субота, 15 Лютий, 2025
pluken
Головна / Аналітика / Таємниці поштової скриньки Суркова
Фото: izvestia.kiev.ua
Фото: izvestia.kiev.ua

Таємниці поштової скриньки Суркова

Share Button

Помічник президента РФ Владіслав Сурков у 2014 році радився з найкращими російськими політтехнологами, але все одно переоцінив привабливість ідеї «Новоросії» у південних та східних областях України. Водночас, схоже, йому тоді вдалося знайти спільну мову з власником медіахолдингу UMH Group Сергієм Курченком.

Група хакерів, що називає себе «КіберХунтою», опублікувала 23 жовтня на своєму веб-сайті пост під заголовком «КіберХунта передає вітання Суркову», у якому вона заявляє про те, що отримала доступ до листування помічника президента РФ Владіслава Суркова. У пості були опубліковані начебто знайдені у скриньці Суркова та датовані кінцем серпня 2016 року «План першочергових заходів із дестабілізації суспільно-політичної ситуації в Україні – «Шатун» та кілька різних пропозицій щодо дестабілізації ситуації у Закарпатті. Останні вже спливали в українських медіях у червні цього року і їхнє авторство СБУ приписує Петру Гецку, самопроголошеному «прем’єрові уряду Республіки Підкарпатська Русь».

План «Шатун» українські журналісти оцінили критично, більшість вирішила вважати його фальшивкою. Дехто навіть звинуватив у його фабрикації політиків з «Народного Фронту». Втім, вже 25 жовтня міжнародна розвідувальна спільнота «ІнформНапалм» повідомила на своєму веб-сайті, що альянс гакерських груп «КіберХунта», FalconsFlame, RUH8 та Trinity – надалі «Кіберальянс» – справді отримав доступ до листування Суркова. Як перший доказ, читачам продемонстрували дамп (англ. dump – резервна копія) скриньки приймальні Суркова в адміністрації президента РФ, що має адресу prm_Surkova@gov.ru, обсягом близько 1ГБ. Дамп містить листи з вересня 2013 року до листопада 2014 року. Актуальніші матеріали обіцяють опублікувати згодом, після того, як з ними ознайомляться українські спецслужби. З повідомлень гакерських груп у соціальних мережах випливає, що йдеться не лише про матеріали з тієї самої скриньки, але й з інших скриньок.

Листи, оприлюднені 25 жовтня, вважає автентичними Арік Толер – аналітик сайту розслідувальної журналістики Bellingcat (автори Bellingcat користуються у своїх розслідуваннях онлайн-даними, які можна знайти у відкритому доступі – PolUkr.NET) та дослідник впливового вашингтонського аналітичного центру “Атлантична Рада”.. Однак сумніви щодо автентичності плану «Шатун» та інших документів, поширених 23 жовтня, поки що залишаються.

Хто такий Сурков?

Владіслав Сурков Фото: Uznayvse.ru
Владіслав Сурков Фото: Uznayvse.ru

Владіслав Сурков – помічник президента РФ Путіна, тіньовий куратор відносин РФ з Абхазією, Південною Осетією та Україною. Йому підпорядковане управління президента РФ із соціально-економічного співробітництва з країнами-учасницями СНД та визнаними РФ Республікою Абхазією та Республікою Південною Осетією, яке очолює його давній підлеглий Олег Ґоворун (далі – «управління Ґоворуна»).

В адміністрації президента РФ Сурков почав працювати ще у серпні 1999 року, коли в оточенні Боріса Єльцина вирішили, що Владімір Путін зможе стати його  наступником. Свою кар’єру Сурков розпочав з посади помічника керівника адміністрації. Експерти та медії вважають, що Сурков брав участь у формуванні усіх більш-менш значущих партійних проектів Росії 2000-2010-х років, зокрема й “Єдіной Россії”. Заступником голови президентської адміністрації Сурков працював і за перших двох каденцій Путіна (2000-2008 рр.), і майже протягом усієї каденції Мєдвєдєва (2008-2012 рр.). Після оголошення Путіним наміру повернутися до Кремля взимку 2011 року Сурков пішов працювати в уряд на посаду віце-прем’єр-міністра. У травні 2013 року залишив уряд після публічної критики Путіна на його адресу. Від вересня 2013 року знову працює в адміністрації президента РФ, цього разу – просто помічником президента.

