четвер, 23 Травень, 2019
pluken
Головна / Думки та коментарі / Безпека / Виборча вакханалія: настрої українців напередодні виборів
Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський
Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський

Виборча вакханалія: настрої українців напередодні виборів

Share Button

Україна виходить на фінішну пряму президентських виборів. І головна інтрига сьогодні не в тому, в якого політика рейтинг більший, а в тому, чий персональний антирейтинг виявиться меншим.

Низький загальний рівень політичної культури українського виборця не спонукає політтехнологів основних кандидатів бути занадто вигадливими – все вирішує адмінресурс, «сітки» та підкуп виборця (славнозвісна «гречка»). За цих умов основна боротьба точиться між трьома кандидатами – Порошенком, Тимошенко та Зеленським. Лише останній – нове обличчя в політиці, проте знайомий мільйонам українців як комік-шоумен студії «95 квартал» телеканалу «1+1», що має найширшу мережу покриття в Україні. Навіть у найвіддаленіших українських селах, де немає доріг та державного мовлення, знайомі з творчими досягненнями цього кандидата без політичного досвіду й компетенції. Здається, цього може вистачити…

Якщо одним словом охарактеризувати настрої українського соціуму в цій виборчій кампанії, то це розчарування з маленьким присмаком надії. Розчарування через відсутність альтернативи олігархічній владі. Навіть за «новим обличчям» Зеленського стоїть Ігор Коломойський, що виношує реваншистські плани стосовно нинішніх очільників Банкової, які відібрали у нього основні активи – «Приватбанк» і «Нафтогаз». Цілком вірогідно, що реванш буде абсолютним, адже Тимошенко може спеціально (хоч у це все ще важко повірити) поступитися місцем у другому турі Зеленському, аби згодом, після очікуваної перемоги на парламентських виборах восени, оформити коаліцію з політичною силою нового президента «Слуга народу» (згідно з соціологічними опитуваннями, Зеленський перемагає Порошенка у другому турі з величезним відривом) і стати прем’єром. На цій посаді вона проведе реформу, змінить конституцію і стане, відповідно до своєї програми, канцлером у парламентській республіці. А Зеленський залишиться президентом із символічними повноваженнями. Такий варіант сьогодні вже не сприймається як щось фантастичне, а набирає ознак реальності.

Дратує лицемірство кандидатів, що дають передвиборчі обіцянки, які нереально виконати (наприклад, зниження ціни на газ у 2-4 рази, швидка деокупація Донбасу та Криму тощо). На іншому полюсі – спекуляції чинного президента на армії, мові, вірі. Активне висвітлення журналістами-розслідувачами Bihus.info масштабних розкрадань в «Укроборонпромі» стало абсолютним хітом українського інтернету. Поки гарант звільняв Гладковського й обіцяв міжнародний аудит концерну, силовики невпевнено виправдовувались. А Бігус усе додавав нові факти про корупцію, яка охопила всі силові відомства: від прокуратури та СБУ – до НАБУ. І тут вже не можна говорити про російську спецоперацію з дискредитації чинної влади: факти злочинної корупції занадто кричущі. Що ж до цинічного заробляння грошей на армії в той час, коли на фронті під російськими кулями гинуть наші бійці, то це взагалі важко оцінити, використовуючи цензурні вирази.

Звідси ще один фактор розчарування – безкарність. У державі не буде верховенства права, дієвих законів та чесних суддів, доки хтось буде «рівнішим» за інших. П’ять років після Революції Гідності ми чуємо про боротьбу з внутрішнім ворогом – корупцією, але, виявляється, представники чинної влади з нею не боролися, а її очолювали. Україна освоїла мільярди доларів від США, ЄС, Канади на протидію корупції, на створення нових органів для боротьби з нею, але жодна резонансна справа не доведена до кінця. Жоден корумпований чиновник не отримав реальний тюремний строк за свої неправомірні дії. Розкрадання бюджету через «схеми» є джерелом збагачення еліт, наближених до влади. Чому ж тоді українці дивуються зі стану доріг, аварійних комунікацій та безладу в державі?

На цьому тлі посилюється зневіра громадян у своїй державі. Особливо тих, що пам’ятають Радянський Союз, який роздавав квартири, влаштовував на роботу відповідно до отриманої кваліфікації… Особливо гостре це питання на Сході та Півдні України, де історично слабша українська ідентичність, натомість є достатньо російських впливів. Але не лише там. Зневіра, брак перспектив для побудови успішної кар’єри, потреба звичайного виживання вже стали причинами масової трудової міграції населення Центральної та Західної України до Польщі, Чехії, Німеччини, Італії.

Ще одна підстава для розчарування – надзвичайна поляризація українського суспільства, пропаганда ненависті. На щастя, вона переважно «живе» в соціальних мережах. Сплановані акції на кшталт «Дня гніву» Національного корпусу Білецького не мають масової підтримки громадян. Принаймні поки що, адже збурити протестні настрої може одна вдало організована провокація (на кшталт побиття студентів перед Євромайданом).

Розчарування продукує втому суспільства від політики. Це може стати причиною низької явки на виборах, що збільшить ефективність використання адміністративного ресурсу. Явка на президентських виборах історично вища, ніж на парламентських, і сягає 70% (59% у червні 2014 року пояснюються неможливістю провести голосування на окремих дільницях Донецької та Луганської областей). На нинішніх виборах орієнтуватися варто на явку в 50-55%; зокрема знову не будуть голосувати більшість вимушених переселенців, для яких запроваджена процедура зміни місця голосування. Проте її слід закінчити не пізніше, ніж за тиждень до дня голосування. Ускладнення технічної процедури включення до реєстру виборців за відповідною дільницею декого відлякує. Але багато хто не піде на вибори свідомо, розуміючи, що їхній голос навряд чи щось змінить.

Не додає впевненості й відверта ангажованість міністра внутрішніх справ Авакова, який на ток-шоу відкрито симпатизує Юлії Тимошенко. Протистояння силових структур, підпорядкованих МВС (зокрема, Національної гвардії, добровольчих батальйонів) та Президентові (СБУ, прокуратура, Збройні Сили), уже почалося і може стати фатальним для держави. Особливо небезпечно це для країни, де є легкий доступ до стрілецької зброї та багато колишніх «атошників» із посттравматичним синдромом та загостреним почуттям справедливості.

Відтак зайвими виглядають параноїдальні пошуки командою Президента російської «п’ятої колони» в рядах невдоволених націоналістів, що ще більше розділяє суспільство. Зовнішній ворог насправді є, але він обрав тактику вичікування, розуміючи, що втручання піде на користь чинному президенту. Путін, звичайно, хоче змінити владу в Україні на більш зговірливу, однак українці можуть зробити це своїми ж руками. Викриття корупції (найгучніші з яких ще попереду), нівелювання гарного поганим… Україна має зробити вибір «між злодіями і дурнями». Москва лише спостерігає за українською політичною вакханалією, вичікуючи момент для «захисту» російськомовних і православних цінностей.

Валерiй Кравченко

Share Button

Також перегляньте

Fot. twitter.com

Завтра, яке може не настати: геополітика на тлі виборів

Доки в Україні тривають останні приготування до другого туру виборів президента, ситуація в регіоні продовжує …