понеділок, 17 Лютий, 2020
pluken
Головна / Інтерв’ю / «За 30 років товариство «Магурич» відновило у Польщі 120 українських цвинтарів», – волонтер Ольга Соляр
Фото: facebook.com/StowarzyszenieMagurycz
Фото: facebook.com/StowarzyszenieMagurycz

«За 30 років товариство «Магурич» відновило у Польщі 120 українських цвинтарів», – волонтер Ольга Соляр

Share Button

Ольга Соляр – громадянка Польщі українського походження. За фахом – етнограф, але також працює перекладачем української. Протягом п’яти років у вільний час, як учасник товариства «Магурич» (www.magurycz.org), вона з колегами та волонтерами відновлює закинуті цвинтарі у Польщі, за якими нікому доглядати. «Магурич» працює переважно в Південно-Східній Польщі, де більшість закинутих цвинтарів – українські, тож основна частина роботи товариства припадає саме на них.

– Назва «Магурич» походить від гори на Лемківщині в селі Бортному, – розповідає Ольга. – До Другої світової війни у цьому селі працювали видатні лемківські каменярі, які робили камінні надгробки.

Ідея ремонтувати закинуті цвинтарі в Польщі виникла в 1987 році. Раніше, у 1970-ті, група польських студентів з Варшавської політехніки їздила та описувала матеріальні пам’ятки культури українців у південно-східних регіонах Польщі. Наприклад, приїжджали в село, звідки були виселені українці (у 1944–1947 роках відбувся так званий обмін населенням між соціалістичною Польщею та СРСР, з Польщі було виселено близько 500 тисяч українців, з УРСР – 750 тисяч поляків, у 1947 році проведено акцію «Вісла», під час якої 300 тисяч українців зі змішаних українсько-польських сімей були розселені в колишніх німецьких землях на Західній Польщі, а в 1951 році – радянсько-польський обмін територіями – polukr.net), і фіксували, що в селі залишилося, скажімо, 20 криниць, фундамент церкви, три придорожні каплички, 10 кам’яних хрестів на цвинтарі. Вони їздили по Східній Польщі й помітили, що на їхніх очах час руйнує ці пам’ятки народної архітектури. Тому вирішили не тільки описувати їх, але також проводити ремонтні табори.

Фото: facebook.com/StowarzyszenieMagurycz
Фото: facebook.com/StowarzyszenieMagurycz

– Чим зараз займається товариство «Магурич»?

– Надалі займається ремонтом цвинтарів, про які ніхто не дбає. Крім українських, ремонтуємо єврейські, німецькі. У нас були табори, коли паралельно працювали на німецькому цвинтарі та на греко-католицькому. Іноді також виїжджаємо за межі Польщі, ремонтуємо польські цвинтарі в Україні. Минулого року ремонтували польські надгробки в Грузії.

– Скільки українських кладовищ вдалося відновити за 30 років?

– Перший табір відбувся в 1986 році з відновлення двох бойківських цвинтарів в селах Міхнівці та Бистрому. В рік проходить від трьох до п’яти ремонтних таборів. Кожен триває два тижні. Бувають цвинтарі, на які їздимо кілька років поспіль, бо впорядкувати там треба, наприклад, 300 надгробків.

Фото: facebook.com/StowarzyszenieMagurycz
Фото: facebook.com/StowarzyszenieMagurycz

Наприклад, територія Розточчя. Там надгробки з вапняку. На тих теренах жили люди, які могли практично кожному покійному поставити кам’яний надгробок чи хрест, бо ті до війни були там дешевими. Дешевший кам’яний хрест коштував 5–10 злотих. Тож на таких цвинтарях по кількасот надгробків. Звісно, за один табір не встигнемо усього зробити. Якщо одного року зробимо 50–70 надгробків, а їх, скажімо, 400, то нам треба приїжджати туди кілька років, щоб усе зробити. А, до прикладу, в лемків не було змоги в масі ставити покійним кам’яні хрести, тому на такому цвинтарі в середньому 10 надгробків. Там можна зробити все за один ремонтний табір.

Наше товариство за 30 років відновило понад 120 українських цвинтарів, а це біля двох тисяч надгробків. Із нами за цей період працювало понад тисячу волонтерів, 90% – це поляки. Розуміємо, все це матеріальна культурна спадщина, архітектурні пам’ятки, які мають мистецьке значення, адже це елементи народного мистецтва.

– Що спонукає людей працювати так?