Як випливає з матеріалів зі скриньки приймальні Суркова, у червні 2014 року у штаті управління було 22 особи (не рахуючи Ґоворуна). У штаті апарату Суркова були ще 3 особи. Свої приймальні (з окремими скриньками електронної пошти) мали, окрім Суркова, Олег Ґоворун та його заступник Боріс Рапопорт. Останній, на відміну від Суркова та Ґоворуна, точно користувався особистою електронною поштою.

Попри назву управління Ґоворуна, в якій йдеться про «співробітництво з країнами-учасницями СНД», матеріали зі скриньки приймальні Суркова свідчать, що сфера його діяльності обмежувалася Україною, Грузією, окупованими територіями обох країн та зрідка Молдовою. Це насамперед щоденні та щотижневі огляди новин, тематичні підбірки подій в Україні, аналітичні матеріали, результати моніторингу телеефіру, проекти заяв, звернень та договорів.

Перед Євромайданом: як Росії наростити свою м’яку силу в Україні?

У жовтні 2013 року головний редактор «Русского репортера» Віталій Лєйбін (на той момент ще громадянин України) надіслав Владіславу Суркову свої кандидатури осіб, які могли б впливати на громадську думку в Україні, представляючи проросійську позицію.

Серед тих, з ким Лєйбін попередньо провів переговори: журналісти Іскандер Хісамов, Ігор Гужва (колишній головний редактор та формальний видавець газети «Вести», а нині порталу Strana.UA), політтехнологи Микита Потураєв та Валерій Вакарюк.

Тези про «розширення російської позиції», які Лєйбін пропонував Суркову, розповідали, як збільшити привабливість Росії в українському суспільстві, але були актуальними лише до початку Євромайдану.

Згодом Лєйбін ще не раз зустрічався із Сурковим, а у червні 2014 року просив його навіть посприяти в отриманні громадянства РФ. Значно більше цікавих матеріалів від Лєйбіна опублікували гакери у дампі скриньки помічниці Суркова 3 листопада цього року. Зрештою, Лєйбін досі залишається активним прокремлівським коментатором внутрішньоукраїнської ситуації у російських медіях.

30 жовтня 2013 року демонізований в Україні (після президентських виборів 2004 року, на яких він консультував Януковича) російський політтехнолог  Глєб Павловскій надіслав Суркову свої тези «щодо українських справ». Схоже, що він просто спостерігав за Віктором Януковичем, його тодішнім дивним поворотом на Захід та демонстрацією бажання підписати Угоду про асоціацію з ЄС.

Поки що невідомо, чи Сурков, чи хтось інший просили його висловити свої міркування щодо поведінки Януковича, але у цих тезах політтехнолог впевнено заявив, що Янукович блефує у відносинах з ЄС, і виконувати угоду, яку збирається підписати, не планує. Водночас Павловскій радив Суркову «допомогти» Януковичу програти президентські вибори 2015 року, тому що він «за жодних обставин не може бути надійним партнером російської політики». Дивно, але наприкінці жовтня 2013 року Павловскій вірив у те, що Янукович підпише Угоду про асоціацію, а Росія зможе під час прогнозованої виборчої кампанії 2014/2015 рр. зробити успішну ставку на іншого кандидата. Це лише доводить те, що Павловскій від 2011 року справді втратив вплив на адміністрацію Путіна.

У Кремлі планували анексію Криму та поділ України від початку Євромайдану?

