вівторок, 17 Вересень, 2019
pluken
Головна / Інтерв’ю / «Близькосхідна конференція у Варшаві – радше балачки, ніж створення нової антиіранської коаліції», – близькосхідний експерт Ігор Семиволос
Ігор Семиволос. Джерело: facebook.com/USPStudies
Ігор Семиволос. Джерело: facebook.com/USPStudies

«Близькосхідна конференція у Варшаві – радше балачки, ніж створення нової антиіранської коаліції», – близькосхідний експерт Ігор Семиволос

Share Button

У Варшаві 13–14 лютого відбудеться Конференція міністрів щодо побудови миру і безпеки на Близькому Cході. Її організатори – Польща та США. Запрошено учасників із близько 70 країн. Наразі участь підтвердили приблизно 40. Крім воєн у Сирії та Іраку, в польській столиці обговорять ядерну програму Ірану – таємне створення цією країною атомної зброї. США восени 2018 року вийшли з угоди з Іраном, що знімала західні санкції в обмін на припинення розробок атомної зброї. ЄС не приєднався до США. Тепер сумнівно, що у Варшаві буде хтось із Берліна, Парижа та керівництва ЄС. Глава МЗС ЄС Фредеріка Могеріні заявила, що в цей час матиме подію в Африці. Натомість будуть держсекретар (аналог міністра закордонних справ – PolUkr.net) США Майкл Помпео, премʼєр-міністр Ізраїлю Беньямін Натаньяху, делегації з Саудівської Аравії, ОАЕ, країн Перської затоки. Іран не запросили з огляду на його ворожі відносини зі США та з Ізраїлем. Через конференцію Тегеран гостро розкритикував Варшаву. Відмовилися їхати до польської столиці й росіяни. РФ натомість паралельно, 14 лютого, організовує свою зустріч із представниками Туреччини та Ірану, щоб обговорити ситуацію в Сирії. Розібратися в зустрічах і близькосхідному вузлі PolUkr.net попросив директора Центру близькосхідних досліджень Ігоря Семиволоса.

– Яке значення має конференція у Варшаві?

– Ключова тема – ядерна програма Ірану та агресивна зовнішня політика цієї країни на Близькому Сході. Восени 2018 року США вийшли з ядерної угоди з Іраном і запровадили нові санкції проти цієї країни. Після цього динаміка негативних відносин між Іраном та Америкою весь час зростала. Можливо, на конференції обговорять також інші близькосхідні теми, як-от конфлікт у Сирії. Але загалом найважливіші розмови будуть про Іран.

Те, що не запросили представника Ірану, означає, що про країну говоритимуть за її плечима. Це роздратувало Тегеран. МЗС Польщі пояснило відсутність запрошення гострою мовою і манерами, якими висловлюється Іран.

Політику президента США Дональда Трампа не сприймають не тільки давні неприятелі Америки, але й союзники – європейці. ЄС поставився доволі скептично до цієї конференції. Частина країн Західної Європи шукає механізми, які дозволять обійти американські санкції щодо Ірану, щоб купувати нафту в цієї країни. У Західній Європі не хочуть повертатися до режиму санкцій та прямої конфронтації. Хоча в ЄС розуміють, що Іран – не подарунок, і ніхто не має ілюзій щодо його агресивних дій на Близькому Сході.

Результати цього саміту будуть радше демонстративно-декларативними, ніж принесуть реальні рішення. Особливих результатів не очікую. Не думаю, що у Варшаві вироблять нову реальну політику чи приймуть рішення, які реалізує хтось, окрім США. Не очікую нових антиіранських коаліцій. Хоча можуть бути певні несуттєві результати.

– Частина східних країн-членів ЄС більше підтримує політику США, ніж західні члени. Це розшарування Євросоюзу?

– Так, і це розшарування стосується не тільки питань Близького Сходу чи Ірану, воно ширше і давніше. Це поділ Європи на нову та стару, Східну і Західну. Коли Східна схильна більше підтримувати позицію Америки у світі, то Західна, особливо Німеччина і Франція, обережніші щодо США. У західноєвропейських політичних еліт чимало антиамериканських настроїв. Тож навряд чи позиція стосовно Близького Сходу та Ірану якось більше розділить європейців, ніж це було досі.

