Напередодні 73-х роковин Волинської трагедії вкотре розгорілися пристрасті, адже 19 липня Сейм може прийняти постанову про вшанування жертв «геноциду поляків, вчиненого ОУН і УПА». Нещодавно аналогічну постанову прийняв Сенат. Також у Сеймі є проект закону про те, що заперечення «геноциду» на Волині може каратися до трьох років тюрми. А тим часом у польському Перемишлі наприкінці червня дійшло до штовханини, коли бритоголові молодики під гаслами Волині спробували зупинити церковну ходу українців, що прямувала на військові поховання.
Українські історики Волинську трагедію окреслюють як польсько-українську війну, у якій етнічні чистки і воєнні злочини здійснювали обидві сторони. Вони звинувачують польських колег, що ті хочуть «скинути» всю провину лише на українців. Натомість польські історики кажуть, що УПА здійснювала планове знищення поляків, а з польського боку були лише відплатні акції.
POLUKR.net поцікавився думкою глав українського і польського Інститутів національної пам’яті (ІНП), їхньою оцінкою та поглядом на ці події. Інтерв’ю з Володимиром В’ятровичем буде опубліковане у четвер, 14 липня. Нині ж пропонуємо почитати думки глави польського ІНП Лукаша Камінського.
— Перед 11 липня, коли в Польщі вшановують пам’ять жертв Волині, польська влада вирішила змінити структуру ІНП. Критики кажуть, що зміни призведуть до політизації Інституту. Чи існує небезпека, що ІНП в подальших дослідженнях віддалиться від історичної науки заради політичної доцільності?
— Сама зміна закону про діяльність ІНП не несе такої загрози. Те, чи Інститут збереже свою дотеперішню незалежність від політики, буде залежати передусім від того, яке рішення прийме наступний глава ІНП (наразі не відомо, хто займе цю посаду, рішення щодо глави ІНП Сенат і Сейм можуть прийняти 20–21 липня. — POLUKR.net).
— Упродовж півроку на базі ІНП обох країн діє Форум істориків, на якому науковці обговорюють складні та болючі сторінки спільної українсько-польської історії. Які досягнення Форуму за цей період?
— Робота Форуму спланована на багато років. Отже, важко після півроку казати про якісь досягнення. Важливо, що відбулися дві зустрічі, що ми взагалі повернулися до цього важкого діалогу. Ми одразу вирішили взятися за найважливіші теми. Уже на найближчій зустрічі цього року будемо дискутувати про Волинський злочин.
— Наскільки зміни в польському ІНП можуть загрожувати продовженню роботи Форуму щодо пошуку спільної історичної правди?
— На мою думку, зміни в ІНП не загрожують продовженню історичного діалогу з Україною. Переконаний, що нове керівництво Інституту буде підтримувати роботу Форуму істориків.
— Як Ви оцінюєте майбутні зміни в ІНП?
— Проект закону вдалося суттєво виправити ще під час його опрацювання в Сеймі. Шкодую, що частина наших зауважень не була прийнята.
— У Сеймі лежить проект закону від ПіС, який може бути прийнятий 19 липня. Раніше його прийняв Сенат. Він визначає 11 липня як «Національний день пам’яті жертв геноциду, який вчинили українські націоналісти щодо жителів ІІ Речі Посполитої». Це визначення куди гостріше, ніж те, яке Сейм прийняв у 2013 році, — «етнічні чистки з елементом геноциду». Чи справедливо говорити, що бездержавний український підпільний рух, поряд з яким діяли радянські партизани та окупаційна нацистська адміністрація, міг вчинити геноцид?
— Геноцид — це передусім юридична категорія. Рідко буває, що формальне визначення цього терміну з’являється в публічній дискусії. У слідствах, які провели прокурори ІНП, записано саме юридичне визначення злочинів, що чинила УПА щодо поляків на Волині.
— Українські історики кажуть, що тоді також гинули цивільні українці від рук Армії Крайової (АК), тому це польсько-українська війна. Чи визнають польські історики українських жертв тієї трагедії?
— Польські історики не ігнорують українських жертв, згадуючи про них у своїх працях. У межах проекту, ініційованого та реалізованого нашим ІНП, складаємо поіменний список жертв — однаково вписуючи туди і поляків, й українців. Однак це не означає, що ми приймаємо спробу вибудовування фальшивої симетрії між спланованими злочинами УПА та реакцією польського підпілля. Не можна говорити про війну, якщо маємо справу з масовими акціями винищення цивільного населення, які спланувала та провела УПА.
— Як тоді польські історики оцінюють примирення між УПА й АК у 1946–1947 роках та спільні воєнні акції проти СРСР?
— Польські історики позитивно оцінюють договір про припинення вогню та порозуміння, прийнятий між АК і УПА в 1945 році на Люблінщині. Високо оцінюють здатність обох сторін піднятися над тогочасною взаємною ненавистю. Проте шкода, що українська сторона раніше, в 1943–1944 роках, не помітила радянської загрози і трактувала поляків як головного ворога. Це б дозволило не лише уникнути тисяч невинних жертв, а також зміцнило би спротив обох народів проти комуністичного поневолення.
