вівторок, 11 Лютий, 2025
pluken
Головна / Аналітика / Велика гра Порошенка
Петро Порошенко. Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський
Петро Порошенко. Фото: POLUKR.net / Андрій Поліковський

Велика гра Порошенка

Share Button

Як Лермонтов і львівське сміття допоможуть Порошенкові вдруге стати Президентом

Виступ Президента України 11 червня в Києві на вечірньому концерті, приуроченому до початку безвізового режиму з ЄС, був яскравим і неординарним. Окрім легкого тролінгу північного сусіда цитуванням Лермонтова і Пушкіна, промова запам’яталася ще й тим, що значна її частина стосувалася не громадян України, а власне росіян. Такий вибір цільової аудиторії може свідчити про перші штрихи підготовки до виборчої президентської кампанії 2019 року. На старт передвиборчої гонки Порошенко має вийти як основний – і особистий! – ворог Кремля. Звідси й посилення агресивної риторики українського президента на адресу російської влади та особисто Путіна. Такі кроки мали б стати складовою майбутньої стратегії Порошенка на шляху до другого президенства.

Запуск безвізового режиму – перший осяжний успіх владної коаліції та особисто Порошенка. Петро Олексійович доклав дуже багато зусиль, щоб ця подія асоціювалася виключно з ним. Через це прагнення він навіть кілька разів потрапляв у безглузді й кумедні ситуації, коли раз за разом омріяний безвіз відкладався через європейську бюрократію.

В команді Порошенка розуміють, що ситуація з підтримкою президента в країні доволі складна, щоб не сказати – трагічна. За три роки рейтинги Гаранта впали втричі, і зараз він змушений задовольнятися другим місцем після Тимошенко в переліку найпопулярніших політиків. Саме тому перший публічний і безумовний успіх влади став зручною відправною точкою старту персональної промокампанії Порошенка.

Заручники другого терміну

Останніх кілька місяців у багатьох ЗМІ, а також в обговореннях у соцмережах із підозрілою синхронністю почала з’являтися інформація про другий термін президентства Порошенка. Нібито саме вона і є основною темою для обговорення в кабінетах на Банковій.

Навіть на брифінгу Президента ця теза прозвучала. Порошенко з властивою йому дипломатичністю обійшов незручне запитання, надавши відкриті відповіді, які можна трактувати на будь-який лад.

Насправді ж за чинної системи влади в Україні Президент просто не може зізнатися в тому, що він не планує йти на вибори і не ставати президентом ще раз – незалежно від його бажань та планів. Адже як тільки він це заявить – з того самому моменту розпочнеться крах його власної системи влади.

Ретельно зібрані за три попередні роки апарат і команда, яка в більшості своїй тримається на розумінні свого майбутнього навколо Порошенка-президента, одразу втратить свою монолітність.

Соратники Петра Олексійовича одразу кинуться шукати для себе інші гарантії перебування при владі, бажано – при найвищій владі. І важко когось за це винуватити, адже усім політикам потрібні гарантії власної присутності та впливу на прийняття рішень у державі. У багатьох випадках це єдина запорука їхньої матеріальної стабільності та політичної впливовості. Тому наступного ж дня після такої заяви більшість тих, хто сьогодні становить основу команди Порошенка, почнуть шукати для себе інші центри впливу, робити ставки на потенційних кандидатів.

Відтак підтримка ініціатив Порошенка в парламенті й поза ним опиниться під великим питанням. Президент, формально маючи всю повноту влади в країні, фактично втратить важелі впливу, відіграючи надалі роль безсилого спостерігача і коментатора. У такій ситуації опинився в 2009 році Віктор Ющенко, коли президентський рейтинг не дозволяв навіть припускати хоч якийсь його вплив на розвиток ситуації в країні.

Значною мірою Порошенко є заручником схожої ситуації, тож навіть у найближчому колі він не може зізнатися, що не має бажання ставати президентом вдруге. І змушений – безвідносно до його справжніх намірів – збирати «стратегічні вісімки», наради, оперативні штаби і вислуховувати плани порятунку другого терміну президенства.

