субота, 14 Грудень, 2024
pluken
Головна / Думки та коментарі / Безпека / Зовнішня політика президента Зеленського: акценти і поради
Фото: president.gov.ua
Фото: president.gov.ua

Зовнішня політика президента Зеленського: акценти і поради

Share Button

Комедіант на чолі країни, яка веде війну за власне існування, – жахливий сон прибічників Порошенка став реальністю. Перші кроки і призначення мають вичерпну емоційність; здається, Зеленський до кінця не зрозумів, де він опинився, та що йому тут робити. Переглядаючи інавгураційну промову, важко позбутися думки, що актор грає роль.

Ось він – Голобородько із серіалу «Слуга народу», який «зробив систему». Тепер він може однією рукою розпустити Верховну Раду, а іншою – призначати люстрованих осіб на найвищі посади. Він може все, адже він – президент. Якщо внутрішня політика пронизаної олігархічними зв’язками держави, можливо, й заслуговує на жорсткий струс, то цього точно не можна сказати про політику зовнішню. Не претендуючи на істину в останній інстанції, все ж хочеться дати кілька порад у цій сфері новообраному президенту та його команді.

  • Не руйнувати фундамент попередників. Це стосується як коаліції на підтримку України, якою любив хизуватися Порошенко, так і конкретних напрацювань урядового офісу з питань координації європейської та євроатлантичної інтеграції. Україна стала набагато ближчою до членства в НАТО саме завдяки систематичній та логічній діяльності професіоналів. Вони мають продовжити свою роботу й поширити її на рівень регіонів України. Що ж до світової коаліції, то тут варто залучити можливості української діаспори, яка має перетворитися на проактивний інструмент української дипломатії, зокрема у контексті протистояння гібридній війні Росії, пропаганді та нав’язуванні альтернативної реальності європейцям.
  • Реалістично оцінювати диспозицію України. Україна – центр геополітичного протистояння між ліберальним Заходом на ревізіоністською Росією. Ми наразі не є повноцінним суб’єктом у глобальній політиці – радше об’єктом гри могутніших акторів. Це треба визнати, прийняти й шукати шляхи для посилення власної суб’єктності. Мета Росії – створити на теренах України failed state, де можна влаштувати вирішальну битву за майбутнє Європи. Реванш Росії сьогодні стосується не лише України. Довгострокова мета Москви – знищити зсередини «ворожий блок» НАТО, залишивши без американського захисту Європу, втягнену в кризу боротьби національних суверенітетів популістських урядів.
  • Давати правильні сигнали й отримувати на них відповіді. Логічність та послідовність політики – запорука підтримки України на Заході. Перемога Революції Гідності в 2014 році мала б унеможливити повернення України до проросійського вектора, але сьогодні воно можливе з огляду на перспективу 15% платформи Рабіновича-Медведчука «За життя», яку соціологи дають цій політичній силі на дострокових парламентських виборах. Закріплення в Конституції членства України в НАТО та ЄС мало б свідчити про незворотність цивілізаційного вибору. Однак хто знає, які імперативи можуть з’явитися в разі відновлення «конструктивних» переговорів з Росією про мир на Донбасі (зокрема за допомогою «референдумів»). Вірогідно, що першою умовою таких переговорів буде припинення європейської та євроатлантичної інтеграції; тоді постане наступне питання – мир (припинення вогню) або НАТО. Чи є впевненість, що ймовірна коаліція з 55% «Слуги народу» та «Батьківщини» у новообраній Верховній Раді не вирішить додати 15% голосів проросійської опозиції для нової зміни конституції, прибравши звідти зайві нотації попередників. Все тече, все змінюється… Не менш важливою є й позиція Заходу, який має стати на захист демократії в Україні без оглядки на реакцію Москви. Ніщо не убезпечить український суверенітет краще за безпосередню американську військову присутність.
