Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Кремль після президентських виборів 2019 р. в Україні знову перейшов у наступ. Перейдена чергова червона лінія – питання видачі російських паспортів мешканцям окупованих районів Донбасу. Ба більше, Путін йде ще далі й підписує указ про спрощення отримання паспортів ширшим верствам населення, зокрема переселенцям.
Українське МЗС вже охрестило зазначене явище «паспортною агресією» та вимагає нових санкцій проти Москви. В умовах невизначеності стратегічного майбутнього держави, недосвідченості нового президента та майбутніх парламентських виборів, подібне тестування України на міць, а її союзників – на реакцію, цілком вкладається в логіку дій РФ на розхитування внутрішньої ситуації.
Паспортизація – свідомий удар по Мінським угодам, вже другий завданий Росією з листопада 2018 р., коли в самопроголошених «ДНР» та «ЛНР» відбулись «вибори». Можна з розумінням ставитись до підсвідомої лояльності України до «мінського процесу», адже саме до «Мінська-2» прив’язані санкції Заходу проти Росії по Донбасу. Однак Києву треба активніше демонструвати фактичний нігілізм (а інколи й повне нехтування) РФ стосовно взятих на себе зобов’язань. Важко взагалі чекати на прогрес, коли Росія послідовно відмовляється визнати себе стороною конфлікту, натомість змушує Україну визнати громадянську війну через прямий діалог з «ДНР» та «ЛНР». Москва продовжує показово «піклуватись» про долю та гуманітарне положення «народу Донбасу», вважаючи себе лише медіатором конфлікту. Подібна альтернативна реальність, яка не пояснює російські танки на передовій, продовжує йти на експорт у Європу (про що треба пам’ятати у контексті посилення популістів та проросійських євроскептиків після виборів в Європарламент).
Натомість «народ Донбасу, позбавлений уваги України, вражений у правах, не спромігшись проголосувати на виборах президента (саме таке трактування давали російські телеканали виправдовуючи рішення про паспортизацію) має отримати компенсацію за вірність ідеям «руського миру»». Насправді, в окупованих Донецьку та Луганську за 5 років лишилось мало чого українського. З 2015 р. – це зона російського рубля, з 2017 р. – РФ монополізувала економіку регіону, «націоналізувавши» виробництва. Наразі залишається де-факто закріпити населення громадянством й узаконити анексію територій. Можна не ховатись більше за місцевих маріонеток – Кремль відкриває карти. Проте знову ж, як й у випадку з анексією Азовського моря, робить це своєрідно, значно підвищуючи ставки.
Аби не бути однозначно звинуваченим ліберальним Заходом, для якого створена згадана альтернативна реальність, Путін придумав фінт з паспортизацією майже всіх охочих в Україні. Отже тепер ставка не Донбас, ставка – вся Україна, принаймні її проросійські 15 % електорату Бойко та Вілкула в першому турі президентських виборів. 2,5 млн. осіб, яких потенційно можна записати в зрадники, – непогана основа для вже реальної громадянської війни та майбутньої миротворчої інтервенції Росії.
Доки Захід думає над наслідками паспортизації, проводячи ймовірні паралелі з Кримом 2014 р. (тоді російське консульство у Сімферополі вільно роздавало російські паспорти), Закарпаттям (паспортизація Угорщиною своєї національної меншини) та Грузією початку 2000-х рр. (тоді РФ масово видала паспорти мешканцям Абхазії та Південної Осетії), намагаючись прорахувати очевидні сценарії (події в Грузії у серпні 2008 р.), Україна не здатна самостійно відповісти симетрично. Розповіді про те, що ми прихистимо всіх росіян, незгодних з режимом Путіна – бравурна фантастика. Всі, хто хотів виїхати з Росії – виїхали, не зупиняючись надовго в Україні. Вести опозиційну роботу з Європи значно зручніше (з Вільнюса чи Варшави, наприклад). Економічно Україна не може конкурувати у привабливості навіть з найбіднішими державами ЄС. Що й казати – з України масово їдуть навіть самі українці. Тож кого ми намагаємось обдурити, окрім самих себе. Сильна національна ідея? Знову, не про Україну, яка виборами довела свою об’єктивну індиферентність до ідеологічних закликів. Запит на зміни? На жаль, не видно хто їх буде впроваджувати. На Україну очікує невідворотне розчарування від сподівань, адже вони a priori не можуть бути однаковими у патріотів та проросійських виборців, які однаково голосували за Зеленського.
Для Росії Україна, реалізувавши демократичні вибори із мирним транзитом влади – дуже небезпечний кейс, який доводить ймовірність подібного шляху для країн пост-радянського простору. Найближча мета Москви – дискредитувати демократичні досягнення українців, розпаливши багаття громадянської війни через третій майдан після парламентських виборів восени. (Не)керований хаос на противагу автократичній моделі стабільності – кейс України, що програла, є надзвичайно важливим для проекції впливу Росії та попередженні подібних сценаріїв у найближчому майбутньому в Білорусі, Казахстані, Вірменії, Азербайджані. Російське громадянство – лише вже використані дрова в багаття українців, що мають коротку пам’ять та улюблені граблі.
Валерiй Кравченко
