четвер, 23 Травень, 2019
pluken
Головна / Думки та коментарі / Безпека / НАТО 70: нові виклики старому Альянсу
Фото: nato.int
Фото: nato.int

НАТО 70: нові виклики старому Альянсу

Share Button

У 2019 р. НАТО святкує своє 70-річчя. Північноатлантичний Альянс, створений в іншу епоху з іншою ціллю наразі залишається найбільш ефективним безпековим багатостороннім інструментом. Однак майбутнє цієї організації зовсім не безхмарне. Російська агресія проти України в 2014 р. запустила процес деформації системи європейської та трансатлантичної безпеки. Гібридні дії Кремля проти України та інших регіональних держав підривають стабільність у просторі від Балтії до Чорноморсько-Каспійського басейну, створюють серйозний виклик миру та безпеці в регіоні.  В умовах екзистенційних викликів, які актуалізуються для держав-членів Альянсу на східному фланзі, Організація Північноатлантичного договору повертається до своєї базової оборонної функції.

У новому безпековому контексті серед членів НАТО поступово відбулося переосмислення ставлення до Росії, оформилося нове розуміння її ролі як супротивника, а не стратегічного партнера Альянсу. У свою чергу Росія також розглядає НАТО як потенційного противника.

Ревізіоністська політика Російської Федерації наразі залишається одним з найбільш актуальних викликів для системи євроатлантичної безпеки. Починаючи з подій 2008 р. в Грузії, Росія відверто демонструє свою готовність силоміць прокласти «червоні лінії» між східними кордонами НАТО і тими країнами колишнього соціалістичного табору, які завжди були у сфері її інтересу (включно з Балтією). Агресія Кремля проти України –  анексія Криму та конфлікт на Донбасі – є черговим підтвердженням невизнання Москвою сучасного розподілу сил на міжнародній арені, де Російська Федерація позбавлена ролі «великої держави». Будівництво «багатополюсного світу», чіткий розподіл сфер впливу, повернення статусу гравця, з яким рахуються, – стратегічні інтереси Кремля, засновані на мисленні в дусі «realpolitik», засвідчують бажання Росії відновити статус-кво часів холодної війни в регіоні Центрально-Східної Європи. Задля цього РФ проводить цілеспрямовану політику щодо дестабілізації країн євроатлантичного регіону, надаючи підтримку популістським рухам, а також активно використовуючи засоби інформаційної війни (маніпулювання та пропаганду). Разом з тим, діяльність Москви не обмежується використанням асиметричних атак, свідченням чого є зацікавленість РФ у збереженні та нарощуванні військової могутності (включно з інтенсивною мілітаризацією Криму та Калінінградського ексклаву). Таким чином ревізіонізм Росії в регіоні з одного боку набуває ознак гібридної війни через використання Кремлем невійськових заходів впливу, а з іншого – залишається конвенційною загрозою через зміцнення військового потенціалу та наявність у РФ ядерної зброї.

Викликом для безпеки євроатлантичних країн залишається невизначеність питання лідерства Сполучених Штатів у цьому регіоні. Послаблення євроатлантичних зв’язків між країнами європейського континенту та США пояснюється такими факторами:

  • активізацією американською стороною риторики стосовно нерівномірності витрат членів НАТО на оборону;
  • непередбачуваним і подекуди досить категоричним стилем ведення переговорів Д. Трампа;
  • німецько-американськими протиріччями (через військові витрати, енергетичну співпрацю ФРН з РФ);
  • зростанням традиційного антиамериканізму у зовнішній політиці Франції;
  • переорієнтацією уваги США з Європи на Азіатсько-Тихоокеанський регіон та ін.

У глобальному вимірі в євроатлантичному регіоні спостерігаються певні відцентрові тенденції, що актуалізують питання про первинність національних інтересів держав («боротьба суверенітетів»).

На тлі змін, що відбуваються в євроатлантичній архітектурі безпеки, виникає загроза єдності НАТО через відсутність системного концептуального переосмислення ролі Альянсу в сучасному світі, втіленого у конкретних нормативних документах. Трансформація об’єднання після розпаду СРСР – головного стратегічного противника союзників до 1991 р. – пройшла здебільшого успішно через встановлення поглибленого співробітництва з країнами колишнього соцтабору та врегулювання релігійно-етнічних конфліктів на Балканах. Політика подальшого розширення Альянсу на схід (яка знову піднімає питання оборонних витрат), проблема адаптації до нових форм загроз, певна «регіоналізація» викликів та створення «малих альянсів» всередині об’єднання – це фактори, що ускладнюють вироблення нових засад спільного існування союзників у рамках НАТО. Критично важливою темою в цьому контексті залишається питання застосування статті 5 Вашингтонського договору, що ускладнюється великою кількістю країн-членів Альянсу, перспективою втрати керованості процесом ухвалення рішень у разі збройного нападу на одного із союзників через складний консенсусний механізм та громіздку адміністративну структуру об’єднання.