PolUkr.NET звернув особливу увагу на ті матеріали, які безпосередньо стосуються кураторства Сурковим відносин з Україною. Найцікавішими, мабуть, є списки учасників нарад та зустрічей, на яких головував Сурков, іноді з темами нарад, іноді – без них.

29 листопада 2013 року, вже після початку Євромайдану, Сурков провів нараду щодо «міжрегіонального співробітництва з Україною», у якій, окрім Боріса Рапопорта, посла РФ в Україні Зурабова та одного з дипломатів із посольства РФ, брав участь одіозний радник Путіна Сєрґєй Ґлазьєв, який, як відомо, пророкував Україні економічну катастрофу у разі початку вільної торгівлі з ЄС. Того ж дня Суркову надіслали довідку про виборчу систему в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі.

Сєрґєй Ґлазьєв. Фото: RusPravda.info
Сєрґєй Ґлазьєв. Фото: RusPravda.info

5 грудня 2013 року Сурков провів нараду щодо «соціально-економічного розвитку Автономної Республіки Крим» за участю працівників управління Ґоворуна, заступника міністра економічного розвитку РФ Алєксєя Ліхачова та одного з підлеглих останнього. Менше ніж за тиждень, 11 грудня 2013 року, Сурков провів виїзну нараду у Бєлгороді щодо «розвитку прикордонного співробітництва регіонів РФ» разом зі своїми підлеглими Ґоворуном, Рапопортом, заступником представника президента РФ у Центральному федеральному окрузі, директором департаменту з Міністерства економічного розвитку, а також (що важливо) губернаторів Бєлгородської, Воронезької, Ростовської, Брянської та Курської областей. Нагадаємо, що усі ці області РФ межують з Україною. У нараді, за однією версією списку учасників, міг брати участь також Сєрґєй Ґлазьєв.

18 грудня Сурков отримує від генерального директора «Першого каналу» РФ Константіна Ернста довідку про стан українського телевізійного ринку, згідно з якою найбільшу частку телевізійного ефіру мають телеканали олігарха Віктора Пінчука. Згодом працівники апарату Суркова займаються оформленням перепусток до Адміністрації президента РФ для Пінчука та його дружини Олени. У листуванні йдеться про 16-те число, ймовірно, 16 січня 2014 року.

28 січня у приймальню Суркова надсилають контакти голови Верховної Ради АРК Володимира Константінова, який невдовзі зрадить Україну, а 17 лютого – контакти голови Севастопольської міської державної адміністрації Володимира Яцуби.

25 лютого Сурков знову провів нараду щодо «розвитку прикордонного співробітництва регіонів РФ та України», але цього разу вже у Москві. Серед учасників – міністр регіонального розвитку РФ, директор профільного департаменту з Міністерства економічного розвитку РФ, заступники губернаторів прикордонних російських областей.

Найкращі російські політтехнологи працювали на Суркова

Алєксєй Чеснаков. Фото: pravdanews.info
Алєксєй Чеснаков. Фото: pravdanews.info

13 лютого 2014 року, майже за місяць до анексії Криму, Сурков провів зустріч з російськими політтехнологами та піарниками, що була присвячена, як випливає зі складу її учасників, відносинам з Україною. У ній взяли участь – Олег Бондаренко, директор т. зв. «Російсько-українського інформаційного центру», Євґєній Мінченко, директор «Міжнародного інституту політичної експертизи», Сєрґєй Чернаков з «Бакстер Групп», що спеціалізується на політичному піарі, політолог Сєрґєй Міхєєв та Алєксєй Чеснаков, колишній підлеглий Суркова, але на момент зустрічі вже директор «Центру політичної кон’юнктури» (ЦПК).

Нагадаємо: СБУ у липні 2014 року вважала, що саме Чеснаков тоді координував діяльність лідерів «ДНР», зокрема Алєксандра Бородая, та обіцяв їм фінансову підтримку. Запис розмови Чеснакова з Бородаєм СБУ оприлюднила 25 липня 2014 року.

