неділя, 23 Січень, 2022
pluken
Головна / Інтерв’ю / Ігор Левченко: Атом для Росії це не питання заробітку, а нарощування політичного впливу
energoatom

Ігор Левченко: Атом для Росії це не питання заробітку, а нарощування політичного впливу

Share Button

Даріуш Матерняк розмовляє з експертом Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння у Києві Ігорем Левченком про ядерну енергетику Росії, як інструмент політики Кремля.

Як Росія використовує цивільну атомну енергетику у своїй зовнішній політиці?

Фактично, діяльність Росії, пов’язана з цим, охоплює ширший діапазон, ніж лише атомна енергетика. Це більш широка технологічна експансія, навіть більш технологічна, ніж енергетична. Для прикладу, в Україні є кілька атомних електростанцій, але ми в цьому плані не є залежними від Російської Федерації, особливо якщо мова йде про технологічну сторону. Практично кожен процес у Росії є гібридним, якщо мова йде про зовнішню діяльність. Є там суто бізнесові складові, але вони також пов’язані із розширенням впливів й так далі. У цьому контексті цікавим випадком є будівництво росіянами атомної електростанції в Туреччині. З точки зору Росії, ця електростанція будується в економічно несприятливих умовах —  зрештою, схоже до багатьох інших подібних проектів, таких, як електростанція в Буширі в Ірані, яку спочатку мала будувати Україна, але з огляду на негативну позицію Вашингтона, Леонід Кучма відійшов від цієї ідеї. У будь-якому випадку, ця російська інвестиція до сьогодні не є повністю завершеною, кошти, які Москва кредитує на будівництво, давно витрачені. Незважаючи на це та фактично, завдяки цьому будівництву, Росія отримала статус головного політичного партнера Ірану та намагається виступати модератором та посередником у контактах з Тегераном. Таким чином, Росія працює над цією інвестицією для підвищення свого міжнародного статусу і, навіть використовує свої відносини з Іраном, як розмінну монету у переговорах із Заходом. Подібна діяльність проводиться щодо інших країн в інших регіонах: це інструмент для входу, нарощування та підтримки впливів, зокрема, політичних: такі пропозиції надходять до африканських країн, які, звичайно, не мають змоги самостійно фінансувати подібні проекти. Повертаючись до Туреччини: самі росіяни зізнаються, що здійснюють процес підготовки фахівців для роботи на електростанції, будівництво якої триває. Це великий об’єкт, чотири нові блоки, понад 3 тисячі осіб персоналу, з яких щонайменше 600 будуть підготовлені до роботи саме російськими фахівцями. Таким чином серед групи з високим соціальним статусом, своєрідної інтелектуальної та технологічної еліти вони формують пул людей, які мають і будуть мати позитивне ставлення до Росії. Це сфера, де ці інвестиції можуть окупитися в довгостроковій перспективі, особливо, якщо деякі з них у майбутньому будуть залучені до політики на національному чи міжнародному рівнях. Слід також мати на увазі весь “життєвий цикл” атомної електростанції: спочатку враховувався час експлуатації 40-50 років, але вже відомо, що вони модернізуються, і ці терміни поступово подовжуються, потенційно до 80 і більше років, враховуючи навіть найстаріші реактори, побудовані в Європі чи США. Це зрозуміло, оскільки це дорога інвестиція, як на етапі будівництва, так і на закритті: навіть неактивні електростанції потребують додаткових ресурсів для утримання або можливої санації ділянки. Це найкраще видно на прикладі Чорнобильської електростанції. Тому, за оцінками, збудовані на даний момент електростанції будуть експлуатуватися щонайменше 100 років і тому росіяни припускають, що вони будуть обслуговувати збудовані ними об’єкти саме такий період часу.

Чому це небезпечна діяльність?

Достатньо подивитися на російську політику, на те, як вона ведеться. Це засіб впливу, щоправда, “м’який” , невійськовий, але дуже важливий. Це чітко простежується у випадку політики Віктора Орбана в Угорщині, де значною проблемою є наближення завершення експлуатації атомної електростанції, побудованої СРСР, яка забезпечує значну частину потреб країни в електроенергії. Влада Будапешта має вжити певних заходів щодо цього. Логічним є продовжувати співпрацю з Росією, оскільки це була радянська електростанція: це конкретна економія, пов’язана з використовуваними технологіями, навчанням персоналу тощо. Росіяни пропонують набагато дешевше рішення, а також набагато швидше: інші компанії будують набагато довше і дорожче. Подібну діяльність Росія здійснює також в Білорусі, не можна виключити, що російські компанії також будуть запрошені до співпраці з Фінляндією, де, щоправда, триває будівництво західними компаніями, але зафіксовані значні затримки.

Враховуючи поточну ситуацію, Україна взагалі не розглядає можливості співпраці з Росією?

Звичайно, що ні. Україна модернізує свої атомні електростанції та поступово продовжує термін їх експлуатації. Цей процес займе ще принаймні не менше 15-20 років. Нещодавно розглядалось питання будівництва додаткових енергоблоків на атомній електростанції у Хмельницькому, де вже працюють два енергоблоки, а йдеться про завершення будівництва ще двох: зараз вони знаходяться на різних етапах впровадження. Україна не зможе побудувати їх до кінця своїми силами, але не йдеться про участь Росії в цьому проекті — це було виключене ще за часів Кучми. Наразі у нас немає фінансових ресурсів для такого будівництва. Росія пропонувала позику 10-11 мільярдів євро, але, як я вже згадував, навіть за часів Кучми це було неприйнятним з точки зору інтересів України, головним чином через політичні вимоги Москви: тоді йшла мова про продовження розміщення Чорноморського флоту, або контроль над газотранспортною системою. Для Росії це не питання заробітку, а нарощування політичного впливу, як ми вже говорили. Проблема з блоками в Хмельницькому полягає, серед іншого, на тому, що в Україні не будуються реакторні корпуси, а вони там є необхідними, оскільки вони ще не побудовані на даний момент. Однак, Україні зараз фактично вистачає виробничих потужностей, які забезпечують її енергоблоки. Будівництво нових найближчим часом не розглядається також через відсутність коштів на таку розбудову.

Яка співпраця між Україною та США у сфері атомної енергетики?

Серед іншого, це співпраця з компанією “Westinghouse”, яка виробляє паливні елементи для атомних реакторів. Ця співпраця базується на угодах з 1990-х років, коли Україна відмовилася від атомної зброї: у відповідь США зобов’язалися інвестувати в український сектор цивільної атомної енергетики. Понад 10 років “Westinghouse” разом з Українською академією наук та Інститутом атомної фізики працюють над розробкою паливних елементів для пострадянських електростанцій — тепер вони поставляються в Україну, що сприяє диверсифікації джерел постачання у енергоносії.

Pозмовляв: Даріуш Матерняк

Share Button

Також перегляньте

Лікар-інфікціоніст Юрій Жигарєв / Фото nnovosti.info

“Якщо буде 10-15 хворих на коронавірус, справимося. Якщо десятки-сотні, то система охорони здоров’я “захлинатиметься”, – лікар-інфекціоніст Юрій Жигарєв

В Україні, в Чернівцях, зареєстрували перший випадок захворювання на коронавірус, – повідомило МОЗ України. Хворий …