  • Терміново миритися із західними сусідами. Відносини з сусідами – основний засіб посилення регіональної суб’єктності України. Спочатку йдеться про примирення з Польщею щодо політики пам’яті через укладення меморандуму про взаєморозуміння. Це буде політичний документ, який надасть прискорення двостороннім відносинам в умовах, коли союз Польщі та України є критично необхідним через російську загрозу. Що ж до Угорщини, то питання захисту меншин просто треба ретельно узгодити. Для Києва необхідним є започаткування суспільного діалогу про подвійне громадянство, яке можна дозволити для країн ЄС та НАТО, натомість заборонити подвійне громадянство з Росією як країною-агресором. Ситуація з угорцями Закарпаття й румунами Буковини зайшла занадто далеко – де-факто чверть мешканців цих регіонів уже мають подвійне громадянство, хоч і приховують це. Україна не має права ігнорувати реальність. У контексті відносин з Румунією, потенційним другим (після Польщі) великим союзником України, відносини треба вибудовувати майже з нуля. На жаль, Київ та Бухарест не проявляли принципового інтересу один до одного протягом останніх п’яти років. Настав час виправити це непорозуміння через реалізацію інфраструктурних проектів, відкриття нових пунктів перетину кордону, започаткування регулярних авіарейсів, реалізацію співробітництва у сфері ВПК тощо.
  • Не шукати примирення з Росією. Ціль Москви – повне знищення української суверенної державності. Кремль розуміє виключно мову сили – як військової, так і дипломатичної. Саме у цій парадигмі необхідно шукати рішення щодо Донбасу і Криму. Жодних референдумів для порозуміння! Це ослаблює Україну зсередини, веде до подальшої поляризації суспільства. Якщо сьогодні у всьому винні політики, то вже завтра один сусід, який втратив сина в АТО, ненавидітиме іншого сусіда, який хоче відновлення економічних відносин з Росією задля власних бізнес-цілей. Ворожнеча в суспільстві – останнє, що потрібне зараз Україні. Легкодоступність стрілецької зброї робить ворожнечу ідеальною передумовою для справжньої громадянської війни.
  • Визнати, що Мінські угоди не працюють, шукати нові моделі врегулювання. Це важливо не лише для України, а й для західних союзників Києва, які мали б остаточно визнати зрив мінського процесу Росією (як мінімум двічі: виборами в «ДНР/ЛНР» у листопаді 2018 року та оголошеною паспортизацією у квітні 2019 року), від’єднати від нього питання санкцій і почати пошуки альтернативних методів врегулювання. Київ міг би нарешті активніше залучати представників переселенців до обговорень у формати Тристоронньої контактної групи, демонструючи бажання досягнення конструктиву. Цим можна вибити важливий аргумент російської пропаганди про «представництво Донбасу», коли на українському боці теж будуть ті, кого можна називати «голосом Донбасу». Наступні кроки України мають стосуватися лобіювання запровадження повноцінної багатокомпонентної миротворчої місії ООН на Донбасі, зокрема введення міжнародної тимчасової адміністрації.
  • Будувати «мале НАТО» сьогодні з метою вступити у «велике НАТО» завтра. Україна не має права відмовлятися від членства в НАТО, однак зробити це сьогодні неможливо через відкритий конфлікт з Росією та несприйняття цієї ідеї окремими членами Альянсу. Тож Києву варто шукати прийнятну тимчасову ініціативу – бажано в рамках інтенсифікації співробітництва з НАТО. Такою може стати започаткування регіональної військово-політичної платформи – своєрідного «малого НАТО» – за участі України, Грузії, Молдови та регіональних країн-членів НАТО з платформи «Бухарест 9». Користь від інституціалізації «малого НАТО» полягає не лише у побудові «стіни» проти російської агресії, реалізації спільних військово-промислових проектів, проведенні навчань, патрулювань тощо, а й у надсиланні Росії потужного сигналу єдності центрально- та східноєвропейських народів – «ми разом, і ми готові».

Призначення на посаду заступника адміністрації президента з питань зовнішньої політики одного з найбільш ефективних українських дипломатів, очільника Місії України при НАТО Вадима Пристайка вселяє певний оптимізм. Недосвідченим мрійникам Зеленського потрібен дипломат, який зможе приземляти вільний політ ідей і думок на ґрунт політичного реалізму та доцільності. Хвилює лише потенційно порожнє крісло міністра закордонних справ, яке має посісти гідний кваліфікований кандидат. Сподіваюся, ним не стане актор «95 кварталу» Євген Кошовий, який грав міністра в серіалі «Слуга народу». Жарти жартами, а комедія не має стати трагедією. Зовнішній політиці новообраного президента не потрібен популізм, натомість потрібні рішення, помножені на реалізм, сміливість та рішучість. Від цього залежить доля України та Європи.

Валерiй Кравченко

Share Button

Також перегляньте

Fot. defence24.pl

Польські закупівлі зброї, які слід було здійснити ще вчора, або про поповнення запасів Збройних Cил Польщі

Конференція «Defence24 Day», що відбулася 24-25 травня 2023 року, принесла, серед іншого, низку новин про …