Тим часом Чеснаков та його підлеглі регулярно (ще з осені 2013 року) надсилали на скриньку приймальні Суркова різноманітні матеріали, які стосувалися ситуації в Україні (зокрема й на окупованих територіях), – звичайні огляди новин, української преси, календарі чи довідки та аналітичні матеріали, що могли бути підготовлені як російськими, так і українськими експертами (кілька матеріалів зі скриньки написані українською мовою).

Олег Бондарєнко. Фото: antimaidan.ru
Олег Бондарєнко. Фото: antimaidan.ru

Окрім листів від Чеснакова, у скриньці приймальні Суркова зберігалися й листи від іншого політтехнолога – Алєксандра Шпунта, колишнього підлеглого Глєба Павловського у «Фонді ефективної політики», а нині директора «Інституту інструментів політичного аналізу». З листування випливає, що Шпунт теж брав участь у налагодженні випуску для Суркова щоденних матеріалів про політичну ситуацію в Україні та на окупованих територіях Донбасу. Крім того, Шпунт коментував і досі коментує події в Україні у вигідному для Кремля світлі.

27 травня 2014 року Сурков знову проводить зустріч з Олєґом Бондарєнком, Сєрґєєм Міхєєвим, Сєрґєєм Чернаковим та Алєксєєм Чеснаковим.

Оскільки список учасників зустрічі надійшов із приймальні ЦПК, схоже, що її організацією займався Чеснаков, директор Центру. Перед цією зустріччю, 23 травня, з приймальні ЦПК Суркову надсилають перелік перспективних авторів (блогерів) з України, більшість з яких згодом справді брали участь у поширенні месиджів російської пропаганди. Серед них є й фігурант публікацій PolUkr.NET – Олег Хавич.

За популяризацію федералізації України взялися австрійці

На черговій зустрічі в Суркова, 3 червня 2014 року, так само організованій Чеснаковим, окрім нього самого, були присутні політтехнолог Юрій Воротніков, близький у минулому до Дмітрія Роґозіна політтехнолог Алєксандр Казаков (згодом очолив «Центр стратегічного планування» при так званому «Парламенті Новоросії»), вже згаданий вище Віталій Лєйбін та Валєрій Фадєєв (головний редактор журналу «Эксперт»).

Сурков ставив на Царьова та його друзів-сепаратистів

Олег Царьов. Фото: joinfo.ua
Олег Царьов. Фото: joinfo.ua

6 червня 2014 року Сурков у присутності своїх підлеглих Ґоворуна, Рапопорта та Чеснакова провів, мабуть, свою першу формальну зустріч із сепаратистами з України – народним депутатом Олегом Царьовим та Костянтинтом Долговим (політологом та журналістом із Харкова, видавцем порталу «Глагол»). Тут варто пояснити, що 24 травня, ймовірно, за порадою Чеснакова, Царьов оголосив у Донецьку про створення організації «Народний фронт Новоросії», що мав би об’єднати активістів з усіх південних та східних областей України, що увійшли б до так званої «Новоросії». Царьов та Долгов опинилися у керівництві цієї організації. Цікаво, що вже 25 червня Царьов, Долгов, а також Лєйбін брали участь у нараді в Суркова щодо «надання гуманітарної допомоги Луганській і Донецькій народним республікам».

Костянтин Долгов. Фото: cont.ws
Костянтин Долгов. Фото: cont.ws

Схоже, що Сурков зробив серйозну ставку на «Народний фронт» влітку 2014 року, тому що 5 серпня провів нараду, у якій брали участь, окрім Чеснакова та безпосередніх підлеглих Суркова, зокрема й лідери «Народного фронту», громадяни України – Олександр Зінченко, Володимир Рогов, Костянтин Долгов, Денис Пушилін (він же голова «Верховної/Народної ради ДНР»), а також Кирило Білошицький – керівник юридичноїслужби проекту «Біла книга» (йдеться про видання книжки з описом злочинів, які начебто скоїла влада України щодо населення південних та східних областей).