Між Америкою та старою Європою давні підозри. Трамп став уособленням фантомних страхів старої Європи щодо Америки. Західні європейці підсвідомо довго хотіли когось на зразок Трампа, аби підтвердити свої страхи. Загалом теперішні відносини між ЄС і США стали природним наслідком цих фобій.

Антиамериканізм західноєвропейців існував увесь період новітньої історії. Він був задовго до Трампа чи Обами. Це наслідок роздратувань, комплексів та інших страхів західноєвропейської еліти. Ці психологічні риси закладені в основу ліволіберальних цінностей Західної Європи. Еліта країн Західної Європи ставиться до американської зовнішньої політики як до дій жандарма, воєнщини тощо. Еліта, яка зараз при владі в Західній Європі, частково сформувалася на барикадах 1968 року (протести у США, Франції та Західній Німеччині за ліволіберальні цінності, комунізм, марксизм, маоізм, анархізм та проти війни США у ВʼєтнаміPolUkr.net). Така природа ліволіберальної культури.

– Чи конференція якось змінює роль і міжнародні позиції Варшави?

– Навряд чи це якось змінить становище або міжнародні позиції Варшави, яка й до того була чи не головним союзником США в Євросоюзі.

– Конференція в Сочі – це відповідь на подію у Варшаві?

– Ні, це окрема подія – продовження консультацій і переговорів, які тривають протягом останнього року між Росією, Туреччиною та Іраном. Там сторони вийдуть на фінішну пряму укладання конституційної рамкової угоди щодо облаштування післявоєнної Сирії. Учасники хочуть домовитися щодо формування нової конституції. Вона має діяти протягом перехідного етапу і стати частиною більшої угоди щодо майбутнього Сирії. Не знаємо змісту домовленостей чи версій, які варіанти майбутнього розподілу повноважень в цій країні розглядаються.

Усі три учасники кажуть, що Сирії потрібна нова конституція, новий формат суспільної угоди. Ці три зовнішніх гравці у війні в Сирії будуть намагатися досягти згоди між собою, щоб оформити таку конституційну угоду. Вочевидь, сторони визнають, що територія Сирії – суверенна і неподільна. Однак між учасниками багато внутрішніх розбіжностей. Що буде в цій країні далі – наразі невідомо. Зокрема, доля президента Сирії, диктатора Башара Асада, система виборів, розподіл влади. Сторони не надто сильно розшифровують попередні домовленості. Учасники кажуть, що угода має викликати довіру і бути збалансованою, охоплювати різні групи сирійського населення (до початку війни у 2011 році в Сирії жило близько 28 мільйонів осіб, із них 50% – араби-суніти, 15% – правлячі шиїти-алавіти, 10% – курди; у 2018 році біженцями стали близько 8 млн сирійцівPolUkr.net). Зараз відомо про конституційну рамкову угоду, все інше – за закритими дверима.

– Чи конференція підтверджує зростання міжнародної ролі Росії в майбутньому Сирії та на Близькому Сході?

– Безсумнівно, роль Росії в сирійській війні та на Близькому Сході зростає весь час, відколи росіяни почали воювати на боці сирійського диктатора Асада в 2015 році.

– Іран протягом багатьох років через воєнізовані формування таємно воює в сусідніх країнах, де є шиїтське населення, щоб встановити там владу своїх єдиновірців – шиїтів. Схоже, росіяни використовують російськомовне населення в колишніх радянських республіках. Чи відбувається обмін досвідом між Росією й Іраном щодо таємних опосередкованих війн у третіх країнах?

– Очевидно, якийсь обмін досвідом відбувається. Але маємо доволі складну конструкцію відносин між Росією та Іраном – холодну дружбу.

З одного боку, вони союзники. З іншого – конкурують за вплив у Сирії, в інших місцях на Близькому Сході. Тож не до кінця впевнені один в одному. Довіри між ними не багато. Але, з огляду на політичну вагу Росії, її присутність в Раді Безпеки ООН, ОБСЄ, Іран змушений стримувати претензії до такого союзника.

