субота, 26 Вересень, 2020
pluken
Головна / Інтерв’ю / “Антиукраїнський рух в Польщі поширюється географічно “, – Петро Тима
Фото: facebook.com/piotr.tyma
Фото: facebook.com/piotr.tyma

“Антиукраїнський рух в Польщі поширюється географічно “, – Петро Тима

Share Button

У понеділок, 5 вересня, у польському Сеймі відбулося засідання Комісії у справах національних меншин. Єдине питання порядку денного – напади на українців у Польщі. Серед доповідачів – голова Об’єднання українців у Польщі Петро Тима. Polukr.net поцікавився, що стало приводом для засідання Комісії і як змінилося ставлення поляків до українців від часу прийняття у липні польським парламентом скандальних резолюцій щодо подій на Волині, які названо геноцидом, вчиненим українськими націоналістами проти поляків у 1943 році.

– У польському парламенті працює Комісія з національних та етнічних меншин, – каже Петро Тима. – Її створили після демократичних перетворень у Польщі в 1989 році. Першим главою Комісії був відомий польський львів’янин Яцек Куронь (польський політик і діяч антикомуністичної опозиції, який помер у 2004 році у віці 70 років. –Polukr.net). Комісія періодично засідає і моніторить життя нацменшин у Польщі.

Останнє засідання було щодо становища української нацменшини в контексті роботи Міністерства освіти і Міністерства внутрішніх справ Польщі. З нашої сторони, від Об’єднання українців у Польщі, було прохання провести екстрене засідання Комісії ще на початку липня. Приводом став напад на українську релігійну процесію в Перемишлі 26 червня. Комісія не пішла нам на зустріч і не скликала тоді засідання. Провела його лише зараз, після парламентських канікул.

По-перше, загрози для українців у Польщі від крайніх правих середовищ назрівали давно, але тепер постали особливо гостро. По-друге, ми хотіли сказати урядовцям, що реакція на такі ситуації зі сторони польських органів влади – неадекватна. Ми презентували відеоматеріали про події в Перемишлі, а також показали корені цього явища. За участі депутатів відбулася дискусія. Але, на жаль, наше бачення проблеми і бачення депутатів – це дві різні історії, які не перетинаються.

– Власне, чи це масове явище – напади на українців? І чи змінилося ставлення поляків до українців після прийняття польським парламентом скандальних резолюцій про геноцид на Волині?

– За даними соцопитувань, негативне ставлення поляків до українців зростає. Це наслідок іншого способу подачі історії, яку провадить нова польська влада. Не йдеться лише про липневі заяви польського парламенту. Паралельно маємо навколо українсько-польського минулого емоційні коментарі в соцмережах, мітинги, які формують певний фон дискусії. До того слід додати інформаційну війну з боку прихильників Росії. Окрім цього, протягом останніх років маємо зростання антиукраїнських дій – нищення українських пам’ятників і могил, антиукраїнська пропаганда в медіа, зокрема, в соцмережах, антибандерівські дискусії. Цей дискурс був і раніше, але від 2013 року суттєво зріс.

На засіданні Комісії ми показали відеокліпи, які поширюють в інтернеті. Там поляків закликають вбивати українців, а українців у Польщі називають «паразитами». На жаль, польські державні органи не розуміють або не хочуть розуміти цих загроз. Засідання це довело. Відповіддю одного з депутатів від правлячої партії «Закон і Справедливість» (ЗіС) на засіданні Комісії було: «А в Україні б’ють негрів!». Цей депутат заявив, що у Польщі є антиукраїнські вияви, проте він був переконаний, що в Україні більше антипольських, проте не навів жодних даних, ніякої конкретики.   

Я відповів йому, що, по-перше, народився не в Україні, а в Польщі, що я громадянин Польщі. Мої батьки і діди теж ними були. Чому ж маю відповідати за те, що відбувається в Україні? По-друге, маємо приклади побиття польських українців і громадян України у різних містах Польщі, знищення хреста, встановленого на честь «Небесної сотні» у місті Бартошиців, летючки проти українців у Гданську, плакати з антиукраїнським змістом. Це все частина одного явища. Тому ми вирішили винести ці питання на засідання Комісії. Але у мене враження, що ми з польською владою живемо в паралельних світах, бо вона не бачить у наведених нами прикладах жодних небезпек.