До слова, з матеріалів листування випливає, що у червні Сурков міг прийняти рішення про фінансування видання самої «Білої книги», збору матеріалів та підтримки порталу з такою назвою. У роботі над книгою мав би брати участь, окрім згаданого вище Долгова, політичний експерт Алєксєй Кочетков (CIS-EMO, фонд «Народна дипломатія»). Останній є також автором пропагандистських книжок «Криваві злочини бандерівської хунти» та «Євромайдан ім. Степана Бандери», виданих кількома мовами.

Медіахолдинг Курченка має просувати російські інтереси

16 липня 2014 року до приймальні Суркова надійшов лист від Георгія Брюсова, першого віце-президента Федерації спортивної боротьби РФ, віце-президента Європейського комітету FILA.

Георгій Брюсов. Фото: gpbrusov.ru
Георгій Брюсов. Фото: gpbrusov.ru

Брюсов переслав Суркову рекомендації щодо використання медіахолдингу UMH Group Сергія Курченка для «поміркованого просування російських інтересів», автором яких може бути московський журналіст та політичний аналітик Владислав Мальцев (Носков), що давно спеціалізується на українській політиці, або один з його знайомих експертів з України. Цей документ звертає увагу на те, що UMH Group, що належить Курченку, має «доволі високі показники серед друкованих та інтернет-видань», але «редакційну політику ЗМІ, що входять до холдингу, складно назвати не лише проросійською, але й навіть критичною до київської влади».

Автор рекомендацій радив російській владі обговорити питання застосування медіахолдингу при «прийнятті рішення про сприяння» його власнику. Наприклад, контент видань медіахолдингу міг би бути переорієнтований на помірковане просування російських інтересів внаслідок «регулювання конотацій та інформаційних приводів». Крім того, до складу редакції варто було б ввести «модераторів редакційної політики, орієнтованих на Росію», яких можна було б знайти і в Україні.

Цікаво, що рівно за два тижні (30 липня) Сурков провів нараду, на якій, окрім його безпосередніх підлеглих та Чеснакова, були присутні Сергій Курченко та перший заступник керівника оперативної інформації ФСБ Анатолій Болюх.

«ДНР», «ЛНР» та «Новоросію» проектували люди Суркова?

13 травня 2014 року до приймальні Суркова надійшов лист від співробітниці Marshall Capital Group, компанії олігарха Константіна Малофєєва, що до весни 2014 року був працедавцем лідерів «ДНР» Алєксандра Бородая та Іґоря Стрєлкова-Ґіркіна. У додатку до листа був файл із запропонованими кандидатурами в «уряд» «ДНР», у якому, зокрема, Олександра Захарченка рекомендували зробити «військовим комендантом Донецька», а також припускали, що його кандидатуру можна розглядати на посаду «прем’єр-міністра» «ДНР». 16 травня від імені «ДНР» поширили заяву, з якої випливає, що більшість з цих кандидатур була справді затверджена. Захарченко став «прем’єр-міністром» «ДНР» 7 серпня 2014 р.

Крім того, у скриньці приймальні Суркова є листи від Алєксєя Чеснакова та його людей, що свідчать про інтенсивну підготовку до проведення 24 травня у Донецьку «з’їзду народних представників» південних та східних областей України та проголошення у той самий день «Новоросії», як конфедерації «ДНР» та «ЛНР».

