Німецький політолог Андреас Умланд провів цикл лекцій в «Домі вільної Росії» в Києві. Розповів про бачення розвитку країн, «затиснутих» між ЄС і НАТО, з одного боку, і Росією та союзами, де та домінує, з іншого. Усі країни цієї «сірої зони» мають територіальні конфлікти, які підживлює чи ініціювала Росія. Йдеться про Грузію, Україну, Азербайджан і Молдову (ГУАМ). Для цих країн Умланд бачить 6 можливих сценаріїв. Найбільш ймовірний – загрузнути в «сірій зоні» між Заходом і Росією. Про інтеграцію «сірої зони» в ЄС і НАТО, відмінності та схожості між цими союзами Умланд розповів в одній із лекцій. Polukr.net занотував найважливіші думки.
– Існує 6 можливих сценаріїв розвитку ситуації. Перший: ці країни залишаються в «сірій зоні» і мають лише неформальну підтримку щодо безпеки від Заходу. Другий: «велика угода» між Росією і Заходом – країни отримають якісь гарантії безпеки за умов відмови Заходу приймати їх в ЄС і НАТО, ці країни можуть втратити частину території і/або суверенітету. Третій: дотримуючись обіцянок саміту в Бухаресті 2008 року, НАТО дає Україні та Грузії План дій щодо членства (ПДЧ) і, зрештою, приймає їх до Альянсу. Четвертий: ці країни без сильного спротиву Росії економічно інтегруються з ЄС без вступу. Пʼятий: отримають статус так званого головного не-натовського союзника США або/та укладуть угоди про безпеку зі США на основі Будапештського меморандуму. Шостий: ці країни, а також низка посткомуністичних держав-членів НАТО творять союз, що втілить польську ідею «Міжморʼя», тобто економічний і військовий регіональний союз.
– Жоден сценарій не обнадіює. Перший, про «сіру зону», здається найбільш імовірним. Але, мабуть, враховуючи минулий досвід, це шлях у нікуди. Решта пʼять, навпаки, дають певні міжнародно-правові гарантії безпеки. Вони різною мірою вигідні Україні, Грузії і Молдові, проте малореалістичні, якщо не фантастичні. Але ці сценарії можуть стати можливими в майбутньому, якщо будуть зміни у внутрішній чи зовнішній політиці залучених у регіон країн і союзів.
– Найбажаніший для України та інших країн ГУАМ сценарій – вступ у ЄС і НАТО. Головним чином важлива Україна як найбільша за потенціалом, чисельністю та площею. Так звана «велика угода між Росією і Заходом», коли «сіра зона» залишається у сфері впливу Росії, не дасть країнам гарантій безпеки, бо Москва не раз ігнорувала міжнародні угоди, підживлюючи й ініціюючи військові конфлікти в «сірій зоні». Деякі країни Заходу, які хочуть позбутися головного болю на східному прикордонні, прагнуть такого варіанту. Проте наразі вони на нього не підуть.
– Хочу розповісти про схожості та відмінності між ЄС і НАТО. Інтеграція країн Центрально-Східної Європи, які практично одночасно вступали в обидві ці структури, породила деяку плутанину щодо розуміння історії, структури та функцій кожного з цих союзів. Спочатку про схожості між ЄС і НАТО. Обидва обʼєднання виникли практично водночас. НАТО створили 1949 року. Попередник ЄС, Обʼєднання вугілля і сталі, – 1951 року. Ці союзи були створені, щоб зберегти мир у Європі та просувати західні цінності.
– Однак вони дуже різні. Обʼєднання вугілля і сталі було спочатку французько-німецьким проектом, який мав поставити під західноєвропейський контроль німецьку важку промисловість – вугілля та сталь. Це зроблено, щоб Німеччина не могла таємно і масово виготовляти озброєння. Союз розглядали як інструмент, щоб запобігти ІІІ світовій війні в Європі. Був досвід І та ІІ світових війн, у загоранні яких значну роль зіграла Німеччина. Проте вже за кілька десятиліть стало зрозуміло, що Німеччина не піде шляхом реваншизму, яким пішла після І світової війни. Обʼєднання вугілля і сталі все більше набирало форм економічного союзу країн.
– Організацію північноатлантичного договору (НАТО) навпаки, на відміну від ЄС, передусім створювали як антирадянський оборонний проект, який включав не лише країни Європи, але і Північної Америки. Згодом до союзу приєднався такий важливий член, як Туреччина. Після 2014 року блок повернувся до першопричинної місії. Друга відмінність, що ці два союзи мають різний характер і природу розширення. Досвід Центрально-Східної Європи показав, що в два союзи на початку 2000-х паралельно приймали нових членів. Проте не всі країни ЄС належать до НАТО. Наприклад, Швеція, Фінляндія, Австрія, Ірландія – не члени НАТО, але члени ЄС. З іншого боку, Норвегія входить в НАТО, але не в ЄС.
– Ставлення двох цих обʼєднань, ЄС і НАТО, до країн ГУАМ – різне. Молдова, згідно зі своєю конституцією 1994 року, оголосила себе позаблоковою країною, що не повернуло Придністровʼя під владу Кишинева. Дві країни ГУАМ мають тісні відносини з деякими членами НАТО – Молдова з Румунією, Азербайджан з Туреччиною. Формально в НАТО значно легше потрапити, ніж в ЄС. Для вступу в Євросоюз потрібно відповідати більшому спискові умов. Перелік умов у Плані дій щодо членства в НАТО набагато простіший, проте для участі в Альянсі має бути політична воля його членів. Альянс більше схильний до розширення. ЄС все більше – закритий ексклюзивний клуб. Ціль Євросоюзу – інтеграція та перетворення всередині країн-членів. Ціль НАТО – геополітична безпека його членів. Наприклад, такий важливий член НАТО, як Туреччина, мала різні періоди у своїй історії – була більш чи менш демократичною. У цьому сенсі Альянс відкритіший для вступу нових членів. Головним членом Альянсу є США як найбільша у світі військова потуга. У ЄС сили дещо більше розділені.