Окремим викликом для союзників є розширення функцій НАТО з огляду на виникнення безпекових загроз нового формату в різних регіонах світу. Сьогодні місія організації є більш широкою, аніж передбачалося спочатку – увага передових держав-членів перемістилася з конвенційних загроз євроатлантичного регіону на тероризм, кіберзлочинність, кліматичні зміни; з європейського континенту – на Азію та Африку. Перед Альянсом стоїть завдання врегулювання своєї функціональної діяльності, класифікації нових викликів, узгодження стратегічних напрямів політики на найближче майбутнє в умовах актуалізації традиційної військової загрози на континенті з боку Росії, а також можливості ескалації політичної та соціальної нестабільності в Західних Балканах. Важливим завданням для союзників залишається вибір сьогоднішньої пріоритетної ролі НАТО між «hard power» («жорсткої сили»), що ставить на порядок денний захист і безпеку власних кордонів, та «soft power» («м’якої сили»), що перебирає на себе функції організації, готової вирішити глобальні проблеми людства.

Пильна увага НАТО продовжує бути прикута до проблеми міжнародного тероризму. На сьогодні політика Альянсу спрямована на покращення обізнаності про цю загрозу, розвиток спроможностей для підготовки до боротьби з нею, реагування та посилення взаємодії всередині організації та з міжнародними партнерами й союзниками. Усунення терористичної загрози для НАТО є одним з найбільш пріоритетних завдань через збільшення за останні роки кількості терактів в європейських країнах, направлених на залякування та дестабілізацію суспільства.

Гібридні загрози залишаються серйозним викликом для Альянсу. Анексія Росією Криму в 2014 р. та її агресія на Сході України є типовим прикладом спільного використання нетрадиційних методів (пропаганди, підривної діяльності та кібератак) і звичайної військової сили для досягнення геополітичних стратегічних цілей. Не менше занепокоєння викликає Китай, який все активніше використовує військові ресурси і технологічну перевагу для просування власних інтересів у Південно-Китайському морі й Азіатсько-Тихоокеанському регіоні загалом. Об’єктивна реальність вимагає від НАТО розробки відповідних засобів протистояння та попередження гібридної агресії.

 Актуальним для Альянсу залишається вдосконалення політики реагування на кіберзагрози, чисельність та масштабність яких продовжує зростати. Ініціативи НАТО щодо створення нових центрів кібербезпеки спрямовані як на забезпечення згуртованості у стримування кібератак, так і на часткове вирішення проблем внутрішньої інтеграції. Незважаючи на наміри союзників розвивати кіберзброю, не всі країни-члени Альянсу мають реальну здатність забезпечити повну ефективність кібероперацій. Таким чином, вироблення чіткої стратегії діяльності НАТО у кіберпросторі, а також механізмів координації цієї діяльності серед союзників, залишається нагальною потребою для адекватної відповіді на кіберзлочинність.

Для забезпечення стабільності євроатлантичної безпеки перед союзниками стоїть завдання успішного реагування на проблему міжнародної міграції і контролю над нею. Важливим є подальше визначення пріоритетності та стратегічного характеру даної проблеми як на державному, так і на регіональному рівнях. Неконтрольовані потоки біженців загрожують внутрішній безпеці держав-членів Альянсу, впливають на культурну ідентичність та сприяють радикалізації суспільства євроатлантичних країн.

Окрім вищезазначених викликів, для НАТО важливою є  проблема забезпечення енергетичної безпеки шляхом захисту критично важливої енергетичної інфраструктури, що чітко прописано в чинній стратегічній концепції організації. Актуальними завданнями для Альянсу залишаються врегулювання суперечностей всередині об’єднання щодо будівництва «Північного потіку-2» та іранського питання, а також формування механізмів, за допомогою яких країни надалі зможуть диверсифікувати джерела і маршрути поставок енергоресурсів.

Аналіз сучасної ситуації на світовій геополітичній арені свідчить про подальшу активність Москви в напрямку руйнування вибудованої протягом десятиліть системи безпеки шляхом реалізації спецоперацій як військового, так і гібридного (інформаційного, політичного, енергетичного) характеру. Ефективно протидіяти зазначеним впливам можливо лише за умови переходу від реактивних до проактивних підходів у протидії гібридним загрозам. Оскільки метою ревізіоністської політики Росії є послаблення Заходу, демократичні країни трансатлантичного регіону мають об’єднатись для акцентованої відповіді, що має обов’язково включати застосування військового компоненту.

З огляду на існуючи тенденції в європейському та американському політикумі, деформацію ціннісних орієнтирів західного ліберального світу, засилля популістських та антисистемних рухів, що набирають популярності, тривалу боротьбу лібералізму, реалізму та радикалізму, можна спрогнозувати кризу регіональної євроатлантичної системи безпеки та Організацій Північноатлантичного договору як її уособлення. Подолання цієї кризи пов’язано зі спроможностями Альянсу знайти відповідь на пряму військову загрозу, яку становить Росія, в тому числі за рахунок збереження/посилення впливу США в Європі. Іншою умовою є відповідальне ставлення європейців до своєї безпеки, раціональна оцінка загроз, відокремлення економічних інтересів від оборонної політики, зокрема в контексті бажання Німеччини та Франції мати опору на власні сили.

Валерій Кравченко, Олександра Давимука

Share Button

Також перегляньте

Джерело: facebook.com/EuroMajdanWarszawa

Загрозливі тенденції першого туру президентських виборів

Перший тур президентських виборів закінчився так, як й прогнозували українські соціологи. Переміг з майже двократним …