четвер, 18 Жовтень, 2018
pluken
Головна / Інтерв’ю / «Ні в кого немає монополії на святість: у наших народів були і жертви, і злочинці. Такого ж розуміння очікуємо від поляків», – дипломат Данило Лубківський
Данило Лубківський / Фото Ігоря Тимоця, Polukr.net
Данило Лубківський / Фото Ігоря Тимоця, Polukr.net

«Ні в кого немає монополії на святість: у наших народів були і жертви, і злочинці. Такого ж розуміння очікуємо від поляків», – дипломат Данило Лубківський

Share Button

Серед понад 100 учасників Київського безпекового форуму був український дипломат, колишній дипломатичний радник прем’єра і заступник міністра закордонних справ України Данило Лубківський. Polukr.net поцікавився його думкою про українсько-польські відносини та про можливість їхнього поліпшення.

– Як оцінюєте теперішній стан українсько-польських відносин, і яка в них роль українського МЗС?

– Відносини між Києвом і Варшавою – не просто стратегічний зв’язок двох близьких народів, а одна з основ стабільності регіону й об’єднаної Європи. Ми багато досягли за останні 26 років.

Українці цінують безумовну політичну та безпекову підтримку Польщі під час агресії Росії. Ми вдячні за велику людську солідарність. Упродовж десятиліть в нашому суспільстві не було навіть натяку, щоб сприймати поляків інакше, ніж друзів і союзників. Так є і зараз. Але є теж тривожні тенденції останнього часу.

Поміж нами вкинуто з’ясування історичних взаємин. Нам не треба боятися правди про минуле наших народів. Важка, але повна та вичерпна правда про наші минулі трагедії, про злочини поляків проти українців та українців проти поляків, про їхні причини, обставини та наслідки здатна очистити свідомість з обох боків кордону. Але це стосується правди, а не політичного тавра, яке можна безапеляційно накласти на іншого. Впродовж років у наших державах була традиція спільно оцінювати взаємні кривди. Така форма відображала намір порозумітися. Цей принцип було порушено. У серії рішень польські депутати вирішили дати односторонню оцінку, яку більшістю голосів призначено правдою. Такий підхід – неправильний. Він не дає результатів, упосліджує будь-які позитиви, породжує образу, недовіру і нещирість.

Таке з’ясування взаємин збіглося з російською війною проти України. Кремль радіє цій ситуації. Історичні непорозуміння притаманні всім європейським народам. Але збурення негативних емоцій саме зараз, у критичний для всіх момент, є безпековою помилкою.

У найближчому майбутньому наші відносини чекають непрості події – такі історичні річниці, як 75 років Волинської трагедії та століття польсько-української війни, а також політичні кампанії – місцеві вибори в Польщі, майбутні парламентські та президентські вибори в обох країнах. Маємо бути готові, що загострення емоцій та розпалювання пристрастей використає Росія. Дії провокаторів, шовністів, популістів чи просто темних йолопів, які марять поверненням “втрачених територій”. Це може призвести до непередбачуваних наслідків та перекреслити багаторічні напрацювання із взаємного примирення.

Такому розвиткові подій мали б запобігти лідери обох держав – президенти та глави урядів: тут потрібне справжнє лідерство, готовність негайно та спільно реагувати на провокації, воля діяти разом і не озиратися на політичну кон’юнктуру чи сторонні настанови.

– Чи могло б українське посольство у Варшаві ефективніше діяти на випередження, щоб усувати негативні емоції, ініціювати більше позитивних інформаційних приводів?

– Не варто переоцінювати можливості посольства України в Польщі чи Польщі в Україні. В обох працюють віддані люди, які намагаються об’єднати наші політикуми, які працюють над створенням поля порозуміння між нашими елітами і роблять багато. Але годі очікувати, що одна установа здатна зупинити рішення польського Сейму чи Сенату і, скажімо, переконати політиків чужої країни зупинити політичний шал.

У регіоні Східної Європи справді небезпечна тенденція. Ідеї європейської солідарності підмінюють настрої локальні, містечкові. Політики відчули в суспільствах страх перед чужим і водночас бажання “випрямити плечі” після десятиліть бідності та нужденної праці. До цього апелює політичний егоїзм. Він знайшов для себе чергову маску і вправно почав прикидатися національною гідністю та винятковістю. Але я знаю напевне: ми можемо бути більше, ніж егоїстами. Ми здатні бути справді великими.

Тим часом, Україна під час війни будує свій великий національний наратив. Наші символи наповнюються новим сенсом. Водночас ми повинні відкрито, сміливо і чесно сказати, насамперед собі, що в минулому ми були не лише нацією героїв та жертв. У нашій історії були періоди, коли чинили кривду іншим. Головною причиною цих злочинів була бездержавність України та кривава жорстокість навколо і проти нашого народу. Така оцінка має ґрунтуватися на ретельному історичному аналізі, що його слід не зволікаючи зробити. Не можемо і не повинні боятися правди. Але правди і поваги до нашої пам’яті очікуємо й від польської сторони.

У жодного з наших народів нема монополії на святість. Між нашими народами були і жертви, і злочинці, і взаємне геройство. Розділення та знищення української державності у 1920-х роках призвели до появи Радянського Союзу. Кривда окупації призвела до повстання українців. Темні стихії ХХ століття ледь не поклали нам обом край. Наша найбільша біда виникає тоді, коли припиняємо вірити один одному. Дуже часто нашими спільними вадами є містечковість, недалекоглядність, надмірна самовпевненість. Це затягує суспільства в емоційну прірву, з якої важко повернутись. Лише згодом, коли мине багато часу, знову починає вибудовуватися діалог. Це триває до чергового спалаху “винятковості” власного болю. З цього замкненого кола треба вирватися.