— На початку червня двоє екс-президентів України написали листа полякам зі змістом «пробачаємо і просимо вибачити», в якому також висловлено прохання не політизувати тему Волині та запропоновано встановити спільну дату віддання шани всім жертвам. У відповіді депутатів від ПіС, яку в Києві зачитав автор законопроекту про «геноцид, вчинений ОУН і УПА» Міхал Дворчик, йдеться, що на героїзації зла, тобто українського підпілля, не можливо збудувати нічого доброго… Чому цього року знову дійшло до такої гострої дискусії щодо Волині?
— Тема Волині буде безперервно повертатися, доки не зробимо важливих кроків до примирення. На теперішнє її загострення впливає те, що Україна ставить УПА в центр формування своєї історичної пам’яті та зміна політичної ситуації в Польщі.
— А чи не достатніми були реакції на тему Волині з боку президентів і парламентів обох країн, приурочені 60-м і 70-м роковинам?
— Політичні декларації можна досить легко виголошувати. Проте словами не вдасться ухвалити примирення. Це результат іншого процесу, який вимагає зусиль.
У випадку польсько-українських відносин упродовж багатьох років пробуємо «йти навпростець». Звучали красиві слова політиків, за якими не було жодних дій. У результаті середовища, які об’єднують у Польщі жертв та їхніх близьких, почувалися відкинутими і маргіналізованими. Примирення не досягнемо без участі жертв.
— Чи ті гарячі дискусії і постанови, які отримуємо цьогоріч, допоможуть встановити історичну правду та порозуміння між народами?
— Політичні суперечки рідко служать діалогові. Проте сама суперечка може бути чинником, що мобілізує до дій. Якщо в результаті теперішнього загострення розпочнуться додаткові дослідження, пришвидшиться навчальна діяльність, відбудеться більше зустрічей молоді, то ці гострі дебати можуть принести парадоксально добрі результати.
— На якій основі можна порозумітися щодо Волині?
— Порозуміння можливе лише на основі правди та пам’яті. Якщо говорити про конкретні речі, то, крім згадуваного діалогу істориків, базовими вважаю дві речі. Перша з них — це спільна робота над пошуком останків жертв, які здебільшого досі спочивають в безіменних могилах, і їх гідне поховання. Друга — започаткування (ґрунтуючись на дотеперішніх напрацюваннях ІНП) спільного проекту, ціллю якого буде підготовка поіменного списку жертв.
Обидві дії дозволять не лише завершити частину суперечок, як-от щодо питання кількості жертв з обох сторін, а й приведуть до того, що подальші дебати будуть розглядатися з перспективи жертв, а також зумовлять поширення інформації про минуле. Її брак, особливо в Україні, — суттєва перешкода на шляху примирення.
— Що буде з пошуком примирення, якщо українці продовжуватимуть героїзувати УПА й ОУН як тих, хто боровся проти СРСР і нацистів за незалежну Україну, забуваючи про вбивства на Волині?
— У такій ситуації до примирення не дійде. Вірю, що це зрозуміють в Україні.
— Як оцінюєте статтю Павла Смоленського в «Газеті Виборчій», який закидає польській владі, що через оцінку Волині, вона ставить під сумнів прагнення й боротьбу українців за право на державу, потураючи російській пропаганді, яка твердить про неправомірність України як держави?
— Намагання встановити правду про минуле не може називатися «ставленням під сумнів державницьких прагнень українців».
— Яка роль і міра відповідальності в злочині українських селян Волині? Яка міра відповідальності провідника ОУН Степана Бандери, який у той час сидів у нацистському концтаборі, та головнокомандувача УПА Романа Шухевича?
— Масштаб участі місцевих селян у волинському злочині — предмет суперечки. Проте немає сумнівів, що вони становили меншість виконавців. Це не дає підстав стверджувати про начебто «селянську війну». Місцеве населення мобілізували для акції ОУН і УПА.
Українських документів, які підтверджують відповідальність ОУН і УПА за злочин на Волині та в Галичині, є настільки багато, що у 2013 році вони стали основою виставки, яку підготувала люблінська філія ІНП. Ця виставка не отримала жодної реакції з боку українських дослідників.
Відповідальність Бандери — це відповідальність людини, яка була головним творцем радикального націоналістичного руху і ніколи після війни не засудила скоєного на Волині злочину. Схоже, треба оцінити ідеологію крайнього українського націоналізму. Вона була однією з причин масового злочину. Вона його виправдовувала.
— Наскільки багато правдивості у твердженні, що тема Волині може зіпсувати відносини між поляками та українцями і з цього виграє Москва?
— На жаль, це можливо. Проте справа в наших руках — поляків та українців. Якщо спроможемося на зусилля і потрібну для примирення роботу, то жодні дії Москви не будуть ефективні.
Розмовляв Ігор Тимоць
Довідка
Лукаш Камінський — народився 3 червня 1973 року у Вроцлаві. Польський історик, спеціалізується на новітній історії Польщі. Закінчив Інститут історії Вроцлавського університету. У 1999 році здобув ступінь доктора наук за дослідження «суспільного опору в Польщі в 1944–1948 роках». Із 2009 року — працює в Інституті національної пам’яті, від 2011 року — очолює Інститут.