понеділок, 10 Серпень, 2020
pluken
Головна / Новини / Трамп vs «колективний Захід»: хто переможе?
Джерело: Don Claudio, Vienna / flickr.com
Джерело: Don Claudio, Vienna / flickr.com

Трамп vs «колективний Захід»: хто переможе?

Share Button

Події саміту G7 в Канаді продемонстрували нові реалії міжнародних відносин. Віднині ліберальний порядок денний із кліматичними та гендерними питаннями остаточно відійшов на другий план. У пріоритеті – прагматичні інтереси у сфері економіки та геополітики. Торговельна війна, розв’язана президентом США спочатку проти Китаю, а потім і проти союзників по західному табору – країн ЄС та Канади, – дає змогу Дональду Трампу самостверджуватись перед власним електоратом напередодні проміжних виборів до Конгресу. Натомість образ безкомпромісного «рішали», який спочатку створює, а потім героїчно долає кризи (причому і там, і там керуючись національними інтересами США), додає вістів президенту серед неосвіченого виборця.

І справді, що з того «середньому Джо», що задля рукостискання з одіозним Кімом у Сінгапурі довелося пожертвувати цінностями демократії? Головне було запобігти ядерній війні. «Середній Джо» не розуміє, чому не можна домовитися із сильним лідером Росії Путіним через якийсь анексований Крим, через якусь Україну, яка сама колись була Росією (СРСР). Така простацька логіка штовхає Трампа в обійми Путіна, якому він винен за втручання у вибори на свою користь. Та після Кіма Путін взагалі зійде за янгола, якого треба негайно повертати в G8. Не дарма він лякає світ ядерними розробками!

Така поведінка Трампа та його основних радників Болтона і Помпео шокує «колективний Захід», ще більше підмиває трансатлантичну єдність. Адже зовсім не секрет, що проблеми в економіці (а між США та ЄС зараз триває митна війна) часто мають вплив на політику. Однак, як це не парадоксально, нинішня поведінка США має певний позитив для України. Доки європейці намагаються напоумити свого торговельного партнера Росію, мріючи повернутися в 2000-ні роки, Трамп готовий до більш рішучих дій. Росія для нього – слабка жертва, на тлі якої він може зміцнити власний авторитет. Мрії Путіна, який також прагне визнання і хоча б повторення «Рейк’явіка-86» (якщо не «Ялти-45»), не обходять президента США. Він не проти приміряти на себе лаври Рейгана або Рузвельта. Але чи вірить він у справжню «розрядку»?

Звісно, Києву не слід плекати марних ілюзій щодо свого геополітичного становища. Ми не станемо для США ключовим партнером поза НАТО, та й у НАТО нас не візьмуть. Україна є ключовою країною з низки пострадянських держав поясу «in-between» (за влучним визначенням RAND Corporation). Саме тут можуть відбутися «гарячі» воєнні дії (або вже відбуваються). Але, найімовірніше, через нас будуть перекидати «міст» для порозуміння з Росією. І так, це нашими інтересами будуть нехтувати в першу чергу. Самі винні – 27 років проїдання старих запасів та будівництва корумпованого олігархату не пройшли даремно. Держава без стратегії сьогодні, у час істини, навіть не може сформулювати модель лідерства, яку наслідуватимуть інші. І точно не готова до геополітичного субрегіонального лідерства: чергові вибори на носі, треба думати про кишеню та як утримати/зайти (у) владу.

Будівництво «мосту» через нас остаточно розірве на шматки гетерогенну і ласу на «зраду» Україну. Внутрішня корупція й деструктивні процеси, інспіровані Москвою, слугують ментальним регулятором, віковою моделлю управління Росією «колонізованими землями» (своєрідна реінкарнація римського «розділяй і володарюй»). Наша держава сьогодні – велике поле для різних соціальних експериментів. Погано, що кінець однаково негативний для держави Україна.

Однак не все так однозначно. Адже залишається маленька ймовірність, що Путін з Трампом не домовляться, й ось тоді США почнуть будувати не «міст», а «стіну». Тут, у нашій державі. На жаль, сьогодні це ледь не єдиний наш шанс зберегти державність. Адже на Заході Росія вже майже переконала всіх, що існує паралельна реальність, де справжня цінність полягає в задоволенні власних інтересів та потреб. Тож інтересами інших можна спокійно жертвувати.

В цих умовах цікаво було б з’ясувати, наскільки серйозно Україна розглядала можливість протиставити тему політичних в’язнів у Росії й абсолютного нехтування Москвою прав людини (уособлене «справою Сєнцова») такому популістському заходові людського егоїзму, як Чемпіонат світу з футболу? Більшості фанів абсолютно все одно, в яку країну вони приїхали гарно провести час із друзями. Нехай навіть ця країна час від часу збиває цивільні літаки.

Ліберали остаточно програють свою партію. Трамп переходить нові червоні лінії, те саме робить і Путін. Чи рухаються вони назустріч один одному?

Валерiй Кравченко 

Share Button

Також перегляньте

Генконсульство Польщі у Львові. Фото: facebook.com/PLinLviv

Польські консульські установи частково поновлюють видачу віз в Україні

З понеділка, 4 травня, консульські установи Республіки Польщі в Україні поновлять видачу віз. Спочатку прийматимуть …