і навчити ловити рибу самим».

Фінансову підтримку розпочав і фонд «Відродження» та інші інституції. Йдеться про довготермінові проекти. Наприклад, для створення бізнес-хабу, де переселенці можуть навчитись чогось нового чи перевчитись на іншу професію, щоб бути конкурентними на локальних ринках. Було б не зовсім правильно давати переселенцям якісь преференції, але добре було би, якби їм допомогли вирішити певні проблеми. Наприклад, у Львові є проблема з браком дитячих садків. У довготерміновій перспективі можуть бути програми з будівництва кількох дитячих садків, але вони би мали бути не лише для дітей вимушених переселенців, але і для львів’ян. Не треба робити сучасних територій гетто.

– За яких умов кримські татари готові повернутись до Криму?

– Нещодавно ми робили велике опитування і побачили цікаву різницю. Кримчани інших національностей керуються логікою, що вони втратили малу батьківщину, але мають велику і готові спробувати освоїтись тут. Кримські татари готові хоч завтра повернутись до Криму, якщо він знову буде українським. Але в той Крим, який є зараз, а це навіть не російська територія, а просто мілітаризована зона, ми не готові повертатись.

Розмовляла Мирослава Іваник
Фото: ФБ Аліма Алієва

Share Button

Також перегляньте

Юрист-міжнародник Олексій Роговик. / Фото www.lmn.in.ua

«Справа Мазура – провокація та інформаційна спецоперація росіян», – юрист-міжнародник Олексій Роговик

Для оголошення в розшук ветерана АТО Ігоря Мазура Росія виставила не червону картку Інтерполу, а …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.