Депутати Комісії, яка повинна дбати про нацменшини, їхні права, займалися виправданням дій польської влади, праворадикальних молодиків і баналізацією загроз. Мовляв, це в інтернеті, ми нічого з цим не можемо вдіяти, нападників у Перемишлі затримали, чого ви ще вимагаєте, аби ми їх за вуха тягли… Тим часом два польські міністри поїхали до Англії, бо там побили кількох польських громадян. Це аналогічна ситуація і зовсім інше ставлення. Соціологи пишуть, що українці як нацменшина у Польщі – в небезпеці, а люди, які мають займатися протидією, перевіряти, як працює державна адміністріція, а також органи правопорядку, вдають, що проблеми немає. Частина своїми висловами звела тему до абсурду. Більшість депутатів після побаченого у нашій презентацій пішла у наступ, і звела все до того, що нацменшина нічого не робить, а лише критикуєте польську владу.

– Чи було якесь рішення Комісії?

– Підсумкового рішення не було. Натомість глава Комісії, депутат Данута Пєтрашевська (представниця опозиційної партії «Громадянська платформа». –Polukr.net) заявила, що за якийсь час буде засідання президії цієї Комісії. Вона зрозуміла, що Комісія не прийме жодних рішень, бо виказує повне нерозуміння. У президії ж будуть представники всіх політичних сил, представлених у парламенті, тобто не лише від влади, а й від опозиції. Опозиційні депутати занепокоєні ситуацією. Але їх меншість у парламенті. Натомість основна маса депутатів – від правлячої партії «ЗіС» і опозиційної «Кукіз’15». Вони переважно підтримують антименшинну риторику або легковажать проблеми. Зокрема, щодо українців. Паралельно існують також проблеми щодо німецької меншини та в польсько-єврейському діалозі на тему участі поляків у знищенні євреїв.

Це частково ксенофобська політика польської влади на зразок тієї, що провадить в Угорщині прем’єр Віктор Орбан. Варшава негласно дала дозвіл на функціонування крайньо правих середовищ у Польщі. Найгірше, що на найвищому рівні ніхто за це не відповідає. У Перемишлі, наприклад, арештували найагресивніших молодиків, які напали на українську процесію. Однак організаторів, тих, хто місяцями підбурював до цього, не чіпають. Структури, які за всім цим стоять, – теж. Поліція допитує лише виконавців. Ще не знати, як поведеться суд, який винесе вирок. Ті, хто організовували і закликали до нападу, спокійно продовжують свою антиукраїнську діяльність. Гадаю, це і антипольська діяльність теж. На рівні держави не відбулось однозначного засудження цих дій.

– Чи змінюється ставлення до українців, залежно від регіону Польщі?

– На Сході Польщі ця тема завжди була значно актуальнішою, ніж на заході. Тут існують чинники близькості до українського кордону, трагічної історичної пам’яті під час протистояння у період Другої світової війни, депортації (у 1944–1946 роках відбувся так званий обмін населенням між СРСР і соціалістичною Польщею – сотні тисяч поляків виселили із Західної України, а українців зі Східної Польщі. – Polukr.net). До цього слід додати депортацію у 1947 році в рамках акції „Вісла” (виселення у 1947–1950 роках українців та польсько-українських сімей зі Східної Польщі в західну частину країни, яка до війни належала Німеччині. – Polukr.net), “коректування” кородону у 1951 році (угода між соціалістичною Польщею і СРСР про обмін територіями площею 480 кв. км у межах теперішньої Львівської області. –Polukr.net). Частина поляків живе там, де колись жили українці, взяла їхнє майно, і навпаки. Також в Перемишлі, наприклад, живе багато переселенців-кресов’яків, які жили на території теперішньої Західної України, і в них реальне або ідеологізоване відчуття образи на українців.

Натомість зараз антиукраїнський рух географічно поширюється  – цього року вперше відбувалися протиукраїнські мітинги на Підляшші. Там ніколи не було гострого протистояння між українцями і поляками. Під час Другої світової там практично не було українського націоналістичного підпілля, а також переселенців із Волині та інших регіонів, які постраждали від рук українців. Натомість там теж тепер почалися мітинги під гаслом «Українець – не є моїм братом!».

На півночі й заході Польщі такі прояви менш присутні. По-перше, там суспільство ліберальніше. По-друге, це далеко від кордону з Україною. По-третє, там немає стільки приводів. Але це не означає, що вони не можуть з’явитися. Деякі політики піаряться і спекулюють на емоціях поляків, на ксенофобсько-антиімігрантському дискурсі. На жаль, в польському парламенті є депутати, які теж не проти здобути на цьому політичні бали.

– Це якось пов’язано також з напливом українських заробітчан?

– У 1990-х роках у Польщі діяла партія Християнсько-національний союз. Вона намагалася організовувати антизаробітчанські акції. Але тоді не вийшло, бо це була малопомітна, неактуальна проблема. Те саме пробують окремі політики зараз, проте тепер це актуально.

