понеділок, 23 Жовтень, 2017
pluken
ГАРЯЧІ НОВИНИ
Головна / Думки та коментарі / Симуляція роботи як життєве кредо
Фото: Владислав Мусієнко / apostrophe.ua
Фото: Владислав Мусієнко / apostrophe.ua

Симуляція роботи як життєве кредо

Share Button

В Україні як ніколи загострилося питання бюрократії. Поки країна тримається на державних службовцях нижчої ланки, які отримують по 3000 грн на місяць, вища ланка грабує державні бюджети. Сьогодні чітко можна побачити різницю між людьми, які «ходять на роботу», і тими, які реально працюють. Особливо різко градація відчувається в колах парламентарів та урядовців. Ви гадаєте, закони пишуть народні депутати? Може це роблять їхні офіційні помічники? Українські закони «копіпастять» або пишуть за копійки помічники помічників народних депутатів – всі інші ланки цього ланцюга лише паразитують.

Урядовці, що обіймають посади керівників департаментів, почуваються дуже впевнено. Як правило, це кон’юнктурні люди з оточення політичної сили, яка перебуває при владі. Часто вони не мають професійної освіти – що складного в управлінні людьми? Саме тому на конференціях і публічних заходах, куди їх запрошують, вони погано орієнтуються в темі, зачитують з паперу тексти про те, що роблять у світі, ніколи не акцентуючи на тому, що робиться у нас. Це, зокрема, стосується й Міністерства закордонних справ та державних структур сектору національної безпеки. На жаль, ситуація не змінюється, а лише погіршується.

Професіонали Україні не потрібні. Вони є, але йдуть працювати у приватний сектор чи в міжнародні організації. Або – ще гірше – їдуть геть із країни. Не можна говорити, що кадри на державній службі не омолоджуються. Оскільки непотизм у Києві процвітає, на посади приходять діти та діти друзів, які не переймаються професійним розвитком, адже знають наперед, що, навіть абияк закінчивши престижний вищий навчальний заклад, все одно обійматимуть гарну посаду. А ти – умовний відмінник без впливових родичів – підеш працювати клерком до 40 років! Це – закон у нашій державі.

У Польщі є урядовий інститут, що розробляє рекомендації для реалізації зовнішньої політики держави, – Польський інститут міжнародних відносин (PISM). В інституті працюють близько 40 аналітиків, середній вік яких становить 35 років. Показово, що пропозиція приєднатись до команди аналітиків може надійти до молодої амбітної людини через Twitter – від директора Інституту. В Україні ж у державних установах, які виконують подібні функції, спеціалісти в прямому сенсі цього слова вмирають на своїх посадах від старості.

Про яку прогресивну політику й сучасне бачення можна говорити, коли чимало державних службовців не вміють користуватися комп’ютером та Інтернетом, не кажучи вже про володіння англійською мовою?

У цьому й корінь проблеми. Українці звикли шукати його зовні – мовляв, у всьому винні росіяни з їхньою агресією, гібридною війною та ще чимось. Але проблема насправді в самому суспільстві – в його архаїчності, консервативності, неготовності до змін. І в звичці наступати на старі граблі.

Так, минулого тижня в умовах секретності при підготовці (але з широким висвітленням у засобах масової інформації) була презентована «Універсальна Українська Євроатлантична Платформа», до якої ввійдуть громадські організації та експерти з різних регіонів України. «Нове об’єднання займатиметься інформуванням суспільства та просуванням ідей євроатлантичної інтеграції у складні часи гібридної війни…», – сказано у прес-релізі до презентації під час заходу «Україна – НАТО: залучення через діалог», який відбувся в контактному посольстві НАТО в Україні – посольстві Литовської республіки.

Символічно, що в заході була анонсована участь віце-прем’єра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції Іванни Климпуш-Цинцадзе, народних депутатів України, представників МЗС, посла Литви, директорки Центру інформації та документації НАТО та інших (до інших належить вузьке коло друзів організатора платформи – Вадима Трюхана). Тобто рівень нібито солідний, але чомусь усе дійство з професійної точки зору виглядало еталоном непрофесійності. На пам’яті автора це п’ята спроба об’єднати громадські організації, що працюють в секторі інформування громадськості з питань НАТО, і скоординувати їх діяльність між собою та владою. П’ята – і найгірша за змістом (передусім через свою закритість). Усі попередні успішно провалились. Цікаво, що в заході взяв участь Сергій Джердж, голова Громадської Ліги «Україна-НАТО», яка об’єднує понад 80 організацій з усіх куточків України. Яка його думка про новий дублікат Ліги?

Що маємо насправді, то це неприховану боротьбу представників громадянського суспільства за право відкусити найжирніший шматок від грантового пирога. В народі це явище називається «штукаринщиною» – на честь Сергія Штукаріна, відомого громадського діяча-євроінтегратора з Донеччини, який винайшов схему понад 10 років тому. Суть її в тому, щоб створити структуру, потім об’єднати її в більшу структуру, а потім створити платформу-монополіста напрямку, за яким дають грантові кошти.

В умовах, коли урядові структури швидко деградують через старіння кадрів, корумпованість та непотизм, функцію радників щодо зовнішньої політики держави виконують численні громадські організації, які більш-менш (переважає, на жаль, останнє) професійно виконують свою роботу на гроші міжнародних донорів, що не можуть безпосередньо фінансувати державні інституції. Згадана «Універсальна Українська Євроатлантична Платформа» й має на меті, прикриваючись об’єктивним поглядом та широкою географією учасників, координувати політику в зазначеній сфері, переспрямувавши грошові потоки донорів (а згодом і державні, адже з 2017 року відновлюється Державна програма інформування громадськості) на себе. Така собі війна грантожерів, де хтось підігрує одній стороні не через її професійність, а через особисті зв’язки.

Симуляція роботи давно стала кредо українського державного сектору. Дедалі очевидніше, що туди ж впевнено прямує й громадянське суспільство. Цікаво, що міжнародних донорів це, здається, найменше турбує, інакше складно пояснити їхню невимогливість до результатів роботи подібних ініціатив. Хоча може це лише скептицизм і самодурство автора? І «Універсальна Українська Євроатлантична Платформа» ще покаже себе з найкращого боку – завдяки УУЄП українці точно знатимуть, що таке НАТО й навіщо нам туди йти. Питання, на яке не знають відповіді навіть ті, хто розповідає про них рядовим українцям.

Валерій Кравченко

Share Button

Також перегляньте

Фото: прес-служба УІНП

На V засіданні Українсько-польського форуму істориків обговорили події на Холмщині 1942-1944 років

19-21 жовтня у Черкасах відбулося V засідання Українсько-польського форуму істориків. Цього разу історики обох країн …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.