Важелі російської агресії в Україні: суспільна дезорієнтація

У своїй латентній війні проти України Російська Федерація застосовує різні інструменти – суспільні, політичні, економічні, які прямо або опосередковано спрямовані на розгойдування внутрішньої стабільності в нашій державі, дискредитацію політичних еліт, залякування населення. Це перший з трьох матеріалів, спрямований на визначення характерних важелів та їх впливу на свідомість українців в межах гібридної війни Росії в Україні.

Суспільна дезорієнтація – важливий напрямок роботи російської агентури в Україні. Вона полягає в нав’язуванні сталих психологічних стереотипів, моральному виснаженні населення. Психологічна війна, розв’язана Росією проти України, полягає не лише в створенні сприятливого інформаційного тла шляхом опосередкованої (інколи прямої) пропаганди, а в зміні світоглядних настанов. Головне завдання – звуження світосприйняття до категорій «свій/чужий», «біле/чорне», що сприяє розповсюдженню радикалізму та нетерпимості в суспільстві. Російські політтехнологи зовсім не мають на меті ангажувати місцеве населення в Україні примарами російської благодаті. Натомість їхнє завдання – досягнути безкомпромісності в суспільних настроях.

«Ворог є ворогом. Відповідно Росія, анексувавши Крим та розв’язавши війну на Донбасі, є ворогом. Крапка. Колаборанти в Донецьку та Луганську є ворогами, а не українцями в біді. Влада в Києві, яка не хоче воювати за українську землю, є ворогом. Всі, хто думають інакше, ніж ми, навіть якщо вони українці, є ворогами або посібниками ворога».

Такий радикалізм поглядів вже був застосований для мобілізації населення протягом популістської блокади Донбасу навесні 2017 року. Тоді обласні ради західних регіонів України проголошували підтримку блокади, а тих, хто чинив спротив, радикальні молодики «звільняли» з посад та захоплювали приміщення. Така нетерпимість – те, що потрібно сьогодні Москві в Україні.

Аби посилити елемент суспільної стратегії «або ти з нами, або проти нас», Кремль також застосовує тактику залякування. До неї відносяться як окремі теракти в Києві та в регіонах, вбивства активістів, так і більш глобальні за наслідками та масштабами акти, як-от кібер-атака вірусу «Petya.A». Відзначимо, що Москва має багато інструментів та велику кількість агентів, яких можна використати проти України. Протидіяти їм складно, адже нелегко реформувати спеціальні служби в умовах воєнного часу. Цим користується Росія, зберігаючи своїх агентів у системі.

Інший важливий елемент дезорієнтації – розповсюдження ворожої популістської риторики, широке застосування в мас-медіа мови ворожнечі, використання релігійного та історичного чинників. Росія намагається продукувати такі теми, зокрема, актуалізуючи історичні дискурси, спекулюючи на питаннях історичної пам’яті. Такою виглядає спроба посварити двох найближчих союзників в умовах військових приготувань Росії у Східній Європі – Україну та Польщу – через Волинську трагедію 1943 року. Суперечливі інтерпретації історичних подій також можливі на Закарпатті, де активно діє Угорщина щодо етнічної меншини та Словаччина щодо питання «русинів». Використання етнічних меншин є важливою стратегією Росії. Для цього Москва налагоджує як традиційні зв’язки з лідерами представницьких організацій, наприклад азербайджанцями, вірменами та казахами України, так і готова підтримувати малі народи, наприклад, греків Приазов’я.

Численною, але неоднорідною соціальною групою впливу є внутрішньо переміщені особи. Зважаючи на сталі електоральні вподобання цієї групи (голосували за В. Януковича та «Партію регіонів»), вони б мали стати рушійною силою російського політичного реваншу в Україні. Проте багато переселенців змінили власне світосприйняття у нових місцях проживання. До того ж існує велика проблема координації руху – на сьогодні нема єдиної структури, яка б представляла інтереси 1,6 млн переселенців з Донецької та Луганської областей. Хоча все ж варто визнати, що поле для діяльності російських агентів-підбурювачів буде залишатись великим, допоки Україна не поспішатиме вирішувати нагальні потреби соціальної групи – будувати житло та сприяти отриманню роботи.

За умов досягнення певного необхідного рівня дезорієнтації суспільних настроїв, Росія готова активно застосувати критичні канали комунікації з населенням. Це передусім соціальні мережі, особливо «Фейсбук», оскільки російські соціальні мережі «Вконтакте» та «Одноклассники» заборонені в Україні.

Зростання радикалізму в українському сегменті «Фейсбуку», який на сьогодні нараховує понад 13 млн акаунтів – нове завдання для славнозвісної російської «фабрики тролів». Кампанія з дискредитації офіційних ЗМІ, передусім українського телебачення (основні канали належать українським олігархам), під гаслом «не вірте новинам» підвищить цінність нестандартних каналів комунікації – соціальних мереж, блогів – як новинних ресурсів.

До того ж практика показує, що в умовах ескалації, наявності протилежних поглядів, мусованих пропагандою (російською та українською), чи не єдиним важливим та справді достовірним джерелом інформації є родичі. Вербальний канал комунікації – через розповсюдження достовірних чуток – відмінно працював навесні-влітку 2014 року в Донецьку та Луганську, сприявши становленню «республік». Подібний досвід, ймовірно, буде використаний через підготовку набору психологічних драйверів для мобілізації населення в Україні.

Пробіли в комунікації на рівні держава-суспільство, які вже сьогодні створює Росія, будуть заповнюватись російською латентною пропагандою під «українським соусом», ситуативно підживлюючи або «український фашизм», або «примирення». Метою як першого, так і другого, є фізична дезінтеграція України в традиції «твоя хата скраю» або, як сьогодні пишуть окремі галицькі «націоналісти», – «Україна закінчується там, де не хочуть жити по-українськи», часто зводячи ідентичність до мовного питання.

Головна мета суспільної дезорієнтації – пробити дно українській державності. При цьому дискредитація політичних сил, влади, хоч і є важливим завданням, проте основне – «підмивання» довіри до правоохоронних органів, зменшення авторитету новоствореної поліції, Збройних сил.

Народ має відчувати незахищеність, анархію та вседозволеність (цьому сприяє доступність вогнепальної зброї) – це спровокує агресію та суспільні перетворення, над якими «чаклує» Кремль. Адже зовсім не обов’язково вести кровопролитну війну та проводити реальну військову інтервенцію в Україні, наражаючись на партизанську війну. Досить створити таку картину світу, аби українці самі зробили все можливе, щоб полегшити Росії завдання закріпити нашу державу в своїй сфері впливу. Й після цього використати Україну як плацдарм для просування ідеї російського панєвразійства далі на Захід.

Валерій Кравченко