– Чи наблизився Іран до отримання ядерної зброї за півроку, відколи Америка вийшла з угоди про іранську ядерну програму?

– Нічого не змінилося. Усе, що діється навколо іранської ядерної програми, – просто балачки. В Ірані в економічному та політичному сенсі ситуація не радісна. Хоча Тегерану вдалося придушити всі заворушення всередині країни, але це нагадує плівку на поверхні води, яка начебто суцільна і при невеликих коливаннях води тримається. Але якщо коливання стають трохи сильніші, то місцями розривається. У цьому сенсі Тегеран може хіба що похвалитися і «продати» своєму населенню як досягнення створення в сусідніх країнах шиїтського коридору до Середземного моря.

Проте останнім часом бачимо, що в конфлікт у Сирії все активніше втручається Ізраїль – Тель-Авів здійснює успішні авіанальоти на позиції іранців у Сирії. Якщо раніше Ізраїль лише погрожував це зробити чи приховано завдавав такі удари, то тепер навіть не приховує. Не часто ізраїльтяни визнають атаки на позиції в чужій країні. Прем’єр Ізраїлю Беньямін Натаньяху визнав нальоти на іранські позиції в Сирії. Багато хто пов’язує цю відвертість з внутрішньою боротьбою Натаньяху за політичне виживання. Однак факт активного втручання Ізраїлю в сирійський конфлікт і відкрите оголошення цього – меседж Тегерану, що Ізраїль буде робити все, щоб зменшити присутність іранців біля своїх кордонів (Іран прагне знищити Ізраїль, тому ізраїльтяни не хочуть допустити присутності іранців біля своїх кордонів і можливості завдати ракетні удари по Ізраїлю – PolUkr.net). Це означає, що Іран не зміг досягти цілі – остаточно закріпитися в Сирії.

Тема Ізраїлю псує ірано-російські дружні відносини. Росіяни підтримують контакти з Ізраїлем як авторитетною силою в регіоні. Москва «продає» Ізраїлю думку, що начебто може вирішити іранське питання. Хоча не може. Іранці ж бачать в поведінці росіян зраду, бо ті закулісно ведуть переговори з їхніми заклятими ворогами – євреями. Іранців дратують тісні, майже дружні контакти Москви з Тель-Авівом. Так і «дружать» росіяни та іранці.

Спроба росіян всидіти на двох стільцях – не надто зручна для самої Росії. Зокрема, з цієї причини росіяни хочуть закрити тему зі Сирією і шукати вигідної для себе мирної угоди. Тут їхні інтереси збігаються з турецькими. Турки теж хочуть закрити сирійське питання з вигодою для себе. Анкара економічно й політично втрачає на сирійському конфлікті – в Туреччині сотні тисяч сирійських біженців. Плюс – постійна загроза курдів (біля турецько-сирійського кордону живе одна з найбільших недержавних націй у світі – курди, які десятиліттями борються за свою державу на території Сирії, Туреччини та Іраку – PolUrk.net).

– Україна якось долучається до конференції у Варшаві? Чи має власну позицію щодо близькосхідних питань?

– Мені не відомо, щоб хтось від України їхав до Варшави (PolUkr.net звернувся 4 лютого з відповідним запитанням до українського МЗС, але відповіді досі не отримав – PolUkr.net).

Раніше у нас був спеціальний представник по Близькому Сходу при Президентові України – цей дипломат відповідав за інтереси країни в регіоні. У різні періоди української державності ця посада мала різну вагу. Іноді це була почесна пенсія для політиків, іноді така особа провадила важливі переговори. Нині посада була б доцільною, а її відновлення корисним. Потрібно, щоб у близькосхідних темах наша країна виробляла свою позицію. І була людина, яка від імені України представляє наші інтереси.

Ігор Тимоць

 

Share Button

Також перегляньте

В’ячеслав Ліхачов. Фото з архіву Ліхачова

“Героїзація ультраправих не конвертується в підтримку на виборах”, – В’ячеслав Ліхачов

Згідно з поширеною думкою, Революція гідності, а згодом російська війна проти України стали каталізатором, після …