четвер, 30 Червень, 2022
pluken
Головна / Думки та коментарі / Хто більше втрачає від розриву стосунків в військовій сфері – Україна чи Росія ?
czołg_ros

Хто більше втрачає від розриву стосунків в військовій сфері – Україна чи Росія ?

Share Button

czołg_rosВідповідно до звіту Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру ( SIPRI), за підсумками 2010 – 2014 років Україна займає дев’яте місце у світі у списку найбільших експортерів зброї. За наведений період Україна змогла наростити обсяги експорту з 2% (2005-2009 роки) до 3% від світового продажу у 2010 – 2015 роках. (http://www.sipri.org/googlemaps/2015_of_at_top_20_exp_map.html ).

Зберігши після розпаду СРСР потужний військово-оборонний комплекс (ВПК), Україна сьогодні володіє значним потенціалом для виробництва та експорту озброєння та товарів подвійного призначення у світі.

Відповідно до інформації, оприлюдненої Державною службою експортного контролю України, в минулому році Україна продала 111 тисяч одиниць різної стрілецької зброї та 557 одиниць бронетехніки, артилерійських і ракетних установок. Зокрема, в тому ж 2013 році Україна поставила Ефіопії, приміром, 29 танків Т-72, Судану 20 таких же бойових машин. Ірак отримав від України 29 бронетранспортерів БТР-4; Таїланд – 30 одиниць БТР-3Е; Судан – 20 БМП. Також, Судану було продано 10 одиниць артилерійської системи великого калібру (2С1 «Гвоздика» та 122-мм гаубиця Д-30А). Щодо авіації – в країни Африки Чад та Нігер було продано 6 бойових літаків Су-25. Детальна інформація про обсяги експорту озброєнь, здійснених Україною у 2013 році можна знайти на офіційному сайті служби: (http://www.dsecu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=48051&cat_id=48050 ).

Традиційно, з радянських часів, Росія займає важливе місце в структурі експорту української зброї. Підприємства, які зараз знаходяться у різних країнах, Росії та Україні, закладались як складові єдиного ВПК. Причому, з метою убезпечення від збільшення ролі Української РСР, «на периферії», тобто на території України, розміщувались, як правило, заводи, які виготовляли лише складові для різних видів зброї. Кінцеве укомплектування танків, ракет, літаків та інших видів зброї здійснювали підприємства, що знаходились якомога далі від західного кордону Радянського Союзу. Така система призвела до взаємної залежності військових підприємств двох країн після розпаду Радянської імперії. Так, за різними підрахунками, в 90-х роках до 80% усіх підприємств «оборонки» двох країн змушені були співпрацювати між собою через взаємозалежність виробничого циклу. Подібне співвідношення було й у структурі експорту/імпорту двох країн.

Однак з початку двотисячних, особливо після 2004 року (після перемоги прозахідного Ющенка) така залежність ставала все слабшою, і вже у 2013 році частка Росії в загальному експорті військової продукції Україною становила близько 40%. Про це написав військовий експерт, керівник Центру військово-політичних досліджень Дмитро Тимчук: «За даними групи «Інформаційний Спротив», в 2013 році Україна поставила іншим країнам військових товарів на суму 2380 млн. доларів США, з яких 1 млрд. доларів – до Росії (майже 40% від загальних обсягів поставок – це дуже багато, але все ж навіть не половина). При цьому експорт контрольованих товарів в РФ з України значно перевищує імпорт, що йде від російських постачальників українським споживачам. Зокрема, впродовж 2013 з Росії в Україну було імпортовано товарів військового та подвійного призначення на суму 700 млн. Дол. Різниця – в 300 млн дол. Тобто, Україна поставляє росіянам на одну третину більше, ніж сама купує в РФ», – наголосив Тимчук (http://sprotyv.info/ru/news/785-opk-ukrainy-vs-opk-rossii-kto-proigraet?_utl_t=fb ).

Варто додати, що за 2013 рік в структурі експорту державної корпорації «Укроборонпромі», до якого входить 130 підприємств та заводів, що виробляються продукцію військового та подвійного призначення, частка Росії становила лише 18% від прибутку. Тобто, рівень орієнтованості на російські підприємства в державних підприємств є нижчим, аніж у приватних та інших форм власності.

Всього в рамках співпраці підприємств ВПК Росії та України в 2013 році було задіяно 79 українських і 859 російських підприємств. Співвідношення підприємств, що постраждають припинення такої співпраці, є очевидним.

Навесні та влітку 2014 року керівництво української держави здійснило ряд логічних та очікуваних кроків по припиненню співпраці з РФ у військовій сфері.

