Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Найгарячішою точкою на карті проведення АТО на цьому тижні досить несподівано стала Мар’янка. В середу, 3 червня, відбувся досить масштабний (із залученням тактичного угруповання з 1500 піхотинців та підтримки до 30 одиниць бронетехніки (в тому числи 10 танків Т-72))наступ російсько-терористичних сил за цим напрямком, що закінчився стратегічною поразкою наступаючих сил, істотними втратами у живій силі.
Як ми вже зазначали, з огляду на оперативну обстановку на лінії розмежування, будь-якого стратегічного значення Мар’янський напрямок не має. Для ДНР дислокація ЗСУ у Мар’янці та Красногорівці загрожує можливістю наступу на західні та південно-західні райони м. Донецьк, з відрізанням Петровського району від іншої частини міста. Проте будь-які активні дії українських сил заблоковані через необхідність дотримання Мінських домовленостей. Що й казати, коли навіть дозвіл на використання артилерії для відбиття наступу сепаратистів у Мар’янці українські військові отримали лише після втрати крайнього блокпоста та трьох годин запеклих бойових дій, яким передували інтенсивні артилерійські обстріли. Тож ми розглядаємо виключно перспективність цього напрямку для проросійських мілітантів, які з лютого 2015 р. нарощували «м’язи», відточували на тренуваннях наступальні дії, й готові до проведення наступальних операцій.
Південний напрямок від Мар’янки абсолютно безперспективний. Там знаходяться великі сили ЗСУ, зокрема в районі Новомихайлівки. Простору для маневрів на відкритій місцевості не дуже багато, адже ТВД не надто сприятливий – тут розташовано багато водосховищ, балок, що залишає замало оперативного простора для маневрування. Марш на південь від Мар’янки, за підтримки Єленовсько-Докучаєвського угруповання проросійських сепаратистів, міг би дозволити терористичним силам обійти Волноваху та вийти на Володарське, таким чином загрожуючи оточенням Маріуполя. Проте для подібних дій терористів, по-перше, завелика відстань для подібного кидка – понад 100 км., а, по-друге, їм просто не вистачає сил.
Якщо розглядати перспективи подальшого просування сепаратистів на захід та ймовірного захоплення Курахово, про що, зокрема, говорили деякі ватажки ДНР – цей задум є ще більш безперспективним. Просування по прямій лінії оголює фланги для атак з Новомихайлівки-Вуглегірська та Красногорівки. Якщо дивитись на північ, то взяття Красногорівки (Мар’янка лишається в тилу) відкриває можливості удару по Карлівці та виходу на стратегічний рубіж – трасу Донецьк-Дніпропетровськ у напрямку Красноармійська. Таким чином під загрозу оточення потрапляють Піски (що все ще дають ЗСУ можливість контролювати злітну смугу Донецького аеропорту), а в перспективі, за умови активності горлівського угруповання ДНР в районі Пантелеймонівки, й Авдіївка.
Проте лобова масштабна атака на Мар’янку, в тому вигляді як вона сталась 3 червня, виглядає безглуздим суїцидом. За умов різкої активізації військової активності за стратегічними напрямками, зокрема Артемівським та Маріупольським, операція ДНР в Мар’янці могла стати відволікаючим маневром, проте цього, зрештою, не сталось. То що ж насправді відбулось в Мар’янці? Невже російські куратори прорахували програшну операцію лише з метою звинувачення України у зриві Мінських домовленостей?
На суб’єктивну думку автора, російські куратори до Мар’янського побоїща взагалі не мали принципового відношення. Тут зіграло свою роль «перетримання» домашніх сепаратистів та прибулих з Росії «визволителів» у напівпозиції. Багато сепаратистів невдоволені лінією деяких керівників ДНР на декларативне дотримання Мінських домовленостей, підстебнуті полемікою останніх двох тижнів про закриття проекту «Новоросії», відчуваючи можливий «злив», пішли в атаку майже самовільно. «Дрова до вогню» підкинула й інформація про повну продовольчу блокаду Донецька, попадання снарядів у Карлівський водозабірний вузол, що зупинило постачання питної води до районів Донецька. Ця інформація сприяла формуванню панічних настроїв у бойовиків. Відповідно, для російських розвідників, які стежили за реалізацією Мар’янської операції перебуваючи за лінією вогню, її результат надає важливу їжу для роздумів з теми на що здатні бойовики без підтримки та керівництва російських фахівців. Найбільш гарячі голови залишились на полі битви, всі інші отримали гарний урок як не треба воювати. Також росіянам було безумовно цікаво подивитись на що здатні українські військові, як побудована активна оборона супротивника, аби більш виважено готувати справжні наступальні дії.
Українцям не треба переоцінювати цінність військової перемоги в Мар’янці, проте треба використовувати її в цілях пропаганди військової справи для подальшої добровільної мілітаризації українського суспільства, що є нагальним за умов можливої російської агресії. Справжня війна ще попереду!
Valeriy Kravchenko
