Про керченський інцидент та воєнний стан

25 листопада 2018 року увійшло в історію як день, коли російсько-українська війна вийшла на новий рівень. Росія вперше вдалася до відкритої агресії проти України та її Військово-Морських Сил, що змусило Верховного головнокомандувача України внести у Верховну Раду проект введення воєнного стану в державі. Що стоїть за ескалацією конфлікту та які наслідки можна спрогнозувати?

Найперше слід зрозуміти, що сталося. Росія захопила поблизу Керченської протоки три кораблі ВМС України (два берегові катери класу «Гюрза» та рейдовий буксир «Яни Капу»). Спочатку вдень був здійснений таран буксира катерами берегової охорони ФСБ РФ, а під вечір відбулася сутичка із застосуванням палубної зброї. Найімовірніше, російський «спецназ» десантувався на українські кораблі й захопив їх разом із командою. Із 23-х членів екіпажу шістьох було поранено. Але чому українські кораблі опинилися в цьому районі, що дало підстави росіянам звинуватити їх у небезпечному маневруванні та, зрештою, вчинити акт агресії?

Військове керівництво України говорить про плановий перехід військових кораблів з Одеси в Маріуполь. На тлі посиленої мілітаризації Азову та формування військової бази в Бердянську перекидання двох річкових катерів мало б розглядатись як посилення азовської флотилії (в Бердянську наразі базуються три катери класу «Гюрза»). І справді, що річковим катерам, не пристосованим до сильних штормів, робити на Чорному морі? Це раціональне рішення Генерального штабу – з одного боку. З іншого – був прецедент переходу двох українських кораблів через Керченську протоку 23 вересня 2018 року. Тоді корабель управління українських ВМС «Донбас» і буксир «Корець» також супроводжували катери ФСБ РФ. Варто додати, що після захоплення Росією в 2014 році «Донбас» повернули Україні у вигляді порожньої бляшанки. Навряд чи він сильно підсилив боєздатність ВМС України на Азові. Інша річ – два катери класу «Гюрза» «Бердянськ» та «Нікополь», останній з яких був прийнятий до складу ВМС лише у червні 2018-го. Керівництво флоту, покладаючись на прецедент від 23 вересня та статус про вільне користування Керченською протокою, проявило рішучість і вирішило «підвищувати ставки» (хоча ці катери можна було доставити в Маріуполь і суходолом). Росія виявилась категорично проти, не бажаючи посилювати супротивника на Азові.

Українська сторона, ймовірно, передбачала таку реакцію Росії і тестувала «червоні лінії», за які можна переступати. Після «Донбасу» і катерів класу «Гюрза» навесні 2019 року на Азов мали перекинути подаровані США два морські катери класу «Island» (поки що вони перебувають у Балтиморі). Тепер навряд чи їх ризикнуть відправляти за цим маршрутом, а американці можуть задуматися про доцільність передачі зброї українцям, яку росіяни у них просто «віджимають», влаштовуючи інциденти.

Реагуючи на новини з Криму, у Києві проти ночі були послідовно скликані Військовий кабінет та засідання РНБО, де було запропоновано ввести в Україні режим воєнного стану. Цікавий не так факт самої реакції, як масштаб дії. Якби йшлося про морську безпеку держави або недопущення ескалації на фронті, можна було б запровадити воєнний стан у Причорномор’ї, Приазов’ї та на Донбасі. Натомість воєнний стан вводиться на 60 діб на всій території держави.

Хтось розглядає таку реакцію як надмірну. Мовляв, коли в 2014 році Росія масово перекидала через кордон танки (хай навіть із затертими номерами), обстрілювала українську територію з «Градів», а її регулярні війська влаштовували українським добровольцям та збройним силам «котли», цього не робили. Хоча при владі був той самий Порошенко. Натомість сьогодні інцидент справді серйозний, проте за масштабом та потенційними наслідками значно поступається попереднім. Але цього виявилося достатньо для такої рішучої реакції. Невже ми вивчили власні «уроки» і нарешті будемо жорстко відповідати, захищаючи українські інтереси? Краще пізно, ніж ніколи.

Натомість найбільш поширена в російських медіа та підтримана частиною українського суспільства інша версія: Україна зрежисерувала «конфлікт», аби ввести воєнний стан і відтермінувати президентські вибори, оскільки Петро Порошенко не впевнений у їхніх результатах. Ну і заодно – вчинити чергову обструкцію Росії на міжнародній арені. Сценарій реалістичний з огляду на справді низькі рейтинги чинного Президента, але малоймовірно, що Гарант вдався б до такого кроку лише з цією метою.

На думку автора, більш вірогідною є інша версія. Воєнний стан недарма вводиться на всій території держави. Це свідчить про наявність в української розвідки достовірних даних або про військові приготування Росії на Донбасі чи на інших ділянках кордону (наприклад, на Придністровському напрямку), або про заплановані масові акції, що можуть перерости у заворушення.

Слушним приводом для громадського збурення можуть стати як економічні чинники (зростання тарифів на газ), так і релігійні справи. Українська церква от-от має отримати автокефалію. Філарет узяв титул, де позначив собі Києво-Печерську та Почаївську лаври, які є оплотом Московського патріархату в Україні. На минулому тижні Міністерство юстиції скасувало передачу Почаївської лаври УПЦ МП, а сам Порошенко відверто висловлюється про вигнання російських попів з України. Зрозуміло, що Росія не «проковтнула» б цей наступ на «скрєпи», і готує активні заходи у відповідь. У її розпорядженні є бойові групи та козацькі загони, формування яких здійснювалося коштом російських візитерів «за віру».

Вводячи воєнний стан, президент Порошенко перестраховується на випадок масштабної релігійної війни. Тепер він може діяти на випередження та на власний розсуд. Принаймні прикордонники мають усі підстави не пускати в Україну певних осіб з Росії.

Як тепер діятиме Україна на міжнародній арені? По-перше, варто очікувати денонсації договору по Азову. Також є велика ймовірність розірвання дипломатичних відносин з Росією (при збереженні консульських відносин). По-друге, все залежить від варіантів подальшої ескалації у зв’язку з новими обставинами. По-третє, Київ розраховує на беззаперечну підтримку своїх дій з боку ЄС та США (бажано в комплексі з НАТО). Україна вже запросила термінові тематичні засідання в Раді Безпеки ООН та в ОБСЄ. Ймовірно, США пришвидшать імплементацію «драконівського» пакету санкцій проти РФ. Варто очікувати й інших обмежувальних заходів – аж до торговельного ембарго проти Москви. Очевидно, дії країн ЄС будуть м’якшими, проте про зняття санкцій і налагодження «business as usual» можна забути. 2019 рік обіцяє бути навіть більш напруженим, аніж очікувалося.

Валерій Кравченко