З початку березня 2014 року підприємства-учасники концерну «Укроборонпром» призупинили постачання товарів військового призначення до Російської Федерації. Через місяць, в квітні 2014 року Державна служба експортного контролю України зупинила видачу дозволів українським компаніям на експорт зброї до Росії. В червні цього ж року Служба зупинила дію всіх раніше наданих дозволів на експорт до РФ інших товарів військового призначення. 28 серпня Президент України підписав указ про припинення експорту товарів військового призначення до Росії та подвійного використання з метою їх військового кінцевого використання Росією. Відтак, через запроваджені Україною санкції Росія суттєво втратить фінансово. Незважаючи на те, що ще у 2010-му була затверджена держпрограма переозброєння, основна складова якої – повна відмова від імпортних, насамперед українських, комплектувальних, сьогодні для того, щоб компенсувати втрату українських постачальників, росіянам потрібно налагодити випуск майже 3 тисяч одиниць виробів. Це вартуватиме російській економіці додаткових $800 млн і забере близько трьох років. Однак, що набагато болісніше для вкрай мілітаризованого керівництва РФ, ряд програм по переоснащенню та модернізації російської армії доведеться або призупинити на невизначений час, або ж зупинити взагалі.

Найбільші втрати Росію чекають у ракетній сфері, авіабудуванні, виготовленні або ж оснащенні бойових кораблів. Постраждають і інші сфери, однак названі вище є стратегічними для Збройних сил Росії. Проблеми почались уже, однак через повне завантаження українських підприємств замовленнями з Росії в 2012-2013 роках (нагадаємо, саме в ці роки Міністром оборони України були ставленики Росії Дмитро Саламатін та Павел Лєбєдєв) запас українських комплектуючих почав вичерпуватися лише в лютому-березні 2015 року. Зокрема, 11 лютого віце-прем’єр РФ Дмитро Рогозін доручив керівництву підприємства «Дагдизель» до кінця року компенсувати брак комплектуючих для торпед, який виник через втрату кооперації з українською промисловістю (http://ria.ru/defense_safety/20150211/1047104726.html ). На початку березня випробувальний запуск ракети-носія легкого класу «Рокот» з супутниками системи зв’язку «Гонець» відкладено на невизначений термін через перебої з комплектувальними частинами, які виробляються в Україні (http://ria.ru/space/20150302/1050528118.html )/

Зупинка співпраці Росії та України уже в недалекій перспективі може негативно відбитись на стані боєготовності ракетної сфери в Росії. Під загрозою надійність утримання та боєздатність найгрізнішої зброї РФ – міжконтинентальна балістична ракета РС-20 «Воєвода» (за класифікацією НАТО – «Сатана»). Російські експерти та військові стверджують, що й сьогодні оборона США нездатна зупинити «Сатану». Ці ракети було розроблено ще в радянський час фахівцями дніпропетровського КБ «Південне», і виробляли їх на заводі «Південмаш». Сьогодні фахівці цього підприємства є єдиними, хто може надавати Росії послуги з обслуговування арсеналу ядерних ракет. Українські фахівці виконують гарантійний нагляд та постачають необхідні запчастини для РС-20. Завдяки обслуговуванню українських фахівців, термін служби «Сатани» або «Воєводи» продовжується на 10-15 років (граничний термін експлуатації – 2020 рік). Без надання послуг українським «Південмашем», Росію чекає недешева утилізація ракет цього типу і паралельно, для реагування на зовнішню загрозу, необхідність організації виробництва ракет інших типів. Це потребуватиме колосальних коштів – 3-4 млрд доларів на рік.

Керівництво Росії неодноразово декларувало плани по серійному виробництві аналогів власного виробництва, таких як МБР «Тополь-М» і РС-24 «Ярс», однак вони менш потужні і мають менший радіус дальності. Окрім цього, мобільність, якою гордяться конструктори «Тополь-М», не має сенсу, оскільки ракети легко виявляються американськими супутниками серії «Лакросс», а в шахтах тримати їх замість завідомо потужнішої РС-20 просто нерозумно До того ж, усі вони потребують запуску виробництва комплектуючих, аналогів українських, що само по собі є дорогим і невигідним кроком.
На озброєнні ракетних військ стратегічного призначення Росії зараз перебуває 52 ракети цього типу, і тимчасове припинення техобслуговування суттєво послабить ядерний щит РФ. Окрім цього, при зупинці обслуговування виникає ризик виходу ракети з ладу при її запуску, що в свою чергу робить ризикованим подальшу експлуатацію таких ракет.
Ще один удар по ракетних військах РФ – припинення постачання двигунів виробництва запорізького заводу «Мотор-Січ». Відтак, подальше виробництво крилатих ракет середньої дальності Х-59 і Х-55 також під великим сумнівом.
Впродовж 2010- 2014 років постачав «Мотор-Січ» також вертолітні двигуни ТВЗ-117 і ВК-2500 для бойових вертольотів (Мі-8, Мі-171, Мі-26, Мі-28, Мі-35, Ка-50, Ка-52, Ка-29, Ка-32), якими укомплектована російська армія. Зокрема, саме двигунами виробництва «Мотор-січі» мали бути укомплектовані гвинтокрили, які мали дислокуватися на палубах сумнозвісних французьких «Містралів», призначених для продажу Росії. Також, запорізький завод поставляє до Росії комплектуючі для двигунів навчально-тренувальних літаків Як-130,та транспортних Б -200 і Ан-148. Останні з них використовуються ФСБ. Сьогодні керівництво «Мотор-січ» стверджує, що підприємство повністю припинило відвантаження товарів до Росії та активно шукає альтернативні ринки на заході. Зокрема, розробляється контракт з польським PDT Swydnyk на постачання авіаційних моторів. В свою чергу Росія, яка уже давно намагалась налагодити власне виробництво двигунів та комплектуючих до них, в більшості – невдало, змушена призупиняти програму з оновлення парку гвинтокрилів. Відповідно до програми переозброєння армії РФ, планувалось поставити до 2020 року не менше 1000 бойових вертольотів. Сьогодні ж Росія здатна виробляти не більше 50 двигунів на рік. Відповідно, плани модернізації й тут залишаються лише на папері.

