понеділок, 20 Травень, 2019
pluken
Головна / Думки та коментарі / Безпека / «Троянський кінь» плану Сайдіка: «червоні лінії» України
Fot. polradio.pl
Fot. polradio.pl

«Троянський кінь» плану Сайдіка: «червоні лінії» України

Share Button

Оприлюднений кілька днів тому «план Сайдіка» знову актуалізував в українському експертному середовищі дискусію щодо мирного врегулювання на Донбасі. Як українці, які вже звикли жити без Криму й окупованих районів Донецької та Луганської областей, бачать таке повернення? Що є прийнятним компромісом, а що в жодному випадку дозволяти не можна?

Ця дискусія особливо цікава в контексті президентських і парламентських виборів в Україні, які покликані змінити (або ж законсервувати) чинну політичну конфігурацію. Часто чуємо про брак волі українських політиків іти на компроміс і домовлятися. Адже, мовляв, без діалогу неможливо встановити стійкий мир, а на Донбасі продовжують страждати люди. Однак західні союзники, ставлячи на перше місце гуманітарну складову врегулювання, часто забувають про потребу враховувати специфічні інтереси української держави, що зумовлені фактором її вразливості. Цінність миротворчого плану, який ситуативно принесе мир, але в середньостроковій перспективі зруйнує крихку конструкцію української державності й призведе до «балканізації» величезної території, – сумнівна. Спробуємо розглянути «червоні лінії», за які не можна заступати Україні, якщо не хочемо втратити суверенітет і незалежність.

У контексті конфліктного врегулювання на Донбасі неприпустимо:

  • Вести прямий діалог із представниками окупаційних адміністрацій. Росія наголошує на необхідності саме такого діалогу, переводячи питання з треку російської агресії на внутрішньополітичну подію (громадянську війну). Окрім зазначеної мети, ці переговори не мають жодного сенсу, адже поставлені на окупованих територіях маріонетки не мають реальної влади. Остання цілковито зосереджена в руках російських силових структур – ГРУ Міністерства оборони РФ та ФСБ.
  • Допускати логіку взаємозамінності питань. Наприклад, «прогрес на Донбасі, згода РФ на миротворчу операцію за умови відмови України від Криму». Або навпаки (уявити це важче).
  • Прив’язувати прогрес щодо деокупації та реінтеграції Донбасу і Криму до вектора розвитку держави, спрямованого на європейську та євроатлантичну інтеграцію. Мета України полягає в повноправному членстві в ЄС та НАТО, тож повернення територій не має бути умовою для її досягнення і впливати на зовнішню політику держави.
  • Дозволити абсолютну й безумовну амністію. Активні колаборанти мають пройти процедуру люстрації, яка визначить ступінь і важкість їхньої провини. Більшість із них нестиме адміністративну відповідальність із одночасною забороною займати певні посади (державна служба, вчителювання). Значно менша частина нестиме кримінальну відповідальність (високопосадовці окупаційних адміністрацій). Правосуддя здійснюватиметься за змішаною юрисдикцією – українською та міжнародного перехідного права, за посередництва іноземних медіаторів. Для воєнних злочинців має бути створений окремий міжнародний трибунал, який розглядатиме їхні злочини case-to-case.

За умови запрошення на Донбас міжнародної миротворчої місії Україна не буде погоджуватись на:

  • Вузький мандат місії (охоронна місія, місія з розведення сторін на лінії зіткнення тощо). Миротворча місія має бути розміщена на всій території Донецької та Луганської областей, включно з тимчасово окупованими районами та ділянкою неконтрольованого кордону.
  • Присутність у складі місії контингентів РФ або Білорусі. Бажана паритетна відсутність країн, що входять до військових організацій ОДКБ і НАТО (хоча можливі винятки для окремих держав – наприклад, одночасна присутність миротворців із Казахстану і Туреччини).
  • Збереження під будь-яким виглядом незаконних збройних формувань (зокрема, так званих «правоохоронних структур ДНР та ЛНР»), інших парамілітарних організацій. Суспільну безпеку на окупованих територіях мають забезпечувати виключно сили міжнародної поліцейської місії, поступово передаючи ці повноваження українським підрозділам МВС.
  • Надання окупованим територіям статусу автономії або подібного, що потребуватиме зміни адміністративного устрою держави. Запровадження миротворчої місії вимагатиме змін в українському законодавстві, які визначать період, на який певні райони отримають перехідний статус (орієнтовно від 5 до 7 років). Проведення місцевих виборів не означатиме автоматичне припинення перехідного статусу, який діятиме до закінчення терміну миротворчої місії. В будь-якому разі Україна має зберегти свій нинішній унітарний статус.

Відтак, план Сайдіка, хоча й містить назагал правильні ідеї щодо формату трикомпонентної миротворчої місії (військова, поліцейська і цивільна складова), навіть за умови застосування цікавої формули поєднання ООН та ОБСЄ навряд чи відповідає українським потребам. Складається враження, що самоціллю плану є проведення місцевих виборів. Однак для України вибори є другорядними; на першому плані – безпека, стабілізація та відновлення українського простору (законодавчого, фінансового, медійного тощо). Крім того, неприпустима трансформація окупаційних силових структур у «спільну поліцію» за хорватським сценарієм. Як і діалог офіційної української влади з представниками російської окупаційної адміністрації, що сприятиме їх легітимізації. Останні мають бути повністю розпущені, а їх персонал повинен пройти люстрацію.

Будь-який план мирного врегулювання має базуватися на компромісах. Але вони недосяжні, якщо передбачають ігнорування інтересів однієї сторони іншими. Зокрема миротворцями-медіаторами, які професійно займаються цим питанням. Доки останні шукатимуть рецепти у схожих конфліктах на Балканах чи Близькому Сході – прогресу не буде. Українська криза, як її називають на Заході, має лише один дієвий рецепт вирішення: консолідований тиск на Росію до повного припинення агресії. Заходові слід відмовитися від недолугих компромісних планів для України, а наполегливіше відстоювати «червоні лінії» та позицію Києва. Лише в єдності наша сила!

Валерій Кравченко

Share Button

Також перегляньте

Фото: president.gov.ua

ЗЕ-лена країна: реванш лівих чи революційний прорив?

Президентські вибори в Україні завершились приголомшеною поразкою чинного президента та перемогою його опонента – нового …