Чутки про конституційну реформу як примус до співпраці

Насправді ж, за даними останніх соціологічних опитувань, шанси Порошенка за умови збереження нинішнього співвідношення голосів доволі непогані. Для того, щоб у 2019 році вдруге зайняти кабінети на Банковій, навіть не потрібно вдаватися до громіздких і складних схем, пов’язаних з конституційними змінами та парламентською реформою. Та наполегливість, з якою учасники регулярних нарад у Президента зливають у ЗМІ інформацію про наміри провести конституційну реформу (авторства Юрія Гриніва або Арсенія Яценюка), дають підстави стверджувати, що ця інформація спрямована, ймовірніше, на потенційних партнерів Президента – як додатковий стимул до співпраці. Щоб партнери були слухнянішими й лояльнішими.

Адже знайти в парламенті 300 голосів, щоб перекроїти Конституцію під очевидний інтерес Банкової, навряд чи вдасться. Навіть якщо припустити монолітне голосування фракцій БПП та «Народного Фронту», що вельми сумнівно, зважаючи на неоднорідність перших та власні інтереси других. Якщо ж додати сюди потребу зрозуміло і доступно пояснити виборцям такий несподіваний маневр, врахувати опір опозицій усіх рівнів та мастей, то стане зрозуміло, що провернути зміни за такий короткий термін практично неможливо. Але поговорити про це, щоб почули ті, кого це стосується, можна і навіть треба.

Стратегія для опонентів

Найімовірніше, стратегія перемоги Порошенка куватиметься за звичним сценарієм – нейтралізацією реальних конкурентів та підбором зручних спаринг-партнерів. У першій частині задуму прослідковується цікава тенденція: навмисно чи ні, але кожному з основних конкурентів виділена власна «ніша» – основна тема, відповідно до якої і працюватимуть на пониження рейтингів політика.

Для Садового, який нещодавно впевнено займав другу-третю сходинку рейтингу найпопулярніших політиків, тема сміття стала фатальною, фактично похоронивши президентські амбіції міського голови Львова. Андрій Іванович настільки міцно застряг у власноруч створеній пастці, що його вже пора переводити з категорії реальних конкурентів у зручні опоненти на виборах.

Цьому заважає хіба що фракція «Самопомочі» в парламенті, яка наразі твердо опирається тискові Банкової. Назагал Андрій Садовий – дуже зручний опонент для Порошенка. Імідж мера Львова як «міцного господарника», по суті, зруйновано. З кожною новою вантажівкою львівського сміття, спійманою в Чернігівській чи Дніпропетровській області, рейтинг Садового просідатиме. А численні кримінальні справи, що стосуються господарських питань (від загибелі людей у Грибовичах – до закупівлі трамваїв за завищеними цінами чи зловживань при побудові стадіону «Арена Львів»), завжди дають додаткові важелі контролю за таким кандидатом.

Реальний і найбільш небезпечний конкурент Порошенка сьогодні – Юлія Тимошенко. Однак і для неї є свій негативний маркер, який актуалізувався після перемоги НАК «Нафтогаз» у Стокгольмському арбітражному суді. Ця подія стала чудовим приводом, щоб нагадати українцям, хто ж, власне, підписав у 2009 році злощасні газові угоди з російським «Газпромом».

Однак тут команда Тимошенко спробувала – і небезуспішно – зіграти на випередження, в суто Орвелівському стилі назвавши «газові угоди» Тимошенко причиною вдалого для України рішення Стокгольмського арбітражу. Суд «Нафтогазу» з «Газпромом» триває, і надалі будь-які рішення у цій справі будуть приводом для шпильок у бік Тимошенко. Окремі провладні депутати навіть закликають відкрити проти Тимошенко кримінальне провадження щодо газових угод за статтею «державна зрада».