Більше двадцяти українських підприємств були задіяні у виробництві комплектуючих для російський військових та військово-транспортних літаків Іл-76, Іл-476, Іл-90. Такі літаки використовуються російськими військами для швидкого перекидання великих десантних груп на значні території. «Харківський машинобудівний завод ФЕД» постачав привід-генератор для двигунів на літаки Іл-76, чи не найпоширеніших в збройних силах РФ.

Зупинила Україна також поставку комплектуючих для мобільного протитанкового ракетного комплексу «Хризантема». Деталі, які з 2007 року продавав Росії черкаський завод «Фотоприлад», забезпечували роботу оптичної системи прицілювання та наведення на ціль «Хризантеми». В серпні 2014 року керівництво російського підприємства «Конструкторське бюро машинобудування», що виробляє протитанкові комплекси «Хризантема», заявило, що не отримало від українських постачальників оплачені комплектуючі для виробництва самохідних протитанкових комплексів «Хризантема-С», незважаючи на проплачений аванс у розмірі 80% за виготовлення партії (http://tass.ru/politika/1377655 ).

Припинили продаж російському ВПК своєї продукції і інші українські заводи: львівський завод «Лорта» (Росії комплектуючі для військових вертольотів і систем ППО), харківський «Хартрон» (системи для управління для балістичних ракет), київський «Арсенал» ( системи самонаведення для бойових ракет).

У відповідь Росія погрожує численними судовими позовами українським підприємствам і заявляє про програми заміщення експорту власним виробництвом. Однак розвиток власного виробництва – справа важка і довготривала. А потреба у зброї та комплектуючих, хоча б для забезпечення бойовиків на сході України, необхідна вже зараз. Вихід знайшовся швидко – неординарний та сміливий, в цілому, характерний для широкої російської душі. Руками проросійських бойовиків РФ почала викрадати… цілі заводи з території України. Так, в кінці серпня 2014 року прес-центр АТО зробив офіційну заяву про те, що російські вантажівки з так званого, «гуманітарного конвою», вивозять з Тореза Донецької області військове обладнання, що виготовляється тільки в Україні. Вантажівки вивозили з одного з філіалів заводу «Мотор Січ» обладнання для виготовлення комплектуючих до двигунів гелікоптерів. Тоді ж речник Інформаційно-аналітичного центру РНБО Андрій Лисенко під час брифінгу повідомив, що «бойовики у взаємодії з російськими замовниками організували демонтаж обладнання стратегічних підприємств військово-промислового комплексу, зокрема Луганського заводу електронного машинобудування та заводу «Юність» у Краснодоні». За словами військового, 4 машини з високоточним обладнанням вже вивезені з донецького заводу «Точмаш» до Макіївки для ймовірного вивозу до Росії. Також, в Раді Національної безпеки та оборони заявляли, що в КамАЗах російського «гуманітарного конвою» з України вивезено обладнання виробничого об’єднання «Топаз», яке виробляє найсучасніші радіолокаційні станції типу «Кольчуга», та Луганського заводу, де виробляються набої для стрілецької зброї.

В той же час, ефект від такого викрадення потужностей буде мінімальний, оскільки вся документація із військових заводів в зоні АТО була вивезена заздалегідь. Без документів, а найголовніше – кваліфікованих та досвідчених спеціалістів запустити таке виробництво, після варварського демонтажу та довготривалого перевезення буде вкрай важко.
Такі відчайдушні кроки, до яких вдається Росія свідчать, що пори браваду, розрив стосунків двох держав у сфері ВПК болісно б’ють по планах Москви щодо модернізації та переоснащення армії. Для окремих галузей, таких як авіабудування чи ракетні війська, така ситуація є катастрофічною. Вона вимагає величезних капіталовкладень та багатьох років організації виробництва. Зважаючи на економічні санкції, війну з Україною та внутрішньополітичну ситуацію всередині країни, в Росії немає часу ані на перше, ані друге. Таким чином, повна зупинка співпраці з Росією, зокрема, у сфері військово-економічній, не лише суттєво зменшує боєздатність російських військ уже в короткотривалій перспективі, але й завдає суттєвого фінансового та репутаційного удару по Російській Федерації.

Віктор Біщук

Share Button

Також перегляньте

Fot.. twitter.com/mon.gov.pl

Польсько-білоруський кордон: міграційна криза напередодні “Заходу-21”

Відповідно до попередніх прогнозів, наступні кризові дні на польсько-білоруському кордоні принесуть лише негативні наслідки для …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.