– Люди приїжджають на табори з різних причин. Бувають у нас працівники корпорацій, які солідно заробляють, а у фізичній роботі знаходять відпочинок для душі. Інші не знають, чим зайнятися під час літніх канікул, хтось долає так біль втраченого кохання, хтось шукає нових знайомств. У кожного свої мотиви. Але зазвичай це все фантастичні люди, з якими можна познайомитися і незабутньо провести так трохи часу.

15086783_1242603945761920_230928191_n
Фото: facebook.com/StowarzyszenieMagurycz

– Скільки зазвичай людей працюють під час одного табору?

– Табір – це в середньому 10-15 осіб. Було й по 30 людей, але це вже неефективна робота, бо починається хаос. Іноді люди міняються, хтось може приїхати на чотири дні, хтось на тиждень, хтось на два. Намагаємося організовувати все так, щоб табори були якнайбільш економними. Самі готуємо їжу в казанках. Розбиваємо намети біля, а іноді на самому цвинтарі. Бо навколо, наприклад, поля кукурудзи і ніде поставити там. Тож шукаємо місця між могилами. Нам покійні предки не заважають, це зовсім не страшно, мені ніколи в таких місцях нічого поганого не сниться. Я свідома, що в таких таборах спимо на могилах. Але робимо покійним краще, тож не бачу причин, аби вони нам робили клопоти.

Зазвичай дисципліновано встаємо о 7.00 ранку, починаємо працювати з 8.00 і так до 11.00. Потім півгодини перерви на каву і робота до 14.00, година перерви на обід і знову праця до 20.00. Це фізична праця протягом усього дня, по 10-12 годин. Після вечері всі дуже втомлені, йдемо митися в річку чи сідаємо біля вогнища, щоб поспівати і поговорити. Але переважно люди такі зморені, що вмить засинають і їм нічого не сниться.

Непрофесійні люди можуть займатися реставраторською роботою теж – майстер Шимон Моджеєвський показує, що і як робити. А волонтер робить свій клаптик роботи. Скажімо, чистить щіткою камінь. Іноді чистимо, наприклад, хімічними засобами. Дотримуємося правил безпеки, вдягаємо рукавички. Кожен надгробок розкладаємо на елементи, під кожним копаємо яму, вкладаємо каміння, щоб стабілізувати ґрунт, щоб надгробки далі не западали. Усі елементи потім ставимо назад, звідки взяли. Скріплюємо їх відповідним розчином.

Жінки зазвичай чистять надгробки, бо це клопітка марудна робота, яка вимагає терпеливості. Чоловіки хочуть показати силу, робити все швидко і результативно, тому чистять цвинтар від кущів і дерев.

Займаємось також придорожніми хрестами, зрідка – більшими об’єктами. Наприклад, у лемківському селі Поляни Суровичні укріплювали велику кам’яну дзвіницю, заввишки дев’ять метрів. Два роки туди їздили, зміцнювали стіни, бо між каменями дзвіниці не було вже глини, стіни розсипалися. Днями укріплювали стіни, запихали руками розчин глибоко між камінням.

Фото: facebook.com/StowarzyszenieMagurycz
Фото: facebook.com/StowarzyszenieMagurycz

– Чи долучаються українці до таких таборів?

– Дуже рідко. Проблема з візами. Але коли мали такі проекти в Україні, то українці охоче долучалися. Наприклад, українці та поляки тиждень разом працювали на польському цвинтарі в Гуті-Пеняцькій Львівської області, де ремонтували польський римо-католицький цвинтар, а другий тиждень працювали в Підкамені на козацькому цвинтарі.

Цвинтар – це текст культури, з якого можна багато чого прочитати, це історія, пам’ять, витвір мистецтва. Якщо подивитися на народних майстрів, як вони різьбили постаті Христа, то всі зображення різні, немає двох однакових. Це все ручна робота, а не як тепер – штамповані речі.

– Протягом наступних років плануєте надалі робити такі табори?

– Звісно, там непочатий край роботи. У Польщі близько 700 українських цвинтарів. Якщо ми відновили 120, то роботи ще багато. Вистачило б на 10 таких організацій, як наша.

Розмовляв Ігор Тимоць

Share Button

Також перегляньте

Експерт політико-правових програм Центру Разумкова Олексій Розумний / Фото з facebook-сторінки Олексія Розумного

«Заміна глави Офісу президента – спроба Зеленського відновити контроль над оточенням», – політолог Олексій Розумний

Президент Володимир Зеленський звільнив керівника Офісу президента Андрія Богдана, а іншим указом призначив на цю …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.