Польсько-український портал Portal Polsko-Ukraiński jest portalem internetowym o charakterze analityczno-informacyjnym
Схожі статті
Масив звітів, розписок та відомостей про витрачання коштів, влучно названий «чорною касою Партії Регіонів», у своїй суті не є фінансовою звітністю громадської чи політичної організації. Усі ці документи надзвичайно нагадують іншу схему співпраці, яка абсолютно далека і від політики, в традиційному розумінні, і від цивілізованого бізнесу. Насправді оприлюднені документи свідчать про функціонування так званого злодійського «общака» – тіньової каси злодійського середовища, яка використовувалась для підкупу адміністрації тюрем, правоохоронців та суддів. Саме таку схему й застосовувала Партія Регіонів з часу заснування у 2002 році для свого просування у великій українській політиці. А після перемоги на виборах 2010 року її було накинуто на всю країну.
«Общак» – лише один з елементів тотальної кримінальної експансії, яку здійснювали (і таки майже завершили у 2014 році!) Янукович і компанія в українській політиці. «Поняття» замість закону, сила замість права, врешті – «общак» замість бюджету – складові системи, яка опанувала Україну наприкінці 2014 року. Заради справедливості варто визнати, що усі ці елементи зустрічались у химерній українській політиці/економіці задовго до масового приходу донецьких до влади. Однак саме за Януковича-президента держава остаточно перетворилась на механізм визискування і перерозподілу грошових потоків з кишень громадян у банки та сховища можновладців. Як у випадку з нафтовими вишками Бойка чи вимиванням коштів з банків братами Клюєвими, вони не особливо й клопотались, вигадуючи прості схеми викачування коштів з державного бюджету. І, звичайно, за правилами «злодійського» світу, частину коштів, отриману з «лохів», тобто звичайних українців, спрямовували на подальше корумпування державної машини.
Зрештою, увесь цей масив документів сьогодні важко сприймати лише як монументальне свідчення справжньої природи тих, хто керував країною у своїх інтересах 4 роки.
У матеріалах, які оприлюднила «Українська правда» щодо тіньової бухгалтерії Партії Регіонів за 6 місяців 2012 року, мало чогось сенсаційного. Вражають хіба суми та спосіб їх витрачання. Наприклад, наявність розписки про «передоплату за годинник » на 67 тисяч доларів важко зрозуміти. Так як і витрачені сотні тисяч доларів на обслуговування виборчих комісій, включно з ЦВК, «загадкові» пояснення «на коаліцію» чи суми, що виділялись на піар регіоналів на центральних каналах та за кордоном.
Однак час та спосіб появи цих документів викликають сумнів у справжніх намірах тих, хто їх «злив», чи то оприлюднив. До прикладу, поява цих документів саме після призначення нового Генпрокурора і подальше їх адресування в НАБУ, незважаючи на те, що ГПУ мало б займатись цією справою, може свідчити про спробу Луценка позбутись явно провальної справи, перекинувши її у відання новоствореної НАБУ. Адже відсутність поступу в розслідуваннях зловживань колишньої влади стали однією з причин відставок трьох попередників Луценка. Натомість новоспечений Генпрокурор виявився далекогляднішим і «сплавив» незручну тему колегам з Національного антикорупційного бюро.
Характер документів, спосіб їх появи (одночасний злив аж двом джерелам) та сама персона того, хто їх представив, можуть свідчити про те, що злив відбувався з відома, а можливо, й з ініціативи представників найвищої влади в Україні. Справді, доволі важко повірити, що чинному працівникові Служби Безпеки України випадково (!) до рук потрапляють документи, походження яких невідоме, і він оприлюднює їх у двох найавторитетніших виданнях України – «Українській правді» та «Дзеркалі тижня». Причому оприлюднює лише невелику частину документів, які містять інформацію про хабарі давно вже неактуальних в українській політиці регіоналів, комуністів та, несподівано, «нашоукраїнців».
Натомість жодного із впливових політиків в оприлюдненій частині документів немає. Однак усі ініціатори «зливу» наполегливо переконують, що в документах йдеться і про діючих політиків. Така вибірковість, очевидно, може зіграти на руку представникам тих, хто може отримати доступ до документів. Або ж вдати, що має доступ до документів. Насамперед йдеться про Президента та Генпрокурора. І тут відкриваються надзвичайно широкі можливості для банального шантажу, приміром, депутатів: не хочете голосувати за потрібні закони – завтра і ваше прізвище з’явиться у наступній частині «чорної бухгалтерії». Тут варто зауважити, що таких частин, за певної наполегливості та творчого підходу, може з’явитись надзвичайно багато – аж до безкінечності… Така версія, ймовірно, дуже налякала окремих політиків, зокрема Олега Ляшка, який поспішив наперед визнати спростувати можливу присутність свого прізвища у списках тих, хто брав гроші від регіоналів. Такий курйоз лише свідчить про те, що, з одного боку, корумпованість українського політикуму є майже тотальною. З другого – незалежно від реального факту співпраці, завтра такий же документ про фінансування регіоналами може з’явитись щодо будь-якого політика чи громадського діяча, адже намалювати ще один рядок у табличці та підробити підпис, підібравши зручну статтю витрат, не так і важко.
Єдина «жертва» документів, яку вже зараз можна виділити – голова ЦВК Михайло Охендовський, який, виходячи з оприлюднених даних, отримав 1525 доларів у відрядження 8 червня 2012 року. Ці ж джерела свідчать, що гроші для ЦВК отримували Олена Лукаш та Віталій Калюжний. Для повноти картини слід зауважити, що сестра Олени Лукаш Тетяна Лукаш досі є секретарем ЦВК. Над очільником Центральної виборчої комісії давно згущаються хмари, тож така інформація лише додасть аргументів тим, хто домагається його відставки, всупереч заступництву Президента. А заодно можна буде «під шумок» повністю переформатувати ЦВК у контексті перспективи дочасних парламентських виборів…
Ще один аспект подальшої долі викривальних документів – складність юридичного доведення факту хабара. Навіть якщо гроші справді платились, однієї розписки замало. Оскільки кошти передавались здебільшого готівкою, а свідчити про такі справи, природно, ніхто не стане (заяви Тараса Чорновола чи Валентина Ландика складно сприймати всерйоз), юридично довести порушення дуже складно. Отже, юридична сторона справи вимагає довгої, скрупульозної та систематичної роботи без будь-якої гарантії результату.
Політична ж відповідальність для фігурантів «зливу», на якій акцентують ініціатори оприлюднення матеріалів, доволі не надійна справа в Україні. Мільйони виборців, що голосують і за колишніх регіоналів, і за авторів скандальних газових домовленостей з Росією, і за постійних клієнтів найдорожчих готелів світу, які в Україні грають роль простих хлопців, заступників народу, – цьому найкраще свідчення.
Отже, у ситуації з «чорною касою» варто очікувати і спроб політичного шантажу, і прямих звинувачень у співпраці зі «злочинною владою». Натомість реальних справ та «посадок» тих, що фігурують у списках, українці, мабуть, не дочекаються. Принаймні в найближчому майбутньому.
Віктор Біщук