– Через військові конфлікти з Росією Україна та Грузія хочуть в НАТО і з цієї ж причини не можуть стати членами цього блоку. Іронія в тому, що коли ці країни в майбутньому вирішать територіальні суперечки з Росією, то їх можуть взяти в НАТО, але Альянс тоді їм буде не такий потрібний. Хоча Грузія та Україна мають письмові гарантії, що колись стануть членами НАТО, проте ніхто не знає коли і за яких обставин це станеться. Це так звана Бухарестська декларація саміту НАТО 2008 року. 10 років тому в столиці Румунії Київ і Тбілісі подали заявки на ПДЧ, що мало привести ці країни до членства. Під впливом Німеччини та Франції їм відмовили.
– Цікаву історію розповідав Борис Тарасюк. Він очолював МЗС України в 2006-2007 роках, президентом був тоді Віктор Ющенко, прем’єром Віктор Янукович. Це було ще до Бухарестського саміту 2008 року. Тарасюк докладав багато сил, щоб Україні дали ПДЧ. Країна практично була за крок до цього. Слід було підписати останні документи. Проте в останній момент Янукович зробив різку заяву проти членства. Сказав, що Україна сходить з цього курсу. Хоча це не було в його повноваженнях, проте дипломатів та глав держав у Німеччині й Франції злякало. Усе зірвалося.
– Курс на вступ України до Альянсу офіційно визначив ще президент Леонід Кучма 2003 року. Вже потім, 2007 року, була відома промова Путіна на Мюнхенській конференції з безпеки, де він заявив, що Росія буде боротися проти багатополярності світу. У цій промові Путін демонстративно висловив обурення діями США і НАТО. Це був один із чинників, які змусили Німеччину та Францію в 2008 році не дати Україні та Грузії ПДЧ.
– Попри те, що вступ в ЄС складніший, ніж у НАТО щодо внутрішніх змін у країнах-претендентах, зате геополітично простіший. Тому, мені здається, Україна, Грузія і Молдова радше інтегруються в ЄС, ніж стануть членами НАТО. Євросоюз протягом останніх десятиліть інтегрує своїх членів один із одним. ЄС дедалі більше перетворюється у квазідержаву, якусь напівфедерацію. Можливо, у майбутньому стане федерацією країн. Але цей союз, на відміну від НАТО, не спрямований проти когось.
– Стаття 49 Лісабонської угоди передбачає, що кожна країна Європи має право подати заявку на вступ в ЄС. Формально це так – ця географічна привʼязка. Була спроба країни Північної Африки, Марокко, подати заявку на вступ у 1987 році. Проте їй було відмовлено через те, що вона не в Європі. Невелика частина Туреччини знаходиться в Європі. Це дало їй змогу 1987 року подати заявку на вступ. Проте через політичні рішення цей процес затягнувся на понад 30 років. Можливо, Анкара ніколи не вступить у ЄС.
– ЄС був би радий, якщо б заявки на вступ подали Швейцарія чи Норвегія, бо вони більш ніж готові бути членами. Україна, Грузія і Молдова не готові до вступу, бо соціально-економічно відстають. Проте перспективи вступу цих країн у ЄС реальніші, ніж в НАТО. По-перше, європейський проект зараз полягає в обʼєднанні та розвитку всіх країн Європи. Тож усі європейські країни можуть претендувати на вступ. По-друге, 2014 року ЄС підписав із цими трьома країнами поглиблені Угоди про асоціацію. Назва – неправильна, бо ЄС має теж Угоди про асоціацію з Тунісом, Чилі та іншими країнами світу. Ці ж Угоди докорінно відрізняються від тих попередніх. Угоди з Україною, Грузією і Молдовою варто назвати угодами про інтеграцію без перспектив вступу. Якщо вчитатися в суть, то вони готують три країни до вступу, інтегрують з ЄС в економічному і правовому полі. ЄС із кожним успішним роком втілення Угод все ближче притягує ці країни до себе. Робить їх схожими на себе. Робить частиною свого торгового, економічного та правового простору. Коли нарешті ці Угоди будуть цілком втілені в життя, то Україна, Грузія та Молдова стануть де-факто членами ЄС, але де-юре поза союзом. Не матимуть представництва в органах управління ЄС, але соціально-економічно мало відрізнятимуться від сусідів у Євросоюзі.
– На мою думку, для Росії вступ цих країн в ЄС не така загроза, як їх вступ у НАТО. Тому тут має бути менше геополітичних перешкод. Москва сприймає Альянс як загрозу, і цілком справедливо. Адже Росія знову хоче стати імперією і загрожує та діє вороже щодо сусідів.
– До ЄС в росіян краще ставлення, ніж до НАТО. Протягом останніх місяців через пенсійну реформу в РФ і внаслідок інших соціально-економічних негараздів знизився рейтинг Путіна. Водночас зросла прихильність росіян до НАТО і ЄС. Зараз до ЄС позитивно ставляться 42% росіян. Перед 2014 роком ця цифра коливалася в районі 60%.
Довідка
Андреас Умланд – німецький політолог, експерт Інституту Євро-Атлантичного співробітництва. Спеціаліст з питань російського крайнього націоналізму та авторитаризму, порівняльної демократизації пострадянського простору. Засновник і головний редактор книжкової серії «Радянські та пострадянські політики і суспільство».
Розшифрував Ігор Тимоць.