Константін Малофєєв Фото: fondsvv.ru
Константін Малофєєв Фото: fondsvv.ru

«Тези до форуму 24 травня», написані для «Народного фронту Новоросії», зводяться до: 1) відмови «ДНР» та «ЛНР» від діалогу з Україною; 2) побудови «соціальної держави» без олігархів у «ДНР» та «ЛНР» і тісній економічній інтеграції з Росією; 3) висування нових вимог до України, серед яких – згортання АТО і роззброєння, проведення амністії для бойовиків; 4) федералізації України за бельгійським взірцем або перетворення України на конфедерацію; 5) створення повноцінного державного апарату в «ДНР» та «ЛНР», досвідом яких мають скористатися усі південні та східні області України; 6) вимоги створення двопалатного парламенту у федеративній Україні та надання східним і південним областям України права проводити власну економічну політику (задля економічної інтеграції з Росією); 7) невизнання результатів президентських виборів, проведених у травні 2014 р.; 8) вимоги надання російській мові статусу «другої державної»; 9) потреби у захисті від поширення «західних цінностей»; 10) будівництва широких внутрішньоукраїнських та міжнародних коаліцій проти української держави.

26 травня до приймальні Суркова надійшли від працівника управління Ґоворуна Владіміра Авдєєнка приблизні розрахунки щодо витрат на утримання силових структур «ДНР», «ЛНР» та виплату пенсій на окупованих територіях Донбасу на період ІІ половини 2014 р., а також 2015, 2016 і 2017 рр. Невідомо, чи Росія справді ще тоді збиралася до 2017 року самостійно фінансувати зарплати у силових структурах «ЛНР» й «ДНР» та пенсії тим пенсіонерам, що залишилися на окупованих територіях, але прогнозовані видатки були зашифровані як «поточні платежі з індексацією (млн руб на рік)». Йдеться, наприклад, про 299,24 млрд рублів (8,75 млрд доларів за курсом на дату відправлення листа) у 2014 році та 310,544 млрд рублів (9,09 млрд доларів за курсом на дату відправлення листа) у 2015 році. Повторимо, що нам невідомо, чи «ДНР» та «ЛНР» можуть самостійно брати участь у фінансуванні цих видатків. Цікаво, що документ передбачав поступову індексацію пенсій з підвищенням їх на 25% щороку.

У скриньці приймальні Суркова є й документи, надіслані начебто головою «Верховної Ради» «ДНР» Денисом Пушиліним 13, 14 та 16 червня 2014 року. Серед них: підсумки втрат після боїв за аеропорт у Донецьку 26 травня 2014 року, штатний розпис апарату «Верховної Ради» «ДНР» з переліком «депутатів», кошториси для видання газети-тижневика, роботи інформагенції та утримання «міністерства інформації» «ДНР».

Матеріали зі скриньки приймальні Владіслава Суркова підтверджують те, що в Україні підозрювали раніше: 1) що Сурков працював над просуванням російських інтересів в Україні до, під час Євромайдану та після нього; 2) що у створенні «ДНР» та «ЛНР» на Сході Україні брав участь особисто Сурков та його підлеглі, а не лише Малофєєв, Бородай та Гіркін; 3) що пропагуванням ідеї «Новоросії» у південних та східних областях України займалися люди Суркова та українські зрадники, які співпрацювали з підлеглими Суркова; 4) що «ДНР» та «ЛНР» ще від 2014 року фінансували з Москви.

Завдяки публікації матеріалів з’явилися докази (списки), що підтверджують роботу багатьох українських блогерів та журналістів в інтересах РФ. Найцікавішою знахідкою став факт контактів Суркова з власником українського медіахолдингу UMH Group Сергієм Курченком, який посилює підозри про те, що видання холдингу просувають інтереси Росії.

У наступній статті PolUkr.NET проаналізує матеріали зі скриньки радниці Суркова, опубліковані українським «Кіберальянсом» 3 листопада цього року.

Дмитро Борисов

Share Button

Також перегляньте

Fot. gov.pl

Польський уряд інвестує 650 млрд злотих у розбудову інфраструктури

Нові інвестиції оголосивпрем’єр-міністр Польщі Дональд Туск Сума 650 млрд злотих, яку вказав Дональд Туcк під …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.