Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
На тлі чергового порушеного перемир’я, яке 22 грудня 2016 року узгодили політики та дипломати в Мінську, в українському суспільстві дедалі більше наростають реваншистські настрої. Окремі політики з команди міністра внутрішніх справ Арсена Авакова (Зорян Шкіряк, Антон Геращенко та ін.), що уособлюють, разом із секретарем РНБО Олександром Турчиновим та спікером Верховної Ради Андрієм Парубієм, крило «яструбів» у питанні відновлення територіальної цілісності та суверенітету України, відкрито закликають припинити хибну практику встановлення «перемир’я» з ворогом, котрий використовує Мінські домовленості для тактичної гри.
Зокрема, радник міністра внутрішніх справ Зорян Шкіряк висловився досить гостро: «Я думаю, потрібно ставити крапку взагалі на будь-яких розмовах про можливість укладення будь-якого перемир’я з цими аморальними політичними шулерами і покидьками. Бо жодні дипломатичні відносини не працюють з моральними виродками».
Дедалі голосніше лунають заклики називати війну війною, а Росію агресором, офіційним ворогом. Доки міністр закордонних справ України Павло Клімкін, людина команди Президента України Петра Порошенка, обмірковує можливість введення візового режиму з Москвою, прораховуючи наслідки для трьох мільйонів українців, що проживають або працюють у Росії, радикалізована частина суспільства вимагає ще рішучіших заходів, аж до відкликання посла та проголошення стану міждержавної війни як реакцію на агресію. Подібні дії не наближають мир в Україні. Що очікує на Донбас та Крим у 2017 році?
Багато буде залежати від поведінки третьої сторони – зовнішніх акторів, залучених до посередництва у конфлікті. Ймовірно, що західні союзники умовно «закриють» питання незаконної анексії Криму, де-факто визнавши окупацію. Це зумовлено низкою внутрішньополітичних причин безпосередньо в самих країнах Заходу, де до влади рвуться популісти та лобісти російських інтересів. Передусім йдеться про дві найбільші європейські потуги – Францію та Німеччину, де в 2017 році відбудуться вибори. Що стосується Донбасу, то безальтернативним виглядає намагання імплементувати Мінські домовленості, хоч би через «дорожню карту», «цільовий план», «спеціальні заходи» – як би їх не називали. Очевидно, що Європа буде уникати рішучих кроків, як-от запровадження поліцейської місії в форматі ОБСЄ, як того хоче українська сторона. При цьому останнє проголошене та невиконане перемир’я (яке мало вступити в силу 24 грудня о 0:00), після запеклих боїв на Світлодарській дузі, активно віталось високоповажними дипломатами у всьому світі – від міністра закордонних справ Великобританії до Генерального секретаря ООН. Здається, вітання – максимум, на який відважаться дипломати у контексті врегулювання кризи. Росія стає все більш неадекватною (хоча б через Сирію), тож ніхто не хоче провокувати Путіна надмірними миротворчими зусиллями.
Бої на Дебальцевському плацдармі, на думку українських військових аналітиків, демонструють нам найближче майбутнє сучасної війни на Донбасі. Україна, яка витрачатиме наступного року понад 5% власного ВВП (4,8 млрд американських доларів) на оборону, завдяки подібним порушенням «перемир’я» та обстрілам мирних українських територій з боку терористичних угруповань все більше набуватиме рішучості діяти.
Якщо не йти вперед на звільнення Донецька (хоча такий сценарій майже напевно розглядається), то забезпечити собі перевагу на лінії зіткнення. Сидячи без дій, в траншеях загине стільки ж солдатів, скільки їх може загинути внаслідок грамотної організації потенційної наступальної операції. Як пише військовий експерт Юрій Бутусов в публікації до «Дзеркала тижня», «воювати – значить усунути загрозу нашим військам на тих ділянках фронту, де противник вклинюється в нашу оборону. А це район Попасної, Світлодарська, Горлівки, Авдіївки, Мар’їнки, Пісок, Докучаєвська, Водяного, Широкино».
Виходячи з наявності можливостей і волі генералів та передусім комбатів організовувати активні операції, останні будуть багаторазово використані російською пропагандою в дипломатичній грі проти України.
Зважаючи на це, Мінські домовленості у першому півріччі будуть залишатись предметом міжнародного тиску на Київ, а після виведення з гри в Нормандському форматі Франції, на чому має наполягати українська дипломатія з огляду на проросійські настрої Марін Ле Пен та Франсуа Фійона – двох кандидатів на посаду президента, за відсутності волі в США та Великобританії та очевидній неприпустимості участі Польщі (через позицію Росії), у другому півріччі 2017 року «Мінськ» ризикує «скотитись у прірву» та повторити долю ще одного «мінського процесу» щодо Нагірного Карабаху.
Перспективи дипломатичного врегулювання конфлікту на Донбасі за нинішніх умов виглядають непереконливо. Військові операції з обох боків матимуть максимально локалізований характер. Масштабна ескалація на фронті не вигідна жодній зі сторін. Росія робить ставку на розхитування внутрішньої стабільності в Україні, одночасно готуючись до президентських виборів 2018 року та показового чемпіонату світу з футболу в тому ж році. Україна ж досі не має ресурсів та політичної волі для військового розв’язання проблеми, хоча повсякденно присутня тенденція на збільшення впливу «яструбів»-популістів в українському політикумі (поряд зі збільшенням впливу поміркованих пацифістів-компрадорів – як-от Блоку Юлії Тимошенко). Ймовірно, в 2017 році статус-кво на Донбасі збережеться. Ані війни, ані миру.
Валерій Кравченко