Зовсім невипадково саме зараз активізувалася Генеральна прокуратура у перемовинах зі США щодо передачі частини конфіскованих коштів Павла Лазаренка. Як відомо, екс-прем’єр-міністра вважають «хрещеним батьком» Юлії Тимошенко як політика. Тож згадка про Лазаренка автоматично додасть негативу і для Тимошенко. Наразі команда Юлії Тимошенко демонструє прекрасну реакцію, вдало відбиваючи всі інформаційні напади. Крім того, «Батьківщина» має свою чітку стратегію роботи з виборцем, яка полягає в жорсткій критиці владних ініціатив: від намагань запровадити ринок землі – до медичної чи пенсійної реформи.

Ще одна загроза другому терміну президенства Порошенка походить від перспективи «великого об’єднання» групи єврооптимістів, «Руху Нових Сил» Саакашвілі, Гриценка та інших партій і політиків. Представники цих політичних сил давно натякають на можливість такого об’єднання, однак для повноцінного союзу їм потрібно подолати численні суперечності та пригасити власні політичні амбіції. Безсумнівно, Банкова докладе всіх зусиль, щоб ці політичні сили не змогли об’єднатися і сконцентрувати політичний ресурс, який став би небезпечним для Порошенка.

Незручним опонентом для Банкової є і представник колишньої Партії Регіонів Юрій Бойко, який має найвищий рейтинг з-поміж усіх представників цього табору. Політичне протиборство з ним (реальне чи вдаване) неодмінно призведе до реанімації сценарію розколу України 2004 та 2010 років. В умовах війни на Сході та через постійну диверсійну роботу Росії таке протистояння загрожує стабільності України та можливості опиратись агресії – як військовій, так і інформаційній. Залишається сподіватися, що на Банковій також це добре розуміють.

Заготовлені конкуренти

Натомість зручним опонентом для Порошенка у березні 2019 року міг би стати, як це не парадоксально, представник об’єднаних націоналістів – союзу ВО «Свобода», «Правого Сектору» та «Національного Корпусу». Якщо націоналісти спроможуться висунути єдиного кандидата, об’єднані рейтинги трьох партій будуть достатніми, щоб принаймні голосно заявити про свою участь у президентській гонці. Однак надто малими, щоб сподіватися на перемогу. Можливо, саме для того, щоб краще контролювати поведінку «троїстого союзу», «Національний Корпус» під керівництвом нардепа Білецького, якого пов’язують давні службові та дружні стосунки з міністром МВС Аваковим, намагається посилити свою роль у цьому об’єднанні. Нещодавній штурм Львівської обласної ради праворадикалами Нацкорпусу за «дивного» потурання місцевої поліції може бути цьому підтвердженням.

При потребі Банкова завжди може реанімувати і призабуту партію «Наш край», яка за опосередкованої координації з Адміністрації Президента намагалася паразитувати на електораті колишніх регіоналів та відбирати голоси в «Опозиційного блоку».

За умови участі у виборах того ж Юрія Бойка висуванець орієнтованої на східний електорат партії «Наш край» допоможе, з одного боку, роздробити голоси опонентів, з іншого – абсолютно підходить на роль висуванця Сходу та Півдня України.

Однак такі сценарії будуть мати якийсь шанс на реалізацію за умови збереження цілісності владної команди: якщо Аваков і далі буде вдовольнятися роллю першого серед рівних міністрів в уряді Гройсмана; якщо сам прем’єр, про амбіції якого не говорить лише лінивий, не надумає грюкнути дверима; якщо Генпрокурор Луценко і далі слухняно виконуватиме свої функції. Як було сказано на початку цієї статті, шанси на виживання в екстремальному світі української політики у них є лише тоді, коли вони триматимуться разом. Можливість зістрибнути з цього потяга вони вже втратили. Залишилося лише працювати разом попри внутрішні суперечності та амбіції.

Віктор Біщук

Share Button

Також перегляньте

Фото: pentagon.mil / commons.wikimedia.org

Безпекова ситуація в Україні станом на січень 2025 р..

Аналітичний матеріал: «Безпекова ситуація в Україні станом на січень 2025 р.. Імовірні варіанти розвитку подій …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.