З одного боку, польські підприємці говорять, що потребують сотні тисяч додаткових робочих рук. З іншого – депутат від праворадикалів Роберт Вінницький пропонує суворо обмежити міграцію українців, виганяти і забороняти в’їзд українцям, які симпатизують «бандеризмові», та відродити практику соціалістичної Польщі щодо недопущення того, аби українці переважали в якійсь місцевості, бо це перешкоджатиме їхній інтеграції в польське суспільство.

Існує економічна доцільність робочих рук, про що кажуть підприємці. Польща теж має з цього прибуток, бо легальний працівник – це надходження до бюджету, пенсійного фонду. І Україна має, бо українці надсилають додому до 5 млрд євро в рік. Однак існують політики-популісти, які лякають поляків мігрантами, спекулюють на антиімігрантських, антиісламських і антиукраїнських гаслах.

Варшава займається законодавством зі спрощення працевлаштування українців. Проте водночас закриває очі на зростання антиімігрантських і антименшинних настроїв, на їхні причини. Польські урядовці охочіше говорять про проблеми поляків в Англії, ніж українців у Польщі. Піар понад вирішення проблем.

– Польські медіа пишуть про ксенофобські випадки, якщо такі стаються?

– Локальні медіа завжди пишуть. Такі ситуації відслідковує ліберальна «Gazeta Wyborcza», існують громадські організації, які цим активно займаються. Проблема не в медіа і суспільстві, а у зниженні чутливості до цих питань з боку державних органів. Влада старається не помічати проблеми, ніби її немає.

Наприклад, згідно із законом, Комісія уряду з національних меншин, яку ми вимагали екстрено скликати, мала зібратися до місяця часу. Маємо вересень, а міністр, відповідальний за національні меншини, досі не відповів на наше, меншин, офіційне звернення. Це порушення закону.

Проблема не лише у ставленні до меншин, але в роботі держорганів. З одного боку, є чіткі закони, з іншого – певна державна ідеологія. До цього слід додати непрофесійність частини чиновників, які свою бездіяльність прикривають ідеологією. Держава повинна  розуміти, що ці дії некорисні не лише для нас, громадян інших національностей, але й для неї самої. Польська влада проводить не стратегічну системну політику, а тактичний піар задля підтримки електорату і наживи на популізмі, через що потерпають різні сфери державного і суспільного життя.

Раніше польські крайні праві були маргіналізовані. Натомість зараз вони у парламенті – в «Кукіз’15» та в правлячій «ЗіС». Між ними відбуваються популістичні змагання. Це також показала липнева заява по Волині. Навіть якщо частина польських політиків розуміла, що під час війни в Україні та загроз зі сторони Росії прийняття заяви шкідливе, то все одно голосувала «за» «геноцид на Волині», бо боялася, що інакше їх назвуть зрадниками. Правий популізм – це хвороба всієї Європи, якою Польща теж заразилася. Дешевий популізм і націоналізм беруть верх над стратегічними інтересами держав.

– Власне, багато експертів попереджали, що ці дискусії навколо Волині та перегляд історичної пам’яті матимуть негативні наслідки в міжнаціональних відносинах…

– Вони вже мають і ми це бачимо. І якщо польська влада надалі закриватиме очі, то ситуація лише погіршуватиметься.

Розмовляв Ігор Тимоць

Довідка

14248903_1177920482230267_343038992_nПетро Тима – голова Об’єднання українців у Польщі від 19 лютого 2006 року, член Комісії уряду Польщі щодо національних і етнічних меншин.

Народився 4 травня 1966 року в місті Шпротава, що на заході Польщі. Випускник Ліцею №4 з українською мовою навчання в місті Лігниця і філологічно-історичного факультету Гданського університету, магістр історії. Журналіст, публіцист. Від початку 1990-х років займається питанням польсько-українських відносин.

У 1990–1994 роках – секретар редакції українського часопису «Зустрічі». Публікувався у католицькому тижневику «Tygodnik Powszechny», тижневику «Політика і культура» (Київ), щомісячнику «Нова Польща». Редактор українського тижневика «Наше слово» (Варшава). Співавтор книги «Багато облич України» (2005 рік), яка містить 25 інтерв’ю, присвячених ідентичності сучасної України.

У 2006 році нагороджений українським орденом «За заслуги» III ступеня. У 2014 році став співзасновником польської організації «Громадський Комітет солідарності з Україною».

Share Button

Також перегляньте

PU logo przezroczyste 1080x1080

ПРОЄКТ УЧЕНЬ

ПРОЄКТ «УЧЕНЬ» повстав з ціллю створення всіх необхідних можливостей для учнів та студентів з України, …

Напишіть відгук

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.