Балканський рубіж Кремля

В умовах гібридної війни, яку Росія веде проти західного світу, Москва розраховує створити максимум дестабілізаторів для послаблення Європи. Український та сирійський фронти вже є, ескалація на Південному Кавказі може відбутися дуже легко і швидко. Але цього замало – Кремлю потрібні нові фронти, бажано ближче до «серця Європи».

Саме тому зростання міжнародної напруги на Балканах, пробудження старих наративів етнонаціональних конфліктів розглядають як пріоритетне завдання політики Москви. Втім, навряд чи Росія зацікавлена в повному хаосі та неконтрольованості ситуації, що в підсумку може завершитися повторенням Югославської війни 1990-х. Мета російських стратегів полягає у створенні додатково тиску для розбалансування європейської та євроатлантичної моделі безпеки, а також у руйнуванні системи цінностей, переорієнтуванні Балкан на «самостійний» розвиток.

У регіоні є кілька джерел потенційної ескалації міжнаціональних відносин. Головне пов’язане з дестабілізаційними процесами на Балканах, інспірованими в інтересах реваншизму Сербії та Росії.

Москва потребує розпалювання балканського вогнища з метою дезінтеграції ЄС та недопущення подальшого розширення НАТО в регіоні. Після невдалого державного перевороту в Чорногорії восени 2016 року, замовленого та фінансованого Росією на знак протесту проти проголошеного на Варшавському саміті НАТО приєднання цієї балканської держави до Північноатлантичного Альянсу, наступною ціллю російських спецслужб стала Македонія.

Македонія виконала всі вимоги щодо членства і стоїть у черзі на приєднання до Альянсу з 2010 року. Проте остаточне рішення блокувала Греція через назву держави, яка повністю збігається з назвою однієї з грецьких провінцій. Офіційне перейменування Колишньої Югославської Республіки Македонії завершилося 12 червня 2018 року, коли уряди Греції та Македонії після довгої суперечки дійшли консенсусу щодо назви країни. Македонська сторона вирішила розпочати процедуру перейменування на Республіку Північна Македонія, що мав закріпити загальнонаціональний референдум восени 2018 року. Проте референдум через низьку явку (якій сприяли інформаційні кампанії, фінансовані Росією) провалився.

Конфлікт через назву держави вивів на вулиці Македонії та Греції десятки тисяч протестувальників. Президент Македонії, націоналіст Джорге Іванов наклав вето на перейменування, і тепер перебуває під загрозою парламентського імпічменту. Натомість націоналісти закликають до проведення дострокових парламентських виборів. 5 липня 2018 року парламенту вдалося (з другої спроби) подолати вето президента. Як наслідок – під час Брюсельського саміту НАТО (11-12 липня 2018 року) Македонія отримала запрошення розпочати процедуру приєднання до Північноатлантичного Альянсу.

Незважаючи на провалений референдум, парламент Македонії в листопаді 2018 року попередньо проголосував за внесення змін у Конституцію та перейменування держави, що викликало чергову хвилю протестів у країні. Остаточне голосування заплановане на грудень 2018 року. Немає жодних сумнівів, що Росія мобілізує всі наявні ресурси, аби зірвати цей процес.

Позиція націоналістів щодо назви держави – не єдиний каталізатор проблем Скоп’є. У квітні 2017 року демонстранти-націоналісти штурмом брали парламент республіки, протестуючи проти призначення його спікером етнічного албанця. Сьогодні президентом республіки є представник правого центру (Джорге Іванов), уряд очолює соціал-демократ Зоран Заєв, а спікер парламенту – той-таки албанець Талат Джафері. Це колишній міністр оборони (у 2013-2014 роках), який встиг взяти участь у війні 2001 року як на боці урядових сил, так і Армії національного визволення (АНВ). Албанець Алі Ахметі – лідер АНВ в 2001 році й очільник Демократичного союзу за інтеграцію – з 2008-го входить у якості молодшого партнера у всі коаліційні уряди Македонії. Протистояння між правими та лівими, до яких приєднались етнічні албанці (близько 30% населення), перебуває у «замороженому» стані, проте має значний потенціал до «розмерзання» у зв’язку з нинішніми подіями, а також у контексті майбутніх президентських виборів навесні 2019 року.

Етнічний та релігійний чинники є давньою проблемою для державної консолідації Боснії і Герцеговини (БіГ) – справжньої «failed state» на Балканах. Економічний безлад, традиційно надвисокі показники безробіття (понад 36%), примарні перспективи європейської та євроатлантичної інтеграції (їх гальмують росіяни за посередництвом боснійських сербів) лише посилюють загальну негативну картину. Епіцентром уваги Росії є Республіка Сербська – одне із трьох автономних утворень у складі БіГ за Дейтонськими угодами 1995 року. Відверто проросійський президент Республіки Мілорад Додік часто відвідує Кремль, а поліцейські та парамілітарні формування автономної сербської частини БіГ проходять військову підготовку в Росії й накопичують зброю. Звіт американського аналітичного центру Foreign Policy Research Institute «Боснія на дошці для нарізання: потенціал для насильства та можливості його запобігання» відкрито передбачає можливості ескалації в регіоні, чому сприяє бездіяльність центрального уряду в Сараєво. Потенційним сценарієм є приєднання Республіки Сербської до Сербії та дезінтеграція мусульмано-хорватської федерації.

Ще один осередок дестабілізації Балкан – Косово, де за останні півроку Рух сербів Косова і Метохії «Батьківщина» інспірував декілька акцій. Після вбивства лідера косовських сербів Олівера Івановича у січні 2018 року та відповідної реакції в Сербії керівництву ЄС довелося докласти чимало зусиль, аби посадити за стіл переговорів президента Сербії Александра Вучича та лідера Косова Хашима Тачі.

Однак питання підписання угоди про примирення вирішується на іншому рівні. Москва зацікавлена в ескалації напруги й розглядає зазначену ситуацію як можливість остаточно дискредитувати миротворчі потуги ЄС на Балканах.

Говорячи про загальну лінію поведінки Російської Федерації на Балканах, варто зазначити, що російські аналітичні центри (зокрема Російський інститут стратегічних досліджень) дедалі інтенсивніше використовують тему побудови «Великої Албанії» за американські гроші. Цим вони провокують як реваншизм та шовінізм у Сербії, де молодь відверто симпатизує ідеї «Великої Сербії», так і розхитують крихкі дипломатичні домовленості з врегулювання конфлікту на Балканах 1990–2000-х років. Засоби гібридної війни можуть бути застосовані для інспірації нового етнорелігійного конфлікту з подальшою «демонізацією» мусульманської сторони та навішуванням ярликів «проамериканських маріонеток» та «ісламських екстремістів». Вибухонебезпечний потенціал Балкан зростає й загрожує Європі.

Валерій Кравченко