– Наскільки нашому МЗС складно домовитися з польськими колегами, аби зняти напругу у відносинах, влаштувати акції на примирення?

– Сподіваюся, що обом міністерствам та дипломатичним представництвам не бракує спілкування. Так само не бачу протиріч, які неможливо було б вирішити. Але для цього потрібне спільне лідерство найвищої політичної проби. Не містечкове протистояння «ти – мені, я – тобі», а воля порозумітися навіть з найскладніших питань. Саме так, бачу, діє польська влада у відносинах з Ізраїлем та Литвою. Україна теж закликає Польщу до такого діалогу. 

– Дискусії про історію спричиняють те, що поляки, за опитуваннями, починають гірше ставитись до українців. Чи наші дипломати пояснюють польським колегам і політикам про ризики для сотень тисяч українських заробітчан у Польщі, які зумовлює історична дискусія?

– Велика присутність українців у Польщі мала б стати унікальною опорою для наших відносин. Це – якір взаємин. Натомість парламентські рішення, схвалені у Польщі, стали приводом для тривоги політиків та експертів щодо створення атмосфери тиску та залякувань українців. Політичне тавро поставити легко. Але згодом воно стає частиною бесід на кухні. А відтак  приводом для сутичок. Тому питання захисту прав українців мусить залишатися у постійному полі зору. Для обох народів важливо відверто говорити про речі, як це недавно зробило Об’єднання українців у Польщі та Фонд Стефана Баторія, які започаткували постійний моніторинг зростання мови ненависті щодо українців в Польщі.

Багато порушень прав українців знаходять адекватну реакцію польської влади. Але створюється загальна атмосфера неприязні. Виходом має бути насамперед розрядка з’ясування “історичних відносин”. Оскільки в Польщі зростає українська присутність, слід подбати про збільшення українських шкіл та поширення української мови. Це – важливий напрям спільної роботи. Як добрий приклад, треба згадати нещодавній запуск у Вроцлаві обслуговування українською мовою у квиткових терміналах і компостерах громадського транспорту.

А, загалом, нашим відносинам повинні бути притаманні такі принципи партнерства, як рівність, солідарність та паритет.

Місяць тому з’явився сквер Яцека Куроня у Львові. Маю надію, що найближчим часом у Києві з’явиться вулиця Єжи Гедройця. В Україні маємо цілу географію місць, пов’язаних з видатними іменами синів і доньок польського народу, яких шануємо, – від Адама Міцкевича і Юліуша Словацького до папи Івана Павла ІІ, який ріднить наші народи.

Мені б хотілося, щоб так само у Варшаві з’явилися вулиці Івана Франка, Михайла Грушевського, Андрея Шептицького, першого міністра закордонних справ України Олександра Шульгина, Максима Рильського, аби в Холмі постав пам’ятник Данилові Галицькому, який заснував місто. Щоб у Кракові з’явилася вулиця Богдана Лепкого. Цей перелік можна продовжувати довго.

Говоримо про це польським колегам. Хочемо, щоб в Ягеллонському університеті Кракова були започатковані “Франкові читання” на зразок “Оссолінських зустрічей” у Львові. Попри тривалу розмову і прихильне ставлення до цієї ідеї керівництва університету, на жаль, досі не маємо практичної відповіді. Хотіли б їхати до Кракова і Варшави розповідати полякам про сучасну Україну. Потребуємо щирої польської руки і розуміння.

– Як ще, на Вашу думку, можна поліпшити ситуацію в українсько-польських відносинах?

– По-перше, треба схаменутися тим політикам, які ще не зрозуміли, що не варто здобувати рейтинг, використовуючи відносини з сусідом. Це шкодить власній країні. По-друге, не може бути принципу «ти – мені, я – тобі». Натомість має бути – «діємо і будуємо майбутнє разом». По-третє, потрібно дотримуватись паритету. Між нами нема ні старшого, ні молодшого. Ми – два великих народи, які мусять жити у злагоді і поважати один одного.

– Що нашій владі та дипломатії заважає ініціювати спільні позитивні заходи з польськими колегами?

– Заважає стриманість та невизначеність “політичних маневрів”. Для мене національна гідність – це ставлення один до одного з повагою, як до рівного. Я вихований, зокрема, на польській культурі. Для мене вона рідна, близька і зрозуміла. Тому, говорячи на ці теми, хотів би знову бачити велику і мудру Польщу, яку люблю.

Довідка

Данило Лубківський – 42 роки, народився у Львові. Дипломатичний радник прем’єр-міністра України 2015–2016 років. Заступник міністра закордонних справ України у 2014 році.

У 2006–2010 роках – радник президента. У 2004–2006 роках – радник міністра закордонних справ України. У 2001–2004 роках – третій, другий і перший секретар представництва України при ООН, член делегації України до Ради Безпеки ООН. Почав дипломатичну службу у 1998 році. Закінчив факультет міжнародних відносин Львівського університету ім. Івана Франка. У 2009 році нагороджений орденом Данила Галицького.

Ігор Тимоць.

Share Button

Також перегляньте

Fot. Andrij Polikowskij, polukr.net

Переможний Томос на тлі «зради» в Ічні

Ми живемо в дивній країні, де люди приречені на постійне моральне піднесення й не менш …